копія 2-2777/10
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
16 листопада 2010 року Вишгородський районний суд Київської області в складі
головуючого – судді Чіркова Г.Є.,
при секретарі Мухоїд Г.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Вишгороді цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до Академії муніципального управління, третя особа – ОСОБА_4, про поновлення на роботі, забезпечення умов праці, скасування записів у трудовій книжці, стягнення невиплаченої заробітної плати, заробітної плати за вимушений прогул та відшкодування моральної шкоди,
встановив:
позивач у червні 2010 року звернувся до суду за даним позовом, посилаючись на те, що 11 травня 2010 року його звільнено з посади професора кафедри економіко-правових дисциплін та земельного права Академії муніципального управління без законної підстави передбаченої п. 3 ст. 40 КЗпП України, в зв’язку з чим згідно ст. 235 КЗпП України порушує питання про поновлення його на попередній роботі з 11 травня 2010 року згідно рішень суду від 14 вересня 2007 року та 12 березня 2008 року, скасування запису № 44 в трудовій книжці про звільнення з роботи за порушення трудової дисципліни.
Крім того просить стягнути з відповідача невиплачену йому заробітну плату на посадах професора і завідувача кафедри економіко-правових дисциплін та земельного права з 25 червня 2005 року по 11 травня 2010 року в сумі 215 500 грн. та 45 000 грн. на відшкодування моральної шкоди, з покладенням матеріальної відповідальності на третю особу по справі.
Свої вимоги мотивує тим, що відповідач не виконав судові рішення про поновлення його на попередній роботі, не надав робоче місце й не забезпечив умови праці, в зв’язку з чим він не приступив до виконання попередніх обов’язків та йому безпідставно визначено педагогічне навантаження на кафедрі цивільно-правових дисциплін, а тому вважає, що його звільнили за систематичне невиконання трудових обов’язків протиправно.
Крім того доводив, що повний розрахунок при звільнені з ним не проведено, а виплачена йому заробітна плата є меншою від встановленої законом.
В судовому засіданні позивач просив про задоволення позову з викладених у ньому підстав.
Будучи повідомленим про чергове судове засідання, позивач в судове засідання не прибув і причини неявки не повідомив, а тому розгляд справи завершено за його відсутності згідно вимог статей 157 і 169 ЦПК України.
Представник відповідача проти позову заперечив. Наполягав на тому, що звільнення позивача є правомірним.
Застеріг, що позивач без законних підстав тривалий не виходив на роботу, коли йому створено всі умови для виконання покладених на нього обов’язків, й таким чином ОСОБА_3 створив трудовий конфлікт не тільки з адміністрацією, а й з трудовим колективом, оскільки окремі працівники академії змушені були за позивача виконувати покладені на нього обов’язки.
Представник третьої особи заперечення проти позову підтримала.
Заслухавши сторони і дослідивши матеріали справи, суд дійшов наступного.
Як убачається з матеріалів справи, ОСОБА_3 відповідно до наказу № 198-к від 30 червня 2000 року прийнятий на посаду професора кафедри цивільного та кримінального права з покладанням на нього обов’язків декана юридичного факультету з 1 липня 2000 року.
Наказом № 404-к від 2 жовтня 2000 року ОСОБА_3 переведений на посаду декана кафедри юридичного факультету. Також на нього покладено обов’язки завідувача кафедри цивільно-правових дисциплін.
Наказом № 593-к від 29 листопада 2002 року ОСОБА_3 був переведений на 0,5 ставки професора кафедри економіко-правових дисциплін та земельного права за сумісництвом та увільнений від виконання обов’язків завідувача кафедри цивільно-правових дисциплін та на нього покладено виконання обов’язків завідувача кафедри економіко-правових дисциплін та земельного права.
Наказом № 139-к від 15 березня 2004 року ОСОБА_3 переведений на посаду професора кафедри економіко-правових дисциплін та земельного права за сумісництвом з 16 березня 2004 року.
Згідно з прийняттям вченою радою АМУ рішення про реорганізацію кафедри економіко-правових дисциплін та земельного права були скорочені посади професора та завідувача кафедри економіко-правових дисциплін та земельного права.
Відтак як визнали суди всіх інстанцій в справі за позовом ОСОБА_3 до Академії муніципального управління про скасування наказів про реорганізацію кафедри, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, відшкодування моральної шкоди, реорганізація кафедри економіко-правових дисциплін і створення на їх базі кафедри цивільно-правових дисциплін проходила з дотриманням вимог статей 30 і 32 Закону України «Про вищу освіту», Положення про Академію муніципального управління.
Рішенням апеляційного суду Київської області від 12 березня 2008 року визнано недійсним наказ № 317/1-к від 24 червня 2005 року про увільнення ОСОБА_3 від виконання обов’язків завідувача кафедри економіко-правових дисциплін та земельного права.
ОСОБА_3 поновлено на посаді завідувача кафедри економіко-правових дисциплін та земельного права з 24 червня 2005 року та з 7 червня 2006 року на посаді професора кафедри економіко-правових дисциплін та земельного права.
Як визнав суд апеляційної інстанції правомірні зміни в організації виробництва і праці, привели до зміни однієї з істотних умов праці ОСОБА_3, що також встановлено і при розгляді цієї справи.
Отже кафедра економіко-правових дисциплін та земельного права АМУ в 2005 році реорганізована правомірно.
Наказом № 275-к від 11 липня 2008 року ОСОБА_3 поновлений на посаді професора кафедри економіко-правових дисциплін та земельного права, йому визначено педагогічне навантаження на кафедрі цивільно-правових дисциплін, а також надано робоче місце.
Доводи позову щодо незабезпечення позивача робочим місцем і належними умовами праці є безпідставними і бездоказовими, що на матеріалах справи не ґрунтуються.
В жовтні 2008 року ОСОБА_3 приступив до керівництва курсовими, дипломними та магістерськими роботами студентів юридичного факультету. Проте вказану педагогічно-навчальну роботу без поважних причин не завершив, відмовляв студентам у додаткових консультаціях, відгуки, будучи науковим керівником, не підготував, що унеможливило вчасний захист студентами їхніх робіт.
З 1 квітня 2009 року позивач на роботу не виходив. У судовому засіданні посилався на те, що судове рішення про поновлення його на попередній роботі не виконано, він не приступив до виконання попередніх обов’язків і колишні умови роботи йому не створено, а тому роботу він не зміг продовжувати.
Таким чином станом на 1 березня 2010 року позивач без поважних причин не виконав педагогічне навантаження із запланованого в першому семестрі 2009-2010 років у обсязі 36 лекційних годин, 154 годи практичних занять, 113 годин перевірки модульних контрольних робіт, 83 години індивідуальних занять, 24 години консультацій до іспитів, 45 годин проведення іспитів (заліків).
Наказом ректора АМУ від 11 травня 2010 року № 183-к професора кафедри економіко-правових дисциплін та земельного права ОСОБА_3 за згодою профкому (протокол від 29 квітня 2010 року) звільнено з роботи за систематичне невиконання без поважних причин трудових обов’язків, покладених на нього трудовим договором і правилами внутрішнього трудового розпорядку згідно п. 3 ст. 40 КЗпП України.
Зокрема, підставою для звільнення стало те, що протягом 2009-2010 начального року професор ОСОБА_3 без поважних причин не виконував покладене на нього педагогічне навантаження, яке йому визначено на кафедрі цивільно-правових дисциплін й з 1 квітня 2009 року по 11 травня 2010 року був відсутній на роботі без поважних причин.
При цьому звільненню позивача передували застосовані до нього заходи дисциплінарного стягнення у вигляді доган (накази від 12 березня 2010 року № 98-к, від 19 лютого 2010 року № 59-к та від 3 грудня 2009 року № 559-к).
Накладення дисциплінарних стягнень на позивача відбулося з дотриманням і в порядку передбаченому статтями 147-149 КЗпП України.
Позивачеві неодноразово пропонувалося надати письмові пояснення з приводу допущених ним порушень трудової дисципліни. Цим правом він не скористався.
Разом з тим накладені на позивача дисциплінарні стягнення згідно статей 150 і 233 КЗпП України ним не оскаржувалися.
Всі зазначені обставини в повній мірі підтверджуються сукупністю письмових доказів, й зокрема:
- зверненнями декана юридичного факультету АМУ ОСОБА_5 до ОСОБА_3 про надання пояснень щодо невиконання позивачем педагогічного навантаження №/№ 16-89, 1204, 12/1, 12, 14, 01-305 від 2, 11, 25 та 26 червня 2009 року;
- зверненнями ректора АМУ ОСОБА_4 з питань невиконання ОСОБА_3 трудових обов’язків;
- поданнями декана юридичного факультету АМУ ОСОБА_5 щодо застосування до викладача ОСОБА_3 дисциплінарних стягнень № 942 від 26 листопада 2009 року, № 2226 від 26 березня 2010 року;
- відомостями розподілу годин по кафедрі цивільно-правових дисциплін АМУ на 2008-2009 та 2009-2010 навчальні роки;
- доповідною запискою завідуючого кафедри адміністративно-правових дисциплін ОСОБА_6 № 1671 від 29 квітня 2009 року про виконання педагогічного навантаження за перший семестр 2008-2009 навчального року в об’ємі 134 год. у відсутність викладача ОСОБА_3;
- доповідною запискою декана юридичного факультету АМУ ОСОБА_5 № 1 від 29 травня 2009 року про виконання педагогічного навантаження в об’ємі 99 год. – перевірка та захист курсових робіт з дисципліни «Кримінальне право», в зв’язку з неявкою викладача ОСОБА_3;
- довідкою ОСОБА_5 від 5 травня 2009 року щодо виконання завідувачем кафедри теорії, історії держави і права та конституційного права АМУ ОСОБА_8 педагогічного навантаження за перший семестр 2008-2009 навчального року – перевірка та захист 11 курсових робіт в об’ємі 33 год., у відсутність викладача ОСОБА_3;
- доповідною запискою завідувача кафедри кримінально-правових дисциплін АМУ ОСОБА_5 про передачу керування двома магістерськими і шістьма дипломними роботами іншим викладачам в об’ємі 24, 5 год. в зв’язку з відмовою ОСОБА_3 від цієї роботи;
- та іншими доповідними записками щодо відмови ОСОБА_3 від виконання покладених на нього трудових обов’язків;
- актом державного виконавця ВДВС у Печерському районі м. Києва від 24 листопада 2008 року й постановою про закінчення виконавчого провадження;
- протоколом засідання профспілкового комітету від 29 квітня 2010 року.
Доводи позивача про те, що він не одержував повідомлень й викликів від відповідача щодо притягнення його до дисциплінарної відповідальності та розгляду питання звільнення профспілковим комітетом суд до уваги не приймає, оскільки перш за все позивач, як працівник, за нормами чинного КЗпП України зобов’язаний виходити на роботу на визначеному йому робочому місці.
Законних підстав невиходу позивача на роботу, передбачених КЗпП України, в судовому засіданні не встановлено.
Трудовий конфлікт між сторонами продовжувався протягом тривалого часу, за який позивач на роботі з 1 квітня 2009 року по 11 травня 2010 року без поважних причин не з’являвся.
Факт своєї відсутності на роботі позивач не заперечував, що також підтверджується складеними згідно КЗпП України актами про відсутність позивача на роботі без поважних причин у зазначений період (т. 1 а.с. 137-208, 213-265).
Крім того в справі наявні достатні підтвердження отримання позивачем направленої йому АМУ кореспонденції та телефонограм (т. 2 а.с. 33, 138-163).
Що стосується твердження позивача про невиконання рішень суду щодо поновлення його на попередній роботі, не створення йому всіх належних умов праці й не допущення до виконання попередніх обов’язків, які він виконував до звільнення, суд зазначає наступне.
Згідно ст. 21 КЗпП України працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і згодою сторін.
Відповідно до ст. 32 КЗпП України не вважається переведенням на іншу роботу і не потребує згоди працівника переміщення його на тому ж підприємстві, в установі, організації на інше робоче місце, в інший структурний підрозділ у тій же місцевості, доручення роботи на іншому механізмі або агрегаті у межах спеціальності, кваліфікації чи посади, обумовленої трудовим договором.
У зв'язку із змінами в організації виробництва і праці допускається зміна істотних умов праці при продовженні роботи за тією ж спеціальністю, кваліфікацією чи посадою. Про зміну істотних умов праці – систем та розмірів оплати праці, пільг, режиму роботи, встановлення або скасування неповного робочого часу, суміщення професій, зміну розрядів і найменування посад та інших – працівник повинен бути повідомлений не пізніше ніж за два місяці.
Якщо колишні істотні умови праці не може бути збережено, а працівник не згоден на продовження роботи в нових умовах, то трудовий договір припиняється за пунктом 6 статті 36 цього Кодексу.
Як визначено в п. 6 ст. 36 КЗпП України однією з підстав припинення трудового договору є відмова працівника від продовження роботи у зв'язку із зміною істотних умов праці.
З цього суд зважає на те, що внаслідок проведеної реорганізації кафедри економіко-правових дисциплін та земельного права, позивач більше не може виконувати обов’язки завідувача цієї кафедри й мати той обсяг педагогічного навантаження, який він мав до реорганізації й поновлення його на попередній роботі згаданим судовим рішенням.
Отже в справі встановлено, що колишні умови праці позивачеві не можуть бути збережені в зв’язку зі змінами в організації виробництва і праці, що допускається за правилами ст. 32 КЗпП України.
Посилання позивача на те, що колишні умови праці йому мають бути поновлені в повному обсязі на підставі рішення суду на вимогах ст. 32 КЗпП України і змісту самих рішень судів не ґрунтуються.
Як видно зі згаданих судових рішень реорганізація кафедри визнана правомірною, а тому колишні істотні умови праці позивача, на створенні яких він наполягає, збережені бути не можуть з підстав передбачених Законом.
Проте невихід позивача на роботу й відмова від її продовження (п. 3 ст. 40 КЗпП України) мотивовані саме незгодою працювати в нових умовах. З цих підстав, оскільки зміна істотних умов праці викликана змінами в організації виробництва і праці (позивач не може виконувати обов’язки завідувача кафедри й мати колишній обсяг й види педагогічного навантаження), суд за своєю ініціативою, згідно роз’яснень даних у п. 10 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 1992 року № 9 вважає необхідним змінити формулювання причин звільнення ОСОБА_3 на п. 6 ст. 36 КЗпП України і тим самим частково задовольнити його позов.
У той же час підстав для поновлення позивача на передній роботі суд не вбачає, оскільки позивача звільнено правомірно. До того ж поновлення на роботі після нового звільнення не може ґрунтуватися на минулих судових рішеннях, як про це просить позивач, оскільки між сторонами виникли нові спірні правовідносини (новий предмет і підстава позову), що не можуть врегульовуватися судовими рішеннями стосовно попереднього спору.
Позивачеві згідно ст. 21 КЗпП України створено всі необхідні умови праці й допущено його до роботи, хоча і в нових умовах.
З наведених вище підстав позовні вимоги в частині скасування запису № 44 в трудовій книжці про звільнення з роботи за порушення трудової дисципліни, стягнення невиплаченої заробітної плати та покладання матеріальної відповідальності на третю особу задоволенню не підлягають.
Правильність нарахування позивачеві заробітної плати підтверджується розрахунковими листами, довідкою про розмір заробітної плати й видатковим касовим ордером АМУ від 25 травня 2010 року (т. 2 а.с. 26, 46). Дані про їх неправомірність суду не представлено.
В судовому засіданні не доведено того, що заробітна плата позивачеві виплачена не в повному розмірі.
Доводи його позову зводилися лише до незгоди з розміром виплаченої заробітної плати, коли в позові не зазначено докази на підтвердження неправомірності дій відповідача в цій частині.
Надбавка за звання заслуженого юриста України присвоєного позивачеві Указом Президента України від 7 жовтня 2009 року, при виплаті заробітної плати не враховувалася, який з 1 квітня 2009 року по 11 травня 2010 року був відсутній на роботі без поважних причин.
Таким чином суд вважає, що повний розрахунок після звільнення з позивачем проведено правильно. Крім того розрахунок щодо стягнення з відповідача невиплаченої заробітної плати в розмірі 215 500 грн. у судовому засіданні не обґрунтований і на матеріалах справи не ґрунтується.
Що стосується моральної шкоди, то її заподіяння позивачеві в судовому засіданні не доведено, доказів стосовно цього суду не представлено, а тому в цій частині позов задоволенню не підлягає. Сам по собі факт наявності хворобливого стану позивача підставою для відшкодування моральної шкоди бути не може.
При цьому неправомірних дій відповідача, які б стали підставою для відшкодування моральної шкоди, у справі не встановлено.
З огляду на спірні правовідносини, порушення прав позивача, які б підлягали захистові, в цій справі судом не виявлено, а тому підстав до задоволення позову в повному обсязі суд не вбачає.
На підставі викладеного і керуючись статтями 209-215 ЦПК України,
вирішив:
позовну заяву задовольнити частково.
Змінити формулювання причин звільнення ОСОБА_3 з п. 3 ст. 40 КЗпП України – систематичне невиконання ним без поважних причин обов’язків, покладених на нього трудовим договором і правилами внутрішнього трудового розпорядку, на п. 6 ст. 36 КЗпП України – відмова від продовження роботи у зв’язку зі зміною істотних умов праці, в зв’язку з чим зобов’язати Академію муніципального управління внести вказані записи до трудової книжки ОСОБА_3
У задоволенні інших позовних вимог відмовити.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до апеляційного суду Київської області протягом 10 днів з дня його проголошення шляхом подання в зазначений строк апеляційної скарги через Вишгородський районний суд. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом 10 днів з дня отримання копії цього рішення.
Суддя
Ў