Справа № 2-44 2007 р.
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
12 квітня 2007 р.
Гірницький районний суд м. Макіївки Донецької області у складі:
головуючого судді Мірошниченко М.А.
при секретарі Богуславської О.М., Гаврюхіної О.П.,
адвоката ОСОБА_2, розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Макіївки цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1до Комунального підприємства « Житловик -4» про визнання формулювання причини звільнення неправильною, стягнення середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні, стягнення не доплачену суму відпустки і компенсації, та моральної шкоди,
ВСТАНОВИВ:
ОСОБА_1звернувся до суду з позовом до КП " Житловик -4" про визнання формулювання причини звільнення неправильною, стягнення середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні, стягнення не доплачену суму відпустки і компенсації та моральної шкоди і просив постановити рішення яким:
1. Визнати формулювання причини звільнення неправильної і поставити за обов'язок підприємству внести в трудову книжку запис про звільнення у відповідності із ст.Збп.1 КЗпП України.
2. Стягнути не доплачену суму за невикористану відпустку та компенсації у сумі 26,88 грн.
3. Стягнути за затримку розрахунку при звільненні середній заробіток у сумі 3737 грн.
4. Стягнути моральну шкоду у сумі 2969,4 грн., а усього стягнути суму - 6733,28 грн.
В обґрунтуванні позову позивач ОСОБА_1вказав, що він працював у відповідача з 08 січня 2002року на посаді юрисконсульта.
13.04.2004 року він подав дві заяви про надання йому відпустки за період роботи 2003 року і 2004 року і заяву про звільнення за згодою сторін у відповідності зі ст. 36 п.1 КЗпП України з 13.05.2004року.
Однако, відповідач використовував його - ОСОБА_1стару заяву і звільнив його за власним бажанням написавши в заяві дату подачі 11.05.2004 року, а також не надав йому відпустки за період 2004року виплативши при цьому йому - ОСОБА_1 компенсацію, про що зазначено в заяві про надання відпустки від 13.04.2004 року тим самим порушивши його право на відпустку у відповідності з ст. 3 Закону України « Про відпустки».
У заяві на звільнення дата поставлена не ним - ОСОБА_1 і 11.05.2004року він не подавав заяви за власним бажанням на звільнення , тому що він - ОСОБА_1 вказав би дату звільнення на самій заяві з якого числа його звільнити, оскільки за вказівкою керівника підприємства він в період відпуски 14.04. 2004 р. і 15.04. 2004 р. виходив на роботу, оскільки була потреба у присутності на судових засіданнях. В його заяві на звільнення була проставлена ним дата 13.05.2004 р.
При розрахунку середнього заробітку за відпустку в заробітну плату його не включена сума матеріальної допомоги за березень2004 року, що виплачується більшості працівники підприємства, передбачена в колективному договорі і входить у фонд оплати праці і з нього утримані всі нарахування передбачені чинним законодавством, таким чином не доплата по відпустці і
2
компенсації склала: 5021,16 грн: 356 днів = 14,10 грн.
24 дня відпустки х 14,10 грн =338,4 грн - 318,24 грн) фактично нарахована = 20,16 грн. (недоплата), компенсація за 2004 року 8 днів х 14,10 грн =112,8грн. - 106,08грн( фактично нарахована) = 6,72 грн. ( недоплата). Усього по відпустці недоплата склала 26,88 грн.
У зв'язку з не своєчасним розрахунком при звільненні, підприємство зобов'язане виплатити середній заробіток за увесь час затримки, середній заробіток склав: лютий 2004р.- 351 грн, березень2004г.
Усього склав: 1060,5 грн (за два місяці): 42 ( кількість виходів)= 25,25 грн. Середньоденний заробіток склав 25,25 грн х 148 днів = 3737 грн.
Своїми діями підприємство заподіяло йому моральну шкоду, що виразився в порушенні Закону України « Про відпустки», несвоєчасною виплатою заробітної плати, Закону України « Про звертання громадян», КЗпП України, а також приниження престижу працівника юридичної служби підприємства і ділової репутації, моральний збиток він оцінює в сумі 2969.4 грн, виходячи з наступного розрахунку: середній заробіток склав 530.25 грн, що він би одержував ставши на облік у центр зайнятості з урахуванням виплат центром зайнятості тобто 424.2 грн х 7 місяців = 2969.4 грн.
Ухвалою Гірницького районного суду м. Макіївки від 12.04.2007 р. провадження цивільної справи за позовом ОСОБА_1до КП " Житловик -4 " у частині стягнення не доплаченої суми за невикористану відпустку та компенсації в сумі - 26.88 грн., стягнення за затримку розрахунку при звільненні середнього заробітку у розмірі - 3737 грн. - закрито на підставі ст. 205 ч. 1 п.2 ЦПК України.
Оскільки 05. 02.2007 року Гірницьким районним судом м. Макіївки було ухвалено рішення за позовом ОСОБА_1до КП «Житловик-4» про стягнення середнього заробітку за затримку розрахунку при звільнені, стягнення не доплаченої суми за невикористану відпустку і компенсації, та інших вимог.
У судовому засіданні позивач ОСОБА_1і його представник ОСОБА_3 позовні вимоги підтримали, при цьому позивач ОСОБА_1посилався на обставини, якими він обґрунтовував свої вимоги у позовної заяви, та просили позов задовольнити, - визнати формулювання причини звільнення неправильною і поставити за обов'язок підприємству внести в трудову книжку запис про звільнення у відповідності із ст.36 п. 1 КЗпП України, стягнути не доплачену суму відпустки і компенсації в сумі 26.88 грн., стягнути за затримку розрахунку при звільненні середній заробіток у сумі 3737 грн., стягнути моральний збиток у сумі 2969,4 грн., а усього стягнути суму 6733,28 грн.
Представники відповідача КП " Житловик-4" м. Макіївки Левіцький Є.Л. та ОСОБА_2 позов не визнали, пояснивши суду, що позовні вимоги ОСОБА_1є необгрунтованими, та не підтверджені доказами, у зв'язку з чим вважають, що немає законних підстав для задоволення вимог позивача.
Суд, вислухавши пояснення позивача та його представника, представників відповідача, вивчивши матеріали справи, вважає що у задоволенні позовної заяві треба відмовити.
Так, судом встановлені такі факти та відповідні їм правовідносини.
Матеріалами справи встановлено, що позивач ОСОБА_1працював у відповідача з 08 січня 2002року на посаді юрисконсульта згідно наказу № 02 від.08.01. 2002 р. КП «Житловик-4».
На підставі письмової заяви ОСОБА_1від 11.05.04 р. на адресу керівника КП «Житловик -4» про звільнення його з роботи за власним бажанням, наказом № 39 від 11.05.2004 р. керівника КП " Житловиик-4 " юрисконсульт ОСОБА_1був звільнений за ст. 38 КЗпП / за власним бажанням / з 11.05.2004 р. /а.с. 45, 65/
Вказані обставини підтвердив суду свідок ОСОБА_4, пояснивши, що він працював на посаді начальника КП «Житловик-4» м. Макіївка до серпня 2004 року.
Спочатку юрисконсульт ОСОБА_1, працював досить нормально, але потім почав зловживати спиртними напоями, допускав порушення трудової дисципліни.
Після травневих свят у 2004 р. ОСОБА_1не вийшов на роботу без поважних причин, і потім з'явився на роботі в нетверезому стані. Він попередив ОСОБА_1, що готує його на звільнення за прогули. Після цього ОСОБА_1написав заяву про звільнення за власним бажанням, з чим він погодився, і дав згоду на звільнення ОСОБА_1за ст. 38 КЗпП України. Про звільнення ОСОБА_1за ст.36 ч.1 КЗпП України він не давав згоду по вказаних вище підставах.
3
Чи ставив ОСОБА_1дату на заяві про звільнення, він не пам'ятає. Далі ОСОБА_1розписався в картці і йому видали трудову книжку, ніяких зауважень до адміністрації з приводу звільнення за ст. 38 КЗпП України ОСОБА_1 не мав.
Свідок ОСОБА_5 також підтвердила суду вказані свідком ОСОБА_4 обставини стосовно звільнення ОСОБА_1за ст. 38 КЗпП України.
Крім того висновком судово-почеркознавчої експертизи, встановлено, що підпис від імені ОСОБА_1у заяві від 11.05.2004 р. на ім'я керівника КП " Житловик-4" про звільнення за власним бажанням - виконана ОСОБА_1, але встановити ким - ОСОБА_1 чи другою особою вчинено рукописний запис " 11.05.04 р." у заяві про звільнення зліва під текстом не уявилося можливим, хоча мають стійкі ознаки загальних і приватних збігів, але в своєї більшості вони є розповсюдженими і не утворюють індивідуальну сукупність достатню для категоричного висновку про тотожність.
/ах. 91-93/. Суд не приймає до уваги посилання ОСОБА_1, що адміністрація КП " Житловик -4" нібито використала його заяву складену ним у листопаді 2003 р. яку він написав про звільнення за власним бажанням, а другу заяву про звільнення за згодою сторін він нібито написав 13.04.2004 p., оскільки, ОСОБА_1у цій частини не надав суду переконливих доказів, а свідки: керівник КП " «Житловик-4» ОСОБА_4, та інспектор з кадрової роботи ОСОБА_5 спростовують ці твердження і в матеріалах справи є лише заява ОСОБА_1від 13.04 2004 р. про надання йому чергової відпустки, наказ про надання ОСОБА_1 чергової відпустки №22 від 13.04. 2004 p., а також письмова заява ОСОБА_1 про звільнення його за власним бажанням від 11.05. 2004 р., та відповідний наказ КП " Житловик - 4 "№ 39 від 11.05.04 р. про звільнення ОСОБА_1згідно ст.38 КЗпП України. /а.с62-65/
Таким чином суд вважає, що заява про звільнення ОСОБА_1була складена їм власноручно, у цьому не заперечував ОСОБА_1, і склав він цю заяву саме 11 травня 2004 року, а не в іншій день, і при цьому порядок його звільнення з КП " Житловик-4" адміністрацією відносно цього приводу, не був порушений, оскільки доводи ОСОБА_1про те, що в наказі від 11.05.2004 року не його підпис, а заяви про звільнення його за власним бажанням він не подавав, спростовується фактичними даними вказаними вище.
Доводи ОСОБА_1про те, що за вказівкою керівника КП "Житловик -4 " він у період своєї відпустки 14.04.2004 р. і 15.04.2004 р. виходив на роботу, так як нібито треба було бути присутнім у судових засіданнях суд не приймає до уваги, оскільки наказ про звільнення керівником КП " Житловик -4 " на підставі письмової його заяви від 11.05.2004 p., ОСОБА_1був звільнений за ст. 38 КЗпП, а у відпустці ОСОБА_1згідно наказу №22 від 13.04. 2004 р. знаходився з 14.04.2004 р. по 10.05. 2004 р. включно і відношення до предмету позову 14.04.2004 р. та 15.04. 2004 р. ніякого не має.
Згідно з вимогами ст. 38 КЗпП України працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк. Попередивши про це власника або уповноважений ним орган письмово за два тижні. У разі, коли заява працівника про звільнення з роботи за власним бажанням обумовлена неможливістю продовжувати роботу ( переїзд на нове місце проживання, переведення чоловіка або дружини на роботу в іншу місцевість, вступ до навчального закладу, неможливість проживання у даній місцевості, підтверджена медичним висновком, вагітність, догляд за дитиною до досягнення нею чотирнадцятирічного віку або дитиною інвалідом, догляд за хворим членом сім"ї відповідно до медичного висновку або інвалідом 1 групи, вихід на пенсію, прийняття на роботу за конкурсом, а також з інших поважних причин), власник або уповноважений ним орган повинен розірвати трудовий договір у строк, про який просить працівник.
Якщо працівник після закінчення строку попередження про звільнення не залишив роботи і не вимагає розірвання трудового договору, власник або уповноважений ним орган не вправі звільнити його за поданою раніше заявою, крім випадків, коли на його місце запрошено іншого працівника, якому відповідно до законодавства не може бути відмовлено в укладенні трудового договору.
Працівник має право у визначений ним строк розірвати трудовий договір за власним бажанням, якщо власник або уповноважений ним орган не виконує законодавство про працю, умови колективного чи трудового договору.
Розірвати трудовий договір зі своєї ініціативи в порядку, передбаченому ст.38 КЗпП України, може будь-який працівник незалежно від того, яку посаду він займає. Розірвання трудового договору, укладеного на невизначений термін, з ініціативи працівника може бути зроблено тільки на підставі його письмової заяви.
4
При цьому працівник не зобов'язаний викладати причини, що спонукали його подати заяву про звільнення за власним бажанням.
Суд, аналізуючи докази, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення у частині позовних вимог стосовно звільнення, в тому числі і факт звернення позивача ОСОБА_1в Гірницький районний суд м. Макіївки з позовною заявою « Про визнання формулювання причин звільнення невірною», підтверджують ті обставини, що бажання ОСОБА_1звільнитися зі своєї ініціативи є добровільне, усвідомлене волевиявлення.
Крім цього, п.1 ст.36 КЗпП України встановлює, що підстава припинення трудового договору може бути угода сторін. Така ініціатива може виходити як від власника, так і від працівника, але в остаточному підсумку потрібно взаємне, усвідомлене волевиявлення сторін, а керівник КП «Житловик - 4» м. Макіївка заперечував проти звільнення працівника ОСОБА_1за ст. 38 КЗпП України його пояснень вказаних вище.
Таким чином, на підставі доказів досліджених у судовому засіданні, матеріалів розглянутої цивільній справі,- суд приходить до висновку, що при звільненні ОСОБА_1із КП « Житловик-4», адміністрацією підприємства були дотримані вимоги законодавства про працю і порядок в частині звільнення працівника за вимогами ст. 38 КЗпП України адміністрацію не був порушений.
А вимоги ОСОБА_1про визнання формулювання причини звільнення невірне їм не доказана, оскільки не доведені позивачем ті обставини, на які він посилався, як на підставу своїх вимог, крім того, вимоги позивача не відповідають встановленим судом фактичним обставинам і тим більш вимоги позивача спростовується матеріалами справи.
Суд також не знаходить підстав для задоволення позову про відшкодування моральної шкоди у розмірі -2969,4 грн., оскільки не встановлено, що КП «Житловик - 4» своїми діями завдав таку шкоду позивачеві.
Керуючись ст.ст.36 п.1, 38 КЗпП України, ст.ст. 10, 11, 209, 212, 214-215, 218 ЦПК України,
Суд -
ВИРІШИВ:
У задоволені позовних вимог ОСОБА_1до КП « Житловик-4» про визнання формулювання причини звільнення неправильною і поставити за обов'язок підприємству внести в трудову книжку запис про звільнення у відповідності ст.36 п.1 КЗпП України, моральної шкоди - відмовити.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Апеляційного суду Донецької області через суд першої інстанції шляхом подачі в 10-денний строк з дня проголошення рішення заяви про апеляційне оскарження і поданням після цього протягом 20 днів апеляційної скарги, з подачею її копії до апеляційної інстанції або в порядку ч. 4 ст.295 ЦПК України.