Справа  № 2–4922 /10

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М      У К Р А Ї Н И

28 жовтня  2010  року Суворовський  районний суд  м. Херсона  у  складі :  

головуючого – судді  Смирнова Г.С.,

при  секретарі – Січовій О.В.

розглянувши у відкритому  судовому  засіданні   цивільну  справу за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства  «Ерсте Банк», третя особа Національний банк України, про  визнання кредитного договору недійсним, -

В С Т А Н О В И В :

Позивач звернувся з зазначеним позовом, обґрунтовуючи свої вимоги тим, що між ним та відповідачем був укладений кредитний договір №014/2181/74/03428 від 18.07.08р., за умовами якого відповідач надав йому кредит у розмірі 64000 доларів США строком погашення до 17.07.2027р. із сплатою 12 % річних. Погашення кредиту та відсотків повинно відбуватися рівними щомісячними платежами в розмірі 704,70 доларів США щомісячно у відповідності до укладеного між сторонами графіку сплати процентів та повернення кредиту. Він вважає, що кредитний договір укладений з порушенням вимог закону, а саме, договір укладений не в грошовій одиниці Україні – гривні, а в іноземній валюті, крім того, для надання та одержання кредиту в іноземній валюті суб’єкти кредитних правовідносин відповідно до чинного законодавства повинні мати індивідуальну ліцензію. Вважає, що до спірних правовідносин слід застосувати правові наслідки, передбачені ст. 216 ЦК України.

В судовому засіданні представник позивача підтримав позовні вимоги у повному обсязі. Вважає, що  кредитний договір слід визнати недійсним, так як їх зміст суперечить Цивільному кодексу України, іншим актам цивільного законодавства.  

       Представник відповідача в судовому засіданні заперечувала проти заявленого позову. Вказувала, що позивач отримав кредит за своїм бажанням  саме в іноземній валюті, крім того, публічне акціонерне товариство «Ерсте Банк» має право оформлювати та видавати кредити у іноземній валюті на підставі банківської ліцензії, а індивідуальна ліцензія на видання і одержання кредитів в іноземній валюті не потрібна. Вважає, що позовна заява не підлягає задоволенню з підстав, викладених у письмових запереченнях на позовну заяву.

       Третя особа Національний банк України вважає позов не обґрунтованим і просить у ньому відмовити.

Вислухавши пояснення представників сторін, дослідивши та оцінивши письмові докази по справі, суд вважає, що позов не підлягає задоволенню з наступних підстав.  

       Судом встановлено, що 18.07.08р. між позивачем та ВАТ «Ерсте Банк» був укладений кредитний договір № 014/2181/74/03428, за умовами якого відповідач надав позивачу кредит у розмірі 64000 доларів США строком погашення до  17.07.2027р. із сплатою 12 % річних. Погашення кредиту та відсотків повинно відбуватися рівними щомісячними платежами в розмірі 704,70 доларів США щомісячно у відповідності до укладеного між сторонами графіку сплати процентів та повернення кредиту. Відповідач свої зобов’язання за договором виконав, надавши позивачу кредит, про  що сторонами не заперечується.

       Відповідно до ст. 3 ЦК України, загальними засадами цивільного законодавства є, зокрема, свобода договору, яка полягає у визнанні за суб’єктом цивільного права можливості укладати договори (або утримуватись від укладення договорів) і визначати їх зміст на свій розсуд відповідно до досягнутої з контрагентом домовленості.    

      Стаття 629 ЦК України встановлює, що договір є обов`язковим до виконання сторонами. Частина 1 ст. 1054 ЦК України визначає, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредити) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.    

       Обґрунтовуючи свої вимоги, позивач посилається на ч.1 ст.524 ЦК України, у відповідності з якою зобов'язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні.      

       Разом з тим, згідно з ч.3 ст.533 ЦК України, використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов'язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом.    

       Відмовляючи в задоволенні позову, суд виходить з того, що укладення договору кредиту в іноземній валюті не суперечить діючому законодавству.    

       Право на здійснення операцій в іноземній валюті, в тому числі і надання кредитів в іноземній валюті, передбачено ч.3 ст.533 ЦК України, Законом України “Про банки і банківську діяльність” ( ст.ст. 2, 47-49 Закону), Декретом Кабінету Міністрів України “Про систему валютного регулювання і валютного контролю” від 19.02.1993 N 15-93, постановою НБУ № 200 від 30.05.07р. “Про затвердження Правил використання готівкової іноземної валюти на території України та внесення змін до деяких нормативно-правових актів Національного  банку України”, іншими нормативно-правовими актами, що регулюють діяльність банків.    

       Зокрема, Положення про порядок видачі Національним банком України індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України, як засобу платежу, затверджене постановою Правління НБУ від 14.10.2004 №483, надає право уповноваженим банкам використовувати іноземну валюту як засіб платежу без отримання індивідуальної ліцензії за умови, що банк є ініціатором або отримувачем за валютною операцією.    

       Відповідно до п.3 ч.1 ст.47 Закону України «Про банки та банківську діяльність», банки мають право на підставі банківської ліцензії здійснювати банківські операції з розміщення залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик, при цьому ст.2 цього закону встановлено, що терміни «кошти» у цьому Законі вживається у значенні – «гроші у національній або іноземній валюті чи їх еквівалент». Даний пункт дозволяє банкам на власний ризик, при наявності ліцензії, проводити операції з кредитування, і не зобов’язує банки брати на себе будь-які ризики пов’язані з цим кредитуванням.  

       Зазначена ліцензія за № 224 від 29 травня 2007року відповідачем отримана, 18 вересня 2007 року йому надано дозвіл № 224-2 Національного Банку України на право здійснення операцій з валютними цінностями.    

       Публічне акціонерне товариство “Ерсте Банк” є правонаступником ВАТ «Ерсте Банк» відповідно до п. 1.3. Статуту АТ «Ерсте Банк», що зареєстрований 29.07.2010р.

       Згідно з п.1 листа НБУ від 01.09.94р. №19013/2124 видавати кредити в іноземній валюті резидентам України може уповноважений банк України, в додатку до  ліцензії якого передбачене таке право.  

       Невід'ємною частиною банківської ліцензії №224, виданої відповідачу 12.05.07р. Національним Банком України, є Дозвіл від 18.09.06р. за № 224-2 та Додаток до дозволу, в якому наведено перелік операцій, які має право здійснювати  ВАТ «Ерсте банк» з валютними цінностями.      

       Відповідно до Дозволу від 18.09.06р. за № 224-2 та ВАТ «Ерсте Банк»  має право здійснювати операції з валютними цінностями, зокрема шляхом залучення та розміщення іноземної валюти на валютному ринку України.  

       Таким чином, правових перешкод для того, щоб  ВАТ «Ерсте Банк»  укладало кредитний договір та видавало кредити в іноземній валюті, немає.    

       Щодо посилання позивача на обов'язкову наявність індивідуальної ліцензії у відповідача на підставі п.п. «в» ч.4 ст.5 Декрету КМУ,  згідно з яким «індивідуальної ліцензії потребують в тому числі, операції щодо: надання і одержання резидентами кредитів в іноземній валюті, якщо терміни і суми таких кредитів перевищують встановлені законодавством межі», то слід зазначити наступне.  

       Згідно з листом НБУ від 07.12.09р. №13-210/7871-22612 щодо вимог підпункту «в» п.4 ст.5 Декрету, який передбачає наявність індивідуальної ліцензії на надання і одержання резидентами кредитів в іноземній валюті, якщо терміни і суми таких кредитів перевищують встановлені законодавством межі, то на сьогодні законодавець не визначив межі термінів і сум надання/одержання кредитів в іноземній валюті. Таким чином, операція з надання банками кредитів в іноземній валюті не потребує індивідуальної ліцензії .    

       Отже, відсутнє будь-яке обмеження та необхідність наявності індивідуальної ліцензії  для видачі кредитів в іноземній валюті  банками, що мають банківську ліцензію НБУ та дозвіл.    

       Таким чином, посилання позивача на відсутність у відповідача права на видачу суми кредиту в іноземній валюті є необґрунтованим.    

       Окрім того, діючим законодавством не передбачений стабільний курс долара США до національної валюти - гривні.    

       Відповідно до ст.36 ЗУ «Про Національний банк України», офіційний курс гривні до іноземних валют встановлюється Нацбанком. Згідно з ч.1 ст.8 Декрету Кабінетів Міністрів України «Про систему валютного регулювання та валютного контролю», валютні курси встановлюється Національним Банком України за погодженням з Кабінетом міністрів України.      

       Поряд с цим, Положенням  «Про встановлення офіційного курсу гривні до іноземних валют та курсу банківських металів», затвердженого Постановою Правління Національного  Банку України № 496 від 12.11.03р., визначається, що офіційний курс гривні до іноземних валют, зокрема до долару США, установлюється щоденно. Для розрахунку курсу гривні до іноземних валют використовується інформація про котирування іноземних валют станом на останню дату. З наведеного можливо зробити висновок, що стабільність курсу гривні до іноземних валют законодавчо не закріплена.

       Таким чином, при укладенні цього договору в іноземній валюті (доларах США) та беручи на себе певні обов'язки щодо погашення цього кредиту саме в доларах США, сторони за договором, (перш за все позивач), повинні були усвідомлювати, що курс національної валюти України до долару США не є незмінним, та те, що зміна цього курсу можливо настане, а тому повинні були передбачити та врахувати підвищення валютного ризику за цим договором.

     Суд вважає безпідставними посилання позивача на те що  кредитний договір укладений із порушенням норм чинного законодавства та вимоги позивача визнати кредитний договір недійсним зокрема посилаючись на ст.215 ЦК України яка визначає що - підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч.1-3, 5, 6 ст. 203 ЦК України виходячи із наступного.

       Стаття 203 ЦКУ передбачає загальні  вимоги додержання яких є необхідним для чинності правочину, зокрема зміст Кредитного договору № 014/2181/74/03428 від 18.07.08р. повністю відповідає вимогам Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняла правочин  - ОСОБА_1 мав необхідний обсяг дієздатності. Волевиявлення позивача укласти правочин підтверджується підписанням вищезазначеного кредитного договору, повідомлення про умови надання споживчого кредиту (додаток№1 до кредитного договору, який відповідно до п. 11.1 кредитного договору є його невід’ємною частиною) та власноручне підписання позивачем й самого графіку погашення платежів.

       Крім того, правочин є здійснений у формі, встановленій законом, і був спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним, тобто кредит отриманий в сумі 64 000 доларів США під 12,0 % річних із строком користування кредитними коштами до 17.07.2027 року, з метою призначення – для придбання квартири (п.п. 1.1, 2.1 кредитного договору).

       Відповідно до ст.526 ЦК України зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору, тобто належним виконанням зобов’язання за Кредитним договором з боку позичальника є повернення кредиту та сплата процентів за користування ним у строки, в розмірі та в валюті, як це було визначено Кредитним договором.   

       Позивач, згідно з ч.2 ст.1056 ЦК України, мав право відмовитися від одержання кредиту частково або в повному обсязі, повідомивши про це кредитодавця. Окрім того, відповідно до п.6 ст.14 Закону України «Про захист прав споживачів», у позивача існувала можливість в 14-денний термін відмовитись від кредиту, проте цим правом він не скористався, отже, оцінюючи всі фінансові ризики, позивач не відмовився від отримання кредитних коштів саме в валюті доларі США.  

       Суд приймає до уваги ту обставину, що позивач тривалий час виконував умови кредитного договору та сплачував платежі по кредиту та відсоткам, не оспорюючи договір, що підтверджується матеріалами справи.        

       Згідно з п.1 ст.60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень,  позивач у своїй позовній заяві не довів тих обставин, на які він посилається, як на законні підстави для визнання кредитного договору недійсним.    

       Беручи до уваги зазначене вище, суд приходить до висновку, що кредитний договір відповідає діючому законодавству та обґрунтованих підстав для визнання його недійсним немає.    

       Керуючись  ст.ст. 203, 215, 524, 533, 1046, 1054 ЦК України, ст.ст. 47, 49 Закону  України  «Про  банки  і  банківську  діяльність»,  ст.ст. 10-11, 57-60, 212-215 ЦПК України, суд -    

В И Р І Ш И В :

   В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Ерсте банк» про визнання кредитного договору № 014/2181/74/03428 від 18.07.2008р. недійсним  відмовити.  

       На рішення суду може бути подана апеляційна скарга протягом 10 днів з дня проголошення в апеляційний суд Херсонської області через Суворовський районний суд м. Херсона.

Головуючий: