Справа №2-192/2010 р.

                                                   Р  І  Ш  Е  Н  Н  Я

                                      І  М  Е  Н  Е  М    У  К  Р  А  Ї  Н  И

    22 листопада 2010 року Бахчисарайський районний суд Автономної Республіки Крим в складі : головуючого судді Кошелєва В.І.

                                               при секретарі Мустафаєвій Е.Г., Ястребової В.Є.,

                                               за участю представника позивачки ОСОБА_1,

                                               помічника прокурора Дорогацева А.М.,

                                               представника відповідачки ОСОБА_2,

                                               представника органу опіки і піклування Нікітіної

                                               А.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Бахчисараї цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 про  визнання недійсним  свідоцтва про право власності на нерухоме майно, про визнання недійсним договору купівлі-продажу житлового будинку, про визнання права власності на нерухоме майно, про визначення порядку користування земельною ділянкою, про усунення перешкод користування майном та вселення,

                                              В  С  Т  А  Н  О  В  И  В  :

   Позивачка просить суд визнати недійсним свідоцтво про право власності на нерухоме майно від 13.12.2004 р. виданого на ім’я ОСОБА_6, визнати недійсним договір купівлі-продажу житлового будинку, розташованого   по АДРЕСА_1, укладеного 27.12.2004 р. між ОСОБА_6 та ОСОБА_7, визнати дійсним договір купівлі-продажу житлового будинку, розташованого за вказаною адресою, укладеного у грудні 2002 р. між ОСОБА_6 та ОСОБА_3 і ОСОБА_5, визнати за нею право власності на ? частку спірного житлового будинку, визначити порядок користування земельною ділянкою, на якому розташований будинок, усунути перешкоду користування спірним будинком та вселити її з неповнолітніми дітьми у спірний будинок мотивуючи свої вимоги тим, що вона сумісно з ОСОБА_5 у грудні 2002 р. придбала у  ОСОБА_6 житловий будинок, розташований по АДРЕСА_1, проте ОСОБА_5 бажаючи позбавити її майна, 27.12.2004 р. отримавши довериність від ОСОБА_6 на продаж   житлового   будинку, продав його своїй матері ОСОБА_7, вважає його фіктивним, також пояснила, що з 2003 р.  з неповнолітніми дітьми зареєстрована у спірному будинку, проте відповідачі перешкоджають їй у користуванні житловим будинком.

   Представник позивачки підтримав позов і просить задовольнити його в повному обсязі.

   ОСОБА_8  позовні вимоги не визнав у задоволенні позову просить відмовити, оскільки вважає їх необгрунтованими.

   ОСОБА_9 позовні вимоги не визнала і пояснила, що вона придбала житловий будинок за договором купівлі-продажу, який був нотаріально посвідчений.

   Представник відповідачки позовні вимоги не визнав, у їх задоволенні просить відмовити, оскільки вважає позовні вимоги необґрунтованими.

   Відповідач  ОСОБА_6 у судове засідання не з’явився, свої заперечення до суду не надав, суд вважає можливим розглянути справу у його відсутність, на підставі наявних у справі доказів.

   Суд, заслухавши доводи сторін, дослідивши представлені докази у справі, вважає, що заявлені вимоги задоволенню не підлягають.

   Так, у судовому засіданні встановлено, що ОСОБА_6 за рішенням Бахчисарайської міської ради за №425 від 30.12.1999 р. була надана земельна ділянка площею 0,06 га, яка розташована по АДРЕСА_1 для обслуговування житлового будинку та господарських будівель (споруд). Державний акт на право власності на вказану земельну ділянку на ім’я  ОСОБА_6 не видавався  (а.с.112-113).

    9 грудня 2004 р. за рішенням Виконавчого комітету Бахчисарайської міської ради за №426-г від 09.12.2004 р. був затверджений акт державної технічної комісії про прийом до експлуатації двоповерхового житлового будинку, розташованого по АДРЕСА_1 забудовником ОСОБА_6 ї йому 13.12.2004 р. було видано свідоцтво по право власності на нерухоме майно, житловий будинок, розташований по АДРЕСА_1 (а.с.25-29,83-84,91-94).

   27 грудня 2004 р. ОСОБА_6 через свого представника ОСОБА_5 продав за договором купівлі-продажу, який був посвідчений приватним нотаріусом, належний йому на праві власності житловий будинок ОСОБА_7 (а.с.96-122).    

    Вважаючи порушеними свої права, позивачка просить визнати дійсним укладений у 2002 р. договір купівлі-продажу вказаного житлового будинку, та визнати недійсним договір купівлі-продажу житлового будинку, укладеного 27.12.2004 р., як фіктивний, укладений без наміру створення правових наслідків.

    Суд, не може погодитися з доводами позивачки в цій частині, оскільки вони суперечать вимогам закону.

     Позивачка  просить визнати дійсний не посвідчений нотаріально договір купівлі-продажу житлового   будинку, укладеного, як вказує позивачка у 2002 р. між нею, ОСОБА_5 та ОСОБА_6 і зв’язку з чим просить визнати за нею ? частку права власності на спірний житловий будинок, проте вказаний договір не може бути визнаний дійсний, оскільки відповідно до  ст.220 ЦК України у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним.

   Як, визначено ст.328 ЦК України, право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.

     Таким чином, нотаріально не посвідчений договір купівлі-продажу житлового будинку і який відповідно ст.220 ЦК України з цих обставин  є нікчемним не створює для позивачки правових наслідків по набуттю права власності.

     Враховуючи вказані обставини, суд не може прийняти до уваги пояснення свідків стосовно придбання позивачкою житлового будинку у 2002 р.

     Крім того, ОСОБА_6, як забудовник житлового будинку на земельній ділянці, яка йому надана була для будівництва житлового будинку відповідним рішенням міської ради, після закінчення будівництва відповідно до діючого законодавства  здав до експлуатації збудований ним житловий будинок, у звя’зку з чим правомірно отримав  свідоцтво право власності на нерухоме майно.

    Враховуючи вказані обставини у сукупності, суд не знаходить правових підстав для визнання недійсним свідоцтва про право власності на нерухоме майно, яке видане 13.12.2004 р. на ім’я   ОСОБА_6

    Відповідно до ст.ст.319, 321 ЦК України, власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

    Як, вбачається з матеріалів справи, житловий будинок, розташований по АДРЕСА_1 був проданий ОСОБА_6 ОСОБА_10 за договором купівлі-продажу, який суд вважає таким, що відповідає вимогам закону (ст.ст.203,207-209,655,657 ЦК України) (а.с.69-122).  

    Таким чином, ОСОБА_6 будучи власником житлового будинку, розташованого по АДРЕСА_1 на свій розсуд здійснив своє право власності і правомірно розпорядився належним йому на праві власності майном.

   Враховуючи положення ст.ст.319,321,203,207-209,655,657 ЦК України, немає підстав для визнання недійсним договору купівлі-продажу житлового будинку, укладеному ОСОБА_6, як власником будинку, та ОСОБА_7 Наявність реєстрації, або проживання позивачки та її неповнолітніх дітей у спірному будинку не є перешкодою у реалізації ОСОБА_6 права власності шляхом укладення договору купівлі-продажу.

    Враховуючи наведене, суд вважає, що позивачкою у судовому засіданні не доведено, що її права порушені і з точки зору вимог ст.ст.220, 234 ЦК України  потребують судовому захисту.      

    Положення статті 317 ЦК України передбачає, що власникові належить право володіння, користування і розпорядження своїм майном. Відповідно до ст.391 ЦК України,  власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування і розпорядження своїм майном.

  Беручи до уваги вказані обставини у сукупності, суд вважає, що заявлені позивачкою вимоги необгрунтовани і задоволенню не підлягають.

    Згідно  ст.256 ЦК України позовна давність- це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу, а відповідно до ст.257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

    Таким чином, у разі порушення цивільного права, позивачка мала право звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права  протягом   трьох років, починаючи з дня коли їй стало відомо про порушення її права.

     З пояснень позивачки щодо дати, коли їй стало відомо про порушення її права, вбачається, що про отримання ОСОБА_6 свідоцтва про право власності на нерухоме майно і укладення договору купівлі-продажу спірного будинку їй стало відомо у березні 2005 р.

     Як, встановлено у судовому засіданні  позов до суду про захист своїх прав, позивачкою  був наданий  28 травня 2009 р., тобто після спливу строку позовної давності, встановленого ст.257 ЦК України.

    Позивачкою у судовому засіданні не надано доказів поважності причини пропуску строку позовної давності, у зв’язку з чим суд не знаходить правових підстав для його поновлення.

   Відповідно до ст.267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

   Представник відповідачки у судовому засіданні наполягав на застосуванні позовної давності.

   Враховуючи те, що позов  про захист цивільного права до суду позивачкою подано зі спливу позовної давності, а представник відповідачки наполягає у відмові у задоволенні позову з цих підстав, суд вважає, що у задоволені позову ОСОБА_3  також слід відмовити з цих підстав.

   На підставі викладеного, керуючись ст.ст.10,11,60,212,213,215 ЦПК України,   ст.ст.220, 234, 256-257,267 ЦК України, суд

                                              В  И  Р  І  Ш  И  В  :

   У задоволенні позову ОСОБА_3 до ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 про визнання недійсним свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 13.12.2004 р. виданого на ім’я ОСОБА_6, про визнання недійсним договору купівлі-продажу  житлового будинку, розташованого по АДРЕСА_1, укладеного 27 грудня 2004 р.  між ОСОБА_6 та ОСОБА_7, про визнання дійсним договору купівлі-продажу житлового будинку, розташованого по АДРЕСА_1 укладеного у грудні 2002 р. між ОСОБА_3, ОСОБА_5 та ОСОБА_6, про визнання за ОСОБА_3 право власності на ? частку домовладіння, розташованого по АДРЕСА_1 з виділом її долі в натурі, а також про визначення порядку користування земельною ділянкою, про усунення перешкод користування майном та вселення відмовити.

   Рішення може бути оскаржено до Апеляційного суду Автономної Республіки Крим протягом десяти днів з дня проголошення рішення.

   Головуючий суддя :