С права № 22ц-18116/2010р. Головуючий в 1 інстанції Заруцька Г.М.
Категорія 51 Доповідач Хейло Я.В.
У Х В А Л А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
24 листопада 2010 року Апеляційний суд Донецької області в складі:
головуючого судді Новікової Г.В.
суддів Хейло Я.В., Кіянової С.В.
при секретарі Яменко А.Г.
розглянув у відкритому судовому засіданні в м. Донецьку апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Красноармійського міськрайонного суду від 29 липня 2010 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Красноармійської центральної районної лікарні про скасування наказу головного лікаря,-
в с т а н о в и в :
Позивач 16 червня 2010 року звернувся до суду з вказаним позовом, мотивуючи свої вимоги тим, що він працює на посаді завідуючого жіночою консультацією Красноармійської центральної районної лікарні з 2 липня 2007 року по теперішній час. При виконанні своїх трудових обов’язків підпорядковується головному лікарю ОСОБА_2
5 травня 2010 року головним лікарем ОСОБА_2 було видано наказ з метою, як зазначено у наказі « зміцнення репродуктивного здоров’я, забезпечення сприятливих демографічних перспектив, зниження малюкової смертності,покращення надання лікувально - профілактичної допомоги новонародженим , вагітним та породіллям в Красноармійському районі ». Пункт 1.8. цього наказу містить припис : «забезпечити надання кваліфікованої медичної допомоги породіллям в акушерському відділенні згідно нормативних документів лікарями-гінекологами (щоденно – ординаторами відділення,вночі, вихідні та святкові дні – черговими та ургентними лікарями). Заборонити проведення пологів, оперативних втручань лікарями акушер – гінекологами,що не являються черговими та ургентними на поточний період.
Вважає, що наказ головного лікаря в частині заборони проведення оперативних втручань та пологів лікарями, що не являються черговими та ургентними суперечить діючому законодавству , оскільки така заборона штучно скорочує кількість лікарів, які можуть надавати медичну допомогу жінкам в акушерському відділенні, порушує право жінки на вибір лікаря, а також його право, як керівника підрозділу медичного закладу – призначати лікаря. Просив суд ухвалити рішення яким наказ головного лікаря від 5 травня 2010 року в цієї частині скасувати, стягнути з відповідача понесені судові витрати та витрати на правову допомогу у розмірі 345,50 грн.
Рішенням Красноармійського міськрайонного суду від 29 липня 2010 року у задоволенні позовних вимог відмовлено.
В апеляційній скарзі позивач оспорює обґрунтованість рішення суду і ставить питання про його скасування та ухвалення нового рішення про повне задоволення заявлених ним вимог, оскільки вважає, що рішення суду не відповідає вимогам закону та фактичним обставинам справи. Апелянт зазначає, що як Цивільний Кодекс України та і «Основи законодавства України про охорону здоров’я» передбачають право особи на вільний вибір лікаря та методів лікування відповідно до його кваліфікації. Методичні рекомендації щодо організації надання стаціонарної акушерсько-гінекологічної та неонатологічної допомоги, затверджені наказом МОЗ від 29.12.2003 року передбачають, що за умови вибору пацієнткою лікаря, його участь погоджується адміністрацією лікувально-профілактичного закладу відповідно кваліфікаційної категорії лікаря. Таким чином основним критерієм оцінки лікаря є його кваліфікація та у разі якщо кваліфікація лікаря відповідає умовам надання лікарської допомоги конкретній пацієнтки, адміністрація лікарні не має права відмовити. Суд не вивчив законодавство, що регулює ці правовідносини та послався лише на Правила внутрішнього трудового розпорядку лікарні,не врахував зазначені положення закону. Також, суд порушив норми процесуального права, нерівно зазначив номер справи.
В засіданні апеляційного суду ОСОБА_1 та його представник ОСОБА_3 доводи апеляційної скарги підтримали і просили її задовольнити, рішення суду скасувати.
Представник відповідача за дорученням ОСОБА_4 в судовому засіданні проти задоволення апеляційної скарги заперечувала, просила її відхилити, рішення суду залишити без зміни.
Апеляційний суд, заслухав доповідача, сторони, вивчив матеріали справи, доводи апеляційної скарги,вважає, що скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до вимог ст.213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обгрунтованим, ухваленим на основі повно і всебічно з’ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Згідно із роз’ясненням Пленуму Верховного Суду України, що міститься в п.2 постанови „ Про судове рішення у цивільній справі ” № 14 від 18 грудня 2009 року, рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства відповідно до ст.2 ЦПК , вирішив справу згідно з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин відповідно до ст.8 ЦПК , а також правильно витлумачив ці норми. Якщо спірні правовідносини не врегульовані законом, суд застосовує закон, що регулює подібні за змістом відносини (аналогія закону), а за відсутності такого – суд виходить із загальних засад законодавства (аналогія права).
Обгрунтованим вважається рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з’ясованих обставинах, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог та заперечень,підтверджених доказами, які були досліджені у судовому засіданні і які відповідають вимогам закону про їх належність та допустимість, або обставин, що не підлягають доказуванню, а також, якщо рішення містить вичерпні висновки суду, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи.
Ухвалюючи рішення суд першої інстанції правильно визначив правовідносини, що виникли між сторонами та обґрунтовано прийшов до висновку про відмову у задоволенні заявлених вимог.
Висновки суду є правильними, оскільки грунтуються на обставинах, які встановлені в судовому засіданні, наданих сторонами доказах, у відповідності з нормами матеріального і процесуального законодавства.
Апеляційний суд не може прийняти до уваги доводи апеляційної скарги в тієї частині, що оскаржуваний наказ головного лікаря порушує право пацієнта на вільний вибір лікаря, оскільки вони не ґрунтуються на законі.
Відповідно до ст.38 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров’я», кожний пацієнт, який досяг чотирнадцяти років і який звернувся за наданням йому медичної допомоги, має право на вільний вибір лікаря, якщо останній може запропонувати свої послуги, та вибір методів лікування відповідно до його рекомендацій.
Наказ МОЗ України № 620 від 29.12.2003 року визначає порядок та умови організації надання стаціонарної акушерсько-гінекологічної допомоги та передбачає, що пацієнтці та її сім’ї має бути забезпечено право обирати стаціонар та лікаря за наявності умов та у відповідному порядку.
Суд першої інстанції обґрунтовано прийшов до висновку, що наказ головного лікаря від 5 травня 2010 року не порушує права пацієнтки на вибір лікаря, а лише регламентує той порядок, за умови дотримання якого можливе забезпечення цього права.
Інші наведені в апеляційній скарзі доводи є непереконливими, не спростовують висновків суду і не належать до тих підстав, із якими процесуальне законодавство пов'язує можливість прийняття рішення щодо скасування або зміни оскаржуваного рішення.
Відповідно до ст.303 ЦПК України під час розгляду справи у апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог заявлених у суді першої інстанції.
Керуючись ст. ст. 307, 308, 314 ЦПК України, апеляційний суд,-
У х в а л и в :
апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилити.
Рішення Красноармійського районного суду від 29 липня 2010 року залишити без зміни.
Ухвала набирає чинності з моменту її проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.
Головуючий : Судді: