Справа № 22ц-21252                Головуючий  у 1 інстанції Бухтіярова І.О.

Категорія 27                              Доповідач Червинська М.Є.

__________________________________________________________________  

У Х В А Л А

Іменем України

       24 листопада 2010 року     Апеляційний суд Донецької області в складі:

                                               головуючої: Червинської М.Є.

                                               суддів: Барсукової О.І., Лісового О.О.

      при секретарі Руденко О.В.

         Розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Донецьку цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 на рішення Ворошиловського районного суду м. Донецька від 15 жовтня 2010 року за позовом ОСОБА_1 до публічного акціонерного товариства «ОТП «Банк» про визнання недійсним кредитного договору, за зустрічним позовом публічного акціонерного товариства «ОТП «Банк» до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про стягнення боргу за кредитним договором,

                                                          Встановив:

    Рішенням Ворошиловського районного суду м. Донецька від 15 жовтня 2010 року в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до публічного акціонерного товариства «ОТП «Банк» про визнання недійсним кредитного договору відмовлено, з позивачки на користь банку стягнута заборгованість за кредитним договором в розмірі 20152,47 доларів США, що по курсу Національного банку України  (7,9088) складає 159381,85 гривень, проценти за користування кредитом 1967,25 доларів США – 15558,58 гривень, пеня в розмірі 12034,44 гривні, штрафні санкції 75 гривень,  судовий збір 1700 гривень, витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи 120 гривень.

    В апеляційній скарзі представник позивачки просить скасувати рішення суду, ухвалити нове рішення,  посилаючись на те, що висновки суду першої інстанції не ґрунтуються на нормах матеріального права, не відповідають доказам по справі.

    Судом першої інстанції встановлено, що 1.11.2006 року між позивачкою та банком був укладений кредитний договір, відповідно до якого позивачка отримала від банку 22000 доларів США строком до 1.11.2021 року. Суд дійшов до висновку, що підстав для визнання договору кредиту недійсним не має, оскільки вважав, що банк мав всі передбачені законом підстави для надання кредиту в іноземній валюті, позивачка суму кредиту в іноземній валюті отримала, тому відмовив в задоволенні позовних вимог позивачки. Оскільки позивачкою були порушені умови кредитного договору, вона не сплачує банку щомісячно суми за договором, проценти за користування кредитним коштами, суд стягнув на користь банку з позичальниці та поручителя – відповідача ОСОБА_1  суму заборгованості, проценти, пеню за порушення зобов»язання.  

    В судовому засіданні позивачка, відповідач ОСОБА_1, їх представник підтримали доводи апеляційної скарги, представник банку просив скаргу відхилити.

    Заслухавши доповідача, доводи позивачки, відповідача, їх представника, представника банку, дослідивши матеріали справи, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає відхиленню з наступних підстав:

    Відповідно до ч. 1 ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Апеляційний суд вважає, що рішення ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги висновки суду не спростовують.

     В судовому засіданні встановлено, що 1 листопада 2006 року між позивачкою ОСОБА_1 та АКБ «Райффайзенбанк Україна», правонаступником якого є ПАТ «ОТП «Банк» був укладений кредитний договір, відповідно до якого позивачка отримала у кредит 22000 доларів США, договором був передбачений графік виконання кредитного зобов»язання щомісячно, проценти за користування кредитом. Відповідач ОСОБА_1 уклав з банком договір поруки, відповідно до якого поручився за виконання боржницею кредитного зобов»язання. Вказані обставини підтверджуються кредитним договором, договором поруки, доказами про отримання позивачкою грошей та не спростовувались в судовому засіданні сторонами.

      Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов"язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов"язується повернути кредит та сплатити проценти.

     Доказами по справі підтверджено, що банк надав позивачки грошову суму, обумовлену кредитним договором, позичальник зобов"язалась повертати щомісячно певні суми кредиту з процентами, проте порушила умови договору та не виконує зобов"язання за договором. За таких підстав суд першої інстанції дійшов до правильного висновку про порушення позивачкою умов договору та про стягнення на користь банку кредиту, процентів, пені, які передбачені умовами договору.

     Відповідно до ч. 1 ст. 554 ЦК України у разі порушення боржником зобов"язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову  (субсидіарну) відповідальність поручителя.

       Оскільки боржником було порушене зобов"язання,  а відповідач відповідно до договору поруки поручився перед кредитором за виконання зобов"язання, суд дійшов до правильного висновку про солідарну відповідальність позивачки та відповідача перед банком.

          Судом першої інстанції правильно не прийняті до уваги доводи позивачки про порушення її прав, про недійсність укладеного договору кредиту за підстав того, що зобов»язання за кредитним договором виражене не у гривні, а в іноземній валюті.

      Із змісту ст. 1054 ЦК України вбачається, що кредит може надаватися у грошовій сумі, й не визначено, що кредит може надаватися тільки в гривні. Позивачка просила надати її кредит в іноземній валюті, отримала суму у валюті, взяла на себе обов»язок за договором про повернення кредиту в доларах США.

      Частиною 2 статті 192 ЦК України передбачено, що іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом. Статтями 2, 47 Закону України «Про банки і банківську діяльність» визначено, що банки мають право здійснювати операції з валютними цінностями, кошти можуть бути у національній або іноземній валюті чи їх еквіваленті.

       Апеляційний суд вважає, що оскільки за законом банк мав право на надання кредиту у іноземній  валюті, позивачка просила надати її кредит саме у такій валюті та отримала його, підстав для висновку, що вказаний правочин є недійсним відповідно до ст. ст. 203, 215 ЦПК України не має.

     Доводи апеляційної скарги представника позивачки про неврахування судом першої інстанції положень закону про те, що зобов»язання може бути виражене тільки в національній валюті на висновки суду не впливають.

     Відповідно ч. 1 ст. 524 ЦК України зобов»язання має бути виражене у грошовій одиниці України – гривні. Проте вказана норма матеріального права та правила, які закріплені в неї, не є підставою для висновку, що сторони не могли у встановленому порядку укладати договір кредиту у іноземній валюті, відповідно до правил ст. 1054 ЦК України,  ст. ст. 2, 47 Закону України «Про банки і банківську діяльність», тому судом першої інстанції правильно відмовлено в задоволенні позовних вимог позивачки про визнання недійсним кредитного договору.

      Інші доводи апеляційної скарги були предметом дослідження суду першої інстанції, висновки суду вони не спростовують.

                   Керуючись ст. ст. 307, 308 ЦПК України, апеляційний суд

                                                                        ухвалив:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 відхилити.

Рішення Ворошиловського районного суду м. Донецька від 15 жовтня 2010 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.

Головуюча:

Судді: