Справа № 22ц-20142 Головуючий у 1 інстанції Гонтар А.Л.
Категорія 52 Доповідач Червинська М.Є.
__________________________________________________________________
Р І Ш Е Н Н Я
Іменем України
3 листопада 2010 року Апеляційний суд Донецької області в складі:
головуючої: Червинської М.Є.
суддів: Барсукової О.І., Постолової В.Г.
при секретарі Руденко О.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Донецьку цивільну справу за апеляційною скаргою відкритого акціонерного товариства «Дружківський машинобудівний завод» на рішення Дружківського міського суду Донецької області від 30 липня 2010 року за позовом ОСОБА_1 до відкритого акціонерного товариства «Дружківський машинобудівний завод» про поновлення на роботі, стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу, середнього заробітку за час затримки розрахунку, відшкодування моральної шкоди,
в с т а н о в и в :
В лютому 2010 року ОСОБА_1 звернувся до відкритого акціонерного товариства «Дружківський машинобудівний завод» про поновлення на роботі, стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу, середнього заробітку за час затримки розрахунку, відшкодування моральної шкоди. Посилався на те, що працював у відповідача ведучим інженером-конструктором, 19 січня 2010 року був звільнений з роботи за п. 1 ст. 40 КЗпП України в зв»язку із скороченням чисельності штату працівників. Вважав звільнення незаконним, просив поновити його на роботі, стягнути заробітну плату за час вимушеного прогулу. Оскільки відповідача не виплатив всі належні йому суми при звільненні, просив стягнути середній заробіток за час затримки розрахунку, в зв»язку із порушенням трудових прав, посилався на заподіяння моральної шкоди.
Рішенням Дружківського міського суду Донецької області від 30 липня 2010 року ОСОБА_1 поновлений на посаді ведучого інженера конструктора ВАТ «Дружківський машинобудівний завод», з товариства на користь позивача стягнута середня заробітна плата за час вимушеного прогулу 7244,75 гривень, середній заробіток за час затримки розрахунку 2602,16 гривень, на відшкодування моральної шкоди 1000 гривень, на користь держави стягнутий судовий збір 106,96 гривень та витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи 120 гривень.
В апеляційній скарзі відповідач просить скасувати рішення суду, ухвалити нове рішення, посилаючись на те, що висновки суду не ґрунтуються на доказах по справі, на нормах матеріального і процесуального права.
Судом першої інстанції встановлено, що сторони перебували у трудових відносинах, позивач працював у відповідача ведучим інженером-конструктором, трудові відносини розірвані за п. 1 ст. 40 КЗпП України 19 січня 2010 року. Поновляючи позивача на роботі, суд першої інстанції виходив з того, що при звільненні позивача відповідачем були дотримані вимоги закону щодо попередження про скорочення штату працівників, обов»язок працевлаштування звільненого працівника, проте, суд вважав, що відповідач не перевірив переважне право на залишення позивача на роботі. Суд поновив позивача на роботі, стягнув на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу, середній заробіток за час затримки розрахунку, дійшов до висновку щодо заподіяння позивачу моральної шкоди.
В судовому засіданні представник відповідача підтримала доводи апеляційної скарги, позивач просив скаргу відхилити.
Заслухавши доповідача, доводи представника відповідача, позивача, дослідивши матеріали справи, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, рішення суду в частині поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу скасуванню, з ухваленням нового рішення, в частині стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку залишенню без змін, в частині відшкодування моральної шкоди зміні з наступних підстав:
Відповідно до вимог п.3, 4 ч. 1 ст.309 ЦПК України підставою для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення або зміни рішення є невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення або неправильне застосування норм матеріального або процесуального права. Апеляційний суд вважає, що висновки суду першої інстанції в частині поновлення позивача на роботі, стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу, не відповідають обставинам справи, не ґрунтуються на нормах матеріального права.
Поновляючи позивача на роботі, суд першої інстанції виходив з того, що при звільненні позивача були порушені його трудові права, оскільки відповідачем не були дотримані вимоги закону щодо перевірки переважного права на залишення на роботі при вивільненні працівника. Проте з такими висновками суду погодитись неможливо.
З наказу відповідача про звільнення позивача вбачається, що трудовий договір був розірваний за ініціативою відповідача за п. 1 ст. 40 КЗпП в зв»язку із скороченням штату працівників. Суд першої інстанції правильно встановив, що у відповідача мало місце скорочення чисельності штату працівників, що випливає з штатного розкладу, відповідно до якого на час звільнення позивача з 10 посад ведучих інженерів-конструкторів була скорочена одна посада, позивач був попереджений про звільнення за два місяці, що випливає з вимог ч.1 ст. 49-2 КЗпП України, згода профспілкового органу на звільнення позивача була надана.
Суд першої інстанції дійшов до висновку про незаконність звільнення позивача з роботи з огляду на те, що відповідач не довів в судовому засіданні, що робітники, які залишились на роботі, мали більш високу продуктивність праці та були більш дисципліновані. Суд дійшов до висновку, що відповідач при звільненні позивача взагалі не вирішував питання, кого з працівників можна вивільнити у зв»язку зі змінами в організації виробництва, не перевіряв у кого з робітників є переважне право на залишення на роботі.
Встановлено, що позивач працював ведучим інженером-конструктором, у відповідача відбулося скорочення чисельності штату працівників, одна посада ведучого інженера-конструктора з 10 посад була скорочена.
Відповідно до ч. 1 ст. 42 КЗпП України при скороченні чисельності чи штату працівників у зв»язку із змінами в організації виробництва і праці переважне право на залишення на роботі надається працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці.
З доказів по справі вбачається, що позивач наказами відповідача від 20 травня 2009 року та від 26 листопада 2009 року був притягнутий до дисциплінарної відповідальності за неналежне виконання трудових обов»язків, а саме неналежне виконання завдання, порушення посадових обов»язків тощо (а. с. 38, 39 т. 1). Позивач з вказаними наказами погодився, їх не оспорював.
З матеріалів справи вбачається, що застосування заходів дисциплінарного стягнення двічі до звільнення мав тільки позивач, інші дев»ять інженерів-конструкторів, окрім ОСОБА_2, який мав одну догану, не притягувались до дисциплінарної відповідальності. Оскільки позивач мав дисциплінарні стягнення, інші працівників їх не мали, ведучий інженер-конструктор ОСОБА_2 мав одне стягнення, доводи відповідача про те, що саме позивач мав нижчу кваліфікацію та продуктивність праці є переконливими. Відповідачем при звільненні позивача належним чином перевірялись обставини щодо переважного права на залишення на роботі вивільненого працівника (а.с. 5 т. 2 ), апеляційний суд вважає, що власник мав всі підстави для висновку, що інші дев»ять ведучих інженерів-конструкторів мали переважне право перед позивачем на залишення на роботі, оскільки мали більш високу кваліфікацію та продуктивність праці.
Оскільки з висновком суду першої інстанції про переважне право на залишення позивача на роботі погодитись не можливо, а при звільненні позивача відповідачем дотриманні вимоги закону й трудові права позивача не порушені, підстав для поновлення позивача на роботі, стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу не має. Тому в задоволенні зазначених вимог позивачу слід відмовити.
Рішення суду першої інстанції в частині стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку сторонами не оскаржене, в порядку ст. 303 ЦПК України підлягає залишенню без змін.
Стягуючи на користь позивача на відшкодування моральної шкоди 1000 гривень, суд першої інстанції виходив з порушення трудових прав позивача незаконним звільненням, порушенням строків виплати всіх сум, які належать працівникові при звільненні. Оскільки апеляційним судом встановлено тільки порушення прав позивача не сплатою йому всіх належних сум при звільненні ( ст. 116 КЗпП України), в позові позивачу про поновлення на роботі відмовлено, рішення в частині визначення розміру моральної шкоди підлягає зміні, на відшкодування моральної шкоди на користь позивача слід стягнути 100 гривень. Апеляційний суд вважає, що вказаний розмір моральної шкоди відповідає тому порушенню трудових прав, яке зазнав позивач внаслідок затримки частини розрахунку на 22 дні, такий розмір є розумним та справедливим.
Керуючись ст. ст. 307, 308, п. 3, 4 ч. 1 ст. 309 ЦПК України, апеляційний суд,
вирішив:
Апеляційну скаргу відкритого акціонерного товариства «Дружківський машинобудівний завод» задовольнити.
Рішення Дружківського міського суду Донецької області від 30 липня 2010 року в частині поновлення на роботі, стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу скасувати.
В задоволенні позову ОСОБА_1 до відкритого акціонерного товариства «Дружківський машинобудівний завод» про поновлення на роботі, стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу відмовити.
В частині відшкодування моральної шкоди змінити, стягнути з відкритого акціонерного товариства «Дружківський машинобудівний завод» на користь ОСОБА_1 на відшкодування моральної шкоди 100 гривень.
В решті частині рішення залишити без змін.
Рішення набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржене в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.
Головуюча:
Судді: