Справа № 22ц-18605/2010 Г оловуючий в 1 інстанції Карпушова О.В. Категорія 42 Доповідач Соломаха Л.І.
_____________________________________________________________________________
Р І Ш Е Н Н Я
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
16 листопада 2010 року Апеляційний суд Донецької області в складі:
головуючого - судді Пономарьової О.М.
суддів Соломахи Л.І., Прокопчук Л.М.
при секретарі Валуйському В.А.
за участю:
представників позивача Русіна В.Д., Коваль Ю.А.
відповідача ОСОБА_4
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Донецьку апеляційну скаргу відповідача ОСОБА_4 на рішення Калінінського районного суду м. Донецька від 21 липня 2010 року по цивільній справі за позовом Колективного підприємства «Трест Донецькжитлобуд № 1» до ОСОБА_4 (третя особа - орган опіки та піклування в особі Виконавчого комітету Калінінської районної в м. Донецьку ради) про виселення, стягнення заборгованості за користування гуртожитком, визнання особи, такою, що втратила право користування гуртожитком, -
В С Т А Н О В И В:
14 вересня 2009 року Колективне підприємство «Трест Донецькжитлобуд № 1» (далі КП «Трест Донецькжитлобуд № 1») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_4 про виселення, стягнення заборгованості за користування гуртожитком.
Зазначало, що воно є власником гуртожитків, які розташовані по вул.АДРЕСА_1 та по АДРЕСА_2. Відповідач ОСОБА_4 до жовтня 2008 року була зареєстрована та мешкала в гуртожитку по вул. АДРЕСА_1, плату за проживання в гуртожитку вносила періодично та не в повному розмірі.
В жовтні 2008 року у зв’язку із закриттям гуртожитку по вул. АДРЕСА_1 відповідач була переселена до гуртожитку по вул. АДРЕСА_2 Проте до теперішнього часу відповідач у гуртожитку по вул. АДРЕСА_2 не зареєструвалася та продовжує вносити плату за користування гуртожитком не у повному розмірі.
Позивач також зазначає, що відповідач ніколи не перебувала і не перебуває з ним у трудових відносинах, кімната у гуртожитку їй надавалася в зв’язку із наявною можливістю.
Посилаючись на те, що відповідач користується належним позивачу майном без відповідних правових підстав, позивач відповідно до ст. 387 ЦК України просив виселити ОСОБА_4 з кімнати АДРЕСА_2 та стягнути з неї заборгованість за користування гуртожитком по вул. АДРЕСА_1 та по вул. АДРЕСА_2 в сумі 10 430 грн. 81 коп. (а.с. 3-4).
Під час розгляду справи позивач декілька разів уточнював свої позовні вимоги.
Так 03 листопада 2009 року він подав доповнення до позову, згідно яких посилаючись на вимоги ст. 71, ст. 72 ЖК України та на непроживання відповідача в гуртожитку по вул. АДРЕСА_1 з жовтня 2008 року, тобто більш ніж одного року, просив визнати ОСОБА_4 такою, що втратила право користування жилим приміщенням в гуртожитку по вул.АДРЕСА_1
24 лютого 2010 року позивач знову подав заяву про зміну предмета позову та збільшення позовних вимог, в якій посилався на те, що відповідач відмовляється укласти з позивачем договір найму житла та зареєструвати своє проживання ІНФОРМАЦІЯ_1, тобто користується їх майном без відповідних правових підстав, та просив:
- зобов’язати ОСОБА_4 разом із сином ОСОБА_5 звільнити кімнату АДРЕСА_2 та передати її представнику позивача;
- стягнути з ОСОБА_4 на користь позивача заборгованість за проживання в гуртожитку в розмірі 12 180 грн.
- визнати відповідача ОСОБА_4 та її сина ОСОБА_5 такими, що втратили право користування жилим приміщенням по вул.АДРЕСА_1 (а.с. 75-76).
08 липня 2010 року позивач свої позовні вимоги вточнив та просив:
- виселити ОСОБА_4 разом із сином ОСОБА_5 із кімнати АДРЕСА_2 без надання іншого жилого приміщення;
- стягнути з ОСОБА_4 на користь позивача заборгованість за проживання в гуртожитку за період з 01 серпня 2007 року по 01 липня 2010 року в розмірі 14 430 грн. 81 коп. (а.с. 116-117).
Рішенням Калінінського районного су ду м. Донецька від 21 липня 2010 року позовні вимоги задоволено частково. ОСОБА_4 разом з неповнолітнім сином ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_2, виселено з кімнати АДРЕСА_2 без надання іншого жилого приміщення. З ОСОБА_4 на користь КП «Трест Донецькжитлобуд № 1» стягнута заборгованість за користування гуртожитком в сумі 7 030 грн. 81 коп. В решті позовних вимог відмовлено (а.с. 145-148).
З таким рішенням суду не погодилася відповідач ОСОБА_4, подала на нього апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду в частині задоволення позовних вимог про виселення та стягнення заборгованості за користування гуртожитком скасувати та ухвалити в цій частині нове, яким надати їм з сином можливість проживати в гуртожитку по вул. АДРЕСА_1 в кімнаті № 57 або надати рівноцінне житло та узгодити суму заборгованості, яка за її підрахунками не перевищує 5 500 грн.
Зазначає, що Калінінський районний суд м. Донецька неповно з’ясував обставини справи: не зобов’язав позивача надати оригінали документів про приватизацію гуртожитку по вул. АДРЕСА_1; не з’ясував підстави переселення мешканців гуртожитку по вул. АДРЕСА_1 до гуртожитку по АДРЕСА_2 та на який термін; відмовив у витребуванні доказів (бухгалтерської облікової книги про стан нарахування та оплати за користування гуртожитком) (а.с. 153).
В судовому засіданні апеляційного суду відповідач ОСОБА_4 доводи апеляційної скарги підтримала, просила її задовольнити.
Представники позивача ОСОБА_2, який є директором підприємства, та ОСОБА_3, який діє на підставі довіреності юридичної особи, проти доводів апеляційної скарги заперечували, просили її відхилити, а рішення суду залишити без змін.
Представник третьої особи - органу опіки та піклування у судове засідання не з’явився, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, надав заяву про розгляд справи у його відсутність.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення відповідача ОСОБА_4, представників позивача ОСОБА_2, ОСОБА_3, дослідивши матеріали цивільної справи, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга відповідача підлягає задоволенню частково, а рішення суду в частині задоволення позовних вимог про виселення - скасуванню з ухваленням в цій частині нового рішення з наступних підстав:
Під час розгляду справи судом першої інстанції встановлено, що позивач є власником гуртожитку по АДРЕСА_2, що підтверджується свідоцтвом про право власності, виданим відділом комунального господарства виконавчого комітету Донецької міської ради 09 лютого 2000 року за № 89/1 (а.с. 14), та гуртожитку по вул. АДРЕСА_1, що підтверджується реєстраційним посвідченням, виданим КП «БТІ м. Донецька» 08 червня 2001 року на підставі договору купівлі-продажу від 24 червня 1994 року (а.с. 34).
Відповідач не знаходиться та не знаходилася у трудових відносинах з КП «Трест Донецькжитлобуд № 1».
З 13 вересня 1994 року відповідач зареєстрована в гуртожитку за адресою: м. Донецьк вул. АДРЕСА_1 (а.с. 5) та проживала в ньому разом із сином ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_2, до вересня 2008 року, з вересня 2008 року вони проживають в гуртожитку по вул. АДРЕСА_2
Згідно протоколу зборів ради КП «Трест Донецькжитлобуд № 1» від 15 лютого 2008 року у зв’язку із непридатністю приміщення гуртожитку по вул. АДРЕСА_1, його експлуатація припинена та мешканці підлягали переселенню в гуртожиток по АДРЕСА_2 (а.с. 33).
Згідно акту приймання-передачі від 30 вересня 2008 року позивач передав у тимчасове користування для проживання ОСОБА_4 в гуртожитку по вул. АДРЕСА_2, яка складається з трьох ліжко-міст (а.с. 106).
Відмовляючи позивачу у задоволенні позовних вимог про визнання ОСОБА_4 та її сина ОСОБА_5 такими, що втратили право користування жилим приміщенням у гуртожитку по вул. АДРЕСА_1, суд першої інстанції виходив з того, що ці позовні вимоги не ґрунтуються на законі, а саме, на вимогах ст. 71 ЖК України для жилої площі зі статусом гуртожитку.
Задовольняючи частково позовні вимоги про стягнення з ОСОБА_4 заборгованості за користування гуртожитком, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач користується в кімнаті лише двома ліжко-місцями, а плата їй нараховувалася за три ліжко-міста.
З яких підстав суд першої інстанції задовольнив позовні вимоги про виселення ОСОБА_4 разом з її неповнолітнім сином ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_3, з рішення суду не вбачається. В рішенні наведено перелік нормативних актів, якими регулюються правовідносини щодо користування гуртожитками, проте будь-який правовий висновок стосовно позовних вимог про виселення в рішенні не зроблено.
Відповідно до частини 1 ст. 303 ЦПК України п ід час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Відповідно до п. 15 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24.10.2008 року № 12 «Про судову практику розгляду цивільних справ в апеляційному порядку» у разі якщо апеляційна скарга подана на рішення щодо частини вирішених вимог, суд апеляційної інстанції відповідно до принципу диспозитивності не має права робити висновків щодо неоскарженої частини ні в мотивувальній, ні в резолютивній частині судового рішення, а в описовій частині повинен зазначити, в якій частині вимог судове рішення не оскаржується.
Як вбачається з матеріалів справи рішення суду в частині відмови позивачу в задоволенні позовних вимог про визнання відповідача ОСОБА_4 та її неповнолітнього сина ОСОБА_5 такими, що втратили право користування жилим приміщенням в гуртожитку по вул. АДРЕСА_1, сторонами не оскаржується, а тому апеляційний суд не має права робити висновків щодо цієї неоскарженої частини рішення Калінінського районного суду м. Донецька від 21 липня 2010 року .
Виходячи з вимог частини 1 ст. 303 ЦПК України, з висновком суду першої інстанції про задоволення позовних вимог КП «Трест Донецькжитлобуд № 1» про виселення ОСОБА_4 та її сина ОСОБА_5 з гуртожитку по АДРЕСА_2 без надання іншого жилого приміщення погодитися не можливо, оскільки до нього суд першої інстанції дійшов внаслідок порушення норм матеріального права.
Відповідно до пункту 4 частини 1 ст. 309 ЦПК України порушення або неправильне застосування норм матеріального або процесуального права є підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення або зміни рішення.
Відповідно до частини 4 ст. 9 ЖК України ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом.
Відповідно до ст. 127 ЖК України для проживання робітників, службовців, студентів, учнів, а також інших громадян у період роботи або навчання можуть використовуватись гуртожитки. Під гуртожитки надаються спеціально споруджені або переобладнані для цієї мети жилі будинки.
Згідно ст. 130, ст. 131 ЖК України порядок надання жилої площі в гуртожитках підприємств, установ, організацій, користування цими гуртожитками та їх утримання визначається «Примірним положенням про гуртожитки», яке затверджено постановою Ради Міністрів УРСР від 03.06.1986 року № 208.
Звертаючись до суду з позовними вимогами про виселення ОСОБА_4 разом із сином ОСОБА_5 із гуртожитка по вул. АДРЕСА_2, позивач посилався на те, що вони проживають в ньому без відповідних правових підстав, а саме, без реєстрації та відмовляється укладати з позивачем договір найму житла в цьому гуртожитку.
Згідно п. 44 «Примірного положення про гуртожитки» громадян, які самоправно зайняли жилу площу в гуртожитку, виселяють без надання їм іншого жилого приміщення.
З матеріалів справи встановлено, що відповідач ОСОБА_4 з 13 вересня 1994 року зареєстрована (а.с. 5) та до вересня 2008 року разом із своїм неповнолітнім сином ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_2, мешкала в гуртожитку по вул. АДРЕСА_1 (а.с. 107). З 13 вересня 1994 року і до вересня 2008 року позивач право ОСОБА_4. на користування гуртожитком по вул. АДРЕСА_1 не оспорював. В вересні 2008 року на підставі рішення ради КП «Трест Донецькжитлобуд № 1» позивач у зв’язку із необхідністю проведення капітального ремонту гуртожитку по вул. АДРЕСА_1 переселив мешканців цього гуртожитку, в тому числі відповідача ОСОБА_4 разом з її сином ОСОБА_5 до гуртожитку по АДРЕСА_2.
Та обставина, що до гуртожитку по АДРЕСА_2 позивач була переселена позивачем через необхідність капітального ремонту гуртожитку по вул. АДРЕСА_1 підтверджується протоколами засідання ради КП «Трест Донецькжитлобуд № 1» від 15 лютого 2008 року та від 28 жовтня 2008 року (а.с. 33, а.с. 10), актом перевірки Київської санітарно-епідеміологічної станції м. Донецька дотримання санітарного законодавства від 09 жовтня 2008 року (а.с. 7) та постановою головного державного санітарного лікаря Київського району м. Донецька про застосування адміністративно-запобіжних заходів за порушення санітарного законодавства від 10 жовтня 2008 року № 141/3, згідно якої експлуатація гуртожитку по вул. АДРЕСА_1 заборонена з 10 жовтня 2008 року до проведення ремонту (а.с. 6).
Відповідно до п. 23 «Примірного положення про гуртожитки» капітальний ремонт гуртожитків провадиться за рахунок коштів підприємств, установ, організацій, у віданні яких перебувають гуртожитки. При проведенні капітального ремонту гуртожитку, коли ремонт не може бути проведений без виселення мешканців, громадянам на час ремонту адміністрацією підприємства, установи, організації надається жила площа в тому ж або іншому гуртожитку чи інше жиле приміщення. Після закінчення капітального ремонту зазначеним особам надається жила площа, яку вони займали раніше.
Позивач визнає, що до гуртожитку по АДРЕСА_2 відповідач була переселена саме ним та у зв’язку із необхідністю капітального ремонту гуртожитку по вул. АДРЕСА_1. Зазначений факт підтверджується також актом приймання-передачі від 30 вересня 2008 року, згідно якого позивач передав у тимчасове користування для проживання ОСОБА_4 в гуртожитку по вул. АДРЕСА_2, яка складається з трьох ліжко-міст (а.с. 106).
За таких обставин, посилання позивача на те, що відповідач ОСОБА_4 самоправно зайняла кімнату № 69 в гуртожитку по АДРЕСА_2, що проживає в ній без відповідних правових підстав, є необгрунтованими, що судом першої інстанції не враховано і призвело до помилкового висновку про задоволення позовних вимог.
Доводи позивача про те, що відповідач відмовляється укласти з ним договір найму житла – ліжко-міста в кімнаті гуртожитку по АДРЕСА_2, проект якого мається в матеріалах справи (а.с. 104-105), не заслуговують на увагу, оскільки укладення такого договору чиним законодавством, а саме, ЖК України, «Примірним положенням про гуртожитки» не передбачено.
Посилання позивача на вимоги ст. 810, ст. 812, ст. 820, ст. 821 ЦК України, «Правила користування приміщеннями житлових будинків і гуртожитків», затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 08.10.1992 року № 572 (в редакції постанови від 24.01.2006 року № 45), з яких випливає обов’язок відповідача укласти договір найму житла, є необґрунтованими.
Відповідно до ст. 812 ЦК України ліжко-місто в гуртожитку не є предметом договору найму житла.
«Правила користування приміщеннями житлових будинків і гуртожитків», затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 08.10.1992 року № 572 (в редакції постанови від 24.01.2006 року № 45), визначають порядок користування гуртожитками, на які поширюється дія Закону України «Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків».
Згідно ст. 1 Закону України «Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків» сфера дії цього Закону поширюється на гуртожитки, які є об'єктами права державної чи комунальної власності, та гуртожитки, які перебувають у повному господарському віданні чи в оперативному управлінні підприємств, установ, організацій з управління житловим фондом незалежно від форми власності, крім гуртожитків, що знаходяться на балансі військових частин, закладів, установ та організацій Збройних Сил України та Міністерства внутрішніх справ України.
Спірний гуртожиток до зазначеної категорії гуртожитків не відноситься, він є колективною власністю КП « Трест Донецькжитлобуд № 1».
В гуртожиток по АДРЕСА_2 відповідач була переселена позивачем разом із неповнолітнім сином у зв’язку із капітальним ремонтом гуртожитку по вул. АДРЕСА_1, право відповідача на користування гуртожитком по вул. АДРЕСА_1, позивачем ніколи не оспорювалося і тепер не оспорюється, а тому посилання позивача при вирішенні питання про виселення відповідача з гуртожитку по АДРЕСА_2 на те, що відповідач не перебуває та ніколи не перебувала у трудових відносинах з позивачем, не заслуговують на увагу. Переселивши відповідача до іншого гуртожитку у зв’язку із капітальним ремонтом гуртожитку по вул. АДРЕСА_1, позивач фактично визнав законність користування відповідачем належним йому на праві власності гуртожитком по вул. АДРЕСА_1 і після капітального ремонту зазначеного гуртожитку зобов’язаний надати відповідачу жилу площу, яку вона займала раніше.
Відповідач ОСОБА_4 зареєстрована у гуртожитку по вул. АДРЕСА_1 і її перереєстрація на час капітального ремонту цього гуртожитку в іншому жилому приміщенні – гуртожитку про вул. АДРЕСА_2 чинним законодавством не передбачена.
Згідно пояснень представників позивача, які не оспорює відповідач, ремонт гуртожитку по вул. Університетська, 84 до теперішнього часу не здійснено.
Посилання позивача на вимоги с. 387, згідно якої власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним, та вимоги ст. 391 ЦК України, згідно якої в ласник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном, не ґрунтується на законі.
Правовідносини, що виникли між сторонами по цій справі, випливають з житлових та регулюються ЖК України.
Враховуючи викладене, рішення суду про виселення ОСОБА_4 разом з неповнолітнім сином ОСОБА_5 з кімнати № 69 в гуртожитку по АДРЕСА_2 підлягає скасуванню з ухваленням в цій частині нового рішення про відмову позивачу у задоволенні позовних вимог про виселення ОСОБА_4 разом з сином з кімнати АДРЕСА_2
Що стосується рішення суду про стягнення з відповідача ОСОБА_4 заборгованості за користування гуртожитками по вул. АДРЕСА_1 та по АДРЕСА_2 в розмірі 7 030 грн. 81 коп., підстави для його скасування або зміни в цій частині відсутні. Доводи апеляційної скарги відповідача щодо неправильного нарахування їй заборгованості за користування гуртожитком необгрунтовані і не спростовують висновків суду.
Відповідно до п. 38 «Примірного положення про гуртожитки» плата за користування жилою площею в приміщеннях, що знаходяться в спільному користуванні кількох осіб, які не перебувають у сімейних стосунках, провадиться за встановленими ставками. Витрати на комунальні послуги входять до ставки плати за користування жилою площею і окремо плата за них не стягується.
Громадяни, які проживають у приміщеннях, що перебувають у їх відособленому користуванні, вносять плату за користування жилою площею і за комунальні послуги по ставках квартирної плати (тарифах), установлених для будинків державного та громадського житлового фонду.
Відповідно до п. 39 «Примірного положення про гуртожитки» плата за користування жилою площею в гуртожитку і за комунальні послуги вноситься не пізніше десятого числа наступного за оплачуваним місяця.
Відповідно до п. 4 «Примірного положення про гуртожитки» гуртожитки підрозділяються на два види:
для проживання одиноких громадян (жилі приміщення знаходяться у спільному користуванні кількох осіб, які не перебувають у сімейних стосунках);
для проживання сімей (жилі приміщення, що складаються з однієї чи кількох кімнат, перебувають у відособленому користуванні сімей).
З матеріалів справи встановлено і цей факт визнається відповідачем, що обидва гуртожитки, в яких в період з серпня 2007 року по теперішній час проживає відповідач ОСОБА_4 разом із неповнолітнім сином ОСОБА_5, призначені для проживання одиноких громадян.
Ставки плати за користування жилою площею в гуртожитку - за ліжко-місце на площі 6 м2 в гуртожитках призначених для проживання одиноких громадян (приміщеннях, що знаходяться в спільному користуванні кількох осіб) були встановлені позивачем:
- з 01 липня 2005 року до 01 січня 2008 року - 75 грн. в місяць за ліжко-місце на площі 6 м2, що підтверджується калькуляцією вартості одного ліжко-місця станом на 01 липня 2005 року (а.с. 128);
- з 01 січня 2008 року по теперішній час - 150 грн. в місяць за ліжко-місце на площі 6 м2, що підтверджується рішенням ради КП «Трест Донецькжитлобуд №1» від 07 грудня 2007 року та калькуляціями вартості одного ліжко-місця на 2008-2010 років (а.с. 78, а.с. 43, а.с. 129-130). Цим же рішенням ради КП «Трест Донецькжитлобуд №1» від 07 грудня 2007 року встановлено, що громадянам, які бажають мешкати в гуртожитку та займати більшу площу, ніж 6 м2, нараховувати 450 грн. місяць в разі проживання в кімнаті однієї особи або 225 грн. в разі проживання в кімнаті двох осіб (а.с. 78).
З матеріалів справи встановлено, що кожна кімната в гуртожитку має жилу площу 18м2, в тому числі кімната № 57 в гуртожитку по вул. АДРЕСА_1 та кімната № 69 в гуртожитку по АДРЕСА_2, які займала відповідач.
З акту приймання-передачі від 30 вересня 2008 року вбачається, що кімната № 69 в гуртожитку по АДРЕСА_2, яку з вересня 2008 року займає відповідач, має 3 ліжко-міста (а.с. 106).
Відповідач визнає, що саме за її клопотанням в кімнату інші особи не вселялися, а тому позивач обґрунтовано нараховував відповідачу плату за користування гуртожитком з серпня 2007 року по грудень 2007 року в розмірі 225 грн. (за користування 3 ліжко-місцями) та з січня 2008 року по 01 липня 2010 року в розмірі 450 грн. (за користування 3 ліжко-місцями) в місяць.
Згідно довідки позивача від 30 червня 2010 року заборгованість відповідача за користування гуртожитком з серпня 2007 року по 01 липня 2010 року складає 14 430 грн. 81 коп. (а.с. 141).
Проте апеляційний суд вважає, що позивачем безпідставно не враховані сплачені відповідачем в цей період за користування гуртожитком 2 600 грн. (а.с. 72, а.с. 85-86, а.с. 126), про сплату 2 200 грн. з яких є відомості і в довідці позивача (а.с. 141), ще 400 грн. сплачено відповідачем 14 липня 2010 року (а.с. 126). В жодній з зазначених квитанцій про оплату за користування гуртожитком відповідачем не зазначено, що нею сплачується заборгованість за період до 01 серпня 2007 року, а тому посилання позивача на те, що сума 2 600 грн. зарахована в рахунок погашення заборгованості відповідача за період з січня 2006 року по липень 2007 року є необгрунтованими. Крім того, 900 грн. сплачено відповідачем вже під час розгляду справи судом (09.02.2010 року – 200 грн. (а.с. 72), 18.11.2009 року – 200 грн. та 09.12.2009 року – 100 грн. (а.с. 86), 14.07.2010 року – 400 грн. (а.с. 126). Проте звертаючись до суду з позовом 14 вересня 2009 року позивач в розрахунку заборгованості не зазначав, що відповідач має заборгованість за період з січня 2006 року, а просив сягнути таку з червня 2007 року (а.с. 3-4, а.с. 15).
Враховуючи зазначене, заборгованість відповідача за користування гуртожитком за період з серпня 2007 року по 01 липня 2010 року на час розгляду справи складає 11 830 грн. 81 коп. Відповідачем не доведено, що її заборгованість за зазначений період складає 5 500 грн.
Судом першої інстанції на користь позивача стягнуто за період з серпня 2007 року по 01 липня 2010 року 7 030 грн. 81 коп. і в цій частині рішення суду позивачем не оскаржено, а тому відповідно до частини 1 ст. 303 ЦПК України підстави для зміни рішення суду відсутні.
При зверненні до апеляційного суду з апеляційною скаргою відповідачем ОСОБА_4 з апеляційної скарги не були сплачені судовий збір та витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи.
Відповідно до ст. 3 Декрету Кабінету Міністрів України від 21 січня 1993 р. «Про державне мито», п. 5 розділу XI «Прикінцеві та перехідні положення» ЦПК України із апеляційних скарг на рішення судів справляється судовий збір в розмірі 50% ставки, що підлягає сплаті при поданні позовної заяви.
Відповідно до п/п «а» та п/п «д» п. 1 ст. 3 Декрету Кабінету Міністрів України від 21 січня 1993 р. «Про державне мито» із позовних заяв майнового характеру справляється судовий збір – 1% ціни позову, але не менш 3 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і не більше 100 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян , із позовних заяв немайнового характеру – 0,5 неоподатковуваного мінімуму доходів громадян.
Тобто, з апеляційної скарги відповідач ОСОБА_4 повинна була сплатити судовий збір в сумі 39 грн. 40 коп., з яких 4 грн. 25 коп. з оскаржуваних позовних вимог немайнового характеру про виселення та 35 грн. 15 коп. з оскаржуваних позовних вимог про стягнення заборгованості за користування гуртожитком (7030,81 х 1% х 50%).
Оскільки апеляційна скарга відповідача ОСОБА_4 в частині скасування судового рішення про виселення задоволена, відповідно до частини 1 ст. 88 ЦПК України судовий збір в розмірі 4 грн. 25 коп. підлягає стягненню на користь держави з позивача, а судовий збір в розмірі 35 грн. 15 коп. з оскаржуваних позовних вимог про стягнення заборгованості за користування гуртожитком, в задоволенні яких відповідачу відмовлено, з відповідача на користь держави.
Відповідно до п. 10 «Порядку оплати витрат з інформаційно-технічного забезпечення розгляду цивільних справ», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21 грудня 2005 р. № 1258, з апеляційної скарги сплачуються витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи в розмірі, передбаченому за позовну заяву, заяву до суду першої інстанції.
По цій справі відповідач ОСОБА_4 з апеляційної скарги відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 05 серпня 2009 року № 825 повинна була сплатити витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи в сумі 120 грн., як із справи позовного провадження з розгляду спору майнового характеру.
Оскільки апеляційна скарга відповідача задоволена лише в частині позовних вимог немайнового характеру - про виселення, витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи за якими складають 37 грн., в цій сумі витрати відповідно до частини 1 ст. 88 ЦПК України підлягають стягненню на користь держави з позивача, а в решті суми, яка складає 83 грн. (120-37) – з відповідача на користь держави.
Керуючись ст. 307, ст. 309, ст. 314, ст. 316 ЦПК України, Апеляційний суд Донецької області, -
В И Р І Ш И В:
Апеляційну скаргу відповідача ОСОБА_4 задовольнити частково.
Рішення Калінінського районного суду м. Донецька від 21 липня 2010 року в частині задоволення позовних вимог про виселення ОСОБА_4 разом з неповнолітнім сином ОСОБА_5 з кімнати № 69 в гуртожитку по АДРЕСА_2 без надання іншого жилого приміщення скасувати та ухвалити в цій частині нове.
Відмовити Колективному підприємству «Трест Донецькжитлобуд № 1» у задоволенні позовних вимог до ОСОБА_4 про виселення її разом з неповнолітнім сином ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_2, з кімнати № 69 в гуртожитку по АДРЕСА_2 без надання іншого жилого приміщення.
В решті рішення Калінінського районного суду м. Донецька від 21 липня 2010 року залишити без змін.
Стягнути з Колективного підприємства «Трест Донецькжитлобуд № 1» на користь держави судовий збір у сумі 4 (чотири) гривні 25 коп. (на розрахунковий рахунок 31411537700004, отримувач - місцевий бюджет м. Донецька Ворошиловський район, код бюджетної класифікації 22090100, банк ГУ ДКУ в Донецькій області, ЄДРПОУ 34686537, МФО 834016 ) та витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи у сумі 37 (тридцять сім) гривень 00 коп. (на розрахунковий рахунок 31213263700004, одержувач – державний бюджет м. Донецька Ворошиловський район, ЄДРПОУ – 34686537, банк – ГУ ДКУ в Донецькій області, МФО 834016, код бюджетної класифікації - 22050002 ).
Стягнути з ОСОБА_4 на користь держави судовий збір у сумі 35 (тридцять п’ять) гривень 15 коп. (на розрахунковий рахунок 31411537700004, отримувач - місцевий бюджет м. Донецька Ворошиловський район, код бюджетної класифікації 22090100, банк ГУ ДКУ в Донецькій області, ЄДРПОУ 34686537, МФО 834016 ) та витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи у сумі 83 (вісімдесят три) гривні 00 коп. (на розрахунковий рахунок 31213263700004, одержувач – державний бюджет м. Донецька Ворошиловський район, ЄДРПОУ – 34686537, банк – ГУ ДКУ в Донецькій області, МФО 834016, код бюджетної класифікації - 22050002 ).
Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення.
Рішення може бути оскаржено в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ .
Головуючий: О.М. Пономарьова
Судді: Л.І. Соломаха
Л.М. Прокопчук