РІШЕННЯ

          ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

    11 листопада 2010 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим у складі:

Головуючого, судді Іващенко В.В.

Суддів Летягіної О.В.

при секретарі Дяченко Л.О.

Вергігор О.Ю.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Сімферополі цивільну справу за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_6 про визнання угоди купівлі – продажу дійсною та визнання права власності на майно за апеляційною скаргою Сакського міжрайонного прокурора АР Крим на рішення Сакського міськрайонного суду АР Крим від 21 лютого 2006 року,                                                      

                                                      В С Т А Н О В И Л А:

ОСОБА_5 звернулася до суду з позовом  до ОСОБА_6 про визнання угоди купівлі – продажу дійсною та визнання права власності на майно.

 Вимоги мотивовані тим, що 14.11.2005 року між сторонами була укладена угода купівлі – продажу майна кафе – бару «Корал», розташованого за адресою:АДРЕСА_1. Зазначає, що всі умови договору були виконані, а саме покупцем повність була сплачена вартість майна, а продавцем були прийняти гроші у розмірі 5100 грн. за кафе – бар «Корал»., але угода купівлі – продажу майна нотаріальна не була посвідчена, просить суд визнати угоду купівлі – продажу дійсною та визнати право власності на вказане майно.

Рішенням Сакського міськрайонного суду АР Крим від 21 лютого 2010 року -  позов задоволено. Угода купівлі – продажу майна кафе бару «Корал», розташованого за адресою: АДРЕСА_1 що укладена 14.11.2005 року між ОСОБА_5  та ОСОБА_6 -  визнана дійсною. Визнано за ОСОБА_5 право власності на кафе бар «Корал» розташованого за адресою: АДРЕСА_1. Зобов’язано Євпаторійське МБРТІ здійснити відповідну державну правову реєстрацію права власності ОСОБА_5 на кафе бар «Корал».

Не погодившись з вказаним рішенням суду Сакський міжрайонний прокурор АР Крим подав  апеляційну скаргу. В апеляційній скарзі просить рішення суду скасувати, посилаючись на порушення норм процесуального та  матеріального права. Зазначає, що вирішення питання про визнання права власності у будь – якому випадку залежить, по перше, від прийняття до експлуатації нерухомого майна.

Крім того, вказує, що прийняття до експлуатації будь – якої будівлі не належить до юрисдикції суду, і є не обов’язком, а тільки правовою можливістю, що надається не суду, а відповідному компетентному органу виключно за наявності обставин, які свідчать про дотримання особою, що здійснила самочинне будівництво, відповідних будівельних, архітектурних, протипожежних, санітарних і інших норм і правил, отримання особою відповідних дозволів і рішень.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, проаналізувавши доводи апеляційної скарги,  колегія суддів вважає, що апеляційна скарга  підлягає задоволенню з наступних підстав.

 Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з обґрунтованості позовних вимог.

Проте, колегія суддів не може погодитися з даними висновками суду, оскільки вони не відповідають обставинам справи і зроблені з порушенням норм матеріального права.

Відповідно до вимог ст. 213 Цивільного процесуального кодексу України, рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом.

Обґрунтованим  є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з’ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

 Статтею 657 Цивільного кодексу України передбачено, що договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна  укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню та державній реєстрації.

  Згідно з вимогами частини 3 ст. 640 Цивільного кодексу України договір, який підлягає нотаріальному посвідченню або державній реєстрації, є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення або державної реєстрації, а в разі необхідності і нотаріального посвідчення і державної реєстрації – з моменту державної реєстрації.

   Відповідно до вимог ст. 220 Цивільного кодексу України у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним.

  Якщо сторони домовилися щодо усіх істотних умов договору, що підтверджується письмовими доказами, і відбулося повне або часткове виконання договору, але одна із сторін ухилилася від його нотаріального посвідчення, суд може визнати такий договір дійсним. У цьому разі наступне нотаріальне посвідчення договору не вимагається.

     Норма частини 2 ст. 220 Цивільного кодексу України не застосовується до договорів, які підлягають і нотаріальному посвідченню і державній реєстрації, оскільки моментом укладення такого договору є момент його державної реєстрації, а не нотаріального посвідчення.

     Оскільки договір купівлі-продажу житлового будинку, укладений між сторонами, крім нотаріального посвідчення підлягає державній реєстрації, він не може бути визнаний дійсним на підставі частини 2 ст. 220 Цивільного кодексу  України.

     Отже, позовні вимоги про визнання договору купівлі-продажу дійсним не підлягають задоволенню.

Колегія суддів враховує, що відповідно до ст. 13 Конституції України та ст. 386 ЦК України держава забезпечує рівний захист усіх суб’єктів права власності.

При цьому колегія суддів бере до уваги, що правові підстави набуття права власності визначено у гл. 24 ЦК України.

Так, згідно ст. 328 ЦК України Право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Згідно з частиною 2 ст. 331 Цивільного кодексу України право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна).

Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації.

 Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.

Відповідно до вимог частини 1 ст. 328 Цивільного кодексу України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.

Оскільки підстав для задоволення позовних вимог про визнання угоди дійсною немає, вимоги позивачів про визнання за ними права власності на придбане за цією угодою майно також не підлягають задоволенню.

За таких обставин колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду, відповідно до вимог пункту 4 частини 1 ст. 309 Цивільного процесуального кодексу України, підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення  про відмову у задоволенні позову.

     На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 303, 304, 307,  пунктом 4 частини 1 ст. 309, ст. ст. 313, 314, 316, 317 Цивільного процесуального кодексу України, колегія суддів

ВИРІШИЛА :

Апеляційну скаргу Сакського міжрайонного прокурора АР Крим – задовольнити.

Рішення Сакського міськрайонного суду АР Крим від 21 лютого 2006 року – скасувати.

Ухвалити по справі нове рішення.

           ОСОБА_5 в позові до ОСОБА_6 про визнання угоди купівлі – продажу кафе – бару «Корал» від 14.11.2005 року дійсною та визнання права власності на кафе – бар «Корал», розташованого в АДРЕСА_1 – відмовити.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржено безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів.

            Судді: