УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 серпня 2024 року

м. Київ

справа № 165/1836/23

провадження № 51 - 4060 ск 24

Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого ОСОБА_1 ,

суддів: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

розглянувши касаційну скаргу захисника ОСОБА_4 в інтересах засудженої ОСОБА_5 на вирок Нововолинського міського суду Волинської області від 18 квітня 2024 року та ухвалу Волинського апеляційного суду від 07 серпня 2024 року щодо останньої,

установив:

За вироком Нововолинського міського суду Волинської області від 18 квітня 2024 року,

ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянку України, уродженку с. Уст-Нера Оймеконського району (рф) та жительку АДРЕСА_1 ), раніше судиму вироком Нововолинського міського суду Волинської області від 06 березня 2024 року за ч. 1, 2 ст. 182, ч. 1, 2 ст. 361, ч. 4 ст. 185, ч. 3 ст. 190 КК України, із застосуванням ст. 70 КК України, до покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років,

засуджено до покарання за:

- ч. 4 ст. 186 КК України - у виді позбавлення волі на строк 7 років;

- ч. 4 ст. 185 КК України - у виді позбавлення волі 5 років 6 місяців;

- ч. 1 ст. 357 КК України - у виді обмеження волі на строк 1 рік;

- ч. 3 ст. 357 КК України - у виді обмеження волі на строк 2 роки.

За сукупністю вказаних кримінальних правопорушень, на підставі ч. 1 ст. 70 КК України, шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим, призначено засудженій покарання у виді позбавлення волі на строк 7 років.

На підставі ч. 4 ст. 70 КК України, шляхом поглинення менш суворого покарання призначеного вироком Нововолинського міського суду Волинської області від 06 березня 2024 року, більш суворим, призначеним за цим вироком, визначено остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 7 років.

Вирішено цивільний позов на користь потерпілого ОСОБА_6 , а також питання речових доказів та процесуальних витрат у провадженні.

Ухвалою Волинського апеляційного суду від 07 серпня 2024 року, за результатами розгляду апеляційної скарги захисника ОСОБА_4 , вирок суду залишено без зміни.

Відповідно до змісту оскаржуваних судових рішень і встановлених судом першої інстанції обставин, ОСОБА_5 визнано винуватою та засуджено за те, що вона 21 березня 2023 року вчинила повторно, в умовах воєнного стану грабіж, спричинивши потерпілому ОСОБА_6 майнову шкоду на суму 830 грн; того ж дня, повторно, в умовах воєнного стану вчинила таємне викрадення його майна, спричинивши остатньому матеріальну шкоду на загальну суму 11 027 грн; 16 квітня 2023 року незаконно заволоділа паспортом та іншими важливими особистими документами: посвідченням водія, пенсійним посвідченням, свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу, які належать потерпілому ОСОБА_7 та цього дня, з корисливих мотивів, вчинила викрадення офіційних документів - банківські платіжні картки на ім`я ОСОБА_7 і до 17 квітня 2023 року неодноразово використовуючи їх, шляхом проведення платіжних операцій на різні суми, розраховуючись у ресторані, магазинах та аптеці, завдала потерпілому ОСОБА_7 матеріальну шкоду.

У касаційній скарзі захисник ОСОБА_4 порушує питання про перегляд оскаржуваних судових рішень у касаційному порядку, посилаючись на невідповідність призначеного судом покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженої внаслідок суворості та просить їх змінити. В обґрунтування своїх вимог вказує, що з огляду на наявність обставин, що пом`якшують покарання та які, на думку захисника, істотно знижують ступінь тяжкості вчинених засудженою кримінальних правопорушень, можливо, на її думку, призначення більш м`якого покарання із застосуванням положень ст. 69 КК України.

Перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів не вбачає підстав для відкриття касаційного провадження, з наведених у ній мотивів, з огляду на таке.

Згідно із положеннями ч. 2 ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.

Висновок суду про доведеність винуватості ОСОБА_5 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених: ч. 4 ст. 186, ч. 4 ст. 185, ч. 1, 3 ст. 357 КК України та кваліфікація дій винуватої за вказаними кримінальним правопорушеннями, у касаційній скарзі захисником не оспорюються.

Відповідно до загальних засад призначення покарання, визначених у ст. 65 КК України, суд призначає покарання: 1) у межах, установлених у санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу, що передбачає відповідальність за вчинене кримінальне правопорушення, за винятком випадків, передбачених частиною другою статті 53 цього Кодексу; 2) відповідно до положень Загальної частини цього Кодексу; 3) враховуючи ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу винного та обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання.

Підстави для призначення більш м`якого покарання, ніж це передбачено відповідною статтею Особливої частини цього Кодексу за вчинене кримінальне правопорушення, визначаються статтею 69 цього Кодексу.

Згідно з положеннями ст. 69 КК України, за наявності кількох обставин, що пом`якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, з урахуванням особи винного суд, умотивувавши своє рішення, може, крім випадків засудження за корупційне кримінальне правопорушення, кримінальне правопорушення, пов`язане з корупцією, призначити основне покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу, або перейти до іншого, більш м`якого виду основного покарання, не зазначеного в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу за це кримінальне правопорушення.

Як убачається із змісту вироку, при застосуванні до ОСОБА_5 заходу примусу, суд врахував ступінь тяжкості кожного із вчинених останньою кримінальних правопорушень, два з яких є кримінальними проступками, а інші, відповідно до ст. 12 КК України, класифікується як тяжкі кримінальні правопорушення, обставини справи, кількість вчинених кримінальних правопорушень, відомості про особу винної, яка офіційно не працює, має на утриманні неповнолітню дитину, задовільний стан здоров`я винуватої, також встановив обставини, які пом`якшують покарання: щире каяття, активне сприяння розкриттю кримінального правопорушення, відсутність обставин, передбачених ст. 67 КК України та, врахувавши, що остання раніше судима за корисливі кримінальні правопорушення, призначив засудженій покарання за кожне кримінальне правопорушення окремо, застосував ст. 70 КК України та визначив остаточне, за сукупністю кримінальних правопорушень, на підставі ч. 4 ст. 70 КК України, шляхом поглинення більш суворим покаранням, передбаченим санкцією ч. 4 ст. 186 КК України, у мінімальних межах.

Апеляційний суд, переглядаючи вирок за апеляційною скаргою захисника, в якій вона просила вирок змінити і призначити покарання засудженій із застосуванням положень ст. 69 КК України, дійшов висновку, що її доводи про можливість застосування до засудженої вказаних вимог Закону є безпідставними.

Мотивуючи своє рішення, апеляційний суд зазначив, що обираючи розмір покарання, передбачений за кожне кримінальне правопорушення окремо, суд у вироку врахував усі обставини, на які посилалась захисник в апеляційній скарзі та такі, що характеризують особу винувату, зокрема, тяжкість кожного вчиненого нею кримінального правопорушення й їх кількість, тому, погодившись із розміром і видом покарання не знайшов підстав для призначення більш м`якого покарання із застосуванням ст. 69 КК України.

Згідно з положеннями ст. 419 КПК України в ухвалі апеляційного суду повинні бути зазначені мотиви, з яких суд апеляційної інстанції виходив при постановленні ухвали, а також положення закону, яким він керувався.

Ухвала апеляційного суду відповідає вимогам ст. 419 КПК України.

Покарання призначене ОСОБА_5 вироком суду та залишене апеляційним судом без зміни, є справедливим, необхідним і достатнім для виправлення засудженої і попередження вчиненню нею нових кримінальних правопорушень.

Доводи наведені захисником ОСОБА_4 у касаційній скарзі, які є аналогічними за своїм змістом доводам її апеляційної скарги про наявність, на думку адвоката, достатніх підстав для зменшення покарання засудженій ОСОБА_5 із застосуванням положень ст. 69 КК України, колегія суддів вважає безпідставними.

Згідно з п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК України суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відмову у відкритті касаційного провадження, якщо з касаційної скарги, наданих до неї судових рішень та інших документів вбачається, що підстав для задоволення скарги немає.

Враховуючи, що з касаційної скарги та наданих до неї судових рішень вбачається, що підстав для задоволення скарги немає, колегія судів касаційного суду дійшла висновку, що у відкритті касаційного провадження захиснику належить відмовити.

На підставі викладеного та керуючись вимогами п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК України, Суд

постановив:

Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою захисника ОСОБА_4 в інтересах засудженої ОСОБА_5 на вирок Нововолинського міського суду Волинської області від 18 квітня 2024 року та ухвалу Волинського апеляційного суду від 07 серпня 2024 року щодо останньої.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3