Справа №2-12490/10

З А О Ч Н Е Р І Ш Е Н Н Я

Іменем України

(повне)

«03» листопада 2010 року

Приморський районний суд м. Одеси у складі:

головуючого      – судді Погрібного С.О.

за секретаря          – Ацабрікової В.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Одесі цивільну справу за позовом ОСОБА_1, ОСОБА_2 до Одеської міської ради, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача – ОСОБА_3, про визнання права власності на домоволодіння, –

в с т а н о в и в :

Позивачі ОСОБА_1 та ОСОБА_2 звернулись до суду із позовом до Одеської міської ради про визнання за ними права власності на домоволодіння №5/1 та №АДРЕСА_1, посилаючись на те, що вони є власниками відповідно 536/1000 та 464/1000 квартири АДРЕСА_1. На підтвердження зазначених вимог позивачі вказують, що належні їм частини квартири фактично є окремими домоволодіннями, оскільки розташовані на окремих земельних ділянках, мають окремі прилеглі території, окремі виходи. ОСОБА_1 просила суд визнати за нею право власності на домоволодіння з урахуванням самочинно влаштованої мансарди. На думку ОСОБА_1, влаштування мансарди здійснено нею з дотриманням діючих будівельних, санітарних та протипожежних норм та правил, права інших осіб не порушені.

Після уточнення позовних вимог ОСОБА_1 просила суд визнати за нею право власності на домоволодіння №АДРЕСА_1, що розташоване на земельній ділянці площею 235,0 кв. м. та в цілому складається з житлового будинку із мансардою літ. “А” загальною площею 189,2 кв. м., у тому числі житловою 100,6 кв. м., І, ІІ – мостіння, №1 – 4 огорожі та припинити її право власності на 536/1000 квартири АДРЕСА_1. ОСОБА_2 в уточненій позовній заяві просив визнати за ним право власності на домоволодіння №АДРЕСА_2, що розташоване на земельній ділянці площею 104,0 кв. м. та в цілому складається з двохповерхового житлового будинку літ. “А” загальною площею 63,0 кв. м., у тому числі житловою 34,4 кв. м., І – мостіння та припинити його право власності на 464/1000 квартири №АДРЕСА_1.

На підтвердження позовних вимог позивачі надали суду технічні паспорти на домоволодіння №5/2 та №5/3, виготовлені КП “ОМБТІ та РОН” 30.09.2010 р., а також довідки №329141/1 та №329142/1 про резервування адреси АДРЕСА_1 та АДРЕСА_2, відповідно, видані КП “ПРАВО” 12.10.2010 р.

Позивачка ОСОБА_1 також надала суду висновок ПП “ВІДКРИТТЯ”, згідно з яким збереження реконструкції 536/1000 квартири АДРЕСА_1 із влаштуванням мансарди під домоволодіння №АДРЕСА_1 є можливим.

У судовому засіданні 03.11.2010 р. представник позивачів уточнений позов підтримав у повному обсязі та просив суд його задовольнити.

Представник Одеської міської ради в судові засідання не з’явився неодноразово, про час та місце судового засідання повідомлявся належним чином, про причини неявки суд не повідомив. Суд у зв’язку з його неявкою та неповідомлення про поважні причини такої неявки в судове засідання в порядку статті 169 ЦПК України, враховуючи відсутність відповідних заперечень від позивача, ухвалив слухати справу за відсутності відповідача, що не з’явився, у порядку заочного розгляду справи.

Третя особа – ОСОБА_4 у судові засідання 21.10.2010 р. та 03.11.2010 р. не з’явилась, про час та місце судового розгляду повідомлялася належним чином, про причини неявки суд не повідомила.

Заслухавши пояснення представника позивачів, дослідивши матеріали справи, суд вважає, що рішення у справі можливо постановити із задоволенням позову за наступних підстав.

На підставі договору дарування, укладеного між ОСОБА_1 та ОСОБА_5 06.03.2007 р., посвідченого державним нотаріусом Другою одеської державної нотаріальної контори ОСОБА_6, зареєстрованого у реєстрі за № 3-573, 536/1000 частин квартири №АДРЕСА_1, загальною площею 136,3 кв.м., житловою площею 72,8 кв.м., на праві приватної власності належать ОСОБА_1 Цей договір зареєстрований у КП “ОМБТІ та РОН” 20.09.2007 року, у книзі 611пр-35, номер запису 2278. У фактичному користуванні ОСОБА_1 знаходяться наступні приміщення: 1- хол, 2 – кухня, 3 – санвузол, 4 – житлова, 5 – житлова, 6 – коридор, 7 – кладова, 8 – житлова, 9 – санвузол, 10 – житлова, 11 – кухня, 12 – житлова, балкон – 4,8 кв.м., що відображені на технічному паспорті, виготовленому КП “ОМБТІ та РОН” від 09.06.2008 року.

У 2008 року з метою поліпшення житлових умов та забезпечення дітей житловою площею, ОСОБА_1 переобладнано належну їй частину квартири. У ході переобладнання самочинно влаштовано мансарду, яка складається з наступних приміщень: 6 – коридор площею 4,1 кв.м., 7 – кладова площею 2,7 кв.м., 8 – жила площею 16,7 кв.м., 9 – санвузол площею 7,7 кв.м., 10 – жила площею 17,9 кв.м., 11- кухня площею 18,4 кв.м., 12 – жила площею 25,3 кв.м. Переобладнання частини квартири проведено за згодою співвласника квартири ОСОБА_2 Переобладнання здійснено з дотриманням діючих будівельних, санітарних та протипожежних норм, що підтверджується звітом, виготовленим ПП “ВІДКРИТТЯ”, яке має ліцензію інспекції державного архітектурно-будівельного контролю.

Належна ОСОБА_1 частина квартири №2 складається з окремо розташованої житлової будівлі, знаходиться на огородженій земельній ділянці площею 235 кв.м., складається з житлових та підсобних приміщень, має окремий вихід. Зазначені обставини підтверджуються технічним паспортом на домоволодіння №АДРЕСА_1, виготовленим КП “ОМБТІ та РОН” 30.09.2010 р. та довідкою за №329141/1 про резервування адреси АДРЕСА_1, виданою КП “ПРАВО” 12.10.2010 р.

На підставі договору купівлі-продажу, укладеного між ОСОБА_2 та ОСОБА_5 06.03.2007 р., посвідченого державним нотаріусом Другої одеської державної нотаріальної контори ОСОБА_6, зареєстрованого у реєстрі за № 3-570, ОСОБА_2 на праві приватної власності належать 464/1000 частин квартири №АДРЕСА_1, загальною площею 136,3 кв. м. Цей договір зареєстрований КП “ОМБТІ та РОН” 29.03.2007 р. у книзі 611пр-34, номер запису 2278. У фактичному користуванні ОСОБА_2 знаходяться наступні приміщення: 7- санвузол, 8 – коридор, 9 – кухня, 10 – житлова, що відображені у технічному паспорті, виготовленому КП “ОМБТІ та РОН” 09.06.2008 р.

Належна ОСОБА_2 частина квартири складається з окремо розташованої житлової будівлі, знаходиться на огородженій земельній ділянці площею 104,0 кв.м., має житлові та підсобні приміщення, окремий вихід. Це підтверджується технічним паспортом на домоволодіння №АДРЕСА_2, виготовленим КП “ОМБТІ та РОН” 30.09.2010 р., та довідкою за №329142/1 про резервування адреси АДРЕСА_2, виданою КП “ПРАВО” 12.10.2010 р.

Задовольняючи позов ОСОБА_1 суд виходить з наступного.

З листа КП “ОМБТІ ТА РОН” за №9095 від 20.02.2004 р. вбачається, що земельну ділянку, площею 5469 кв.м., розташовану за адресою: АДРЕСА_1, виділено під житлову забудову.

У статті 380 ЦК України передбачено, що житловим будинком є будівля капітального типу, споруджена з дотриманням вимог, встановлених законом, іншими нормативно-правовими актами, і призначена для постійного у ній проживання. Відповідно до частини 1 ст. 382 ЦК України квартирою є ізольоване помешкання в житловому будинку, призначене та придатне для постійного у ньому проживання.

356/1000 частин квартири під №АДРЕСА_1, що на праві власності належать ОСОБА_1, відображені у технічному паспорті від 30.09.2010 р., виготовленому на виконання ухвали суду від 17.09.2010 р. Технічний паспорт виготовлено на домоволодіння №АДРЕСА_1. З цього паспорту вбачається, що частина квартири є окремим житловим будинком, знаходиться на огородженій території, площею 235,0 кв.м., має окремий вихід, необхідні інженерні комунікації.

За таких обставин суд погоджується з твердженням ОСОБА_1, щодо того, що належна їй частина квартири фактично є окремим домоволодінням.

Враховуючи той факт, що в теперішній час об’єкт, співвласником якого є ОСОБА_1, має статус квартири, у відповідності до п. 5 ст. 10 Закону України “Про приватизацію державного житлового фонду” та ч. 3 ст. 42 Земельного кодексу України, ОСОБА_1 на законних підставах використовує земельну ділянку, на якій знаходиться належна їй частина квартири. Оформлення позивачкою документів щодо землекористування є неможливим, у зв’язку зі статусом належного їй об’єкту - квартири. Проте, у технічному паспорті зазначено, що документи на земельну ділянку не надані, земельну ділянку захоплено самочинно, зазначено, що ОСОБА_1 є користувачем, а не власником належного їй об’єкту нерухомості. Це свідчить про невизнання права власності позивачки на належний їй об’єкт нерухомості та невизнання її права користування земельною ділянкою, на якій цей об’єкт розташований. Таким чином єдиним способом врегулювання спору у цій частині є судовий.

Правилами статті 392 ЦК України передбачено, що власник може пред’явити позов про визнання права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою. Таким чином, позовні вимоги у частині визнання за позивачкою права власності на домоволодіння підлягають задоволенню на підставі п. 1 ч. 2 ст. 16 та ст. 392 Цивільного кодексу України.

Щодо вимог позивачки про визнання за нею права власності на домоволодіння з урахуванням самочинно влаштованої мансарди суд виходить з наступного.

Згідно з ч. 2 ст. 383 ЦК України власник квартири може на свій розсуд здійснювати ремонт і зміни у квартирі, наданій йому для використання як єдиного цілого, — за умови, що ці зміни не призведуть до порушень прав власників інших квартир у багатоквартирному житловому будинку та не порушать санітарно-технічних вимог і правил експлуатації будинку.

Відповідно до ч. 2 ст. 331 Цивільного кодексу України право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації.

Згідно з існуючим порядком новостворені об’єкти нерухомості, а також об’єкти нерухомості після реконструкції підлягають прийняттю до експлуатації державними технічними комісіями шляхом складання відповідних актів, які у подальшому підлягають затвердженню уповноваженими місцевими органами та є підставою для видачі свідоцтв про право власності. Враховуючи, що встановлений порядок проведення реконструкції позивачкою дотриманий не був, належна позивачці частина квартири не може бути прийнята до експлуатації, таким чином, спір може бути вирішений виключно у судовому порядку.

Можливість визнання права власності на самочинно збудоване (реконструйоване) нерухоме майно у судовому порядку передбачена ст. 376 Цивільного кодексу України. Цією нормою закону встановлені правові наслідки самочинного будівництва.

Право власників земельних ділянок на їх забудову та умови проведення будівництва регулюються ст.375 Цивільного кодексу України. За аналогією закону, передбаченою ч. 1 ст. 8 Цивільного кодексу України, зазначені норми закону можуть бути застосовані до самочинного проведення реконструкції нерухомого майна.

Враховуючи, що позивачка не здійснювала самочинне будівництво на земельній ділянці, а лише самочинно здійснила реконструкцію належної їй частини квартири без захоплення землі, положення ст. ст. 375, 376 Цивільного кодексу України спірні правовідносини не регулюють, однак самочинне переобладнання (реконструкція) квартир, за умови відсутності зайняття землі, жодною законодавчою нормою не регулюється.

За таких обставин, суд, згідно з ч. 1 ст. 8 Цивільного кодексу України, вважає за можливе застосувати аналогію закону та застосувати до спірних правовідносин у частині самочинного переобладнання позивачкою належної їй частини квартири та влаштування мансарди положення ст.ст. 375, 376 Цивільного кодексу України.

Частиною 2 ст. 375 Цивільного кодексу України передбачено, що власник земельної ділянки набуває право власності на зведені ним будівлі, споруди та інше нерухоме майно. Частина 3 цієї норми закону передбачає, що право власника на забудову здійснюється ним за умови додержання архітектурних, будівельних, санітарних, екологічних та інших норм і правил, а також за умови використання земельної ділянки за її цільовим призначенням.

Згідно з ч. 5 ст. 376 Цивільного кодексу України на вимогу власника (користувача) земельної ділянки суд може визнати за ним право власності на нерухоме майно, яке самочинно збудоване на ній, якщо це не порушує права інших осіб.

Метою законодавчого врегулювання будівництва (реконструкції) нерухомого майна є дотримання при будівництві (реконструкції) об’єктів нерухомості чинних архітектурних, будівельних, санітарних та протипожежних норм, а також безпечна експлуатації цих об’єктів у подальшому. При цьому дотримання самої процедури проведення будівництва (реконструкції) нерухомого майна (отримання дозволу на проектування, виготовлення проектної документації, її узгодження, отримання дозволу на будівництво (реконструкцію), прийняття об’єктів нерухомості до експлуатації) не є метою законодавчого регулювання процедур будівництва (реконструкції) об’єктів нерухомості.

Приймаючи до уваги те, що земельна ділянка використовується позивачкою за цільовим призначенням – під розміщення житлового будинку, приймаючи до уваги висновок ПП “ВІДКРИТТЯ”, яке має ліцензію інспекції державного архітектурно-будівельного контролю, а також приймаючи до уваги ту обставину, що влаштування мансарди здійснено позивачкою за згодою співвласника квартири ОСОБА_2, суд приходить до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 у частині визнання за нею права власності на домоволодіння з урахуванням самочинно влаштованої мансарди підлягають задоволенню на підставі ч.ч. 2, 3 ст. 375, ч. 5 ст. 376 та ч. 2 ст. 383 Цивільного кодексу України. Суд має визнати за позивачкою право власності на належний їй об’єкт з урахуванням самочинно влаштованої мансарди. Враховуючи наведене, за ОСОБА_1 повинно бути визнане право власності на домоволодіння №АДРЕСА_1, яке розташоване на земельній ділянці площею 235 кв.м. та в цілому складається з житлового будинку із мансардою літ. “А” загальною площею 189,2 кв.м., у тому числі житловою 100,6 кв.м., І, ІІ – мостіння, №№ 1 – 4 огорожі. У зв’язку із визнанням за ОСОБА_1 права власності на домоволодіння, право власності на частину квартири №АДРЕСА_1 повинно бути припинено за рішенням суду.

Задовольняючи позов ОСОБА_2 суд виходив з наступного.

Як зазначено вище земельну ділянку площею 5469,0 кв.м., розташовану за адресою: АДРЕСА_1, виділено під житлову забудову.

Статтею 380 ЦК України передбачено, що житловим будинком є будівля капітального типу, споруджена з дотриманням вимог, встановлених законом, іншими нормативно-правовими актами, і призначена для постійного у ній проживання. Частиною 1 ст. 382 ЦК України передбачено, що квартирою є ізольоване помешкання в житловому будинку, призначене та придатне для постійного у ньому проживання.

464/1000 частин квартири під №АДРЕСА_1, що на праві власності належать ОСОБА_2, відображені у технічному паспорті від 30.09.2010 р., виготовленому на виконання ухвали суду від 17 09.2010 р. Технічний паспорт виготовлено на домоволодіння №АДРЕСА_1. З цього паспорту вбачається, що частина квартири є окремим житловим будинком, знаходиться на огородженій територій площею 235,0 кв.м., має окремий вихід.

За таких обставин суд погоджується с твердженням ОСОБА_2 про те, що належна йому частина квартири фактично є окремим домоволодінням.

Враховуючи, що в теперішній час об’єкт, співвласником якого є ОСОБА_2, має статус квартири, у відповідності до п. 5 ст. 10 Закону України “Про приватизацію державного житлового фонду”, ч. 3 ст. 42 Земельного Кодексу України, ОСОБА_2 на законних підставах використовує земельну ділянку, на якій знаходиться належна йому частина квартири. Оформлення ним документів щодо землекористування є неможливим, у зв’язку зі статусом належного йому об’єкту - квартири. Проте у технічному паспорті зазначено, що документи на земельну ділянку не надані, земельну ділянку захоплено самочинно, зазначено, що ОСОБА_2 є користувачем, а не власником належного йому об’єкту нерухомості. Це свідчить про невизнання права власності позивача на належний йому об’єкт нерухомості та невизнання його права на користування земельною ділянкою, на якій цей об’єкт розташований.

За таких обставин єдиним способом врегулювання спору є судовий.

Статтею 392 ЦК України передбачено, що власник може пред’явити позов про визнання права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою.

Таким чином, позовні вимоги ОСОБА_2 про визнання за ним права власності на домоволодіння підлягають задоволенню на підставі п. 1 ч. 2 ст. 16 та ст. 392 Цивільного кодексу України.

Враховуючи наведене, суд має визнати за ОСОБА_2 право власності на домоволодіння №АДРЕСА_2, що розташоване на земельній ділянці площею 104,0 кв.м. та в цілому складається з житлового будинку літ. “А”, загальною площею 63,0 кв.м., у тому числі житловою 34,4 кв.м., І – мостіння. У зв’язку із визнанням за ОСОБА_2 права власності на домоволодіння, його право власності на частину квартири №АДРЕСА_1 повинно бути припинено за рішенням суду.

Керуючись ст.ст. 169, 212 – 216, 224 – 226 Цивільного процесуального кодексу України, ч. 1 ст. 8, п. 1 ч. 2 ст. 16, ч.ч. 2, 3 ст. 375, ч. 5 ст. 376, 380, ч. 2 ст. 383, ст. 392 Цивільного кодексу України, ч. 3 ст. 42 Земельного кодексу України, п. 5 ст. 10 Закону України “Про приватизацію державного житлового фонду”, СУД –

В И Р І Ш И В :

Позов ОСОБА_1, ОСОБА_2 – задовольнити.

Визнати за ОСОБА_1 право власності на домоволодіння №АДРЕСА_1, що розташоване на земельній ділянці площею 235,0 кв.м. та в цілому складається з житлового будинку із мансардою літ. “А”, загальною площею 189,2 кв.м., у тому числі житловою 100,6 кв. м., І, ІІ – мостіння, №1 – 4 огорожі.

Припинити право власності ОСОБА_1 на 536/1000 частин квартири №АДРЕСА_1.

Визнати за ОСОБА_2 право власності на домоволодіння №АДРЕСА_2, що розташоване на земельній ділянці площею 104,0 кв.м. та в цілому складається з двохповерхового житлового будинку літ. “А”, загальною площею 63,0 кв.м., у тому числі житловою 34,4 кв.м., І – мостіння.

Припинити право власності ОСОБА_2 на 464/1000 частин квартири №АДРЕСА_1.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення у порядку ст. 296 ЦПК України.

Рішення може бути переглянуто судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача шляхом звернення з заявою про перегляд заочного рішення протягом десяти днів з дня отримання його копії.

СУДДЯ:                                  С.О. ПОГРІБНИЙ