Справа № 2-407/10

    Р І Ш Е Н Н Я

    І М Е Н Е М    У К Р А Ї Н И  

07 грудня 2010 року                                                                                      м.Перечин

Перечинський районний суд Закарпатської області в складі:

головуючого - судді Шешені М.О.,

при секретарі - Соханич Л.Ю.,

за участю позивача - ОСОБА_1,

відповідача - ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів,-

    В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_1 звернулася в суд із позовом до ОСОБА_2 про стягнення з останнього на її користь аліменти на утримання неповнолітнього сина ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, у розмірі ? частини всіх видів його доходів, але не менші ніж 30 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку щомісячно до досягнення ним повноліття. Свої позовні вимоги мотивує тим, що відповідач не надає ніякої матеріальної допомоги на утримання їх малолітнього сина, зароблені ним кошти витрачає на власні потреби, проблемами дитини не цікавиться та не турбується його утриманням.

У судовому засіданні позивачка, ОСОБА_1, заявлені нею позовні вимоги підтримала повністю і просила їх задовольнити, посилаючись на обставини викладені в позовній заяві.

Відповідач, ОСОБА_2, у судовому засіданні позов визнав повністю.

Заслухавши учасників процесу, дослідивши матеріали справи, суд, із врахуванням положень ч.4 ст.174 ЦПК України, вважає, що у даній справі слід ухвалити рішення про задоволення позову виходячи з таких підстав.

Судом встановлені такі факти та відповідні їм правовідносини.

Так, у судовому засіданні встановлено, що з 2002 року по 2007 рік позивач, ОСОБА_1, з відповідачем, ОСОБА_2,  перебували у громадянському шлюбі, від якого у них народилася дитина, а саме: син ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, про що свідчить свідоцтво про народження Серії НОМЕР_1 від 10 червня 2005 року, видане виконкомом Дубриницької сільської ради Перечинського району Закарпатської області.

Крім цього встановлено, що відповідач фактично самоусунувся від виконання батьківських обов'язків, а саме не має бажання створити належні матеріально-побутові умови проживання для своєї дитини, утримувати, виховувати і забезпечувати її.

Отже, такими діями, відповідач порушує свої зобов’язання закріплені в статті 51 Конституції України від 28 червня 1996 року та статті 180 Сімейного Кодексу України, згідно яких батьки зобов’язані утримувати своїх дітей до досягнення ними повноліття.  

Також, в принципі №6 Декларації прав дитини, проголошеної Генеральною Асамблеєю 20 листопада 1959 року, записано: «Дитина, якщо це можливо, повинна зростати під опікою і відповідальністю своїх батьків, і звичайно, в атмосфері любові та матеріального забезпечення».

У ч.2 ст.3 Конвенції про права дитини, що діє на Україні з 27 вересня 1991 року вказано: «Держави-учасники зобов’язуються забезпечити дитині такий захист та опіку, які необхідні їй для її злагоди, приймаючи до уваги права та обов’язки її батьків, опікунів та інших осіб, котрі відповідають за неї по закону і з цією метою приймають всі відповідні законодавчі та адміністративні заходи».

Відповідно до ст.141 СК України мати, батько мають рівні права та обов”язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов”язків щодо дитини.

Згідно ст.155 СК України здійснення батьками своїх прав та виконання обов’язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності. Батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини... Ухилення батьків від виконання батьківських обов’язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом.

Відповідно до ст.8 Закону України «Про охорону дитинства» від 26 квітня 2001 року №2402 кожна дитина має право на рівень життя достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.

Згідно ст. 12 даного Закону виховання в сім’ї є першоосновою розвитку дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов’язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров»я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.

Отже, аналізуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що обов”язок виховувати, навчати, розвивати та утримувати дитину є рівною мірою обов”язком як матері, так і батька.

З урахуванням того, що відповідач належним чином не утримує свою неповнолітню дитину, тому суд вважає, що з нього слід стягнути аліменти на її утримання.

Виходячи із змісту ч.3 ст.181 СК України, згідно якої за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька і (або) у твердій грошовій сумі, суд вважає, що з відповідача необхідно стягувати аліменти у частці від його доходу.

Відповідно до ч.1 ст.183 СК України, частка заробітку (доходу) матері, батька, яка буде стягуватися, як аліменти на дитину визначається судом.

При визначенні розміру аліментів суд враховує, наявність обставин, передбачених ст.182 СК України, а саме: у відповідача відсутні інші діти, непрацездатні члени сім»ї, яких він зобов`язаний утримувати, стан здоров`я дитини є задовільний, та ту обставину, що мати дитини, на час розгляду справи ніде не працює, й вважає, що з відповідача на утримання дитини необхідно стягнути аліменти у розмірі 1/4 частки усіх видів заробітку (доходу) щомісячно, але не менші ніж 30 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.

З урахуванням того, що згідно ч.1 ст.191 СК України, аліменти на дитину присуджуються за рішенням суду від дня пред'явлення позову, та того, що позовна заява ОСОБА_1 подано 22.11.2010 року, тому суд вважає, що саме з цього часу повинно бути присуджено стягнення аліментів з відповідача на дитину.

В силу ч.1 ст.367 ЦПК України, суд вважає за необхідне допустити негайне виконання рішення у межах суми платежу за один місяць.

Згідно ст.88 ч.3 ЦПК України якщо позивача, на користь якого ухвалено судове рішення, звільнено від сплати судового збору, він стягується з відповідача в дохід держави пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог.

У зв’язку з тим, що позивач на підставі ст.81 ЦПК України та ст.4 Декрету Кабінету Міністрів України «Про державне мито» звільнена від сплати витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи та від сплати судового збору, суд приходить до висновку, що витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи у розмірі 120грн.00коп. та судовий збір у розмірі 51грн.00коп. підлягають стягненню саме з відповідача на користь держави.

На підставі наведеного та керуючись  ст.ст.11,15,81,88,212-215,218,367  ЦПК України, ст.51 Конституції України, Декларацією прав дитини, проголошеної Генеральною Асамблеєю 20 листопада 1959 року, Конвенцією про права дитини, що діє на Україні з 27 вересня 1991 року, ст.ст.155,180,182,183 СК України, Законом України «Про охорону дитинства»,суд, –

В И Р І Ш И В :

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про стягнення аліментів – задовольнити .

Стягнути з ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_2, мешканця АДРЕСА_1 Перечинського району, Закарпатської області на користь ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_3, мешканки АДРЕСА_2, Закарпатської області, аліменти на утримання неповнолітньої дитини, а саме: сина ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1 в розмірі ? частини всіх видів його доходів, але не менші ніж 30 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку щомісячно, починаючи з 22 листопада 2010 року і до досягнення дитиною повноліття.

Стягнути з ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_2, на користь держави судовий збір у розмірі 51 (п»ятдесят одної) грн. 00 коп. та 120 (сто двадцять) грн. 00коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи.

Рішення в частині стягнення аліментів в межах платежу за один місяць допустити до негайного виконання.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання  апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до апеляційного суду Закарпатської області через суд першої інстанції шляхом подачі в десятиденний строк з дня проголошення рішення апеляційної скарги. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Головуючий:                                                                                            Шешеня М.О.