7/2-2162/07

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

      7 листопада 2007 року Вишгородський районний суд Київської області в складі

розглянувши позовну заяву ОСОБА_1до ВАТ „Карат-Комплекс”, третя особа - ОСОБА_2, про стягнення заборгованості по заробітній платі та розрахункових при звільненні з роботи,

встановив:

      позивач в липні 2007 року звернувся до суду з даним позовом, посилаючись на те, що при його звільненні всі належні йому від підприємства суми відповідачем не виплачено, а зазначене є підставою до їх стягнення разом з відшкодуванням заподіяної моральної шкоди на суму 1 000 грн.

      У судовому засіданні позивач та його представник просили про задоволення позову з викладених у ньому підстав.

      Зокрема, позивач ствердив, що 13 червня 2007 року подав до ВАТ „Карат-Комплекс” письмову заяву про звільнення з роботи з власної ініціативи, а наступного дня захворів до 27 червня (включно) того ж року.

      Зазначив, що директор підприємства, при його звільнені не дотримався вимог статей 47 і 116 КЗпП України, який не видав на його вимогу наказ про звільнення, трудову книжку й в день звільнення не виплатив йому всіх належних від підприємства сум в розмірі 2 300 грн. (з розрахунку середньодобової заробітної плати в розмірі 100 грн.) за травень і по 14 червня 2007 року, відпускні за період роботи і за час знаходження на лікарняному по 28 червня того ж року, а також середній заробіток за весь час затримки таких виплат.

      Представник відповідача й третя особа - директор ВАТ „Карат-Комплекс”, проти позову заперечив, посилаючись на те, що підстави до припинення трудових відносин з позивачем, передбачені ст. 38 КЗпП України, відсутні, оскільки заява про таке ним не подавалася. Натомість останній з 11 червня 2007 року на роботу не виходить і про причини не повідомляє. Ствердив, що ОСОБА_1 не виходив на роботу і в інші дні, про що писав пояснення. Заробітна плата позивачеві нарахована відповідно до відпрацьованих днів.

      Заслухавши сторони і дослідивши матеріали справи, суд дійшов наступного.

      Як убачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 згідно з наказом голови правління ВАТ „Карат-Комплекс” 12 квітня 2007 року прийнятий на роботу електрозварювальником 3 розряду з випробувальним терміном на 3 місяці.

      Відповідно до табелів виходів на роботу, ОСОБА_1 з 11 червня 2007 року на роботу не з'являється. Адміністрація підприємства про причини відсутності робітника не повідомлялася.

      Враховує суд і те, що згідно даних тих же табелів, позивач в інші дні квітня, травня й червня 2007 року також не виходив на роботу й повідомляв про причини своєї відсутності, про що йдеться в його письмових поясненнях.

      Згідно довідки ВАТ „Карат-Комплекс” від 5 жовтня 2007 року наказ про звільнення ОСОБА_1 не видався, який з 11 червня 2007 року по теперішній час на роботі не з'являється з невідомих причин.

      Заробітна плата ОСОБА_1 нарахована, виходячи з відпрацьованого ним часу, й відповідно до довідки ВАТ „Карат-Комплекс” становить 460 грн.

      Як вбачається з викопіровки журналу вхідної кореспонденції ВАТ „Карат-Комплекс”, у вказаний позивачем час й до нині, його заява про звільнення за власною ініціативою відповідно до вимог ст. 38 КЗпП України не подавалася.

      Твердження позивача про інше й показання свідків ОСОБА_3 і ОСОБА_4, які ствердили, що позивач писав заяву про звільнення й передав її директору ВАТ „Карат-Комплекс”, суд до уваги не приймає, як ті, що не можуть посвідчити викладені в такій заяві обставини й факт її належного подання і доведення до відому уповноваженого органу.

      Натомість директор ВАТ „Карат-Комплекс” - ОСОБА_2, і начальник виробничої дільниці ВАТ „Карат-Комплекс” - ОСОБА_5 (під керівництвом якого працював позивач), будучи допитаними як свідки, ці обставини заперечили й твердження позивача не підтвердили.

      Письмові докази про стверджуванні позивачем факти стосовно дотримання правил ст. 38 КЗпП України суду не представлено.

      Відповідно до ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог, подавши суду докази. При цьому, слід виходити з того, що згідно з ч. 2 ст. 59 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами.

      Таким чином, суд вважає, що підстав до звільнення позивача, передбачених ст. 38 КЗпП України, в цій справі відповідач не мав і трудові відносини між сторонами не припинено, а тому право позивача на одержання наказу про звільнення, трудової книжки та виплату всіх належних від підприємства сум не є доведеним.

      З цих підстав, пред'явлений позов задоволенню не підлягає.

      На підставі викладеного і керуючись статтями 209-215 ЦПК України,

вирішив:

      в задоволенні позову ОСОБА_1відмовити.

      Рішення набирає законної сили протягом 10 днів з дня його проголошення і може бути оскаржено в апеляційному порядку шляхом подання в зазначений строк заяви про його оскарження та протягом 20 днів після цього апеляційної скарги або в порядку ч. 4 ст. 295 ЦПК України.

Суддя

                             РІШЕННЯ                      копія

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

з оригіналом звірена

Суддя