У к р а ї н а

ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

  ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

Іменем України

30.09.10                                                                                       Справа №16/138/10

Колегія суддів Запорізького апеляційного господарського суду у складі:

Головуючий суддя Зубкова Т.П. судді  Зубкова Т.П.    , Хуторной В.М.  , Шевченко Т. М.

при секретарі:   Акімовій Т.М.

За участю представників сторін:

від позивача  –      Работа О.О. (довіреність б/н від 01.06.2010 р.);

від відповідача  – ОСОБА_2. (паспорт серії НОМЕР_1від 23.06.1998 р.)              

розглянув у відкритому судовому засіданні матеріали справи та апеляційну скаргу Закритого акціонерного товариства «Василівкатепломережа»(м. Василівка Запорізької області)

на рішення господарського суду Запорізької області від 27.07.2010 р.                                     у  справі  №  16/138/10

за позовом        Закритого акціонерного товариства «Василівкатепломережа»

                          (м. Василівка Запорізької області)

до відповідача Приватного підприємця ОСОБА_2

                          (м. Василівка Запорізької області)  

про стягнення суми,

Закрите акціонерне товариство «Василівкатепломережа»звернулось до господарського суду Запорізької області з позовом про стягнення з Приватного підприємця ОСОБА_2 5926,11 грн. основного боргу за договором № 8 від 15.10.2006 р. на відпуск теплової енергії (за період з серпня 2009 р. по квітень 2010 р.), 246,79 грн. пені, 141,85 грн. відсотків за користування грошовими коштами та 394,71 грн. штрафу.

Рішенням господарського суду Запорізької області від 27.07.2010 р. у справі                № 16/138/10 (суддя Ніколаєнко Р.А.) позов задоволено частково: стягнуто з відповідача на користь позивача 508,14 грн. основного боргу, 3,87 грн. пені, 35,57 грн. штрафу та 1,93 грн. відсотків за користування чужими грошовими коштами. В іншій частині позову відмовлено. Відшкодовано позивачу за рахунок відповідача 27,72 грн. судових витрат.

Рішення суду мотивовано тим, що позивач вправі вимагати від відповідача сплати заборгованості, відсотків, пені та штрафу на підставі договору № 8 від 15.10.2006 р. на відпуск теплової енергії лише за період з серпня 2009 р. по 15.10.2009 р., оскільки  строк дії договору закінчився 15.10.2009 р. у зв’язку з відмовою відповідача від подальшої пролонгації договору. Також суд обмежив розмір пені, що підлягає стягненню, подвійною обліковою ставкою НБУ відповідно до положень Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань».

Не погоджуючись із прийнятим судовим рішенням, Закрите акціонерне товариство «Василівкатепломережа»(позивач у справі) звернулося до Запорізького апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою.

З підстав, викладених в апеляційній скарзі, позивач вважає рішення суду незаконним, стверджує, що місцевим господарським судом порушено норми матеріального та процесуального права.

Наполягає на тому, що термін дії  укладеного між сторонами договору  № 8 від 15.10.2006 р. на відпуск теплової енергії наразі ще не закінчився.

Свої доводи заявник обґрунтовує тим, що відповідач не надав йому заяву про припинення договору в строк та в порядку, що передбачені пунктом 37 Договору, відповідно до якого договір вважається щорічно продовженим, якщо за місяць до закінчення терміну дії Договору від однієї із сторін не надійде заяви про відмову від Договору або його перегляд. Посилається на те, що лист про розірвання Договору було направлено відповідачем позивачу лише 29.09.2009 р., тобто після закінчення місячного строку до дати закінчення Договору.

На думку заявника, лист відповідача від 09.09.2009 р. про відключення від мереж центрального опалення  не є правовою підставою для припинення Договору між сторонами.

Також, заявник звертає увагу апеляційного суду на те, що перегляд умов Договору здійснюється сторонами лише після дотримання споживачем Порядку відключення окремих приміщень житлових будинків від мереж централізованого опалення та постачання гарячої води при відмові споживачів від централізованого теплопостачання, затвердженого наказом Міністерства будівництва, архітектури та житлово-комунального господарства України від 22.11.2005 р. № 4. Вважає, що господарський суд, формально пославшись на ст. 25 Закону України «Про теплопостачання», щодо права теплопостачальника припинити споживачу постачання теплової енергії, не проаналізував при цьому норми законодавства, якими регулюється питання відключення приміщень, які знаходяться в багатоквартирних будинках від мереж централізованого опалення, і той факт, що позивач, згідно встановленого законодавством порядку, не мав ані правових підстав, ані технічних можливостей припинити постачання теплової енергії відключивши від мереж централізованого опалення приміщення, належне відповідачу.

Крім того, на думку заявника, до спірних відносин підлягає застосуванню спеціальний законодавчий акт –Закон України «Про відповідальність суб'єктів підприємницької діяльності за несвоєчасне внесення плати за спожиті комунальні послуги та утримання прибудинкових територій», а не Закон України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань».

У зв’язку з цим заявник просить рішення господарського суду Запорізької області від 27.07.2010 р. у справі № 16/138/10 змінити, позов задовольнити у повному обсязі.

Ухвалою Запорізького апеляційного господарського суду від 13.08.2010 р. апеляційна скарга ЗАТ «Василівкатепломережа»прийнята до провадження та призначена до розгляду на 30.09.2010 р.

Розпорядженням в.о. Голови Запорізького апеляційного господарського суду            № 2440 від 30.09.2010 р. справу передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя Зубкова Т.П., судді Хуторной В.М., Шевченко Т.М.  Ухвалою Запорізького апеляційного господарського суду від 30.09.2010 р. вказаною колегією суддів справу № 16/138/10 і апеляційну скаргу ЗАТ «Василівкатепломережа»прийнято до свого провадження.

Відповідач у справі –Приватний підприємець ОСОБА_2 –апеляційну скаргу позивача не визнає. Письмового відзиву на апеляційну скаргу не надав.

В судовому засіданні відповідач, який особисто представляв свої інтереси, просив апеляційну скаргу позивача залишити без задоволення, посилаючись на законність прийнятого у справі судового рішення.

Представник позивача в судовому засіданні підтримав у повному обсязі доводи, викладені в апеляційній скарзі.

За клопотанням представників сторін розгляд справи здійснювався без застосування технічних засобів фіксації судового процесу.

За результатами розгляду справи колегією суддів прийнято постанову апеляційної інстанції, вступну та резолютивну частини якої оголошено в судовому засіданні.

     Згідно зі ст. 99 Господарського процесуального кодексу України апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами, наданими суду першої інстанції.

     Відповідно до ст. 101 Господарського процесуального кодексу України в процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Апеляційний суд не зв’язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність та обґрунтованість рішення місцевого суду в повному обсязі.

           Перевіряючи законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення місцевого господарського суду, розглянувши матеріали справи та апеляційної скарги, Запорізький апеляційний господарський суд

ВСТАНОВИВ:

15.10.2006 р. між Закритим акціонерним товариством «Василівкатепломережа» (Теплопостачальною організацією, позивачем у справі) та Приватним підприємцем ОСОБА_2 (Споживачем, відповідачем у справі) було укладено договір № 8 на відпуск теплової енергії (надалі –Договір), відповідно до умов якого Теплопостачальна організація зобов’язалась відпускати Споживачу теплову енергію в гарячій воді згідно з встановленим планом теплоспоживання в період з 15.10.2006 р. по 15.04.2007 р.

Пунктом 21 Договору передбачено, що при відсутності у Споживача приладів обліку кількість відпущеної теплової енергії вираховується з теплового балансу Теплопостачальної організації, виходячи з договірного теплового навантаження Споживача та фактичної температури зовнішнього повітря.

Відповідно до п. 22 Договору вартість відпущеної Теплопостачальною організацією Споживачу теплової енергії за звітний місяць визначається на підставі рахунків.

Згідно з п. 26 Договору оплата за теплову енергію здійснюється шляхом передплати до 15-го числа поточного місяця вартості запланованих  місячних обсягів споживання теплової енергії та з кінцевим розрахунком на підставі рахунків  Теплопостачальної організації до 10-го числа наступного за звітним місяця.

За змістом п. 27 Договору відпуск теплової енергії вважається прийнятим, якщо протягом 10-ти днів з моменту отримання акта виконаних робіт від Споживача не надійдуть письмові заперечення.

Пунктами 31.1, 31.2 Договору, на випадок неоплати рахунку в семиденний строк, передбачена відповідальність Споживача перед Теплопостачальною організацією у вигляді пені в розмірі 0,1% за кожен день прострочення та сплати процентів за користування грошима в розмірі ставки НБУ, а на випадок прострочення понад 30 днів – додатково штраф в розмірі 7% від вартості неоплаченої теплової енергії.

В пункті 36 Договору сторонами узгоджено, що Договір укладається строком на один рік та набирає чинності після його укладення і підписання обома сторонами.

Відповідно до п. 27 Договору, він вважається щорічно продовженим, якщо за місяць до закінчення строку Договору не надійде заяви однієї із сторін про відмову від Договору та його перегляду.

За змістом позовної заяви, на виконання умов Договору позивач в період з  серпня 2009 р. по квітень 2010 р., поставив відповідачу теплову енергію на загальну суму 5926,11 грн. Для її оплати відповідачу щомісячно направлялись відповідні акти приймання-передачі та рахунки. Однак ані належним чином оформлені і підписані акти, ані письмові обґрунтовані заперечення в їх підписанні позивачу відповідачем не надавались. Оплату теплової енергії за вказаний період в установлені Договором строки відповідач не здійснив.

Натомість, через відсутність можливості сплачувати за надані послуги з теплопостачання та значну заборгованість за вказані послуги за період з 2007 р. по 2009 р., відповідач двічі звертався до позивача із письмовими заявами про надання дозволу на відключення від теплопостачання (вих. б/н від  08.08.2009 р. та від 07.12.2009 р.), копії яких містяться у справі (арк. справи  71, 73).

У відповідь на це, листами від 10.09.2009 р. (вих. № 555) та від 15.12.2009 р. (вих. № 771) позивач повідомив відповідача про відсутність правових підстав для надання дозволу на відключення приміщення ПП ОСОБА_2 (арк. справи 72, 74).

29.09.2009 р. ОСОБА_2, з посиланням на п. 3.7. Договору, звернулася до позивача з заявою про розірвання Договору.

Листом від 15.12.2009 р. (вих. № 771) позивач заявив, що розірвання Договору неможливе, оскільки належне ПП ОСОБА_2 приміщення перукарні знаходиться в багатоквартирному житловому будинку і розірвання Договору пов’язано з процедурою відключення від систем централізованого опалення (арк. справи 74).

Предметом судового розгляду у даній справі стали позовні вимоги ЗАТ «Василівкатепломережа»про стягнення з Приватного підприємця ОСОБА_2    5926,11  грн. заборгованості за послуги, надані за договором № 8 від 15.10.2006 р., за період з серпня 2009 р. по квітень 2010 р., а також 246,79 грн. пені, 141,85 грн. відсотків за користування грошовими коштами та 394,71 грн. штрафу.

Колегія суддів, вивчивши матеріали справи та апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування норм матеріального та процесуального права при винесенні оскаржуваного рішення, знаходить апеляційну скаргу такою, що не підлягає задоволенню, з огляду на наступне.

Згідно зі ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов’язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов’язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов’язків, зокрема, є: договори та інші правочини.

Обставини справи свідчать, що спірні правовідносини сторін ґрунтуються на Договорі № 8 від 15.10.2006 р.,  який  за  своєю правовою природою  є  договором  про  надання  послуг.

Відповідно до ст. 901 Цивільного кодексу України за  договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони  (замовника)  надати   послугу,  яка  споживається  в  процесі  вчинення  певної  дії  або  здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Статтею 903 ЦК України встановлено: якщо договором  передбачено надання  послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі,             у строки та в порядку, що встановлені договором.

Згідно зі ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до  звичаїв  ділового  обороту або інших вимог,  що  звичайно ставляться.

Аналогічні  приписи  містить   ст. 193 Господарського кодексу України.

Статтею 629 ЦК України передбачено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до змісту ст. 193 ГК України  та ст. 525 ЦК України одностороння відмова від виконання зобов’язань або одностороння  зміна його умов не допускається, крім випадків, передбачених законом або договором.

Виходячи з матеріалів справи, під час дії Договору, позивач належним чином виконував свої договірні зобов’язання. Зокрема, за період з серпня 2009 р. по 15.10.2009 р. ним було надано відповідачу послуги за Договором на загальну суму 508,14 грн., що підтверджується Актами приймання передачі теплової енергії за серпень 2009 р. (на суму 171,96 грн.), за вересень 2009 р. (на суму 171,96 грн.) та  за жовтень 2009 р. (на суму 328,43 грн.) та відповідними рахунками, копії яких містяться в матеріалах справи (арк. справи  13-18).

Однак, всупереч умов Договору та вимог чинного законодавства, відповідач виставлені позивачем рахунки залишив несплаченими. В результаті неналежного виконання договірних зобов’язань, за період  з серпня 2009 р. по 15.10.2009 р., у відповідача утворилась заборгованість в сумі 508,14 грн.

Доказів погашення суми боргу за отриману протягом вказаного періоду теплову енергію відповідачем  суду  не надано.

Відповідно до положень ст. 611 ЦК України  у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Згідно з ч. 3 ст. 549 ЦК України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Статтею 230 ГК України передбачено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Згідно зі ст. 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань»(далі –Закон) платники коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочення платежу пеню у розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Статтею 3 вищезгаданого Закону встановлено, що розмір пені не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

За змістом ст. 536 ЦК України за користування чужими грошовими коштами   боржник зобов'язаний   сплачувати   проценти,  якщо  інше  не  встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими  коштами встановлюється  договором,  законом  або  іншим  актом  цивільного законодавства.

З огляду на викладені приписи законодавства та умови Договору, враховуючи невиконання відповідачем своїх зобов’язань з оплати наданих позивачем послуг, у позивача виникло право нарахування на суму заборгованості пені, процентів за користування грошовими коштами та штрафу.

Разом з тим, виходячи з суми основної заборгованості, визнаної судом       (508,14 грн.) та враховуючи приписи Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань», який містить імперативне обмеження розміру пені подвійною обліковою ставкою НБУ, колегія суддів відзначає, що господарський суд дійшов вірного висновку, що вказані позовні вимоги підлягають задоволенню частково, а саме: пеня –в сумі 3,87 грн., проценти за користування грошовими коштами –в сумі 1,93 грн. та штраф –в сумі 35,57 грн.

Посилання позивача на помилковість застосування судом першої інстанції положень Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань», оскільки, на його думку, до спірних правовідносин підлягає застосуванню спеціальний законодавчий акт –Закон України «Про відповідальність суб'єктів підприємницької діяльності за несвоєчасне внесення плати за спожиті комунальні послуги та утримання прибудинкових територій»колегія суддів визнала необґрунтованими.

Виходячи зі змісту преамбули Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань»цей Закон регулює договірні правовідносини між платниками та одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань. Суб'єктами зазначених правовідносин є підприємства, установи та організації незалежно від форм власності та господарювання, а також фізичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності. Дія цього Закону не поширюється на порядок нарахування та сплати пені, штрафних та фінансових санкцій за несвоєчасну сплату податків, податкового кредиту та інших платежів до бюджетів усіх рівнів і позабюджетних фондів, передбачених чинним законодавством України, а також на відносини, що стосуються відповідальності суб'єктів переказу грошей через  платіжні системи.

За таких обставин, виходячи з матеріалів та обставин справи, відсутні підстави вважати, що на спірні правовідносини не поширюється дія Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань».

Стосовно періоду існування між сторонами правовідносин за Договором слід зазначити наступне.

Статтею 905 ЦК України визначено, що строк дії договору про надання послуг встановлюється за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено законом або іншими нормативно-правовими актами.

Враховуючи умови п. 36, а також п. 37 Договору, якими передбачено, що Договір вважається щорічно продовженим, якщо за місяць до закінчення строку Договору не надійде заяви однієї з сторін про відмову від Договору та його перегляду, строк дії Договору закінчився 15.10.2009 р. (оскільки відповідач відмовився від  пролонгації Договору листом від 08.09.2009 р.).

Колегія суддів відзначає, що умовами Договору не визначено конкретної форми відмови від Договору, тому направлений на адресу позивача лист відповідача від 08.09.2009 р. про надання згоди на відключення від теплопостачання, на думку колегії суддів, слід вважати відмовою відповідача від пролонгації Договору, оскільки з даного листа вбачається небажання відповідача в подальшому споживати послугу позивача з теплопостачання.

Крім того, направленою відповідачем позивачу до закінчення строку дії Договору заявою від 29.09.2009 р. фактично було додатково повідомлено про відсутність у відповідача наміру продовжувати дані договірні відносини і його прагнення припинити Договір.

Доводи заявника апеляційної скарги щодо можливості розірвання Договору лише в судовому порядку не приймаються колегією суддів до уваги з огляду на те, що в даному випадку йдеться не про розірвання Договору, а про непродовження його дії.

Таким чином, посилання позивача на Договір № 8 від 15.10.2006 р. в обґрунтування своїх вимог про стягнення плати, нарахованої за період з 16.10.2009 р. по квітень 2010 р., є  безпідставним.

Згідно зі ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Оскільки доводи заявника апеляційної скарги не ґрунтуються на нормах права, не підтверджені відповідними доказами та спростовані дослідженими обставинами справи, апеляційна скарга залишається судом без задоволення.

Колегія суддів дійшла висновку про відповідність рішення господарського суду Запорізької області нормам чинного законодавства. Підстав для скасування оскаржуваного рішення колегія суддів не вбачає.

Відповідно до ст. 49 ГПК України судові витрати за апеляційною скаргою покладаються на її заявника  (позивача у справі).

Керуючись ст. ст. 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Запорізький апеляційний господарський суд

П О С Т А Н О В И В:

           Апеляційну скаргу Закритого акціонерного товариства «Василівкатепломережа»(м. Василівка Запорізької області) залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Запорізької області від 27.07.2010 р. у справі                № 16/138/10 залишити без змін.

Головуючий суддя Зубкова Т.П.

 судді  Зубкова Т.П.  

 Хуторной В.М.  Шевченко Т. М.