У к р а ї н а

ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

  ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

Іменем України

26.08.10                                                                                               Справа №17/312/09

Колегія суддів Запорізького апеляційного господарського суду у складі:

при секретарі:  Акімовій Т.М.

За участю представників сторін:

від позивача –        Марухнич Ю.В. (довіреність б/н від 16.02.2010 р.)

від відповідача  – ОСОБА_2 (довіреність серія ВМО № 580214 від 20.10.2009 р.)

розглянув у відкритому судовому засіданні матеріали справи та апеляційну скаргу Приватного підприємця ОСОБА_4 (м. Запоріжжя)

на рішення господарського суду Запорізької області від 17.03.2010 р.                                     у  справі  №  17/312/09

за позовом  Дочірнього підприємства «Кюне і Нагель»(смт. Гостомель Київської області)   

до відповідача Приватного підприємця ОСОБА_4 (м. Запоріжжя)

про стягнення суми,

Дочірнє підприємство «Кюне і Нагель»звернулося до господарського суду Запорізької області з позовом про стягнення з Приватного підприємця ОСОБА_4 23877,44 грн. за недопоставлення вантажу.

Рішенням господарського суду Запорізької області від 17.03.2010 р. у справі                          № 17/312/09 (суддя Корсун В.Л.) позов задоволено: стягнуто з відповідача на користь позивача 23877,44 грн. за недопоставлення вантажу. Відшкодовано позивачу за рахунок відповідача 238,77 грн. державного мита та 236,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Не погоджуючись з прийняти судовим актом, ПП ОСОБА_4 (відповідач у справі) звернувся до Запорізького апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду Запорізької області від 17.03.2010 р. у  справі № 17/312/09 і прийняти нове рішення, яким в задоволенні позову ДП «Кюне і Нагель» відмовити.

З підстав, викладених в апеляційній скарзі, заявник вважає рішення суду незаконним та необґрунтованим, стверджує що місцевим господарським судом неправильно застосовано норми матеріального та процесуального права.

Посилається, зокрема, на відсутність вини відповідача у втраті вантажу. Стверджує, що збитки у даному випадку виникли не внаслідок протиправної поведінки відповідача, а внаслідок злочинних дій осіб, які вчинили злочин, що є обставиною, уникнути якої ПП ОСОБА_4 не могла та усунення якої від неї не залежало.

Крім того, заявник звертає увагу суду на неправильне оформлення позивачем документів на перевезення вантажу.

Порушення норм процесуального права заявник вбачає в тому, що, суд, на її думку, всупереч вимогам статті 43 Господарського процесуального кодексу України, не здійснив всебічний, повний і об’єктивний розгляд фактичних обставин справи в їх сукупності.

Ухвалою Запорізького апеляційного господарського суду від 09.04.2010 р. апеляційна скарга  ПП ОСОБА_4 прийнята  до провадження та призначена до розгляду на   03.06.2010 р.

На підставі ст. 77 Господарського процесуального кодексу України, за клопотанням заявника апеляційної скарги, розгляд справи відкладався до            26.08.2010 р.

Розпорядженням В.о. Голови Запорізького апеляційного господарського суду               № 2159 від 26.08.2010 р. справу передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий –               Антонік С.Г., судді Зубкова Т.П. (доповідач), Мойсеєнко Т.В. Ухвалою Запорізького апеляційного господарського суду від 26.08.2010 р. вказаною колегією суддів справу         № 17/312/09 і апеляційну скаргу ПП ОСОБА_4 прийнято до свого провадження.

Позивач у справі –Дочірнє підприємство «Кюне і Нагель»–проти апеляційної скарги відповідача заперечує. Свою правову позицію позивач виклав у письмовому відзиві на скаргу. Вважає оскаржуване рішення суду законним та обґрунтованим, тому підстав для його скасування не вбачає.

Акцентує увагу суду на тому, що крадіжка вантажу не включена до переліку обставин, наведених в статтях 133 та 134 Статуту автомобільного транспорту УРСР, у зв’язку з якими перевізник звільняється від відповідальності за втрату вантажу.

Наголошує, що факт крадіжки вантажу, прийнятого до перевезення відповідачем, свідчить про незабезпечення, з боку останнього, умов належного виконання договірних зобов’язань в частині збереження вантажу та його доставки в цілості та схоронності.

Заперечуючи проти доводів апеляційної скарги щодо недоведеності з боку позивача вартості втраченого вантажу, ДП «Кюне і Нагель»вказує, що ним надано до суду товарно-транспорті накладні та накладні-замовлення із зазначенням вартості, кількості та ваги вантажу, що був прийнятий відповідачем до перевезення. При цьому, зауважує, що відшкодування збитків ТОВ «Мері Кей (Україна) Лімітед»та ТОВ «Макролоджик»було здійснено позивачем відповідно до положень Правил надання транспортно-експедиційних послуг FIATA (Федерація міжнародних транспортно-експедиційних агентств)».

Посилаючись на безпідставність доводів апеляційної скарги та обґрунтованість судового рішення, позивач просить залишити апеляційну скаргу відповідача без задоволення, а рішення місцевого господарського суду по даній справі –без змін.  

В судовому засіданні представники відповідача та позивача у повному обсязі підтримали викладені, відповідно, в апеляційній скарзі та у відзиві на  скаргу  доводи  в  обґрунтування  своїх  вимог  та  заперечень.

За клопотанням представників сторін розгляд справи здійснювався без застосування засобів технічного забезпечення фіксації судового процесу.

За результатами розгляду справи колегією суддів прийнято постанову апеляційної інстанції, вступну та резолютивну частини якої оголошено представникам сторін в судовому засіданні.

Згідно зі ст. 99 Господарського процесуального кодексу України апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами, наданими суду першої інстанції.

Відповідно до  приписів ст. 101 Господарського процесуального кодексу України в процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами  повторно розглядає справу. Апеляційний суд не зв’язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність та обґрунтованість рішення місцевого суду у повному обсязі.

Перевіряючи законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення місцевого господарського суду, розглянувши матеріали справи та апеляційної скарги, вислухавши пояснення представників сторін, Запорізький апеляційний господарський суд

                                          ВСТАНОВИВ:

01.01.2006 р. між Дочірнім підприємством «Кюне і Нагель»(Замовником, позивачем у справі) та Приватним підприємцем ОСОБА_4 (Виконавцем, відповідачем у справі) було укладено договір № КН-34/FD (далі –Договір), за умовами якого Замовник доручає, а Виконавець приймає на себе зобов’язання щодо забезпечення доставки вантажів автомобільним транспортом по території України згідно заявок Замовника.

Номенклатура, кількість, спосіб перевезення та вимоги до транспортного засобу, особливі умови та інші умови виконання послуг оговорюються в Заявках, які додаються до Договору, та є його невід’ємною частиною (п. 1.1 Договору).

Обов’язки сторін  узгоджено в розділі 2 Договору.

Так, за змістом п. 2.1.6 Договору Виконавець несе повну матеріальну відповідальність за збереження вантажу під час перевезення до моменту передачі уповноваженому отримувачу, а також за несвоєчасну доставку вантажу.  

Відповідно до п. 2.1.10 Договору Виконавець зобов’язаний належним чином оформити передачу вантажу в цілісності та схоронності вказаному в Заявці/ товарно-транспортному документі Вантажоотримувачу з відміткою (підпис та кругла печатка/штамп) про дату та час отримання вантажу.

Згідно із п. 2.2.1 Договору Замовник зобов’язаний оформити Заявку на перевезення вантажу з зазначенням адреси завантаження/розвантаження, дати подачі транспортного засобу, найменування, кількість та вартість, вагу та габарити вантажу, маршрут перевезення.

Замовник зобов’язаний сповістити Виконавця письмовою заявкою про необхідність перевезення вантажів (п. 3.1 Договору).

Пунктом 3.3 Договору встановлено, що Заявка, передана і підписана за допомогою факсимільного зв’язку, має юридичну чинність за умови її підписання та оформлення відповідно до п. 8.2 Договору.

Відповідно п. 5.2. Договору Виконавець несе повну матеріальну відповідальність за повну або часткову втрату вантажу або його пошкодження, що трапилось в проміжок часу між прийняттям вантажу до перевезення та його здачею належному вантажоодержувачу.

Також Сторонами за Договором були оформлені додаткові угоди від 02.01.2008 р. та  від 01.01.2009 р. з питання здійснення між Сторонами розрахунків за перевезення вантажів та щодо продовження дії Договору до 31.12.2009 р.

Як встановлено судом першої інстанції, за допомогою факсимільного зв’язку позивачем було направлено ПП ОСОБА_4 Заявку на перевезення вантажу за маршрутом м. Київ - м. Донецьк.

На виконання умов Договору, 29.04.2009 р. ПП ОСОБА_4 було здійснено перевезення вантажу автомобільним транспортним засобом д/н НОМЕР_2 за маршрутом м. Київ - м. Донецьк, що підтверджується товарно-транспортними накладними від 29.04.2009 р. № 091326 та № 093289.

В період часу з 29.04.2009 р. по 30.04.2009 р., під час руху з м. Київ до м. Донецьк невстановлена особа здійснила крадіжку майна з автомобілю АF-95», реєстраційний номер НОМЕР_2, який належить ПП ОСОБА_4, під керуванням водія ОСОБА_7

За фактом крадіжки майна з автомобілю АF-95», реєстраційний номер НОМЕР_2, яка була виявлена у с. Пісчанка Красноградського району Харківської області, 12.06.2009 р. Красноградським РВ ГУМВС України у Харківській області порушена кримінальна справа № 83090177 за ст. 185 Кримінального кодексу України (крадіжка). Зокрема, в постанові про порушення кримінальної справи зазначено, що сума спричиненої шкоди в результаті крадіжки складає 73408,22 грн.

Згідно постанови Красноградського РВ ГУМВС України у Харківській області від 03.08.2009 р., попереднє слідство у кримінальній справі № 83090177 зупинено на підставі п. 3 ст. 206 КПК України у зв’язку не встановленням особи, яка скоїла даний злочин.

При розвантаженні товару в присутності водія ОСОБА_8 (представника перевізника ПП ОСОБА_4.) та представників вантажоодержувачів виявлено нестачу вантажу (комп’ютерне обладнання та комплектуючи до нього загальною вагою 200 кг та продукція «Мері Кей»в кількості 44 коробки), про що було складено акти б/н  від  29.04.2009 р. та від 30.04.2009 р.

Матеріали справи свідчать, що від власників вантажу - ТОВ «Мері Кей (Україна) Лімітед»та ТОВ «Макролоджик»на адресу ДП «Кюне і Нагель»надійшли претензії з вимогою відшкодування заподіяного збитку.

Згідно розрахунку позивача, виконаного на підставі положень «Правил надання транспортно-експедиторських послуг FІАТА», сума відшкодування за недопоставлений товар ТОВ «Мері Кей (Україна) Лімітед»згідно ТТН від 29.04.2009 р. № 091326 складає 4785,44 грн., а сума відшкодування за недопоставлений товар ТОВ «Макролоджик»згідно ТТН від 29.04.2009 р. № 093289 становить 19092,00 грн.

Платіжними дорученнями від 03.09.2009 р. № 4452-2 та від 04.08.2009 р. № 4138-10,  ДП «Кюне і Нагель»було перераховано на рахунок ТОВ «Мері Кей (Україна) Лімітед»грошові кошти в сумі 4785,44 грн. та ТОВ «Макролоджик»- 19092,00 грн. Всього позивачем перераховано 23877,44 грн.

24.06.2009 р. ДП «Кюне і Нагель»на адресу відповідача були надіслані претензії (вих. № КН-161/1/09 СО від 16.06.2009 р. та вих. № КН-161/09 СО від 16.06.2009 р.) на загальну суму 73408,22 грн. з вимогою перерахувати грошові кошти на поточний рахунок позивача в строк до 28.06.2009 р.

За результатами розгляду претензій ФОП ОСОБА_4 були надані позивачу відповіді з посиланням на відсутність вини виконавця при здійсненні перевезення у викрадені товару.

Позовні вимоги про стягнення з ФОП ОСОБА_4 на користь ДП «Кюне і Нагель»          23877,44 грн. за недопоставлення вантажу стали предметом судового розгляду у даній  справі.           

Колегія суддів, вивчивши матеріали справи та апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування норм матеріального та процесуального права при винесенні оскаржуваного рішення, знаходить апеляційну скаргу такою, що  підлягає задоволенню, в силу наступного.

Згідно з ч. 1 ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов’язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов’язки.

Підставами виникнення цивільних прав та обов’язків, зокрема, є: договори та інші правочини (п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України).

Обставини справи свідчать, що спірні правовідносини сторін ґрунтуються на Договорі № КН-34/FD від 01.01.2006 р.,  який  за  своєю правовою природою  є  договором  перевезення вантажу.

За змістом частин 5 та 6 статті 306 Господарського кодексу України загальні умови перевезення вантажів, а також особливі умови перевезення окремих видів вантажів визначаються цим кодексом і виданими відповідно до нього транспортними кодексами, транспортними статутами та іншими нормативно-правовими актами.

Відносини, пов’язані з перевезенням пасажирів та багажу, регулюються Цивільним кодексом України та іншими нормативно-правовими актами.

Оскільки згідно із Свідоцтвом про державну реєстрацію ОСОБА_4 зареєстрована в якості суб’єкта підприємницької діяльності і ліцензія серія АА № 834017, надає їй право надавати послуги з перевезення, на відповідача розповсюджуються положення Статуту автомобільного транспорту УРСР, якими регулюються правила та умови перевезення вантажів, пасажирів, багажу, тощо.

Відповідно до ст. 909 ЦК України за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка  має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату.  Договір перевезення вантажу укладається у письмовій формі.  Укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням транспортної накладної (коносамента або іншого документа, встановленого транспортними кодексами (статутами).

Зазначене кореспондується із приписами статті 307 Господарського кодексу України.

Обставини справи свідчать, що за умовами укладеного між сторонами Договору на Замовника покладається обов’язок по підготовці вантажу для перевезення та оформлення на нього відповідних супроводжуючих документів, проведення завантаження і розвантаження вантажу.

Згідно зі ст. 47 Статуту автомобільного транспорту УРСР, затвердженого постановою Ради Міністрів УРСР від 27.06.1969 р. № 401 вантажовідправник повинен подати автотранспортному підприємству або організації на вантажі товарного характеру, що пред'являються до перевезення, товарно-транспортні накладні, а на вантажі нетоварного характеру, по яких не ведеться складський облік товарно-матеріальних цінностей, але організовано облік шляхом заміру, зважування, геодезичного заміру, - акти заміру (зважування).

Товарно-транспортні накладні і акти заміру (зважування) є основними транспортними документами, які визначають взаємовідносини між вантажовідправниками, вантажоодержувачами та автотранспортними підприємствами і організаціями.

Товарно-транспортна накладна є єдиним документом для списання товарно-матеріальних цінностей у вантажовідправника, оприбуткування їх у вантажоодержувача, а також для складського, оперативного та бухгалтерського обліку. Облік транспортної роботи і розрахунки за перевезення провадяться виключно на підставі путьових листів та прикладених до них товарно-транспортних накладних або актів заміру (зважування).

Вантажовідправник і вантажоодержувач несуть відповідальність за всі наслідки неправильності, неточності або неповноти відомостей, вказаних ними в товарно-транспортних документах. Автотранспортні підприємства і організації мають право перевіряти правильність цих відомостей.

Типова форма товарно-транспортної накладної, акта заміру (зважування) і путьових листів, а також порядок виготовлення, обліку, заповнення та обробки цих документів затверджуються в порядку, встановленому Радою Міністрів Союзу РСР.

Статтею 133 Статуту автомобільного транспорту УРСР передбачено, що автотранспортні підприємства або організації несуть відповідальність за збереження вантажу з моменту прийняття його до перевезення і до видачі вантажоодержувачу або до передачі згідно з Правилами іншим підприємствам, організаціям, установам, якщо не доведуть, що втрата, недостача, псування або пошкодження вантажу сталися через обставини, яким вони не могли запобігти і усунення яких від них не залежало.

Відповідно до ст. 158 Статуту автомобільного транспорту УРСР обставини, що можуть служити підставою для матеріальної відповідальності автотранспортних підприємств або організацій, вантажовідправників, вантажоодержувачів при автомобільних перевезеннях, стверджуються записами в товарно-транспортних документах, а в разі розбіжності між автотранспортним підприємством або організацією і вантажовідправником (вантажоодержувачем) - актами встановленої форми.

Обставини, які можуть служити основою для матеріальної відповідальності автотранспортних підприємств і організацій та пасажирів при автомобільних перевезеннях, засвідчуються актами встановленої форми.

Крім того, порядок прийняття вантажу для перевезення, правила оформлення документів на перевезення, правила складання актів, правила пред’явлення і розгляду претензій визначено Правилами перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених Наказом Міністерства транспорту України № 363 від 14.10.1997 р. (надалі –Правила).

Зокрема, правила оформлення документів на перевезення наведені в пункті 11 Правил.

За змістом пункту 11.1 Правил основними документами на перевезення вантажів є товарно-транспортні накладні та дорожні листи вантажного автомобіля.

Пунктом 11.8 Правил встановлено, що у тих випадках,  коли в товарно-транспортній  накладній немає можливості перерахувати всі найменування вантажу, підготовленого для перевезення, до такої накладної Замовник додає документ довільної форми з обов'язковим зазначенням відомостей про вантаж (графи 1-10 товарно-транспортної накладної). У цих випадках в товарно-транспортній накладній зазначається, що до неї додається як товарний розділ документ, без якого товарно-транспортна накладна вважається недійсною і не може використовуватись для розрахунків із Замовником.     

Викладені норми та умови Договору дають підстави вважати, що замовник надає виконавцю перевізний документ (заявку, транспортну накладну) на перевезення, який повинен засвідчувати факт прийняття перевізником вантажу до перевезення, та який би свідчив про родові ознаки, характеристики вантажу. Лише при наявності таких документів можливо надати оцінку кількості та характер вантажу.

В даному випадку, товарно-транспортні накладні від 29.04.2009 р. № 091326 та              № 093289 (копії долучено до матеріалів справи), надані Замовником (позивачем) Виконавцю (відповідачу), переліку вантажу (родових ознак, характеристик вантажу) не містять. Також, у зазначених ТТН не зазначено, що до них додаються як товарний розділ документи з відомостями про вантаж, як це передбачено пунктом 11.8 Правил.

Крім того, згідно із п. 15.1 Правил обставини, які можуть служити підставою  для матеріальної відповідальності, оформляються актом за формою, що наведена в додатку 4 до цих Правил.

Пунктом 15.2 Правил встановлено, що перевізник, вантажовідправник і вантажоодержувач засвідчують в акті такі обставини: а) невідповідність між найменуванням, масою і кількістю місць вантажу в натурі і тими даними, які зазначені у товарно-транспортній накладній; б) порушення або відсутність пломб на кузові автомобіля або контейнері; в) простій автомобіля у пунктах вантаження і розвантаження понад встановлені норми часу; г) інші обставини (пошкодження упаковки, вантажу), які можуть служити підставою для матеріальної відповідальності сторін.

Для  засвідчення  складання  акта  на  вільному  місці зворотного боку товарно-транспортної накладної записується дата складання і про що складений акт (п. 15.6 Правил)..

Проте, Акти встановленої форми, в матеріалах справи відсутні. Надані позивачем Акти б/н від 29.04.2009 р. та б/н від 30.04.2009 р., які були складені у зв’язку з виявленням нестачі вантажу, не відповідають вимогам, викладеним в п. 15.2 Правил.  Крім того, спірні ТТН не містять запису про дату та зміст складених актів.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

В силу вказаної норми предметом доказування є обставини, які свідчать про дійсні права та обов’язки сторін у справі та складаються з фактів, якими позивач обґрунтовує підстави позову, та фактів, якими відповідач обґрунтовує заперечення проти позову.

Згідно зі ст. 34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

При цьому, належністю доказів є спроможність фактичних даних містити інформацію щодо обставин, що входять до предмета доказування, слугувати аргументами  у процесі встановлення об'єктивної істини.

Відповідно до приписів ст. 193 ГК України та ст. 526 ЦК України суб’єкти господарювання повинні виконувати господарські зобов’язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов’язання –відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Під порушенням зобов’язання, згідно ст. 610 ЦК України, розуміється його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов’язання (неналежне виконання).

За змістом ст. 920 ЦК України у разі порушення зобов'язань, що випливають з договору перевезення, сторони несуть відповідальність, встановлену за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами).

Статтею 614 ЦК України визначено, що особа, яка порушила зобов’язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом.

Разом з тим, стаття 617 цього Кодексу містить підстави звільнення від відповідальності за порушення зобов’язань. Так, особа, яка порушила зобов’язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов’язання, якщо вона доведе, що це сталося внаслідок випадку або непереборної сили. Не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов’язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов’язання, відсутність у боржника необхідних коштів.

Стаття 924 ЦК України передбачає, що перевізник відповідає за збереження вантажу, багажу, пошти з моменту прийняття їх до перевезення та до видачі одержувачеві, якщо не доведе, що втрата, нестача, псування або пошкодження вантажу, багажу, пошти сталися внаслідок обставин, яким перевізник не міг запобігти та усунення яких від нього не залежало. Перевізник відповідає за втрату, нестачу, псування або пошкодження прийнятих до перевезення вантажу, багажу, пошти у розмірі фактичної шкоди, якщо не доведе, що це сталося не з його вини.

Аналогічна норма міститься і в статті 314 Господарського кодексу України.

Як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи, в період часу з 29.04.2009 р. по 30.04.2009 р. під час виконання ПП ОСОБА_4 перевезення мав місце випадок крадіжки, внаслідок якого невідомими особами було викрадено частину вантажу, що підтверджується постановою Красноградського РВ ГУМВС України в Харківській області від 12.06.2009 р. про порушення кримінальної справи № 83090177 за фактом крадіжки майна з автомобіля АF-95», який належить ПП ОСОБА_4, за ознаками злочину, передбаченого ч. 3 ст. 185 КК України.

Згідно Постанови Красноградського РВ ГУМВС України в Харківській області від 03.08.2009 р. досудове слідство по кримінальній справі зупинено на підставі ч. 3 ст. 206 КПК України.

Наведене свідчить про відсутність вини відповідача у втраті вантажу, оскільки втрата вантажу сталася внаслідок дій третіх осіб, яким перевізник не міг запобігти і усунення яких від нього не залежало.

За правилами статті 623 ЦК України боржник, який порушив зобов'язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки.

Для застосування такої міри відповідальності як стягнення збитків необхідна наявність всіх елементів складу цивільного правопорушення: протиправної поведінки, збитків, причинного зв'язку між протиправною поведінкою та збитками та вини.

При цьому, стаття 614 ЦК України визначає вину як обов'язкову підставу відповідальності за завдані збитки.

Дослідивши матеріали та обставини справи, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що Перевізник має бути звільнений від відповідальності за втрату вантажу, оскільки втрата вантажу сталася внаслідок обставин, уникнути яких перевізник не міг і наслідки яких він не міг передбачити.

Частина вантажу була викрадена шляхом скоєння злочину –крадіжки третіми особами, що підтверджується постановою Красноградського РВ ГУМВС України в Харківській області від 12.06.2009 р. про порушення кримінальної справи № 83090177 за фактом крадіжки майна з автомобіля АF-95», який належить ПП ОСОБА_4, за ознаками злочину, передбаченого ч. 3 ст. 185 КК України.

При цьому, слід зазначити, що позивач жодним чином не спростував доводи відповідача щодо відсутності його вини у втраті вантажу внаслідок розбійного нападу на транспортний засіб, не зазначив та не довів за яких умов (а саме з застосуванням яких заходів схоронності) вантаж міг бути збережений та які саме дії стосовно цього не були здійснені перевізником.

Відсутні докази того, що втраті вантажу сприяла будь-яка протиправна поведінка перевізника чи перевізником було вчинене правопорушення при перевезенні вантажу. Зупинка транспортного засобу не є порушенням умов договору перевезення та не може вважатися винними діями перевізника. Збитки позивача виникли не внаслідок протиправної поведінки відповідача, а внаслідок злочинних дій осіб, які вчинили злочин, що є підставою, уникнути якої перевізник не міг. Інший висновок щодо вини водія відповідача  може бути зроблений лише за наслідками розгляду кримінальної справи щодо факту крадіжки товару.

Таким чином, позовні вимоги позивача є безпідставними і неправомірно задоволені господарським судом.

Оскільки доводи заявника апеляційної скарги щодо незаконності рішення ґрунтуються на нормах права, підтверджені відповідними доказами та дослідженими обставинами справи, апеляційна скарга  підлягає задоволенню.

Враховуючи  допущене  судом  першої  інстанції  неповне  з’ясування  обставин, що мають значення для справи, та невідповідність  висновків  фактичним  обставинам справи, що призвело до  неправильного застосування норм  матеріального права, судовий  акт  у справі  слід скасувати, в задоволенні позову відмовити.

Судові витрати по розгляду справи в суді першої та апеляційної інстанцій відповідно до приписів ст. 49 ГПК України покладаються на позивача.

Керуючись ст.ст. 49, 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Запорізький апеляційний господарський суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Приватного підприємця ОСОБА_4                     (м. Запоріжжя) задовольнити.

Рішення господарського суду Запорізької області від 17.03.2010 р.  у  справі                          № 17/312/09 скасувати і прийняти нове рішення.

В позові Дочірньому підприємству «Кюне і Нагель»(смт. Гостомель Київської області)  відмовити.

           Стягнути з Дочірнього підприємства «Кюне і Нагель»(смт. Гостомель Київської області) на користь Приватного підприємця ОСОБА_4                           (м. Запоріжжя) 119,38 грн. державного мита за перегляд рішення апеляційною інстанцією.

           Видати наказ.

           Видачу відповідного наказу із зазначенням необхідних реквізитів доручити господарському суду Запорізької області.