У к р а ї н а

ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

  ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

Іменем України

19.10.10                                                                                       Справа №5/44/09

Колегія суддів Запорізького апеляційного господарського суду у складі:

   , Колодій Н.А.

при секретарі:  Акімовій Т.М.

За участю представників сторін:

від позивача  –      Мальцев І.І. (довіреність № 10/10-184  від 19.07.2010 р.);

від відповідача  – не з’явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи та апеляційної скарги  Приватного підприємства «Колос-техсервіс» (с. Кінські Роздори Пологівського району Запорізької області)

на рішення господарського суду Запорізької області від 23.06.2010 р.                                     у  справі  №  5/44/09

за позовом         Публічного акціонерного товариства «МетаБанк»(м. Запоріжжя)

до відповідача  Приватного підприємства «Колос-техсервіс» (с. Кінські Роздори

    Пологівського району Запорізької області)

про стягнення  суми,

Публічне акціонерне товариство «МетаБанк»звернулось до господарського суду Запорізької області з позовом про стягнення з Приватного підприємства «Колос-техсервіс»(з урахуванням поданої позивачем в порядку ст. 22 ГПК України і прийнятої судом заяви про зменшення позовних вимог) заборгованості за кредитним договором № 32-19-07/0010-К від 10.10.2007 р. в сумі 199441,79 грн., в т.ч. 108675,18 грн. основного боргу,          90739,63 грн. пені за несвоєчасну сплату кредиту та 26,98 грн. пені за несвоєчасну сплату відсотків.

Рішенням господарського суду Запорізької області від 23.06.2010 р.                                     у  справі  № 5/44/09 (суддя Проскуряков К.В.) позов задоволено: стягнуто з відповідача      на користь позивача 108675,18 грн. заборгованості за кредитним договором                          № 32-19-07/0010-К від 10.10.2007 р. та 90766,61 грн. пені.  Відшкодовано позивачу за рахунок відповідача 2260,42 грн. судових витрат.

Не погоджуючись з прийняти судовим актом, Приватне підприємство             «Колос-техсервіс»(відповідач у справі) звернулося до Запорізького апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою.

З підстав, викладених в апеляційній скарзі, заявник вважає рішення суду незаконним та необґрунтованим, стверджує що місцевим господарським судом неправильно застосовано норми матеріального та процесуального права. У зв’язку з цим просить скасувати рішення господарського суду Запорізької області від 23.06.2010 р. у справі № 5/44/09 і  залишити позов ПАТ «МетаБанк»без розгляду.

Зокрема, вважає недопустимим посилання господарського суду на рішення Пологівського районного сулу Запорізької області як на доказ суми заборгованості в частині визначення розміру пені, оскільки, окрім позивача - ПАТ «Метабанк»-  сторонами у справі є фізичні особи, що не виступають як суб'єкти підприємницької діяльності і на них не поширюється дія Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань».

Зауважує, що оскільки позивач та відповідач є юридичними особами і суб'єктами господарських відносин, то на них поширюється дія цього Закону, а відповідно до цього сума пені повинна визначатися з урахуванням облікової ставки НБУ.

Також заявник акцентує увагу суду на тому, що згідно судового рішення з ПП «Колос-техсервіс»стягується пеня практично за шість місяців (за період з 09.10.2008 р. по 11.03.2009 р.) в сумі 90766,61 грн., що складає 83,52 % від суми боргу. При цьому, посилаючись на положення ст. 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань», заявник вважає, що пеня за рік прострочення грошового зобов'язання не повинна перевищувати 24 % річних. Отже, на думку заявника, пеня за несвоєчасне виконання грошового зобов'язання ПП «Колос-техсервіс» повинна була розраховуватись наступним чином: (24 % : 12 міс.) х 6 міс.) х 108675,18 грн. = 13041,02 грн.

Посилаючись на контррозрахунок пені, відповідач вказує на помилковість розподілення господарським судом між сторонами судових витрат.

Також заявник відзначив, що з приводу стягнення суми боргу за кредитним договором № 32-19-07/0010-К від 10.10.2007 р. є рішення Пологівського районного суду Запорізької області від 27.11.2009 р. та рішення Апеляційного суду Запорізької області від 15.03.2010 р. про стягнення цієї ж суми з ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 за договором поруки за вищезазначеним кредитним договором. У зв’язку з чим, за твердженням заявника, рішення господарського суду Запорізької області може призвести до порушення прав як фізичних осіб, так і юридичних осіб, оскільки вони будуть змушені сплатити заборгованість двічі.

Порушення норм процесуального права заявник вбачає в тому, що відповідач не був належним чином повідомлений про розгляд справи 23.06.2010 р. (вказує, що не отримував ухвали про відкладення розгляду справи).

Ухвалою Запорізького апеляційного господарського суду від 09.08.2010 р. апеляційна скарга  ПП «Колос-техсервіс»прийнята  до провадження та призначена до розгляду на 16.09.2010 р.

На підставі статті 77 Господарського процесуального кодексу України розгляд справи було відкладено на 19.10.2010 р.

Розпорядженням В.о. Голови Запорізького апеляційного господарського суду                 № 2584  від 19.10.2010 р. справу передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий –    Зубкова Т.П., судді Колодій Н.А., Коробка Н.Д. Вказаною колегією суддів справу               № 5/44/09 і апеляційну скаргу ПП «Колос-техсервіс»прийнято до свого провадження.

Позивач у справі –ПАТ «МетаБанк»–проти доводів апеляційної скарги заперечує. Свою правову позицію позивач виклав у  письмовому відзиві. Зокрема, посилаючись на приписи ст. 551 ЦК України, позивач наголошує, що сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд, тому встановлена у договорі відповідальність за порушення зобов'язання

у більшому розмірі не суперечить матеріальному праву України та відповідно не тягне за собою правових наслідків у вигляді визнання угоди чи її частини недійсною.

Стосовно висновків заявника апеляційної скарги про можливість подвійного стягнення Банком суми боргу за Кредитним договором із Поручителів і Боржника, позивач зауважив, що на сьогоднішній день рішення Апеляційного суду Запорізької області у справі за позовом АТ «МетаБанк»до ОСОБА_1, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про стягнення суми заборгованості за Кредитним договором, не виконано. Наголошує, що виконавче провадження, на підставі вказаного рішення, на сьогоднішній день не здійснювалось.

Позивач підкреслює, що про подвійне стягнення можна було б вести мову лише у випадку, коли б за ви конавчим листом, виданим Пологівським районним судом Запорізької області, суму заборгованості було повністю стягнуто в ході виконавчого провадження, а АТ «МетаБанк»за таких обставин продовжував стягнення на підставі рішення іншого суду.

Зазначає, що виконання рішень у разі відкриття кількох виконавчих проваджень щодо одного боржника регламентується ст. 49 Закону України «Про виконавче провадження»: у разі якщо в органі державної виконавчої служби відкрито кілька виконавчих проваджень щодо одного й того самого боржника, вони об'єднуються у зведене виконавче провадження і на майно боржника накладається арешт у межах загальної суми стягнення, виконавчого збору і мо жливих витрат на виконавче провадження. Якщо виконавчі провадження щодо одного й того самого боржника відкриті у кі лькох органах державної виконавчої служби, виконання вимог цієї статті забезпечується в порядку, встановленому Міністерством юстиції України. З метою реалізації вимог цієї статті Департаментом державної виконавчої служби Міністерства юстиції України формуються відповідні банки даних про відкриття виконавчих проваджень у підрозділах державної виконавчої служби.

Наголошує, що крім того, сам боржник згідно з правами, наданими учасникам виконавчого провадження ст. 11-1 Закону України «Про виконавче провадження», має можливість контролювати розмір стягнення, а діюче законодавство не містить жодної норми, яка забороняє стягувачу проводити стягнення окремо з кожного з солідарних боржників. Наявні в законодавстві заборони стосуються лише фактичного подвійного стягнення, тобто неодноразового отримання реальних коштів на рахунки стягувача.

Тобто, за твердженням позивача, здійснення подвійного стягнення у випадку задоволення його позовних вимог відбутися не може, оскільки це не передбачено і контролюється відповідно до норм законодавства України. Тому просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення місцевого господарського суду від 23.06.2010 р. у даній справі –без змін.

В  судове  засідання  представник відповідача (заявника апеляційної скарги) не з’явився, про причини неявки не повідомив. Про дату, час та місце слухання справи відповідач повідомлений належним чином.

З цього приводу колегія суддів відзначає, що заперечення відповідача на рішення господарського суду викладені ним у своїй апеляційній скарзі. У разі наявності додаткових доводів, відповідач не був позбавлений можливості викласти їх у письмовій формі та додатково і завчасно направити на адресу апеляційного суду.

Враховуючи обмеженість перегляду справи в апеляційному порядку визначеними законом процесуальними строками, достатність матеріалів справи для розгляду апеляційної скарги, відсутність перешкод у розгляді апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про можливість розгляду справи та апеляційної скарги за відсутності представника відповідача.

В судовому засіданні представник позивача у повному обсязі підтримав доводи, викладені у відзиві на апеляційну скаргу.

За клопотанням присутнього в судовому засіданні представника позивача апеляційний розгляд справи здійснювався без застосування технічних засобів фіксації судового процесу.

За результатами розгляду справи колегією суддів прийнято постанову апеляційної інстанції, вступну та резолютивну частини якої оголошено представнику позивача в судовому засіданні.

Згідно зі ст. 99 Господарського процесуального кодексу України апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами, наданими суду першої інстанції.

Відповідно до ст. 101 Господарського процесуального кодексу України в процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Апеляційний суд не зв’язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність та обґрунтованість рішення місцевого суду в повному обсязі.

Перевіряючи законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення місцевого господарського суду, розглянувши матеріали справи, апеляційну скаргу та додані до неї документи, вислухавши пояснення представника позивача, Запорізький апеляційний господарський суд

                                                  ВСТАНОВИВ:

10.10.2007 р. між Акціонерним банком «Металург», правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство «МетаБанк»(Банком, позивачем у справі) та Приватним підприємством «Колос-техсервіс» (Позичальником, відповідачем у справі) було укладено кредитний договір № 32-19-07/0010-К (далі –Кредитний договір), за умовами якого Банк відкриває Позичальнику відновлювальну кредитну лінію (ліміт кредитування) у розмірі 220000,00 грн. на термін по 07.10.2008 р. включно у порядку та на умовах, передбачених цим договором.

Лімітом кредитування є сума, в межах якої банк здійснює кредитування позичальника. Банк відкриває позичальнику ліміт кредитування відповідно до п. 2.1.1 цього договору у день набуття чинності відповідних договорів, зазначених у п. 1.3 цього договору. (п. 1.1 Кредитного договору).

Кредит надається позичальнику на цілі: фінансування поточної підприємницької діяльності (п. 1.2 Кредитного договору).

Підпунктами 3.1.2, 3.1.3, 3.1.4 пункту 3.1 Кредитного договору передбачено, що Позичальник зобов’язаний повністю погасити Банку кредит, отриманий за цим договором, у перший робочий день, наступний за днем, передбаченим у п. 1.1 цього договору. Позичальник зобов’язаний сплатити Банку відсотки за користування кредитом та комісію за управління кредитом в розмірі та порядку, встановленому у п. п. 4.2 - 4.6 цього договору. З метою здійснення Банком контролю за Позичальником протягом дії цього договору:

-          здійснювати бухгалтерський облік та складання податкової звітності відповідно до законодавства України;

-          надавати банку щоквартально, до 20-го лютого, 25-го квітня, 25-го липня, 25-го жовтня, а також на вимогу Банку, протягом 5-ти робочих днів з дня отримання вимоги, інформацію про надходження грошових коштів на всі поточні рахунки Позичальника у формі, визначеної Банком, та податкову звітність (баланс, звіт про фінансові результати та інші документи, визначені Банком), складену Позичальником станом на 31 березня, 30 червні, 30 вересня, 31 грудня, а також на день отримання Позичальником вимоги від Банку. Крім того, Позичальник зобов’язується надавати Банку, за його вимогою, протягом 5-ти робочих днів з дня отримання вимоги, податкову звітність (декларації про прибуток та податок на додану вартість, інші документи, визначені Банком) розшифровки або пояснення до окремих статей балансу та звіту про фінансові результати. Факт надання Позичальником Банку документів, зазначених цим абзацом, підтверджується відміткою працівника Банку, обов’язками якого є супроводження кредитних операцій, на супровідному листі Позичальника або наданих документах, з зазначенням посади, П.І.Б. та дати надання документів;

-          допускати працівників Банку для проведення перевірок та надавати їм документи з питань цільового використання кредиту, а у разі несвоєчасних виплат за цим договором – з питань фінансового стану Позичальника та реальності погашення ним кредиту, відсотків та виконання інших зобов’язань щодо цього договору;

-          до отримання кредиту надавати Банку, за його вимогою, копії документів, які підтверджують цільове направлення коштів, які отримуються Позичальником за цим договором, а саме: договори, рахунки, акти приймання-передачі майна або послуг та інші документи, необхідні для оплати згідно з законодавством України (п. 3.1.4 Кредитного договору).

Відповідно до п. 4.1 Кредитного договору Банк надає Позичальнику кредит шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок Позичальника згідно наданих останнім платіжних документів, які мають бути сплачені за рахунок кредитних коштів та в межах наявного ліміту кредитування. Платіжні документи, які мають сплачуватися за рахунок кредитних коштів, повинні містити вказівку на номер позичкового рахунку, і в разі недотримання цієї вимоги повертається Банком без виконання.

З метою попередження використання Позичальником кредитних коштів не за цільовим призначенням Банк має право у будь-який час почати здійснення кредитування Позичальника шляхом сплати його платіжних документів з позичкового рахунку, про що Позичальнику направляється відповідне письмове повідомлення.

Датою видачі кредиту вважається дата перерахування грошових коштів із позичкового рахунку Позичальника на його поточний рахунок, яке здійснюється Банком в день укладання цього договору, але не раніше часу набрання чинності договорами, зазначеними у п. п. 1.1.1, 1.3 цього договору, або дата сплати Банком платіжного документу Позичальника з позичкового рахунку.

Датою погашення кредиту вважається дата зарахування грошових коштів на позичковий рахунок Позичальника (п. 4.1 Кредитного договору).

Частиною 1 п. 4.2 Кредитного договору передбачено, що Позичальник сплачує Банку відсотки за користування кредитом у розмірі 16,5 % річних. Відсотки за користування кредитом сплачуються Позичальником за весь час фактичного користування кредитом за період з дня видачі кредиту по день, зазначений в п. 1.1 цього договору.

Пунктами 5.3, 5.4 Кредитного договору визначено, що в разі порушення Позичальником строку сплати відсотків, зазначеного у п. 3.1.2 цього договору або у письмовому повідомленні Банку згідно п. п. 2.2.1 та 3.1.6 цього договору, Позичальник сплачує Банку пеню в розмірі 0, 5 % від простроченої суми за кожен день прострочення.

В разі порушення Позичальником строку сплати відсотків, передбачених п. 4.2 цього договору, строків сплати комісій, передбачених п. п. 4.2, 4.3, 4.4 та 4.5 цього договору, Позичальник сплачує Банку пеню у розмірі 0, 5 % від простроченої суми за кожен день прострочення.

Також, на забезпечення виконання Кредитного договору, 10.10.2007 р. Банком було укладено три окремі договори поруки з ОСОБА_3 (договір поруки № 32-19-07/0010-К/П-3 від 10.10.2007 р.), ОСОБА_2 (договір поруки № 32-19-07/0010-К/П-2 від 10.10.2007 р.) та ОСОБА_1 (договір поруки № 32-19-07/0010-К/П-1 від 10.10.2007 р.), у кожному із яких була визначена солідарна відповідальність Поручителів із Позичальником. Крім того, за умовами вказаних договорів кожен Поручитель зобов’язувався у разі невиконання Позичальником зобов’язань за Кредитним договором погасити борг підприємства у сумі наданого кредиту, сплатити відсотки за кредитом, комісії, суми неустойки і нанесених збитків та інші платежі за договором.

Як встановлено господарським судом першої інстанції та підтверджено матеріалами справи, Банком свої зобов’язання щодо видачі кредиту виконано належним чином. Відповідачем було отримано грошові кошти в сумі 220000,00 грн., що підтверджується меморіальним ордером № КР 10121031 від 10.10.2007 р.

Позичальником, навпаки, протягом строку дії Кредитного договору порушувалися строки повернення кредиту та сплати відсотків по кредиту.

У зв’язку із невиконанням Позичальником (відповідачем) належним чином своїх зобов’язань за Кредитним договором, в квітні 2009 р. АБ «Металург»(правонаступником якого є  ПАТ «Мета банк») звернулось в Пологівський районний суд Запорізької області з позовом про стягнення з Поручителів (ОСОБА_3, ОСОБА_2 та ОСОБА_1) заборгованості за кредитним договором № 32-19-07/0010-К від 10.10.2007 р. Також, посилаючись на те, що Кредитний договір було укладено під впливом тяжких обставин і на вкрай невигідних для ПП «Колос-Техсервіс»умовах, ОСОБА_3 (треті особи:               ОСОБА_1, ОСОБА_2) звернувся із зустрічним позовом до ПАТ «МетаБанк»про визнання Кредитного договору недійсним.

Рішення Пологівського районного суду Запорізької області від 27.11.2009 р. у справі № 2-448 позов ПАТ «МетаБанк»було задоволено частково: стягнуто солідарно з відповідачів заборгованість за кредитним договором № 32-19-07/0010-К від 10.10.2007 р. у розмірі 108675,18 грн. У задоволенні зустрічного позову відмовлено.

Рішенням Апеляційного суду Запорізької області від 22-1049 від 15.03.2010 р. рішення Пологівського районного суду Запорізької області від 27.11.2009 р. в частині стягнення на користь ПАТ «МетаБанк»солідарно з ОСОБА_1, ОСОБА_2,              ОСОБА_3 заборгованості ПП «Колос-техсервіс»за Кредитним договором у розмірі 108675,18 грн. скасовано та ухвалено нове рішення: стягнуто на користь ПАТ «МетаБанк»з ОСОБА_1, з ОСОБА_2, з ОСОБА_3 заборгованість ПП «Колос-техсервіс»за Кредитним договором у розмірі 199441,79 грн. з кожного, а також по 576,00 грн. компенсації судових витрат з кожного.

Так, рішенням Апеляційного суду Запорізької області від 15.03.2010 р. у справі              № 22-1049 встановлено, що на забезпечення виконання кредитного договору від 10.10.2007 р.  № 32-19-07/0010-К Банком було укладено три окремі договори поруки з ОСОБА_3 (договір поруки № 32-19-07/0010-К/П-3 від 10.10.2007 р.), ОСОБА_2 (договір поруки             № 32-19-07/0010-К/П-2 від 10.10.2007 р.) та ОСОБА_1 (договір поруки № 32-19-07/0010-К/П-1 від 10.10.2007 р.). У кожному договорі була визначена солідарна відповідальність із Позичальником і за умовами договорів кожен Поручитель зобов’язувався у разі невиконання Позичальником зобов’язань за Кредитним договором погасити борг підприємства у сумі наданого кредиту, сплатити відсотки за кредитом, комісії, суми неустойки і нанесених збитків та інші платежі за договором. Суд прийшов до висновку, що оскільки з відповідачами (Поручителями) був укладений не один спільний, а окремі договори поруки, це виключає застосування до спірних правовідносин положення  ч. 3 ст. 554 ЦК України щодо солідарної відповідальності. Таким чином, відповідачі не мають спільну поруку і солідарну відповідальність між собою не несуть.

За твердженням позивача, станом на 23.06.2010 р. (день прийняття рішення по даній справі), за позивачем рахується заборгованість за кредитом в сумі 108675,18 грн.

Посилаючись на тяжке фінансове становище, яке склалося у зв’язку із низькими цінами сільськогосподарську продукцію, відповідач двічі, листами від 27.11.2008 р. (вих. № 160) та від 06.05.2009 р. (вих. № 33), звертався до позивача з проханням вирішити питання щодо можливості пролонгації кредиту за Кредитним договором № 32-19-07/0010-К від 10.10.2007 р.

В матеріалах справи міститься Акт від 15.05.2009 р. про відмову пролонгації Кредитного договору, який підписаний Позичальником (відповідачем) та Поручителями.

Предметом  судового розгляду у даній справі стали позовні вимоги  про стягнення з ПП «Колос-техсервіс»на користь ПАТ «МетаБанк»199441,79 грн., з яких 108675,18 грн. – основний борг за Кредитним договором, 90739,63 грн. –пеня за несвоєчасну сплату кредиту та 26,98 грн. – пеня за несвоєчасну сплату відсотків.

Колегія суддів, вивчивши матеріали справи та апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування норм матеріального та процесуального права при винесенні оскаржуваного рішення, знаходить апеляційну скаргу такою, що не підлягає задоволенню, в силу наступного.

Згідно зі статтею 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої  сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав,  встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Статтею 173 Господарського кодексу України передбачено, що господарським  визнається зобов’язання, що виникає між суб’єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб’єкт (зобов’язана сторона, у тому числі боржник) зобов’язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб’єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або  утриматися  від певних дій, а інший суб’єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов’язаної сторони виконання її обов’язку.

Пунктом першим статті 193 Господарського Кодексу України передбачено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Аналогічна норма міститься і в статті 526 Цивільного кодексу України.

За визначенням частини 1 статті 1054 Цивільного кодексу України, за кредитним  договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати  грошові  кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов’язковим для виконання сторонами.

Згідно з вимогами пункту 7 статті 193 Господарського кодексу України та статей 525, 526 Цивільного кодексу України одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається.

Пунктом 2 статті 193 Господарського кодексу України визначено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Проте, відповідачем зобов’язання щодо повернення кредитних коштів та сплати процентів за користування кредитом у повному обсязі не виконані.

Станом на 23.06.2010 р., сума простроченої заборгованості за кредитом складає 108675,18 грн.

Докази повернення кредитних коштів в сумі 108675,18 грн. та сплати передбачених договором процентів в матеріалах справи відсутні. Не надані такі докази і в суді апеляційної інстанції.

Таким чином, аналіз зазначених норм права та фактичних обставин справи свідчить про те, що позовні вимоги про стягнення з відповідача суми заборгованості в розмірі 108675,18 грн. є обґрунтованими.

Крім того, позивачем заявлено до стягнення суму 90739,63 грн. пені за несвоєчасне погашення заборгованості за кредитом та 26,98 грн. пені за несвоєчасне погашення заборгованості по процентам за користування кредитом.

Згідно зі ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до положень ст. 611 ЦК України  у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Згідно зі ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які  боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Статтею 230 ГК України передбачено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Згідно зі ст. 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань»(далі –Закон)  платники коштів сплачують на  користь одержувачів цих коштів за прострочення платежу  пеню у розмірі, що встановлюється  за згодою сторін.  При цьому статтею 3 Закону встановлено, що розмір пені не може перевищувати подвійної облікової  ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Згідно з Постановою Правління НБУ від 21.04.2008 р. № 107 «Про регулювання грошово-кредитного ринку»(чинною в період, за який позивачем нараховано пеню), з 30.04.2008 р. було встановлено облікову ставку в розмірі 12% річних.

Разом з тим, п. 2 ст. 551 ЦК України визначено, що якщо предметом неустойки  є  грошова  сума,  її  розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.  Розмір неустойки, встановлений законом, може бути збільшений у договорі.

В даному випадку, умовами укладеного між сторонами Кредитного договору (п. 5.3 та п. 5.4) в разі порушення Позичальником строку сплати відсотків, зазначеного у п. 3.1.2. цього договору або у письмовому повідомленні банку згідно п. п. 2.2.1. та 3.1.6. цього договору, Позичальник сплачує Банку пеню в розмірі 0,5 % від простроченої суми за кожен день прострочення. В разі порушення Позичальником строку сплати відсотків, передбачених п. 4.2. цього договору, строків сплати комісій, передбачених п. п. 4.2., 4.3., 4.4. та 4.5. цього договору, Позичальник сплачує Банку пеню у розмірі 0,5 % від простроченої суми за кожен день прострочення.

Враховуючи наведені норми права та встановлений факт неналежного виконання відповідачем своїх зобов’язань, колегія суддів погоджується з висновками суду про обґрунтованість вимоги позивача щодо стягнення з відповідача 90739,63 грн. пені за несвоєчасне погашення заборгованості по кредиту та 26,98 грн. пені за несвоєчасне погашення заборгованості по процентам за користування кредитом.

Доводи заявника апеляційної скарги не приймаються колегією суддів до уваги як необґрунтовані, з огляду на вищевикладене, а також наступне.

Статтею 627 ЦК України закріплено принцип свободи договору: відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

В силу ст. 203 ЦК України умовами чинності правочинів є дотримання вимог: щодо змісту правочину; щодо цивільної дієздатності суб’єктів правочину; щодо відповідності волевиявлення внутрішній волі суб’єкта (суб’єктів) правочину; щодо форми правочину; щодо реальності правочину та щодо дотримання спеціальних умов.

Тобто правочини є вольовими актами, спрямованими на досягнення певного правового результату.

Цивільно-правовий договір, будучи видом правочину, являє собою правову форму, у яку втілюються узгоджені волевиявлення сторін. Сам процес узгодження волевиявлень називається укладанням договору.  

В даному випадку, кредитний договір № 32-19-07/0010-К від 10.10.2007 р. підписано уповноваженими представниками сторін та скріплено печатками підприємств без будь-яких зауважень.

Відтак, підписуючи Кредитний договір, відповідач, у відповідності з п. 3 ст. 181 ГК України, погодився з його умовами, в тому числі, щодо розміру та порядку застосування штрафних санкцій.

Відповідач не був позбавлений права, закріпленого в п. 4 ст. 181 ГК України, щодо надання протоколу розбіжностей до договору. Пунктом 5 ст. 231 ГК України передбачено, що у разі недосягнення згоди між сторонами щодо встановлення та розміру штрафних санкцій за порушення зобов’язання спір може бути вирішений в судовому порядку за заявою заінтересованої сторони відповідно до вимог цього Кодексу. Доказів існування відповідного судового рішення (або, принаймні, розгляду судом відповідного спору) колегії суддів не надано.

Стосовно доводів заявника апеляційної скарги про одночасне стягнення Банком заборгованості за Кредитним договором  з Позичальника та Поручителів, слід зазначити таке.

Обставини справи свідчать, що з метою забезпечення належного виконання умов Кредитного договору, 10.10.2007 р. Банком було укладено три окремі договори поруки з ОСОБА_3 (договір поруки № 32-19-07/0010-К/П-3 від 10.10.2007 р.), ОСОБА_2 (договір поруки № 32-19-07/0010-К/П-2 від 10.10.2007 р.) та ОСОБА_1 (договір поруки № 32-19-07/0010-К/П-1 від 10.10.2007 р.), у кожному з яких була визначена солідарна відповідальність Поручителів із Позичальником.

Згідно з приписами ст. 553 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов’язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов’язання боржником. Порукою може забезпечуватися зобов’язання частково або в повному обсязі.

Виходячи з положень ст. 554 ЦК України у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.

За умовами вказаних Договорів поруки (п.п. 1, 3) кожен Поручитель (ОСОБА_3, ОСОБА_2 та ОСОБА_1) зобов’язувався у разі невиконання Позичальником зобов’язань за Кредитним договором погасити борг підприємства у сумі наданого кредиту, сплатити відсотки за кредитом, комісії, суми неустойки і нанесених збитків та інші платежі за договором.

В силу приписів ч. 1 ст. 543 ЦК України у разі солідарного обов’язку боржників (солідарних боржників) кредитор має право вимагати виконання обов’язку частково або в повному обсязі як від усіх боржників разом, так і від будь-кого з них окремо.

В даному випадку, у зв’язку із невиконанням Позичальником (відповідачем) належним чином своїх зобов’язань за Кредитним договором, Кредитор (ПАТ «МетаБанк»), в квітні 2009 р. звернувся в Пологівський районний суд Запорізької області з позовом про стягнення з Поручителів (ОСОБА_3, ОСОБА_2 та ОСОБА_1) заборгованості за кредитним договором № 32-19-07/0010-К від 10.10.2007 р.

Відповідно до п. 10 договорів поруки кожен з цих договорів набуває чинності з моменту підписання сторонами та діє до настання першої з таких подій: виконання в повному обсязі зобов’язань Позичальником за Кредитним договором та за Договором РКО або Поручителем –за цим договором.

Порядок та підстави припинення зобов'язань передбачені главою 50 Цивільного кодексу України.

Так, статтею 598 ЦК України визначено, що зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Припинення зобов’язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом.

Відповідно до ст. 599 ЦК України, за загальним правилом, зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

За змістом ст. 559 ЦК України порука припиняється з припиненням забезпеченого   нею зобов'язання, а також у разі зміни зобов'язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності.

Порука припиняється, якщо після настання строку виконання зобов'язання кредитор відмовився прийняти належне виконання, запропоноване боржником або поручителем.

Порука припиняється у разі переведення боргу на іншу особу, якщо поручитель не поручився за нового боржника.

Порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя. Якщо строк основного зобов'язання не встановлений або встановлений моментом пред'явлення вимоги, порука припиняється, якщо кредитор не пред'явить позову до поручителя протягом одного року від дня укладення договору поруки.

Аналізуючи наведені норми цивільного законодавства та зміст Кредитного договору і Договорів поруки, колегія суддів констатує, що зобов’язання за вказаними договорами  не припинилось.

В даному випадку Поручителями не здійснено належне виконання взятих на себе зобов'язань. Рішення Апеляційного суду Запорізької області від 15.03.2010 р. у справі               № 22-1049 за позовом ПАТ «МетаБанк»про стягнення з Поручителів (ОСОБА_3, ОСОБА_2 та ОСОБА_1) заборгованості за кредитним договором № 32-19-07/0010-К від 10.10.2007 р. станом на день винесення місцевим господарським судом рішення по даній справі  не виконано.

Як зазначив присутній в засіданні суду апеляційної інстанції представник позивача, виконавче провадження на підставі рішення Апеляційного суду Запорізької області від 15.03.2010 р. у справі № 22-1049  не здійснювалось.

Докази виконання умов Кредитного договору з боку Позичальника (відповідача)        в матеріалах справи також відсутні.

За таких обставин, суд апеляційної інстанції вважає правомірними вимоги позивача про стягнення з відповідача заборгованості за Кредитним договором.

При цьому колегія суддів звертає увагу заявника апеляційної скарги на приписи п. 4 ст. 543 ЦК України, згідно з якими  виконання солідарного обов'язку у повному обсязі одним  із боржників припиняє обов'язок решти солідарних боржників перед кредитором.

Тобто при повному виконанні солідарного зобов’язання одним з співборжників воно вважається припиненим, а решта боржників звільняється від виконання кредитору. Замість цього між ними та боржником, що виконав зобов’язання, виникає часткове зобов’язання, в якому останній займає місце кредитора.

Також не знаходить свого підтвердження посилання відповідача на порушення  судом  першої  інстанції норм процесуального права.

Відповідно до підпункту 3.6 Роз’яснення Вищого господарського суду України від 18.09.1997 р. № 02-5/289 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України»особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце її розгляду судом, якщо ухвалу про порушення провадження у справі надіслано за поштовою адресою, зазначеною у позовній заяві.

Як  свідчать матеріали справи, всі ухвали господарського суду по даній справі (в т.ч. і ухвалу від 03.06.2010 р., про неотримання якої вказує заявник) було надіслано  на адреси  сторін, зазначені в  позовній  заяві та в строки, визначені ст. 87  ГПК України.

Виходячи з приписів Інструкції з діловодства в господарських судах України, затвердженої Наказом ВГСУ № 75 від 10.12.2002 р., якщо підприємством поштового зв’язку не розшуканий адресат, кореспонденція повертається відправникові, у разі наявності в матеріалах справи ще однієї адреси, листа із ухвалою (або будь-яким процесуальним документом) перенаправляють за цією адресою. В іншому випадку процесуальний документ із конвертом приєднують до матеріалів справи з метою запобігання  тотожних випадків. В матеріалах даної справи докази, які б свідчили, що ухвала від 03.06.2010 р., яка була відправлена господарським судом Запорізької області на адресу відповідача,  повернулась у зв’язку із незнаходженням адресата, відсутні.

Отже, відповідач був  своєчасно  та  належним  чином  повідомлений  господарським судом про час і місце  слухання справи.  Проте в судове засідання свого представника він не направив, про причини неявки суд не повідомив.

Ухвалою господарського суду Запорізької області від 03.06.2010 р. розгляд справи було відкладено саме за заявою відповідача та зобов’язано надати витребувані судом документи. Не з’явившись у наступне судове засідання в суді першої інстанції та не направивши на вимогу суду витребувані документи, відповідач сам не скористався наданими йому процесуальними правами.

Згідно ст. 22 ГПК України сторони зобов’язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами, вживати заходів до всебічного, повного та об’єктивного дослідження всіх обставин справи.

Матеріали справи свідчать, що сторони знаходилися у рівних умовах перед судом, мали достатню свободу в можливості подання доказів і доведенні їх переконливості.

Апеляційна інстанція не вбачає порушень господарським судом норм процесуального права при прийнятті даного рішення.

Треба відзначити, що в обидва судових засідання апеляційної інстанції відповідач (заявник апеляційної скарги) також не з’явився. При цьому, якщо про причини неявки у перше судове засідання (16.09.2010 р.) відповідач принаймні повідомив, надіславши клопотання про його відкладення, то про причини неявки в друге судове засідання, призначене на  19.10.2010 р.,   апеляційному суду взагалі  повідомлено не було.

Крім того, колегія суддів не вбачає визначених  статтею 81 ГПК України підстав для залишення позову ПАТ «МетаБанк»про стягнення з ПП «Колос-техсервіс»заборгованості за Кредитним договором, без розгляду (про що просить заявник апеляційної скарги).

Згідно зі ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Оскільки доводи заявника апеляційної скарги не ґрунтуються на нормах права, не підтверджені відповідними доказами та спростовані дослідженими обставинами справи, апеляційна скарга залишається судом без задоволення.

Колегія суддів дійшла висновку про відповідність рішення господарського суду Запорізької області нормам чинного законодавства. Підстав для скасування оскаржуваного рішення колегія суддів не вбачає.

Відповідно до ст. 49 ГПК України судові витрати за апеляційною скаргою покладаються на її заявника (відповідача у справі).

Керуючись ст. ст. 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Запорізький апеляційний господарський суд

П О С Т А Н О В И В:

           Апеляційну скаргу Приватного підприємства «Колос-техсервіс» (с. Кінські Роздори Пологівського району Запорізької області) залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Запорізької області від 23.06.2010 р.                                     у  справі  № 5/44/09 залишити без змін.

 Колодій Н.А.