Категорія №2.33
ПОСТАНОВА
Іменем України
29 листопада 2010 року Справа № 2а-7482/10/1270
Луганський окружний адміністративний суд у складі:
Головуючого судді: Агевича К.В.
при секретарі: Ворошило О.Є.,
за участю представників сторін
від позивача – Шандра Д.М. дов. від 12.10.2010
від відповідача - не прибув
від третьої особи 1- Чічеріна К.Б. дов. від 04.01.10 №863-3
від третьої особи 2 - не прибув
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом відкритого акціонерного товариства «Сталь» до територіальної державної інспекції праці у Луганській області, треті особи – відкрите акціонерне товариство «Холдингова компанія «Луганськтепловоз», Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в місті Луганську про визнання частково недійсним п.5 припису від 26.08.2010 №12-01-085/0013-0014,
ВСТАНОВИВ:
Позивач звернувся до суду з адміністративним позовом до територіальної державної інспекції праці у Луганській області, треті особи – відкрите акціонерне товариство «Холдингова компанія «Луганськтепловоз», Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в місті Луганську про визнання частково недійсним п.5 припису від 26.08.2010 №12-01-085/0013-0014.
Позов мотивовано тим, що з 06.08.2010 по 26.08.2010 відповідачем проведено позапланову перевірку ВАТ «Сталь» по дотриманню законодавства про працю, за результатами якої складено Акт перевірки №12-01-085/0013, у зв’язку зі зверненнями громадян ОСОБА_3 та ОСОБА_4
На підставі Акту перевірки відповідачем ВАТ «Сталь» винесено припис про усунення виявлених порушень законодавства про працю від 26.08.2010 №12-01-085/0013-0014. У відповідності з вищевказаним приписом, а саме п.5, ВАТ «Сталь» було зобов'язано привести у відповідність нарахування та виплату сум відшкодування шкоди потерпілим на виробництві, у т.ч. гр.гр. ОСОБА_3, ОСОБА_4
Вважав, що у цій частині припис повинен бути визнаний недійсним.
У судовому засіданні позивач позовні вимоги підтримав, та просив суд скасувати припис, а саме п.5, яким ВАТ «Сталь» було зобов'язано привести у відповідність нарахування та виплату сум відшкодування шкоди потерпілим на виробництві, у т.ч. гр.гр. ОСОБА_3, ОСОБА_4
В судовому засіданні представник позивача просив позовні вимоги задовольнити, а представник третьої особи проти їх задоволення заперечував.
Представники інших осіб, які беруть участь у справі за викликом до суду не з”явились, та просили розглянути справу за їх відсутністю.
Представник відповідача надав суду письмове заперечення в якиму просив відмовити у задоволенні адміністративного позову.
Заслухавши пояснення представників позивача та третьої особи, дослідивши та перевіривши матеріали справи, вирішивши питання чи мали місце обставини, якими обґрунтовувались вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються, суд приходить до висновку що позовні вимоги підлягають задоволенню з наступних підстав:
Із змісту ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України завданнями адміністративного судочинства є захист прав та інтересів фізичних та юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства.
До адміністративних судів можуть бути оскаржені будь які рішення, дії чи бездіяльність суб’єктів владних повноважень.
Відповідно до ст.104 Кодексу адміністративного судочинства України до адміністративного суду має право звернутися з адміністративним позовом особа, яка вважає, що порушено її права, свободи чи інтереси у сфері публічно-правових відносин.
Статтею 6 Кодексу адміністративного судочинства України кожному гарантується право на судовий захист його прав, свобод та інтересів незалежним і неупередженим судом.
Встановлено, що відповідач - Територіальна державна інспекція праці у Луганській області є суб’єктам владних повноважень у розумінні п. 7 ч. 1 ст. 3 Кодексу адміністративного судочинства України, а тому і є належним відповідачем у справі.
Територіальна державна інспекція праці у Луганській області діє згідно Положення, затвердженого директором Держнаглядпраці 01.02.06.
Відповідач здійснює свою діяльність на підставі ст. 259 КЗпП України, Положення про Державний департамент нагляду за додержанням законодавства про працю, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 18.01.03 № 50, Положення про Територіальну державну інспекцію праці у Донецькій області, затвердженого директором Держнаглядпраці 01.02.06, Порядку проведення перевірок стану додержання законодавства про працю та загальнообов’язкове державне соціальне страхування, що проводиться посадовими особами Держнаглядпраці та його територіальними органами, затвердженого наказом Мінпраці України від 21.03.03 № 72, зареєстрованого Міністерством юстиції України від 03.06.03 № 432/7753, Конвенцій Міжнародної організації праці, ратифікованих Законами України «Про ратифікацію Конвенції міжнародної організації праці № 81 1947 року про інспекцію праці у промисловості й торгівлі» від 08.09.04 та «Про ратифікацію Конвенції міжнародної організації праці № 129 1969 року про інспекцію праці в сільському господарстві» від 08.09.04 (набрали чинності 12.10.04), ст. 35 Закону України «Про оплату праці», ст.27 Закону України «Про відпустки», тощо.
Проведення перевірок інспекції визначений в Порядку проведення перевірок стану додержання законодавства про працю та загальнообов’язкове державне соціальне страхування, що проводиться посадовими особами Держнаглядпраці та його територіальними органами, затвердженим наказом Мінпраці України від 21.03.03 № 72, зареєстрованим Міністерством юстиції України від 03.06.03 № 432/7753 (далі Порядок), згідно якого перевірки відбуваються шляхом відвідування адміністративного (виробничого) приміщення роботодавця та вивчення документів, ведення яких передбачено законодавством про працю. Перед початком перевірки потрібно повідомити керівництво об’єкта перевірки про проведення перевірки, інспектор повинен відрекомендуватися (показати посвідчення), у разі потреби розповісти про свої обов’язки і повноваження, ознайомити з питаннями, які будуть розглядатися під час проведення перевірки, обумовити, які документи необхідно надати для перевірки. Заключним етапом перевірки в разі виявлення порушень є оформлення акту.
З’ясовано, що відповідач зобовязав позивача привести у відповідність нарахування та виплату сум відшкодування шкоди потерпілим на виробництві, у т.ч. гр.гр. ОСОБА_3, ОСОБА_4, до вимог постанов Кабінету Міністрів України від 21.03.92р. № 140, від 26.05.1992р. № 276, Правил відшкодування підприємствами, установами, організаціями шкоди, заподіяної робітникам і службовцям каліцтвом або іншим ушкодженням здоров’я, пов’язаним з виконанням ним трудових обов’язків, затверджених постановою Кабінету Міністрів України 23.06.93р. № 472 (зі змінами й доповненнями від 18.07.94р. № 492 та 03.10.97р. № 1110) і наполягає, що це саме обов’язок позивача, посилаючись на рішення суду. Також в матеріалах справи знаходяться протилежні рішення, різних судів (в господарських, цивільних справах), надані сторонами, щодо правонаступництва ВАТ “Сталь” прав та обов”язків Луганського тепловозобудівного заводу ВО Луганськтепловоз” пров’язаних із діяльністю фасонносталілітейного цеху.
Суди по різному вирішували вказане питання встановлюючи відсутність такого правонаступництва і навпаки.
Ці рішення набрали законної сили, але у тих справах був інший предмет спору і приймали участь інші сторони.
За таких обставин виходячи із положень ст. 72 КАС України суд не має можливості визнати встановленими обставини щодо набуття ЗАТ “Сталь” прав та обов”язків Луганського тепловозобудівного заводу ВО Луганськтепловоз” пров”язаних із діяльністю фасонносталілітейного цеху або ні.
Судом у цій справі встановлено наступне.
Рішенням Виконавчого комітету Жовтневої районної Ради народних депутатів № 294/19 від 10.12.1991 р. зареєстровано орендне підприємство "Сталь" (т.1 а.с.207)
Наказом по ВО "Луганськтепловоз" від 20.03.1992 р. № 158 з 01.04.1992 р. було розпочато діяльність орендного підприємства "Сталь" на базі фасонносталілітейного цеху Луганського тепловозобудівного заводу. Цим же наказом (п. 11.1) фасонносталілітейний цех був виключений із складу та штату Луганського тепловозобудівного заводу (т.1,а.с.215).
12.03.1992 року між Луганським тепловозобудівельним заводом ВО "Луганськтепловоз" та орендним підприємством "Сталь" було укладено договір № 2/2 оренди майна, яким не було передбачено право орендатора на викуп орендованого майна.
28.12.1992р. між ПО “Луганськтепловоз” та ОП “Сталь” було складено та підписано додаткову угоду (Т.1 а.с. 203-206) щодо врегулювання взаємовідносин між Луганським тепловозобудівельним заводом ПО “Луганськтепловоз та ОП “Сталь” відповідно до п.3 якого п.1.3 договору оренди № 2/2 від 12.03.1992р. доповнений абзацем наступного змісту: ”Створене Орендатором орендне підприємство стає правонаступником прав та обов’язків Луганського тепловозобудівельного заводу, пов’язаниих з діяльністю фасонносталілітейного цеху (т.1, а.с.204).
Наказом регіонального відділення Фонду державного майна України по Луганській області від 29.11.1993 № 815 «Про перетворення Луганського орендного підприємства «Сталь» в відкрите акціонерне товариство». Устав ВАТ «Сталь» зареєстровано у Луганському місьвиконкомі 15.12.1993 № 93/1878.
Наказом регіонального відділення Фонду державного майна України по Луганській області від 29.12.1993 р. № 991 припинено дію договори оренди від 12.03.1992 р. № 2/2 внаслідок утворенням відкритого акціонерного товриства «Сталь» (т.1 а.с. 241). Відповідно до Закону України “Про оренду майна державних підприємств та організацій” (Закон № 2269) від 10.04.1992р. (ст.2) оренда є засноване на договорі строкове платне володіння і користування майном необхідним орендареві для здійснення підприємницької діяльності.
Тобто набуття права оренди це не набуття права власності на орендоване майно.
Статтею 17 цього закону встановлено, що створене орендарем підприємство, господарське товариство тощо стає правонаступником прав та обов”язків державного підприємства, організації відповідно до договору оренди.
Якщо об’єктом оренди є цілісний майновий комплекс структурного підрозділу, створене орендарем підприємство, господарське товариство тощо стає правонаступником прав та обов’язків державного підприємства, організації, пов’язаних з діяльністю цього структурного підрозділу.
Відповідно до ст. 1 Закону № 2269 цей Закон регулює організаційні відносини, пов’язані з передачею в оренду майна державних підприємств, організацій, їх структурних підрозділів.
Таким чином орендне підприємство “Сталь” було правонаступником прав та обов’язків ПО “Луганськтепловоз” пов’язаних з діяльністю його структурного підрозділу- фасонносталілітейного цеху лише на час дії договору оренди, тобто на час коли тривали правовідносини пов’язані із орендою цілісного майнового комплексу цього цеху.
На підставі наказу регіонального відділення Фонду державного майна України по Луганській області від 29.11.1993 № 815 (т.2 а.с. 240) у відповідності до Закону України “Про приватизацію майна державних підприємств” (Закон № 2163) та плану приватизації державного майна Луганського орендного підприємства «Сталь», затвердженого наказом від 26.11.1993 № 792 (т.1 а.с. 25-38) регіонального відділення Фонду державного майна України по Луганській області Луганське орендне підприємство «Сталь» преобразоване у ВАТ «Сталь».
Ні фасонносталілітейного цех ні його цілісний майновий комплекс не були самостійними юридичними особами і відповідно до діючого законодавства не мали ніяких прав та обов”язків.
Згідно Закону № 2163 приватизація майна державних підприємств України - це відчуження майна, що перебуває у загальнодержавній республіканській і комунальній власності, на користь фізичних та недержавних юридичних осіб.
Відповідно до ст. 5 цього Закону до об’єктів державної власності що підлягають приватизації належать майно підприємств, цехів, виробництв, дільниць, інших підрозділів, що виділяються в самостійні підприємства і є єдиними (цілісними майновими комплексами)
Цим спеціальним Законом, а саме ст. 28 визначено, що особи, які придбали державні підприємства як цілісні майнові комплекси, є правонаступниками їх майнових прав і зобов”язань відповідно до умов договору між продавцем і покупцем та законодавства України.
Позивач згідно статуту є правонаступником орендного підприємства “Сталь”, яке перетворене у ВАТ «Сталь», і якому передано у власність цілісний майновий комплекс, а не підприємство, як цілісний майновий комплекс, а тому суд не вбачає достатніх правових підстав вважати, що позивач придбав обов’язок відшкодовувати шкоду потерпілим на виробництві.
Відокремлений підрозділ заводу – фасонносталілітейний цех не був підприємством (юридичною особою) і у нього не могло виникнути обов’язку здійснювати виплати сум відшкодування шкоди потерпілим на виробництві, у т.ч. гр.гр. ОСОБА_3 та ОСОБА_4, а ВАТ “Сталь” не є правонаступником Луганського тепловозобудівного заводу ВО “Луганськтепловоз”, а відповідно до наказу Фонду державного майн України від 29.09.1995 № 23-АТ правонаступником Луганського тепловозобудівного заводу ВО «Луганськтепловоз» є ВАТ Державна холдингова компанія «Луганськтепловоз» (т.2 а.с. 42-43) .
Таким чином відповідачем помилково покладено на позивача обов’язок по приведенню у відповідність нарахування та виплату сум відшкодування шкоди потерпілим на виробництві, у т.ч. гр.гр. ОСОБА_3, ОСОБА_4, до вимог постанов Кабінету Міністрів України від 21.03.92р. № 140, від 26.05.1992р. № 276, Правил відшкодування підприємствами, установами, організаціями шкоди, заподіяної робітникам і службовцям каліцтвом або іншим ушкодженням здоров’я, пов’язаним з виконанням ним трудових обов’язків, затверджених постановою Кабінету Міністрів України 23.06.93р. № 472 (зі змінами й доповненнями від 18.07.94р. № 492 та 03.10.97р. № 1110), які отримали каліцтво або інше ушкодження здоров’я, пов’язане з виконанням ними трудових обов’язків на Луганському тепловозобудівному заводі ВО «Луганськтепловоз».
У відповідності до ч. 2 ст. 71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Враховуючи вищевикладене, суд прийшов до висновку, що відповідач діяв в межах наданих йому законом повноважень але не довів суду правомірність своїх дій та рішень, що є підставою для задоволеня позовних вимог.
Відповідно до приписів ч. 1 ст. 94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є субєктом владних повноважень, суд присуждає всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету.
На підставі ч. 3 ст. 160 КАС України в судовому засіданні 29.11.2010 проголошено вступну та резолютивну частини постанови. Виготовлення постанови у повному обсязі відкладено до 03.12.2010, про що повідомлено сторонам після проголошення вступної та резолютивної частини постанови в судовому засіданні з урахуванням вимог ч. 4 ст. 167 КАС України.
Керуючись статтями 2, 9, 10, 11, 17, 18, 71, 87, 94, 105, 158-163, 167, 181 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
П О С Т А Н О В И В:
Позовні вимоги відкритого акціонерного товариства «Сталь» задовольнити повністю.
Визнати частково недійсним пункт 5 припису територіальної державної інспекції праці у Луганській області від 26.08.2010 №12-01-085/0013-0014: «Привести у відповідність нарахування та виплату сум відшкодування шкоди потерпілим на виробництві, у т.ч. гр.гр. ОСОБА_3, ОСОБА_4, до вимог постанов Кабінету Міністрів України від 21.03.92р. № 140, від 26.05.1992р. № 276, Правил відшкодування підприємствами, установами, організаціями шкоди, заподіяної робітникам і службовцям каліцтвом або іншим ушкодженням здоров’я, пов’язаним з виконанням ним трудових обов’язків, затверджених постановою Кабінету Міністрів України 23.06.93р. № 472 (зі змінами й доповненнями від 18.07.94р. № 492 та 03.10.97р. № 1110). Термін виконання – 1 місяць,…».
Стягнути з Державного бюджету України на користь відкритого акціонерного товариства «Сталь» судові витрати в розмірі 3 (три) грн. 40 коп.
Постанова суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого Кодексом адміністративного судочинства України, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження
Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.
Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.
Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.
Постанову в повному обсязі складено та підписано 03 грудня 2010 року.
СуддяК.В. Агевич