Справа №  2 - а - 1363/10

                                                                   П О С Т А Н О В А

                                                              ІМЕНЕМ    УКРАЇНИ

      30   листопада  2010 року   Амвросіївський районний суд Донецької області

                             у  складі:  головуючої            -            судді  Ладе В.Р.

                                           при секретарі            -                        Бачуріній М.В.

                                  за участю позивача           -                        ОСОБА_1

                             представника відповідача      -                       М»ясникова А.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залу суду м. Амвросіївка адміністративний позов  ОСОБА_1   до управління Пенсійного фонду України в Амвросіївському районі  про поновлення пропущеного строку для звернення до адміністративного суду та стягнення недоотриманої щомісячної соціальної допомоги «дітям війни»,

                                                                   В С Т А Н О В И В:

11 листопада  2010 року позивачка  ОСОБА_1 звернулася з позовом до управління Пенсійного фонду України в Амвросіївському районі  про поновлення пропущеного строку для звернення до суду, стягнення недоотриманої щомісячної соціальної допомоги  «дітям війни»  з 09 липня 2007 року по  31 жовтня 2010 року та зобов»язання відповідача  вподальшому  виплачувати таку допомогу.  На обґрунтування своїх вимог позивач вказує, що відповідно до ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» № 2195-6 від 18.11.2004 року вона,  ІНФОРМАЦІЯ_1, віднесена до дітей війни і має право на одержання  соціальної допомоги в розмірі 30% від мінімальної пенсії за віком щомісячно, але відповідач не виплачує цю допомогу, порушуючи її права.

Законами України «Про Державний бюджет України на 2006 рік» та «Про  Державний бюджет України на  2007 рік»  зупинено дію ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни». Але рішеннями Конституційного Суду України від 09.07.2007 року   та  від 22 травня 2008 року ці положення Законів України «Про Державний бюджет України» визнані неконституційними, оскільки  відповідно до ч. 2 ст. 3 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» державні соціальні гарантії дітям війни, встановлені цим Законом, не можуть бути обмежені  або скасовані іншими нормативно правовими актами. Згідно з ч. 2 ст. 19 та ч.3 ст. 22 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування , їх посадові особи зобов»язані  діяти в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією України та законами України. При прийнятті нових законів, або внесенні змін до чинних законів не допускається  звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Тому, вважає позивачка, невиплата їй соціальної допомоги за період з 09 липня  2007 року,   яка передбачена ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни»  є протиправною і такою, що суперечить  Конституції та законам України. Зважаючи на прожитковий мінімум, затверджений Законами України «Про Державний бюджет України» на відповідний рік, позивач просить  зобов»язати відповідача нарахувати та виплатити недоплачену їй, як дитині війни, щомісячну державну соціальну допомогу за період з  09 липня 2007 року по 31 жовтня 2010 року, а також вподальшому виплачувати таку допомогу.

Відповідно до ст.ст. 99, 100 КАС України  для звернення до адміністративного суду  за захистом прав, свобод та інтересів особі встановлюється строк, який обчислюється  із дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення прав, свобод і інтересів.

Позивачка вважає, що її права  були обмежені шляхом прийняття окремих  неконституційних положень нормативно-правових актів вищої сили, законами України. Крім того, їй не було повідомлено про належні їй, як дитині війни,  виплати, тому про факт  порушення прав позивачці стало відомо  лише після висвітлення  зазначених вище подій  у пресі в зв»язку з ухваленням відповідних рішень Конституційного Суду України.

Отже, про грубе порушення прав позивача остання довідалася тільки  у 2010 році. Просить визнати причину пропуску строку для звернення до суду поважною і поновити його.

В судовому засіданні позивач підтримала позовні вимоги та уточнила їх, посилаючись на вище вказане, просить їх задовольнити в повному обсязі та зобов»язати відповідача нарахувати їй 30% до пенсії щомісячно, починаючи з 09 липня 2007 року по день ухвалення рішення по справі, а також зобов»язати відповідача вподальшому виплачувати таку допомогу.

Також позивачка доповнила свої позовні вимоги, вказуючи, що відповідно до ст. ст.  99 та 100 КАС України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод і інтересів встановлюється строк, який обчислюється із дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення прав, свобод і інтересів.

Позивач вважає, що її права були обмежені шляхом прийняття окремих неконституційних  положень нормативно-правових актів вищої сили, законами України. Крім того, їй не було повідомлено, як дитині війни, про належні їй виплати, тому про факт порушення прав позивачці стало відомо лише після висвітлення зазначених вище подій у пресі в зв»язку з ухваленням рішень Конституційного Суду України.

 Отже, про грубе порушення прав позивачки вона довідалася тільки у 2010 році. Просить визнати причину пропуску строку для звернення до суду поважною, враховуючи її вік, освіту та юридичну необізнаність, і поновити його.

Представник відповідача в судовому засіданні позовні вимоги не визнав, вказуючи, що  жодним нормативно-правовим актом  не встановлений обов»язок  органів Пенсійного фонду України здійснювати виплату соціальної допомоги дітям війни. Згідно п. 5 ст. 18 ЗУ «Про загальнообов»язкове  державне пенсійне страхування» страхові внески не можуть зараховуватися  до Державного бюджету України, бюджетів інших рівнів  та не підлягають вилученню  з Пенсійного фонду або Накопичувального фонду, і не можуть використовуватися  на цілі, не передбачені цим законом. До того ж відсутні кошти  і джерела здійснення виплат  та порядок обчислення  такого підвищення до пенсії.

Представник відповідача також зауважив, що  законодавством не передбачено автоматичного відновлення дії норми, яка втратила чинність на підставі  нормативно-правового акту, який було визнано в подальшому неконституційним. Натомість, старий закон, що втратив юридичну чинність, тільки за спеціальною вказівкою  нового нормативного акту може поширювати свою дію на відповідні правовідносини.  А ні рішеннями  Конституційного суду України  від 09.07.2007 року та  від 22.05.2008 року, ані іншим нормативно-правовим актом  не передбачено відновлення дії ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни».

Для врегулювання ситуації  28.05.2008 року Кабінетом  Міністрів України  була прийнята Постанова № 530 «Деякі питання соціального захисту окремих категорій громадян», відповідно до п. 8 якої встановлено, що дітям війни до пенсії або щомісячного довічного грошового  утримання чи  державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, підвищення проводиться в твердих розмірах: з 22 травня – 48,10 гр., з 01 липня – 48,20 гр., та з 01 жовтня – 49,80 гр.    

Проти поновлення строку для звернення до суду представник відповідача заперечує, вказуючи, що позивачем пропущений передбачений законом річний строк для звернення до суду без поважної причини, оскільки юридична необізнаність не може бути поважною причиною для пропуску строку, всі закони в нашій країні оприлюднюються.

Просить відмовити позивачці в її позові.

Суд, вислухавши пояснення сторін, дослідивши та оцінивши надані  докази, вважає, що  позовні вимоги підлягають частковому задоволенню. До цього висновку суд дійшов  з наступних підстав.

Із матеріалів справи вбачається, що позивачка  ОСОБА_1  відноситься до категорії «діти війни», це підтверджується довідкою Амвросіївського управління праці та соціального захисту населення.

Відповідно до ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» від  18 листопада  2004 року № 2195 - 1V дітям війни  пенсії або щомісячне  довічне грошове утримання  чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії,  підвищується на 30% мінімальної пенсії за віком. Дію цієї статті  було зупинено на 2006 рік згідно із законом № 3235 – 1V від 20 грудня 2005 року . Зупинення цієї норми не було визнано неконституційним.

Статтею 71 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік»  дія ст.. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни»  була зупинена на 2007 рік. Але рішенням Конституційного Суду України  від 09 липня 2007 року № 6-рп/2007 визнані такими, що не відповідають Конституції, серед інших і положення ст. 71 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік».

Відповідно до вимог ст. 73 Закону України «Про Конституційний Суд України» від 16 жовтня 1996 року  № 422/96-ВР у разі, якщо ці акти або окремі їх положення  визнаються такими, що не відповідають Конституції України (неконституційними), вони оголошуються не чинними  і втрачають чинність від дня прийняття  Конституційним судом України рішення про їх неконституційність.

Тобто, за період  з 09.07.2007 року по 31 грудня 2007 року позивачка мала право на отримання підвищення  до пенсії на підставі ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни».

Згідно з ч. 2 ст. 99 КАС України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлено річний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод і інтересів.

Відповідно до ч. 1 ст. 100 КАС України пропущення строку звернення  до адміністративного суду є підставою для відмови в задоволенні адміністративного позову за умови, якщо на цьому наполягає одна із сторін. Частина 2 цієї статті передбачає, якщо суд  визнає причину пропущеного строку для звернення до суду поважною, адміністративна справа розглядається і вирішується в порядку, встановленому кодексом адміністративного судочинства України.

Згідно з вимогами ч. 1 ст. 102 КАС України пропущений з поважних причин процесуальний строк, встановлений законом, може бути поновлений судом за клопотанням особи, яка бере участь у справі.

Суд, зважаючи на вік позивачки, її стан здоров»я, юридичну необізнаність, вважає за можливе визнати причину пропуску строку для звернення до суду поважною і поновити його.

Законом України «Про соціальний захист дітей війни» визначені основи соціального захисту  дітей війни та гарантовано їх соціальну захищеність шляхом надання пільг і державної соціальної підтримки.

Статтею 6 цього Закону  передбачено виплату державної соціальної підтримки дітей війни, яка додатково виплачується до пенсії. Вказана соціальна підтримка не може розцінюватися як пенсія або її складова частина. Тобто йдеться про різні види правовідносин в системі соціального забезпечення та державної соціальної підтримки.

Законом України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін  до деяких законодавчих актів України» від 28.12.2007 року внесено зміни до  Закону «Про соціальний захист дітей війни», зокрема, статтею 6 цього Закону  після внесення змін передбачалося, що «дітям війни» до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання, державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, виплачується підвищення у розмірі надбавки, встановленої для учасників війни.

Рішенням Конституційного Суду України № 10 – рп/2008 від 22 травня 2008 року положення п. 28 розділу 2 «Внесення змін до деяких законодавчих актів України» Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік»  та «Про внесення змін  до деяких законодавчих актів України» від 28.12.2007 року щодо внесення змін до Закону України «Про соціальний захист дітей війни» визнані такими, що не відповідають Конституції України.

Суд не приймає посилання відповідача на постанову Кабінету Міністрів України «Деякі питання  соціального захисту окремих категорій громадян» від 28 травня 2008 року № 530 з огляду на положення принципу законності, визначених пунктами 2-4 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до ст. 19 ч. 2 Конституції України органи державної влади, органи місцевого  самоврядування, їхні посадові особи повинні  діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.

Суд не може погодитися з посиланням відповідача на те, що органи Пенсійного фонду України  не повинні виплачувати зазначене підвищення, оскільки це спростовується їхніми функціями та повноваженнями, а також тим, що виплата підвищення здійснюється саме до пенсії позивача, а не окремим видом виплат.

Визначення мінімального розміру пенсій за віком встановлено ст. 28 Закону України «Про загальнообов»язкове державне пенсійне страхування». Суд не приймає посилання відповідача про те, що на законодавчому рівні не визначено, яким чином обчислюється розмір 30% виплати дітям війни, а мінімальний розмір пенсії за віком,  визначений законом України «Про загальнообов»язкове державне пенсійне страхування», застосовується лише при визначенні розміру пенсій, призначених за цим законом. З огляду на принцип законності, закріплений ст. 9 КАС України, де ч. 7 вказує, що в разі відсутності закону, що регулює відповідні правовідносини, суд застосовує закон, що регулює подібні правовідносини.

Стосовно позовних вимог позивачки про зобов»язання відповідача вподальшому здійснювати виплату допомоги, як дитині війни, в розмірі 30% мінімальної пенсії за віком суд вважає, що в цій частині позову необхідно відмовити, оскільки в межах адміністративного судочинства України захисту підлягає порушене право позивача, внаслідок чого зобов»язання відповідача вподальшому здійснювати виплату допомоги, як дитині війни, в розмірі 30% мінімальної пенсії за віком є безпідставним, оскільки встановлює обов»язки на майбутнє, без наявності спірних правовідносин, які можуть бути вподальшому припинені або змінені в бік зменшення шляхом внесення змін до закону.

Враховуючи вище викладене, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог позивачки,  саме в частині  поновлення строку позовної давності для звернення до суду, зобов»язання відповідача здійснити нарахування та виплату позивачці підвищення до пенсії у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком відповідно до вимог ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» з урахуванням фактично виплачених сум підвищення за періоди  з 09 липня 2007 року по 31 грудня 2007 року, з 22 травня 2008 року по 31 грудня 2008 року, з 01 січня 2009 року по 31 грудня 2009 року,  та  з 01 січня 2010 року по 30 листопада 2010 року.

Решту позовних вимог  залишити без задоволення через їх необгрунтованість.

На підставі ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни»  від 18.11.2004 року, рішень Конституційного Суду України від  09 липня 2007 року та 22 травня 2008 року, керуючись ст.ст. 2,11,17,18, 87, 99, 100, 158, 159, 160, 161, 162, 163, 167  та 186 КАС України, суд

                                                 П О С Т А Н О В И В:    

Позовні вимоги   ОСОБА_1    до управління Пенсійного фонду України в Амвросіївському районі Донецької області про поновлення строку для звернення до суду, стягнення недоотриманої  щомісячної соціальної допомоги як дитині війни з 09 липня 2007 року по дату ухвалення рішення, а також зобов»язання відповідача вподальшому  здійснювати виплату  допомоги  задовольнити   ч а с т к о в о .

ОСОБА_1  поновити строк позовної давності для звернення до суду.

З о б о в » я з а т и   управління Пенсійного фонду України в Амвросіївському районі  Донецької області  здійснити    ОСОБА_1  з 09 липня  2007 року по 31 грудня 2007 року, з 22 травня 2008 року по 31 грудня 2008 року, з 01 січня 2009 року по 31 грудня 2009 року та з 01 січня 2010 року по 30 листопада 2010 року  нарахування та виплату підвищення  до пенсії в розмірі  30% мінімальної пенсії за віком відповідно до вимог ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» з урахуванням фактично виплачених сум підвищення.

В решті позовних вимог  ОСОБА_1  відмовити за необгрунтованістю.

Постанова може бути оскаржена до  Донецького апеляційного адміністративного суду  через Амвросіївський районний суд на протязі десяти днів з дня її проголошення.

                                                   Суддя: