Справа № 2-171/10

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е  М     У К Р А Ї Н И

29 листопада 2010 року Солом’янський районний суд м. Києва

в складі головуючого судді      Калініченко О.Б.

при секретарі                             Кучерявець О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом СПД ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу,-

В С Т А Н О В И В :

Позивач звернувся до  відповідачки із зазначеним позовом, в якому просить суд стягнути на його користь з відповідачки грошові кошти у сумі 549021,21 грн. та судові витрати. Обґрунтовує свої вимоги тим, що 29.01.2004 року та 01.02.2007 року на ім’я відповідачки видав довіреності,  на підставі яких остання в період з 29.12.2004 року по 15.05.2009 року  зняла з його рахунку, відкритого ним як фізичною особою-підприємцем, грошові кошти у сумі 473837 грн.

Однак відповідачка 22.02.2007 року повернула шляхом внесення на його рахунковий рахунок лише 125000 грн., а решту так і не передала, як вказує позивач, посилаючись на неможливість їх повернення у зв’язку з їх витратою на оплату інвестиційного договору, укладеного нею на будівництво власної квартири.

Вважає, що оскільки відповідачка на момент звернення до суду не повернула належних йому грошових коштів, то відповідачка повинна, окрім суми боргу, відшкодувати відповідно до ст.ст. 536, 623, 625, 1048 ЦК України 3% річних в розмірі 15379,28 грн., індекс інфляції в розмірі 83295,17 грн., проценти на рівні облікової ставки НБУ за користування чужими грошовими коштами в розмірі 99689,76 грн.

В судовому засіданні представник позивача підтримав заявлений позов.

Представник відповідачки та відповідачка в судовому засіданні заперечували проти вимог позивача, мотивуючи тим, що протягом дії довіреностей, якими позивач уповноважував відповідачку на здійснення правочинів та інших юридичних дій різного характеру,  вона діяла як представник суб’єкта підприємницької діяльності, вирішуючи питання, пов’язанні з його господарською діяльністю, вчиняючи правочини в його інтересах та від його імені.

Зокрема, кошти з рахунку отримувались та були використані для забезпечення функціонування орендного нежилого приміщення, яке належить позивачу та потребувало суттєвого ремонту, а, отже, були спрямовані виключно в інтересах позивача.

Крім того, зазначають, що вказані позивачем кошти не є борговими зобов’язаннями відповідачки,  тому застосування відповідальності за порушення грошового зобов’язання по даним правовідносинам є безпідставним.

Вважають, що позивач надумано незаконно намагається перекласти на відповідачку відповідальність по неправомірним вимогам, які не відповідають фактичним обставинам, через особисті неприязні стосунки відповідачки з донькою позивача.

Суд, заслухавши сторони, дослідивши матеріали справи, вважає, що позов не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Відповідно до ст. 237 ЦК України представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов’язана або має право вчинити правочин  від імені другої сторони, яку вона представляє.  Представництво виникає, зокрема, на підставі договору та може здійснюватись згідно зі ст. 244 ЦК України за довіреністю.

Судом встановлено, що позивач на ім’я відповідачки видав довіреності 29.01.2004 року строком на три роки та 01.02.2007 року без терміну дії. Проте, заявою від 11.05.2009 року позивач скасував довіреність, про що відповідачка була повідомлена 16.06.2009 року.

Стягнення коштів позивачем вмотивоване тим, що відповідачка на підставі виданих позивачем довіреностей отримувала з його поточного рахунку кошти, які не повернула, у зв’язку з чим він також нараховує на ці кошти 3 % річних, індекс інфляції, проценти за обліковою ставкою НБУ.

Разом з тим, за змістом довіреностей відповідачка як представник інтересів позивача як суб’єкта підприємницької діяльності – фізичної особи була наділена великим обсягом повноважень на здійснення правочинів та інших юридичних дій різного характеру, пов’язаних із здійсненням господарської діяльності в інтересах позивача.

 Так, зміст і межі дій, які відповідачка як представник могла вчиняти від імені позивача, якого вона представляла, полягали, в тому числі, в наступному.

Відповідачка,  будучі уповноваженим представником позивача як приватного підприємця - фізичної особи мала право на підставі зазначених вище довіреностей в межах, визначених цими довіреностями та в період їх чинності  вчиняти правочини, які створювали, змінювали, припиняли його цивільні права та обов'язки, зокрема:

-     відкривати на його ім'я рахунки,

-     здійснювати необхідні платежі,

-     отримувати виписки або інші документи про наявність на його рахунках грошових сум,

-     отримувати з його рахунків гроші готівкою,

-     вносити на його рахунки готівкові кошти,

-     сплачувати необхідні платежі,

-     підписувати чекові книжки, платіжні доручення,

-     отримувати виписки або інші документи про наявність грошових сум,

-     укладати та підписувати господарські договори, пов'язані з його діяльністю як фізичної особи - підприємця, проводити розрахунки по укладених договорах,

-     виконувати будь - які інші дії, необхідні для виконання довіреності.

Отже, позивач нотаріально посвідченими довіреностями від 29.01.2004 року,  яка діяла до 29.01.2007 року, та від 01.02.2007 року, яка припинила свою дію 11.05.2009 року, уповноважив відповідачку серед іншого, представляти його інтереси в установах банків м. Києва з питань його діяльності як суб'єкта підприємницької діяльності - фізичної особи, відкривати рахунки та розпоряджатись ними, підписувати усі дозволені законодавством господарські договори, пов'язані з його діяльністю як фізичної особи - підприємця, тощо.

Частиною першою ст. 239 Цивільного кодексу України передбачено, що правочин, вчинений представником, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє.

Обставини справи свідчать про те, що відповідачка на підставі наданих їй позивачем довіреностей вчиняла правочини в його інтересах та від його імені, які, в свою чергу, створювали його цивільні права та обов'язки.

Зокрема, відповідачка  укладала та підписувала господарські договори, пов'язані з діяльністю позивача як фізичної особи - підприємця, проводила розрахунки по таким укладеним договорам коштами, отриманими з його поточних рахунків готівкою, про які йдеться мова в його позові, та підтверджуються доказами щодо їх укладання та виконання, що  містяться в матеріалах справи.

Відповідно до ст. 1006 ЦК з урахуванням характеру та особливостей діяльності, яку здійснює повірений, він зобов’язаний: повідомляти довірителеві на його вимогу всі відомості про хід виконання його доручення; після виконання доручення або в разі припинення договору доручення о його виконання негайно повернути довірителеві довіреність, строк якої не закінчився, і надати звіт про виконання доручення та виправдні документи, якщо це вимагається за умовами договору та характером доручення; негайно передати довірителю все одержане у зв’язку з виконанням доручення.

Як випливає зі змісту довіреностей, умовами договору доручення письмової форми звіту не передбачено. Разом з тим, позивач ні в усній, ні в письмовій формі не вимагав звіту від відповідачки щодо виконання доручення.

 Отже, виходячи з обсягу повноважень відповідачки за наданими позивачем довіреностями, позивач безпідставно стверджує про обов’язок відповідачки повернути грошові кошти в тому розмірі, що  були отримані з його рахунків, оскільки доручення стосувалось не отримання коштів та негайної передачі їх позивачу, а передбачало не тільки отримувати кошти позивача, але й витрачати їх в його інтересах.

 Таким чином, відповідачка діяла виключно в межах, наданих їй довіреностями та чинним законодавством повноважень, в інтересах її довірителя - позивача, що спростовує твердження останнього про те, що вона повинна повернути йому кошти, отримані нею з його поточних рахунків, оскільки ці кошти витрачені нею від імені позивача виключно на виконання укладених в його інтересах господарських договорів.

З матеріалів справи та пояснень відповідачки вбачається, що даний спір між сторонами виник виключно з особистих стосунків сторін, але ніяк не у зв’язку з неналежним виконанням відповідачкою доручення позивача.

Крім того, щодо нарахування 3 % річних, індексу інфляції, процентів за обліковою ставкою НБУ відповідно до ст.ст. 536, 623, 625, 1048 ЦК України, то  посилання позивача на вказані норми закону для даних правовідносин є недоречним, оскільки вони не поширюються на регулювання останніх, а стосується зовсім інших правовідносин, а саме з надання позики та наслідків порушення грошових зобов’язань, якими договір доручення не являється.

Виходячи з викладеного, суд вважає вимоги позивача необґрунтованими та такими, що задоволенню не підлягають.

Керуючись ст.ст. 526, 536, 611, 623, 625, 1000-1010, 1048 ЦК України, ст.ст. 3-4, 10-11, 57-60, 88, 169, 209, 212- 215, 218  ЦПК України, суд, –

В И Р І Ш И В:

Позов СПД ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу залишити без задоволення.

Рішення може бути оскаржене до Апеляційного суду м. Києва через суд першої інстанції шляхом подання апеляційної скарги протягом десяти днів з дня його проголошення.

Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії рішення.

Суддя: