РІШЕННЯ

іменем  України

справа номер 2-251/2007р.

25 квітня 2007 року Славутицький міський суд, Київської області в складі: головуючого Малишенко Т. О. при секретарі Журавській Л.Ф. за участі сторін: позивача ОСОБА_1., відповідача: ОСОБА_2.

Розглянувши у попередньому судовому засіданні позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 - про оспорювання батьківства,

встановив:

Позивач звернувся до суду з позовною заявою про оспорювання батьківства. Посилається на те, що за час шлюбу з відповідачем у неї народилось двоє дітей, син і дочка, які записані на нього. Але перший син, який народися ІНФОРМАЦІЯ_1, дійсно є його сином. А дівчинка ОСОБА_3   ІНФОРМАЦІЯ_2, батьком якої згідно свідоцтва про народження є він, не є його рідною дочкою, так як Вироком Гомельського обласного суду від 10.09.1998 року він був засуджений до восьми років позбавлення волі, відбував покарання у виправній колонії посиленого режиму. Відбував покарання по 27.12.2002 року. За цей час відповідач приїздила до нього на побачення лише один раз і це було у 1999 році. Вдруге він зустрівся з відповідачкою після звільнення з місць позбавлення волі у травні 2003 року. Після чого він дізнався, що відповідачка записала його батьком дівчинки ОСОБА_3, яку вона народила в період його знаходження у місцях позбавлення волі. Тому просив визнати, що він не є батьком дитини ОСОБА_3 і виключити його із актового запису про народження дитини як батька цієї дитини.

В попередньому судовому засіданні позивач свої вимоги підтримав в повному об'ємі. Просив визнати його не батьком дитини ОСОБА_3 і виключити його із актового запису про народження дитини як батька цієї дитини.

Відповідач на попередньому судовому засіданні позовні вимоги визнала повністю. Пояснила, що дійсно вона з позивачем має спільного сина ОСОБА_4, який народився ІНФОРМАЦІЯ_1. А 10 вересня 1998 року позивача було позбавлено волі на вісім років. На побаченні з позивачем вона була один раз у 1999 році. Після чого вона познайомилась з іншим чоловіком ОСОБА_5, почала проживати із ним у його батьків і народила дівчинку ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_2, яку записали на позивача, хоча ОСОБА_5 визнав дівчинку своєю дочкою, у ЗАГСІ куди вона зверталась, щоб записати дівчинку на дійсного батька їй відмовили, так як вимагали письмову згоду позивача, а її вона не могла надати так як він був в місцях позбавлення волі. 19.11.2003 року, у них із ОСОБА_5., народилась друга дочка ОСОБА_6, батьком якої вже був записаний

2  

ОСОБА_5, так як вони з позивачем були вже офіційно розлучені. На даний час вона має наміри записати дівчинку ОСОБА_3 на рідного батька і тому просить задовольнити вимоги позивача.

Оскільки відповідач позовні вимоги визнала в повному об'ємі, то сторони просили розглянути справу по суті, тому при таких обставинах справи, суд вирішив продовжити слухати справу по суті і виходячи з наведеного, суд вважає, що рішення у справі можливо постановити при проведенні попереднього судового засідання.

Відповідно до ч.4 ст.130 ЦПК України при визнанні позову ухвалюється судове рішення в порядку, встановленому ст. 174 цього ж Кодексу. Згідно з ч.4 ст.174 ЦПК України у разі визнання відповідачем позову суд за наявності для цього законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову.

В судовому засіданні було встановлено, що сторони знаходились у шлюбі з 10 січня 1998 року, який розірвано 20.01.2004 року.

За час перебування у шлюбі у них з відповідачкою народився син - ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, та дочка - ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_2, батьком яких, згідно свідоцтва про народження дітей, записаний позивач.

На підставі вироку Гомельського обласного суду від 10 вересня 1998 року позивач був засуджений до 8 років позбавлення волі з відбуванням покарання у виправній колонії посиленого режиму. З 20 січня 1998 року по 27 грудня 2002 року він відбував покарання у місцях позбавлення волі, що підтверджено довідкою МВС Республіки Білорусь.

Відповідно до вимог ст. 122 СК України дитина, яка народжена у шлюбі, походить від подружжя. Дружина і чоловік мають право подати до державного органу реєстрації актів цивільного стану спільну заяву про невизнання чоловіка батьком дитини.

В судовому засіданні з'ясовано, що на час народження дівчинки ОСОБА_3, заяву про невизнання позивача батьком, неможливо було подати, так як позивач знаходився в місцях позбавлення волі, а запис дівчинки було зроблено на підставі Свідоцтва про шлюб та документу закладу охорони здоров'я про народження дружиною дитини.

Відповідно до вимог ст. 136 СК України особа, яка записана батьком дитини, відповідно до ст.ст. 122 СК України має право оспорити своє батьківство, пред'явивши позов про виключення запису про нього як батька з актового запису про народження дитини.

Вислухавши сторони, дослідивши письмові матеріали справи, суд дійшов висновку, що позовні вимоги в даному випадку підлягають задоволенню на підставі вищенаведених фактів, оскільки позивач до народження дитини відповідачки не причетний і не має з нею кровного споріднення, а тому ні за яких обставин не може бути її батьком.

3

Керуючись ст. ст. 122,136 Сімейного Кодексу України, ст. ст. 130, 174, 209, 215, 218 ЦПК України, суд

вирішив:

Позовні вимоги задовольнити. 

Визнати, що ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_3, не є батьком дитини ОСОБА_3 народженої ІНФОРМАЦІЯ_2  ОСОБА_2 в м. Славутич Київської області.

Виключити ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_3, із актового запису про народження дитини за номером 163, вчиненого ЗО жовтня 2002 року Відділом реєстрації актів громадянського стану Славутицького міського управління юстиції Київської області, Україна, як батька дитини - ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_2, уродженки м. Славутич, Київської області.

Зобов'язати Відділ реєстрації актів громадянського стану Славутицького міського управління юстиції Київської області внести відповідні записи в книгу реєстрації актів про народження дитини.

Рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку до апеляційного суду Київської області через Славутицький міський суд шляхом подачі в 10-денний строк з дня проголошення рішення заяви про апеляційне оскарження і подання після цього протягом 20-ти днів апеляційної скарги, з подачею її копії до апеляційної інстанції або в порядку ч.4 ст.295 ЦПК України.