У К Р А Ї Н А

Ленінський районний суд міста Севастополя

_____________________________________________________________________

Справа № 2-3737/10

Категорія 56

З А О Ч Н Е  Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ   УКРАЇНИ

20 серпня 2010 р. Ленінський районний суд м. Севастополя у складі:

головуючого судді - Кукурекіна К.В.,

при секретарі – Гвоздаковій Н.М.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні у залі суду в м. Севастополі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України у Ленінському районі м. Севастополя (далі – УПФУ у Ленінському районі м. Севастополя) про визнання  бездіяльності  протиправної, нарахування та виплату  недоплаченої щомісячної державної соціальної допомоги «Діти війни»,

встановив:

У квітні 2010 року позивач ОСОБА_1 звернулася до суду з позовною заявою, вказуючи на те, що вона має статус дитини війни і має право на отримання підвищення до пенсії в розмірі 30 відсотків мінімальної пенсії за віком.

Позовні вимоги мотивувала тим, що рішенням № 10-рп/2008 від 22.05.2008 р. Конституційний Суд України визнав неконституційними положення п. 41 розділу II Закону України N 107-VI від 28 грудня 2007 року «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України», згідно з якими текст ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» було викладено в іншої редакції, відповідно до якої відповідач щомісячно сплачував позивачу підвищення до пенсії у розмірі 10 відсотків мінімального розміру пенсії за віком. Таким чином, відповідач після прийняття Конституційним Судом України відповідного рішення повинен був виплачувати пенсію з підвищенням на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком. Але відповідач ігнорує зазначене рішення Конституційного Суду України, що порушує конституційні права і свободи позивача, позбавляє її законного права на отримання перерахованого підвищення до пенсії. Враховуючи вищевикладене, позивач просить суд зобов’язати УПФУ у Ленінському районі м. Севастополя нарахувати та виплатити на її користь недоплачену суму щомісячної державної соціальої допомоги за період з 22 травня 2008 року по 30 квітня 2010 року.

В судове засідання позивач не з’явилася, надала суду заяву про розгляд справи в її відсутність, позовні вимоги підтримала, просила їх задовольнити у повному обсязі.

Представник УПФУ у Ленінському районі м. Севастополя в судове засідання не з’явився, надав до суду заяву про розгляд справи за його відсутності, проти позову заперечує.

Враховуючи, що всі особи, які беруть участь у справі заявили клопотання про розгляд справи за їх відсутності, суд відповідно до вимог ст. 224 ЦПК України здійснює судовий розгляд справи заочно.

Суд, дослідивши матеріали справи, приходить до висновку про те, що позовні вимоги підлягають задоволенню з наступних підстав.

Законом України «Про соціальний захист дітей війни» № 2195-1 від 18.11.2004 року встановлено правовий статус дітей війни і визначено основи їх соціального захисту та гарантовано їх соціальну захищеність шляхом надання пільг і державної соціальної підтримки.

Статтею 6 вказаного Закону визначено, що дітям війни пенсії або щомісячне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищуються на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком. При цьому ст. 3 цього ж Закону передбачено, що державні соціальні гарантії дітям війни, встановлені цим Законом, не можуть бути обмежені або скасовані іншими нормативно-правовими актами.                

Судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 згідно з даними паспорта народилася у 1937 році, є пенсіонером, про що свідчить пенсійне посвідчення, їй призначена пенсія за віком, вона має статус дитини війни,  що підтверджується відміткою у пенсійному посвідченні, копії зазначених документів містяться в матеріалах справи. В зв’язку з цим, на позивача поширюється дія ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» і вона має право на отримання підвищеної пенсії у розмірі 30 відсотків мінімальної пенсії за віком.    

Рішенням Конституційного Суду України № 10-рп/2008  від 22.05.2008 р. зміни, внесені підпунктом 2 пункту 41 розділу II Закону України від 28.12.2007 р. N 107-VI «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» визнано такими, що не відповідають Конституції України. Рішення Конституційного Суду України у цій справі має преюдиціальне значення для судів загальної юрисдикції при розгляді ними позовів у зв’язку з правовідносинами, які виникли внаслідок дії положень статей зазначених законів, що визнані неконституційними. Відповідне рішення Конституційного Суду України є обов’язковим для виконання на території України, остаточним і не може бути оскаржене.

Відповідно до ч. 2 ст. 152 Конституції України, Закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.  

Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст. 22 Конституції України при прийнятті нових законів або внесення змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

З огляду на правову позицію Європейського суду з прав людини та положення частини 1 статті 58 Конституції України реалізація особою права, що пов'язане з отриманням бюджетних коштів, яке базується на спеціальних та чинних на час виникнення спірних відносин нормативно-правових актах національного законодавства, не може бути постановлена у залежність від бюджетних асигнувань, тому посилання органів державної влади на відсутність коштів, як на причину невиконання, не повинні прийматися до уваги.

Після прийняття Конституційним Судом України рішення № 10-рп/2008 від 22.05.2008 р. зміни до статті 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» не вносилися, дія вказаної статті не зупинялася, тому починаючи з 22.05.2008 р. відповідач повинен був виплачувати позивачу підвищення до пенсії у розмірі 30 відсотків мінімальної пенсії за віком.

Суд встановив, що у  зазначений позивачкою період спірних правовідносин УПФУ в Ленінському районі м. Севастополя виплачувало дітям війни підвищення до пенсії у розмірі 10% від мінімальної пенсії за віком на підставі Законів України „Про державний бюджет на 2008 рік” та п. 8 постанови Кабінету Міністрів України від 28 травня 2008 р. N 530 «Деякі питання соціального захисту окремих категорій громадян».

Однак, виходячи із загальних засад пріоритетності законів над підзаконними актами, при виплаті підвищення до пенсії дітям війни, відповідач повинен був керуватися не положеннями постанови Кабінету Міністрів України, а Законом України «Про соціальний захист дітей війни», та відповідно до ст. 6 вказаного Закону мав би нарахувати та виплатити позивачу пенсію підвищену на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком.

За чинним законодавством розмір мінімальної пенсії за віком визначається лише за правилами, передбаченими ч. 1 ст. 28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», іншого нормативно-правового акта, який би визначав цей розмір або встановлював іншій розмір, немає.

Відповідно до абзацу першого частини першої статті 28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», мінімальний розмір пенсії за віком встановлюється у розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом.

Таким чином, відповідач повинен був нараховувати та виплачувати позивачу щомісячно підвищення до пенсії в розмірі 30 відсотків від встановленого мінімального розміру пенсії за віком, але в порушення ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» виплачував позивачу підвищення до пенсії в розмірі, меншому, ніж це передбачено вказаним законом.  

З метою повного захисту порушених прав позивача, враховуючи, що в зазначений період спірних правовідносин відповідач щомісячно сплачував позивачу підвищення до пенсії у розмірі 49 грн. 80 коп., тобто меншому, ніж це передбачено ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», суд вважає за необхідне визнати бездіяльність  УПФУ у Ленінському районі м. Севастополя щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 підвищення до пенсії у розмірі, встановленому ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», – протиправною та зобов’язати відповідача нарахувати та виплатити позивачу згідно ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» підвищення до пенсії у розмірі, визначеному ч. 1 ст. 28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», за період з 01 травня 2008 року по квітень 2010 року включно.

На підставі ст.ст. 19, 22, 55, 124, 152 Конституції України, ст. 54 Закону України «Про Державний бюджет України на 2009 рік», ст.ст. 3, 6, 7 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» № 2195-І від 18.11.2004 року, ст. 28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», рішення Конституційного Суду України №10-рп/2008 від 22.05.2008 р., керуючись ст.ст. 10, 11, 60, 209, 224-227 ЦПК України, суд

вирішив:

позов задовольнити.

Визнати бездіяльність Управління Пенсійного фонду України у Ленінському районі м. Севастополя щодо нарахування та виплати ОСОБА_1  підвищення до пенсії у розмірі, встановленому ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», з 01 травня 2008 року по квітень 2010 року включно  – протиправною.                

Зобов’язати Управління Пенсійного фонду України у Ленінському районі м. Севастополя  нарахувати та виплатити  на користь ОСОБА_1  зі ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» підвищення до пенсії у сумі щомісячних виплат 20% від мінімальної пенсії за віком за період з 01 травня 2008 року по квітень 2010 року включно .

Заочне рішення може бути переглянуто судом, який його ухвалив, на підставі заяви відповідача, яка подається протягом 10 днів з дня отримання копії рішення.

Суддя   -