Справа №22ц-7931/2010 Головуючий у суді 1 інстанції Керекеза Я.І.
Доповідач у суді 2 інстанції Даценко Л.М.
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
22 листопада 2010 року колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Київської області в складі:
головуючого судді Приходька К.П.,
суддів Волохова Л.А., Даценко Л.М.,
при секретарі Вішик О.Ю.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Переяслав-Хмельницького міськрайонного суду Київської області від 01 липня 2010 року по справі за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_3 про захист честі, гідності та ділової репутації, спростування недостовірної інформації та відшкодування моральної шкоди,
встановила:
У травні 2010 року позивач звернувся до суду із зазначеним позовом, в якому посилався на те, що відповідач поширив відносно нього недостовірну інформацію шляхом висловлювання в колі громадян та написанні скарг надуманих та неправдивих відомостей, які містять образу та наклеп.
Так, 14 травня 2010 року в м. Переяслав-Хмельницький біля приміщення шиномонтажного пункту, який розташований по вул. Шкільна навпроти ринку "Альта", відповідач, знаходячись в колі громадян поширив відомості, що не відповідають дійсності, порушують право позивача на честь, гідність та ділову репутацію і завдають йому моральної шкоди, а саме: що "01.05.2010 року командир Переяслав-Хмельницького взводу ДПС ОСОБА_4 близько 13-00 год. на службовому автомобілі "Фольксваген пассат" зеленого кольору, знаходячись в стані алкогольного сп’яніння і рухаючись по вул. Героїв Дніпра біля магазину "Перехрестя", здійснив наїзд на електроопору. В автомобілі знаходились два працівники міліції та дві жінки легкої поведінки, в однієї з яких тяжка травма голови та перелом ноги, в інших різні пошкодження, також пошкоджено автомобіль. Але цей випадок був прихований, тому що ОСОБА_4 заплатив великі гроші у м. Київ своїм керівникам, автомобіль відремонтували за 4 дні. З дівчиною погано, лежить у лікарні, коштів на лікування немає, а ОСОБА_4 не допомагає". Дану недостовірну інформацію відповідач поширював двом невідомим чоловікам, яку почули свідки ОСОБА_5 і ОСОБА_6
Просив визнати недостовірною вищевикладену інформацію, зобов’язати відповідача спростувати її шляхом вибачення перед ним і трудовим колективом Переяслав-Хмельницького взводу ДПС при УДАІ ГУ МВС України в Київській області та стягнути моральну шкоду в сумі 3000 грн.
Рішенням Переяслав-Хмельницького міськрайонного суду Київської області від 01 липня 2010 року позов задоволено частково, визнано недостовірною вищевикладену інформацію, зобов’язано відповідача повідомити в присутності позивача ОСОБА_4 та свідків ОСОБА_5 і ОСОБА_6, що зазначена інформація є недостовірною в десятиденний строк після набрання рішенням законної сили, стягнуто 500 грн. моральної шкоди.
Відповідач подав на зазначене рішення суду апеляційну скаргу, в якій просив його скасувати та ухвалити нове про відмову в задоволенні позову, посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими, порушення норм матеріального і процесуального права.
Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.
Задовольняючи позовні вимоги, суд обгрунтовував свої висновки тим, що інформація, яку поширив відповідач щодо позивача в присутності ОСОБА_5 і ОСОБА_6, є недостовірною, факт поширення відповідачем недостовірної інформації доведений показаннями свідків ОСОБА_5 і ОСОБА_6, чим позивачу спричинені моральні страждання, які підлягають відшкодуванню.
Проте з такими висновками суду погодитись не можна, оскільки вони не відповідають обставинам справи та вимогам закону.
Згідно ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обгрунтованим.
Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно з законом.
Обгрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з”ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Статтею 270 ЦК України встановлено, що відповідно до Конституції України фізична особа, зокрема, має право на повагу до гідності та честі.
Згідно з вимогами ст. 277 ЦК України фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї та (або) членів її сім"ї недостовірної інформації, має право на відповідь, а також на спростування цієї інформації.
Вважається, що негативна інформація, поширена про особу, є недостовірною, якщо особа, яка її поширила, не доведе протилежного.
Спростування недостовірної інформації здійснюється особою, яка поширила інформацію.
Спростування недостовірної інформації здійснюється у такий же спосіб, у який вона була поширена.
Статтями 297, 299 ЦК України передбачено, що кожен має право на повагу до його гідності та честі та на недоторканість своєї ділової репутації.
Фізична особа має право звернутися до суду з позовом про захист її гідності та честі і своєї ділової репутації.
Згідно роз’яснень п. 15 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 лютого 2009 року № 1 "Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи" під поширенням інформації слід розуміти: опублікування її у пресі, передання по радіо, телебаченню чи з використанням інших засобів масової інформації, поширення в мережі Інтернет чи з використанням інших засобів телекомунікаційного зв’язку; викладення в характеристиках, заявах, листах, адресованих іншим особам; повідомлення в публічних виступах, в електронних мережах, а також в іншій формі хоча б одній особі.
Негативною слід вважати інформацію, в якій стверджується про порушення особою, зокрема, норм чинного законодавства, вчинення будь-яких інших дій (наприклад, порушення принципів моралі, загальновизнаних правил співжиття, неетична поведінка в особистому, суспільному чи політичному житті тощо) і яка, на думку позивача, порушує його право на повагу до гідності, честі та ділової репутації.
Виходячи з наведеного, при розгляді справи з"ясуванню підлягають наступні обставини: чи поширені відомості, про спростування яких пред’явлений позов, чи порочать вони гідність, честь або ділову репутацію позивача та чи відповідають дійсності.
При цьому на позивача покладається обов’язок довести факт поширення відомостей, які його порочать, особою, до якої пред’явлений позов. Відповідач повинен довести, що поширення ним відомостей відповідають дійсності. Позивач має право надати докази невідповідності дійсності таких відомостей.
Як убачається з позовної заяви, позивач просить визнати недостовірною інформацію, поширену відповідачем відносно нього 14 травня 2010 року в колі двох невідомих чоловіків, яку свідки ОСОБА_5 і ОСОБА_6, проходячи мимо відповідача, почули і стали послухати.
З пояснень позивача в судовому засіданні видно (а. с. 42 зворот), що 15.05.2010 року до нього додому приїхали свідки ОСОБА_5 і ОСОБА_6 та розповіли про те, що 14.05.2010 року відповідач поширював відносно нього вищезазначену недостовірну інформацію.
Однак, згідно епікризу із історії хвороби № 468 (а. с. 36) позивач з 05.05.2010 року по 19.05.2010 року знаходився в лікарні ГУ МВС Київської області.
Із показань свідка ОСОБА_5 убачається, що, проходячи повз відповідача, вони з ОСОБА_6 почули розповідь відповідача, який стояв з двома невідомими чоловіками, і, почувши прізвище "ОСОБА_4", за 1,5 - 2 метри стали послухати про що іде розмова, вони стояли біля автомобіля, на якому приїхали, курили і слухали розмову. (а. с. 45 зворот)
Із показань свідка ОСОБА_6 (а. с. 45) убачається, що, проходячи мимо відповідача та двох чоловіків, які з ним стояли, вони з ОСОБА_5 почули прізвище ОСОБА_4 і за 1,5 - 2 метри стали послухати про що іде розмова. Він подумав, що іде розмова про ОСОБА_4, так як ішла розмова про розбиту службову машину та людину, яка працює в ДАІ.
Посилання позивача на показання свідків ОСОБА_5 і ОСОБА_6 є безпідставним, оскільки зазначені свідки не були безпосередньо присутні при розмові, а, проходячи мимо відповідача та двох чоловіків, які з ним стояли, почули прізвище ОСОБА_4 і стали за 1,5 - 2 метри послухати про що іде розмова.
Крім показань зазначених свідків, інших належних та допустимих доказів, які б свідчили про поширення відповідачем недостовірної інформації, позивач суду не надав.
Оцінюючи ці факти, колегія суддів вважає, що суд дійшов неправильного висновку, що в даному випадку мало місце поширення відповідачем неправдивих відомостей, про спростування яких заявлено позов.
Тому, враховуючи те, що не встановлено доказів, які б свідчили про поширення відповідачем серед інших осіб недостовірної інформації у певний час та спосіб, у суду першої інстанції не було достатніх підстав для задоволення позову.
Крім того, в мотивувальній частині рішення суд прийшов до правильного висновку, що вимоги позивача щодо зобов’язання відповідача спростувати недостовірну інформацію шляхом вибачення перед позивачем і трудовим колективом Переяслав-Хмельницького взводу ДПС при УДАІ ГУ МВС України в Київській області задоволенню не підлягають, оскільки примусове вибачення, як спосіб судового захисту цивільних прав та інтересів, не передбачено ст. ст. 16, 277 ЦК України.
Однак, в резолютивній частині рішення суд зобов’язав відповідача повідомити в присутності позивача ОСОБА_4 та свідків ОСОБА_5 і ОСОБА_6, що зазначена в позові інформація є недостовірною, не звернувши уваги на те, що такі позовні вимоги позивачем не заявлялися.
Згідно ст. ст. 3, 10, 11, 60, 119, 212-213 ЦПК України позивач сам визначає зміст позовних вимог, викладає обставини, якими обґрунтовуються вимоги, а суд, зберігаючи об”єктивність і неупередженість, створює необхідні умови для всебічного і повного дослідження обставин справи. Право визначення підстав та предмету позову належить виключно позивачу і суд сам за власною ініціативою їх змінити не може.
Тобто, суд, вийшовши за межі позовних вимог, порушив принцип диспозитивності, що є неприпустимим, оскільки згідно ч. 1 ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.
Таким чином, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги спростовують висновки суду про задоволення позову, висновки суду не відповідають обставинам справи, рішення суду першої інстанції ухвалено з порушенням норм матеріального і процесуального права і підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні позову з підстав, передбачених ст. 309 ЦПК України.
Керуючись ст. ст. 303, 307, 309, 313, 314, 316, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів,
вирішила:
Апеляційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити.
Рішення Переяслав-Хмельницького міськрайонного суду Київської області від 01 липня 2010 року скасувати і ухвалити нове рішення.
У задоволенні позову ОСОБА_4 до ОСОБА_3 про захист честі, гідності та ділової репутації, спростування недостовірної інформації та відшкодування моральної шкоди відмовити.
Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення та може бути оскаржене в касаційному порядку до суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів.
Головуючий
Судді