Справа № 22ц-21407/2010 Головуючий в суді першої
Категорія № 5 (4) інстанції – Масалітіна Н.А.
Доповідач – Савіна Г.О.
Р І Ш Е Н Н Я
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
10 листопада 2010 року м. Кривий Ріг
Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Дніпропетровської області в складі :
головуючого - судді Савіної Г.О.,
суддів – Турік В.П., Братіщевої Л.А.,
при секретарі – Євтодій К.С.,
за участю – позивача ОСОБА_2 та її представника ОСОБА_3,
представника відповідача ОСОБА_4,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Кривому Розі цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Довгинцівського районного суду м. Кривого Рогу від 18 грудня 2009 року по справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_5 про визнання права власності, -
В С Т А Н О В И Л А :
У квітні 2009 року ОСОБА_2 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_5 про розподіл майна подружжя, посилаючись на те, що в період шлюбу вони займались сумісним приватним бізнесом та за власні кошти придбали будівлю колишнього воєнторгу, яка розташована за адресою: м. Кривий Ріг, військове містечко – 33, будинок 19 а, яка на той час належала ТОВ «Тамерлан Плюс» і ПП «Нат-сервіс». Обидва договори купівлі-продажу оформлені на відповідача, як на приватного підприємця. Оскільки, приміщення придбане у період шлюбу та за сумісні кошти, вважає що воно належить їй та відповідачу на праві спільної сумісної власності, тому просила визнати за нею право власності на 1/2 частку будівлі – магазину розташованого за адресою: м. Кривий Ріг, військове містечко – 33, будинок 19 а.
Рішенням Довгинцівського районного суду м. Кривого Рогу від 18 грудня 2009 року ОСОБА_2 відмовлено в задоволенні її позовних вимог.
В апеляційній скарзі ОСОБА_2 ставить питання про скасування рішення суду та направлення справи на новий розгляд, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права та невідповідність висновків суду, обставинам справи. Зокрема, на її думку, судом не досліджено обставин придбання будівлі магазину та його використання, не з’ясовано хто ніс витрати на утримання будівлі магазину, сплату комунальних послуг, податку на землю та за рахунок яких коштів. Крім того, судом залишено поза увагою, що вона для придбання будівлі вклала кошти на рівні з позивачем, проте ні права власності, ні повернення грошей так і не отримала.
Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах заявлених вимог та доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Судом встановлено, що з 1993 року сторони перебувають в зареєстрованому шлюбі, мають двох неповнолітніх дітей.
За період шлюбу сторони займалися приватним бізнесом – роздрібною торгівлею та наданням в оренду приміщень. Сторони зареєстровані як приватні підприємці: позивач з 1998 року, відповідач з 2000 року.
В період шлюбу ОСОБА_5, як приватний підприємець, придбав будівлю магазину за № 19-а у військовому містечку-33 в м. Кривому Розі для здійснення підприємницької діяльності.
Відмовляючи ОСОБА_2 у задоволенні позову щодо розподілу майна, набутого в період шлюбу та визнання за нею права власності на 1/2 частку цього майна, суд першої інстанції вказав, що спірне майно відповідачем придбано, як приватним підприємцем та використовується ним для здійснення підприємницької діяльності, тому відповідно до положень ст. ст. 57, 61 СК України, ст. 52 ЦК України це майно не є об’єктом спільної сумісної власності подружжя, інший з подружжя має право тільки на частку одержаних доходів від цієї діяльності.
Однак погодитися з таким висновком не можна, виходячи із наступного.
Як убачається із договору купівлі-продажу від 15 травня 2000 року ОСОБА_5 придбав у ПП «НАТ-Сервіс» приміщення магазину під номером два, які розташовано на першому поверсі та в підвалі двох поверхневої будівлі у військовому містечку-33 в м. Кривому Розі, загальною площею 325,6 кв.м. (а.с. 9).
Згідно свідоцтва про державну реєстрацію ОСОБА_5 було зареєстровано в якості фізичної особи-підприємця 01 червня 2000 року, що свідчить про те, що на момент укладення вказаного договору він не був приватним підприємцем.
Згідно договору купівлі-продажу від 19 липня 2004 року ОСОБА_5, являючись суб’єктом підприємницької діяльності, придбав у ТОВ «Тамерлан Плюс» нежитлове приміщення у нежитловій будівлі А-2, загальною площею 769,0 кв.м. (в тому числі приміщення підвалу площею 147,6 кв.м.; приміщення І поверху площею 154,3 кв.м.; приміщення ІІ поверху площею 467,1 кв.м.); гаражі Б, В; склад Г, які знаходяться за адресою: м. Кривий Ріг, військове містечко-33, будинок під № 19 а, приміщення під № 2 (а.с. 8).
Рішенням виконкому Довгинцівської райради м. Кривого Рогу № 443 від 22 вересня 2004 року комплексу будівель (магазин – їдальня «А-2», гараж Б, гараж В, склад Г) присвоєно поштову адресу військове містечко-33, будинок 19 а в м. Кривому Розі (а.с.31).
Як убачається із витягу права власності на нерухоме майно, спірний комплекс, який складається з будівель та споруд за адресою м. Кривий ріг, військове містечко-33, будинок 19 а зареєстровано на праві приватної власності за фізичною особою ОСОБА_5 на підставі договорів купівлі-продажу від 15 травня 2000 року та 19 липня 2004 року, 08 жовтня 2004 року, тобто після набрання чинності ЦК України в редакції 2003 року, тому при вирішенні спірних правовідносин слід керуватися нормами цього Кодексу та Сімейного Кодексу України.
Відповідно до ч. 1 ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.
Згідно з ч. 3 ст. 368 ЦК України та ч. 1 ст. 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності.
За змістом ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу власником майна стає покупець, який прийняв передане від продавця майно та сплатив за нього обумовлену договором (договорами) грошову суму.
З матеріалів справи убачається, що нерухоме майно було придбано сторонами та за згодою, нотаріально посвідченою, ОСОБА_2 покупцем цього майна було визначено ОСОБА_5 в період шлюбу для зайняття подружжям підприємницькою діяльністю та з цією метою використовувалося ними, оскільки вони обоє є фізичними особами-підприємцями, що підтверджено свідоцтвами про державну реєстрацію фізичної особи – підприємця ОСОБА_2 17 квітня 1998 року, ОСОБА_5 01 червня 2000 року, карткою обліку розміщення об’єкта торгівлі № 20345 від 06 лютого 2008 року, подовженого до 31 вересня 2009 року, згідно якої відділ магазину «Продукти», суб’єктом господарювання якого є приватний підприємець ОСОБА_2 зі спеціалізацією об’єкта роздрібна торгівля продовольчими товарами, розміщено у будинку № 19 а військового містечка-33 в м. Кривому Розі (а.с. 99).
З огляду на вищезазначене колегія суддів вважає, що спірне нежиле приміщення належить сторонам на праві спільної сумісної власності.
Той факт, що договором купівлі-продажу відповідача у ролі покупця вказано фізичною особою-підприємцем та його доводи і доводи представника відповідача про те, що нерухоме майно було придбано для зайняття відповідачем підприємницькою діяльністю та фактично з такою метою використовується, правового значення не має, оскільки законом не заборонено використання майна, належного фізичній особі, для зайняття підприємницькою діяльністю і правовий режим такого майна це не змінює.
Посилання суду першої інстанції на ст. ст. 57, 61 СК України, ст. 52 ЦК України, як на правові норми, згідно яких майно приватного підприємця не є суб’єктом спільної сумісної власності подружжя є помилковими, суперечать положенням цих та вищевказаним нормам матеріального права.
Пунктом 3 ч. 1 ст. 57 СК України передбачено, що майно, набуте одним із подружжя за час шлюбу, але на кошти які належали одному із них особисто, є його особистою приватною власністю. Однак у судовому засіданні не було встановлено, що нерухоме майно було придбане відповідачем на особисті кошти, а у рішенні зазначено, що відповідач, заперечуючи проти позову, пояснив, що в період шлюбу з позивачем, на кошти, зароблені разом, придбали спірну будівлю.
Відповідно до ч. 1 ст. 69 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.
Розмір часток майна, у разі його поділу, що є об’єктом права спільної сумісної власності подружжя, є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором (ч. 1 ст. 70 СК України).
Згідно висновку будівельно-технічної експертизи від 21 вересня 2009 року дійсна вартість спірного нерухомого майна складає 934134,00 грн., а вартість 1/2 частини його становить 467067,00 грн.
За таких підстав колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням відповідно до п. п. 3, 4 ч. 1 ст. 309 ЦПК України нового рішення про задоволення позову позивача ОСОБА_2, прізвище якої, згідно паспорту громадянина України, виданого 12 жовтня 2010 року, ОСОБА_7 щодо поділу майна, набутого подружжям за час шлюбу, яке належить їм на праві спільної сумісної власності та визнати за кожним із них право власності на 1/2 частину нерухомого майна.
Відповідно до ч. ч. 1, 3, 5 ст. 88 ЦПК України з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_7 підлягають стягненню 1850,00 грн. по сплаті судового збору, 150,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи, у судах першої та апеляційної інстанції та з ОСОБА_5 на користь держави судовий збір у розмірі 700,00 грн.
Керуючись ст.ст. 303, 307, п. 3, 4 ч.1 ст.309, 313, 314, 316 ЦПК України, колегія суддів, -
В И Р І Ш И Л А :
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.
Рішення Довгинцівського районного суду м. Кривого Рогу від 18 грудня 2009 року скасувати і ухвалити нове рішення.
Позов ОСОБА_2 до ОСОБА_5 про визнання права власності на 1/2 частку нерухомого майна задовольнити. Розподілити майно, набуте ОСОБА_5 та ОСОБА_2 за час шлюбу, яке належить їм на праві спільної сумісної власності.
Визнати за ОСОБА_7 та ОСОБА_5 право власності на 1/2 частину за кожним на нерухоме майно: комплекс, який складається з будівель та споруд: нежитлової будівлі літ. А-2; гаражу літ. Б; гаража літ В; складу літ. Г, розташованого за № 19 а у військовому містечку-33 в м. Кривому Розі, вартість 1/2 частки якого становить 467067,00 грн., а загальна вартість – 934134,00 грн.
Стягнути з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_7 судові витрати, понесені в судах першої та апеляційної інстанцій: 1850,00 грн. по сплаті судового збору; 150,00 грн. – витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи.
Стягнути з ОСОБА_5 на користь держави судовий збір у розмірі 700,00 грн.
Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення, але може бути оскаржене у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили.
З повним текстом рішення сторони можуть ознайомитися 15 листопада 2010 року.
Головуючий : Г.О.Савіна
Судді: В.П.Турік
Л.А.Братіщева