Справа № 22ц-21682/2010 Головуючий в суді першої
Категорія № 26 (3) інстанції – Ліснецький І.В.
Доповідач – Савіна Г.О.
Р І Ш Е Н Н Я
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
22 вересня 2010 року м. Кривий Ріг
Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Дніпропетровської області в складі :
головуючого - судді Савіної Г.О.,
суддів – Турік В.П., Зубакової В.П.,
при секретарі – Бондаренко І.В.,
за участю – представника позивача ОСОБА_2,
представника відповідача Місечко Вікторії Олександрівни,
представника третьої особи ОСОБА_4,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Кривому Розі цивільну справу за апеляційною скаргою відкритого акціонерного товариства «Інгулецький гірничо-збагачувальний комбінат» на рішення Широківського районного суду Дніпропетровської області від 30 березня 2010 року за позовом ОСОБА_5 до відкритого акціонерного товариства «Інгулецький гірничо-збагачувальний комбінат» про відшкодування моральної шкоди, -
В С Т А Н О В И Л А :
У вересні 2009 року ОСОБА_5 звернулась до суду з позовом до відкритого акціонерного товариства «Інгулецький гірничо-збагачувальний комбінат» (далі – ВАТ «ІнГЗК»), який під час розгляду уточнила, просила стягнути з відповідача 130000 грн. моральної шкоди, спричиненої втратою професійної працездатності у зв’язку із професійним захворюванням та отриманням інвалідності.
Рішенням Широківського районного суду Дніпропетровської області від 30 березня 2010 року позов ОСОБА_5 задоволено частково, на її користь стягнуто з ВАТ «ІнГЗК» 45000 грн. В іншій частині позову відмовлено.
В апеляційній скарзі ВАТ «ІнГЗК» ставить питання про скасування рішення суду та відмову в задоволенні позовних вимог, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права. Зокрема, на його думку, судом залишено поза увагою, що позивачем не доведений факт заподіяння їй моральної шкоди у розмірі, який просила стягнути та те, що висновком МСЕК від 09 лютого 2010 року цей факт не встановлено, не враховано, що позивач продовжує працювати, спілкується з оточуючими та виконує покладені на неї трудові обов’язки, тому зниження професійної працездатності ніяк не позбавляє її вести звичний образ життя. Крім того, прояви хвороби у позивача з’явились задовго до втрати працездатності, проте вона свідомо продовжувала працювати у несприятливих для неї умовах праці.
Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах заявлених вимог та доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Судом встановлено, що ОСОБА_5 з 29.01.1998 року працювала на рудозбагачувальній фабриці № 2 ВАТ «ІнГЗК» у шкідливих умовах праці, у зв’язку з чим отримала професійні захворювання: радикулопатія попереково-крижова та шийна на фоні спондилоартрозу, полі сегментарної дископатії з грижами дисків С5-С6 і L5-S1, вираженими порушеннями статико-динамічної функції хребта та стійким больовим синдромом. Двобічний гонартроз другого ст., з підвивихом і реактивним синовії том, дв. плечолопатковий періартроз ПФС другого ступеню, деформуючий артроз і періартроз ліктьових суглобів ПФ нольового-першого ступеню, стабільний помірно виражений больовий синдром. Хронічне обструктивне захворювання легень першої ст., (пиловий бронхіт першої ст., емфізема легень першої ст.) ЛН першого ст. Нейросенсорна приглухуватість першого ст. (з легким зниженням слуху).
Згідно п. 16, 18 акту № 10 розслідування професійного захворювання від 07.05.2009 р. причиною професійних захворювань позивача тривала важка робота (11 років 3 місяці) в умовах впливу пилу, шуму і вібрації (1 рік 4 місяці), рівні яких перевищували норматив та визнано винним керівництво РЗФ-2 ВАТ «ІнГЗК» під час праці ОСОБА_5, яке порушило ст. 153 КЗпП та Закон України «Про охорону праці».
Висновком МСЕК від 17 червня 2009 року ОСОБА_5 встановлено 65 % втрати професійної працездатності та визнано її інвалідом третьої групи.
Позивачу протипоказана важка праця, вимушена поза, довга ходьба в умовах виробничого пилу, шуму, переохолодження.
Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції дійшов правильного висновку щодо обов’язку відповідача по відшкодуванню заподіяної моральної шкоди з огляду на наступне.
Відповідно до ч. 2 ст. 153 КЗпП України забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці покладається на власника або уповноважений ним орган.
Статтею 237-1 КЗпП України передбачено, що відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв’язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Порядок відшкодування моральної шкоди визначається законодавством.
Відповідно до п. 27 ст. 77 Закону України «Про державний бюджет України на 2006 рік» та п. 22 ст. 71 Закону України «Про державний бюджет на 2007 рік» зупинено дію абз. 4 ст. 1, підп. «є» п. 1 ч. 1 ст. 21, ч. 3 ст. 28 та ч. 3 ст. 34 Закону України від 23 вересня 1999 року № 1105-XIV «Про загальнообов’язкове державне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності», а з 01.01.2008 року відшкодування Відділенням Фонду моральної (немайнової) шкоди застрахованим особам і членам їх сімей незалежно від часу настання страхового випадку припинено.
Враховуючи те, що на час виникнення у ОСОБА_5 права на відшкодування моральної шкоди – 17 червня 2009 року – зазначені положення ст. ст. 21, 28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності», котрі передбачали відшкодування моральної шкоди не діяли, відповідно до ст. 237-1 КЗпП України обов’язок по відшкодуванню моральної шкоди судом першої інстанції обґрунтовано покладено на підприємство, з вини якого заподіяно моральну шкоду.
Факт спричинення моральної шкоди ОСОБА_5 у зв'язку з її професійним захворюванням встановлений в судовому засіданні та підтверджений наданими позивачем доказами.
Доводи апеляційної скарги про те, що прояви хвороби у позивача з’явились задовго до втрати працездатності, проте вона свідомо продовжувала працювати у несприятливих для неї умовах праці, безпідставні, оскільки ст. 13 Закону України «Про охорону праці» передбачає, що роботодавець зобов'язаний створити на робочому місці в кожному структурному підрозділі умови праці відповідно до нормативно-правових актів, а також забезпечити додержання вимог законодавства щодо прав працівників у галузі охорони праці. Роботодавець несе безпосередню відповідальність за порушення зазначених вимог.
Інші доводи відповідача спростовуються матеріалами справи та обґрунтованими висновками суду, викладеними у рішенні.
Однак, визначаючи розмір моральної шкоди, суд першої інстанції не взяв до уваги роз’яснення п.9 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995р. (з подальшими змінами) “Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди”, відповідно до якого розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає в межах заявлених вимог залежно від характеру та обсягу заподіяних позивачеві моральних і фізичних страждань, з урахуванням в кожному конкретному випадку ступеня вини відповідача та інших обставин. Зокрема, враховується характер і тривалість страждань, стан здоров’я потерпілого, тяжкість завданої травми, істотність вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, конкретних обставин по справі і наслідків, що наступили.
На думку колегії суддів, розмір моральної шкоди, визначеної судом першої інстанції, є завищеним.
Беручи до уваги конкретні обставини по справі, характер отриманого позивачем професійного захворювання, ступінь втрати нею професійної працездатності, обсяг її фізичних та моральних страждань, їх інтенсивність та довготривалість, істотність вимушених змін у її життєвих і виробничих стосунках, а також наслідків, що наступили, колегія суддів, вважає, що належною компенсацією отриманої позивачем моральної шкоди є сума 35000 грн.
Підлягає виключенню з мотивувальної частини рішення посилання суду на ст. ст. 1167 ЦК України, оскільки їх положення стосуються відшкодування моральної шкоди по недоговірним зобов’язанням, в той час як спірні правовідносини виникли із договірних трудових правовідносин, вирішення яких регулюється ст. 237-1 КЗпП України.
За таких обставин, рішення суду необхідно змінити відповідно до положень п. 3 ч. 1 ст. 309 ЦПК України, зменшивши розмір стягнутої з відповідача на користь позивача моральної шкоди та виключити з мотивувальної частини рішення посилання суду на положення ст. 1167 ЦК України.
Керуючись ст.ст. 303, 307, п.3 ч.1 ст.309, ст.ст. 314, 316 ЦПК України, колегія суддів, -
В И Р І Ш И Л А :
Апеляційну скаргу Відкритого акціонерного товариства «Інгулецький гірничо-збагачувальний комбінат» задовольнити частково.
Рішення Широківського районного суду Дніпропетровської області від 30 березня 2010 року змінити, зменшити розмір моральної шкоди, стягнутої з Відкритого акціонерного товариства «Інгулецьки гірничо-збагачувальний комбінат» на користь ОСОБА_5 з 45000 грн. до 35000 грн.
Виключити з мотивувальної частини рішення посилання на ст.1167 ЦК України.
В іншій частині рішення залишити без змін.
Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення, але може бути оскаржене у касаційному порядку до Верховного Суду України протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили.
Головуючий : Г.О.Савіна
Судді: В.П.Турік
В.П.Зубакова