Справа № 22ц-24157/2010 Головуючий в суді першої
Категорія № 26 (3) інстанції – Шум Л.І.
Доповідач – Савіна Г.О.
Р І Ш Е Н Н Я
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
06 жовтня 2010 року м. Кривий Ріг
Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Дніпропетровської області в складі :
головуючого - судді Савіної Г.О.,
суддів – Турік В.П., Братіщевої Л.А.,
при секретарі – Бадалян Н.О.,
за участю – представника позивача ОСОБА_2,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Кривому Розі цивільну справу за апеляційною скаргою Відкритого акціонерного товариства «Центральний гірничо-збагачувальний комбінат» на рішення Жовтневого районного суду м. Кривого Рогу від 26 липня 2010 року по справі за позовом ОСОБА_3 до Відкритого акціонерного товариства «Центральний гірничо-збагачувальний комбінат», третя особа - Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в м. Кривому Розі Дніпропетровської області про відшкодування моральної шкоди, -
В С Т А Н О В И Л А :
У березні 2010 року ОСОБА_3 звернувся до суду з вищезазначеним позовом, та просив стягнути з Відкритого акціонерного товариства «Центральний гірничо-збагачувальний комбінат» (далі – ВАТ «ЦГЗК») 100000 грн. моральної шкоди, спричиненої втратою професійної працездатності у зв’язку із професійним захворюванням.
Рішенням Жовтневого районного суду м. Кривого Рогу від 26 липня 2010 року позов ОСОБА_3 задоволено частково, стягнуто на його користь 40000 грн. у відшкодування моральної шкоди. В іншій частині позову відмовлено.
В апеляційній скарзі ВАТ «ЦГЗК» ставить питання про скасування рішення суду та ухвалення нового про відмову в позові посилаючись на невірне застосування судом норм матеріального та процесуального права. Зокрема, на його думку, суд не звернув уваги на його доводи щодо виконання усіх наведених в ст. 13 Закону України «Про охорону праці» функцій для забезпечення умов праці відповідно до нормативно-правових актів та не взяв до уваги, що позивачем не зазначено нормативний документ, припис якого порушив відповідач і який би забороняв проводити роботи в умовах перевищення гранично-допустимих норм. Крім того, судом залишено поза увагою, що позивачем не доведено факт спричинення йому моральної шкоди саме у розмірі, який він просив стягнути та не застосовано практику розгляду аналогічних справ апеляційним судом Дніпропетровської області.
В запереченнях на апеляційну скаргу представник позивача ОСОБА_2 просить рішення суду залишити без змін, а апеляційну скаргу відхилити, оскільки вважає її необґрунтованою.
Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах заявлених вимог та доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Судом встановлено, що позивач ОСОБА_3 тривалий час працював на Глеюватському кар’єрі, який входив до складу ВАТ «ЦГЗК» у шкідливих та небезпечних умовах праці.
Висновком ЛЕК НДІ Промислової медицини від 16 лютого 2006 року , протокол № 359, йому встановлене професійне захворювання: радикулопатія шийна і попереково-крижова з вираженими статико-динамічними порушеннями, стійким больовим і периферичним нейросудинним синдромами, нейродистрофією у вигляді двостороннього плечолопаткового періартрозу (ПФ 2 ст.), деформівного артрозу ліктьових і колінних суглобів (ПФ 2 ст.), у зв’язку з чим було складено акт розслідування хронічного професійного захворювання (а.с. 17-19).
Висновком МСЕК від 31 травня 2006 року ОСОБА_3 вперше та безстроково встановлено 45 % втрати професійної працездатності і визнано його інвалідом третьої групи.
Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції дійшов правильного висновку щодо обов’язку відповідача по відшкодуванню заподіяної моральної шкоди з огляду на наступне.
Відповідно до ч. 2 ст. 153 КЗпП України забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці покладається на власника або уповноважений ним орган.
Статтею 237-1 КЗпП України передбачено, що відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв’язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Порядок відшкодування моральної шкоди визначається законодавством.
Згідно ст. 13 Закону України «Про охорону праці» роботодавець зобов'язаний створити на робочому місці в кожному структурному підрозділі умови праці відповідно до нормативно-правових актів, а також забезпечити додержання вимог законодавства щодо прав працівників у галузі охорони праці. Роботодавець несе безпосередню відповідальність за порушення зазначених вимог.
Як убачається із акту розслідування професійного захворювання № 3 від 15 березня 2006 року, причиною професійного захворювання позивача стала багаторічна праця (протягом 40 років 10 місяців) під впливом шкідливих чинників, супроводжуючих технологічний процес.
Згідно п. 19 зазначеного акту винним в професійному захворювання визнано керівництво Глеюватського кар’єру ВАТ «ЦГЗК», яке порушило ст. 153 КЗпП України та ст. 13 Закону України «Про охорону праці».
Тому доводи відповідача щодо належного виконання ним функцій по забезпеченню умов праці відповідно до нормативно-правових актів є безпідставними.
Факт спричинення моральної шкоди ОСОБА_3 у зв'язку з його професійним захворюванням встановлений в судовому засіданні та підтверджений наданими позивачем доказами.
Інші доводи відповідача спростовуються матеріалами справи та обґрунтованими висновками суду, викладеними у рішенні.
Однак, визначаючи розмір моральної шкоди, суд першої інстанції не взяв до уваги роз’яснення п.9 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995р. (з подальшими змінами) “Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди”, відповідно до якого розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає в межах заявлених вимог залежно від характеру та обсягу заподіяних позивачеві моральних і фізичних страждань, з урахуванням в кожному конкретному випадку ступеня вини відповідача та інших обставин. Зокрема, враховується характер і тривалість страждань, стан здоров’я потерпілого, тяжкість отриманого професійного захворювання, істотність вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, конкретних обставин по справі і наслідків, що наступили.
На думку колегії суддів, розмір моральної шкоди, визначеної судом першої інстанції, є завищеним.
Беручи до уваги конкретні обставини по справі, характер отриманого позивачем професійного захворювання, ступінь втрати ним професійної працездатності, обсяг фізичних та моральних страждань, їх інтенсивність та довготривалість, істотність вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, а також наслідків, що наступили, колегія суддів вважає, що належною компенсацією отриманої позивачем моральної шкоди є сума 30000 грн.
За таких обставин, рішення суду необхідно змінити відповідно до положень п. 3 ч. 1 ст. 309 ЦПК України, зменшивши розмір стягнутої з відповідача на користь позивача моральної шкоди.
Керуючись ст.ст. 303, 307, п.3 ч.1 ст.309, ст.ст. 314, 316 ЦПК України, колегія суддів, -
В И Р І Ш И Л А :
Апеляційну скаргу Відкритого акціонерного товариства «Центральний гірничо-збагачувальний комбінат» задовольнити частково.
Рішення Жовтневого районного суду м. Кривого Рогу від 26 липня 2010 року змінити, зменшити розмір моральної шкоди, стягнутої з Відкритого акціонерного товариства «Центральний гірничо-збагачувальний комбінат» на користь ОСОБА_3 з 40000 грн. до 30000 (тридцяти) грн.
В іншій частині рішення залишити без змін.
Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення, але може бути оскаржене у касаційному порядку до Верховного Суду України протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили.
Головуючий : Г.О.Савіна
Судді: В.П.Турік
Л.А.Братіщева