Копія
справа № 2а-6442/10
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
10 листопада 2010 року
Коростенський міськрайонний суд Житомирської області у складі головуючого судді Ярмоленка В.В., розглянувши у порядку письмового провадження у м. Коростені адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до управління праці та соціального захисту населення Коростенської міської ради про визнання неправомірних дій та стягнення недовиплачених коштів, -
В С Т А Н О В И В:
В грудні 2009 року позивач звернувся до суду з позовом до відповідача, в якому зазначив, що він є потерпілим внаслідок Чорнобильської катастрофи 3 категорії, постійно проживає та працює в м. Коростені, віднесеному до зони гарантованого добровільного відселення, а тому відповідно до Закону України від 28.02.1991 року № 796 – XII «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи /далі Закон № 796 – XII/, має право на щомісячну грошову допомогу у зв’язку з обмеженням споживання продуктів харчування місцевого виробництва, доплату до заробітної плати. Однак, всупереч згаданому Закону вказані виплати проводились без застосування кратності до встановленого розміру мінімальної заробітної плати, а в твердих сумах, встановлених Постановою Кабінету Міністрів України № 836 від 26.07.1996 року, /далі «Постанова № 836»/ тому позивач вважає своє право порушеним та просить стягнути з управління праці та соціального захисту населення Коростенської міської Ради недовиплачені кошти, передбачені ст.ст. 37, 39 Закону № 796-ХІІ в розмірі 37598,63 грн. за період з 01.12.2006 року по 31.11.2009 року.
Відповідач в судове засідання не з»явився, надав до суду заперечення, в якому позовні вимоги не визнав.
Судом встановлено, що позивач має статус потерпілого внаслідок Чорнобильської катастрофи 3 категорії. Відповідно до ст.ст.37, 39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» має право на отримання щомісячної грошової допомога в зв’язку з обмеженням споживання продуктів місцевого виробництва в розмірі 40% мінімальної заробітної плати та доплату до заробітної плати, як особа, що працює на території гарантованого добровільного відселення в розмірі 2 мінімальних заробітних плат.
Проте в спірний період часу ці доплати та допомоги виплачувались частково, у фіксованому розмірі, визначеному Постановою Кабінету Міністрів України №836 від 26.07.1996 року «Про компенсаційні виплати особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», а не в кратному відношенні до мінімальної зарплати.
Згідно п. 2 «Порядку використання коштів державного бюджету для виконання програм, пов’язаних із соціальним захистом громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 20.09.2005 року № 936 розпорядниками бюджетних коштів нижчого рівня за програмами визначаються в числі інших управління праці та соціального захисту населення виконкомів міських Рад. Виплата компенсацій та допомог певних видів, в т.ч. і передбачених ст. ст. 37, 39 Закону „Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” працюючим і непрацюючим громадянам та пенсіонерам проводиться центрами по нарахуванню і виплаті соціальних допомог, управліннями праці та соціального захисту населення районних (міських) держадміністрацій, виконкомів міських, районних у містах рад за місцем реєстрації. Правовідносини між сторонами виникли з дня набрання чинності вищевказаної постанови.
Таким чином, управління праці та соціального захисту населення Коростенської міської ради є належним відповідачем по справі. В порушення вимог ст. 71 КАС України останній не довів належними доказами факти відсутності фінансування та видатків Державного Бюджету України, що направляються управлінням Міністерства праці і соціального захисту населення для реалізації виплат потерпілим внаслідок Чорнобильської катастрофи за ст.ст. 37, 39, 51 Закону № 796 – ХІІ. Згідно вказаної норми Закону обов’язок доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладено на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Однак, доказів правомірності своїх дій відповідачем не надано.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачено Конституцією та законами України.
Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їхнього життя і здоров’я, створення єдиного порядку визначення категорій зон радіоактивно забруднених територій, умов проживання і трудової діяльності за них, соціального захисту потерпілого населення визначені та закріплені в Законі України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
Відповідно до ч.2 ст.9 КАС України суд вирішує справи на підставі Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України.
Частиною 4 зазначеної статті встановлено, що у разі невідповідності нормативно-правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу.
Оскільки Верховна Рада України і Кабінет Міністрів України в наступному будь-яких рішень із цих питань не приймали, то виходячи із загальних засад пріоритетності законів над підзаконними нормативними актами при вирішенні даного спору, застосуванню підлягають саме статті Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», а не вказана Постанова КМУ.
В силу ст. 99 КАС України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод і інтересів особи встановлюється річний строк, який обчислюється з дня коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав свобод чи інтересів.
Порушення строку звернення до суду є підставою для відмови у задоволенні адміністративного позову за умови якщо на цьому наполягає одна із сторін. Як вбачається згідно заперечень відповідача, останній наполягає на застосуванні наслідків пропуску строку звернення до адміністративного суду як на підставу для відмови в задоволенні поданого позову.
Виходячи з цього, в межах строку звернення до суду підлягають судовому захисту позовні вимоги за період з 18.12.2008 року по 31.11.2009 року.
Разом з тим, обираючи спосіб захисту порушеного права позивача суд керується п.2 ч.2 ст.162 КАС України та зобов’язує відповідача вчинити певні дії, а саме нарахувати та виплатити позивачу невиплачену частину допомоги.
Керуючись ст.ст. 37,39 Закону «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», ст.ст. 11, 94, 99, 100, 158-163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, -
постановив:
Позов задовольнити частково.
Визнати дії управління праці та соціального захисту населення Коростенської міської ради щодо не нарахування та не виплати позивачу допомоги в зв’язку з обмеженням споживання продуктів місцевого виробництва та доплату до заробітної плати відповідно до визначених законом розмірів неправомірними.
Зобов’язати управління праці та соціального захисту населення Коростенської міської ради перерахувати та виплатити ОСОБА_1 допомогу в зв’язку з обмеженням споживання продуктів місцевого виробництва відповідно до вимог ст. 37 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» та доплату до заробітної плати згідно ст.39 вказаного закону починаючи з 18.12.2008 року по 31.11.2009 року.
В решті позовних вимог відмовити за їх безпідставністю.
Від сплати судових витрат сторони звільнити.
Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Київського апеляційного адміністративного суду через Коростенський міськрайонний суд шляхом подачі протягом десяти днів з дня її проголошення , а в разі проголошення вступної та резолютивної частини , з дня складання постанови в повному обсязі, заяви про апеляційне оскарження постанови суду, з послідуючою подачею апеляційної скарги, яка може бути подана протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження постанови суду .
Суддя