Справа № 2-2842/10

Р І Ш Е Н Н Я

І м е н е м  У к р а ї н и

23 листопада 2010 року  Голосіївський районний суд м. Києва в складі головуючого судді Новака А.В., при секретарі Чорнобай Т.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Голосіївської районної в місті Києві державної адміністрації про визнання права користування жилим приміщенням, -

встановив:

позивач звернулася до Голосіївського районного суду м. Києва з позовом до Голосіївської районної в м. Києві державної адміністрації про визнання права користування жилим приміщенням, мотивуючи його тим, що з січня 1980 року вона перебувала у незареєстрованому шлюбі з ОСОБА_2, з яким проживала однією сім'єю та вела з ним спільне господарство. Оскільки чоловік тривалий час тяжко хворів та не працював, позивач постійно доглядала його. У ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 помер.

Рішенням Голосіївського районного суду міста Києва від 25.01.2010 встановлено факт проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_2 однією сім'єю. Дане рішення є таким, що набрало законної сили.

У 1981 року ОСОБА_2 отримав у власність квартиру, розташовану за адресою: АДРЕСА_1, де сім'я і проживала постійно. Проте, позивач була зареєстрована у будинку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 Даний будинок у 2003 році був повністю зруйнований невстановленими особами та його приміщення стало непридатним для проживання.

Оскільки чоловік позивача – ОСОБА_2 не мав власного доходу з 1994 року, то всі витрати по утриманню квартири АДРЕСА_1 позивач вела за власний рахунок.

Крім того, за станом здоров'я ОСОБА_2 та необхіністю постійного догляду за ним, квартира АДРЕСА_1 залишилась неприватизованою, а тому позивач змушена була звернутися до суду за захистом свого права, а саме: визнання за нею права користування жилим приміщенням.

Представник позивача в судовому засіданні позов підтримав та просив суд його задовольнити.

Відповідач у судове засідання не з’явився, явку свого представника до суду не забезпечив. Про день, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, про що свідчить наявне в матеріалах справи зворотнє поштове повідомлення про вручення розписки / а.с. 101 /. Причини неявки суду не повідомив, заяви про розгляд справи у його відсутність суду не надавав. Така поведінка відповідача свідчить про умисне ухилення від явки у судове засідання з метою уникнення небажаних наслідків або про байдужість до результатів розгляду справи.

Відповідно до ч. 4 ст. 169, ч. 1 ст. 224 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання відповідача, який належним чином повідомлений, і від якого не надійшло повідомлення про причини неявки, суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів, якщо позивач не заперечує проти такого вирішення справи.

Враховуючи вищезазначене та думку представника позивача, який не заперечував проти ухвалення заочного рішення  по справі, суд вважає за можливе винести рішення у відсутність відповідача за наявними у справі доказами, яким задовольнити позовні вимоги, виходячи з наступного.

 Так, з січня 1980 року ОСОБА_1 перебувала у незареєстрованому шлюбі з ОСОБА_2, з яким проживала однією сім'єю та вела спільне господарство. Оскільки чоловік тривалий час тяжко хворів та не працював, позивач постійно доглядала його та утримувала. У ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 помер / а.с. 7 /.

 Рішенням Голосіївського районного суду міста Києва від 25.01.2010 встановлено факт проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_2 однією сім'єю / а.с. 15-16 /. Дане рішення є таким, що набрало законної сили.

Відповідно до ч. 3, 4 ст. 61 ЦПК України обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, і постанова суду у справі про адміністративне правопорушення обов’язкова для суду, що розглядає справу про цивільно-правові наслідки дій особи, стосовно якої ухвалено постанову суду, з питань, чи мали місце ці дії та чи вчиненні вони цією особою.

Відповідно до ордеру № 72961 серії Б від 16.01.1981, ОСОБА_2 видано квартиру АДРЕСА_3 (нова адреса - АДРЕСА_1), де подружжя постійно проживало / а.с. 14 /.

Проте, позивач постійно була зареєстрована у будинку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2, який у 2003 році був повністю зруйнований невстановленими особами та його приміщення стало непридатним для проживання, про що свідчать наявні в матеріалах справи копії актів комісії КП «Печерськблагоустрій» / а.с. 39-40 /.

У зв'язку з тим, що чоловік позивача – ОСОБА_2 не працював та не мав власного доходу з 1994 року, то всі витрати по утриманню квартири АДРЕСА_1 позивач вела за власний рахунок, що підтверджується копіями квитанцій про сплату житлово-комунальних та інших послуг / а.с. 19-31 /.

Крім того, оскільки чоловік позивача тривалий час хворів та перебував на постійному лікуванні та потребував догляду, квартира АДРЕСА_1 залишилась неприватизованою.

Відповідно до ст. 64 Житлового кодексу Української РСР, члени сім'ї наймача, які проживають разом з ним, користуються нарівні з наймачем усіма правами і несуть усі обов'язки, що випливають з договору найму жилого приміщення. Повнолітні члени сім'ї несуть солідарну з наймачем майнову відповідальність за зобов'язаннями, що випливають із зазначеного договору.

До членів сім'ї наймача належать дружина наймача, їх діти і батьки. Членами сім'ї наймача може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з наймачем і ведуть з ним спільне господарство.

Якщо особи, зазначені в частині другій цієї статті, перестали бути членами сім'ї наймача, але продовжують проживати в займаному жилому приміщенні, вони мають такі ж права і обов'язки, як наймач та члени його сім'ї.

За ст. 65 ЖК Української РСР, наймач вправі в установленому порядку за письмовою згодою всіх членів сім'ї, які проживають разом з ним, вселити в займане ним жиле приміщення свою дружину, дітей, батьків, а також інших осіб. На вселення до батьків їх неповнолітніх дітей зазначеної згоди не потрібно.

Особи, що вселилися в жиле приміщення як члени сім'ї наймача, набувають рівного з іншими членами сім'ї права користування жилим приміщенням, якщо при вселенні цими особами, наймачем та членами його сім'ї, які проживають з ним, не було іншої угоди про порядок користування жилим приміщенням.

Згідно зі ст. 106 Житлового кодексу Української РСР, повнолітній член сім'ї наймача вправі за згодою наймача та інших членів сім'ї, які проживають разом з ним, вимагати визнання його наймачем за раніше укладеним договором найму жилого приміщення замість попереднього наймача. Таке ж право у смерті наймача або втрати ним права на жиле приміщення належить будь-якому членові сім'ї наймача.

Відповідно до п. 9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 12.04.1985 № 2 «Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами Житлового кодексу України» (в редакції від 25.05.1998), вирішуючи спори про право користування жилим приміщенням осіб, які вселилися до наймача, суд повинен з'ясувати, чи дотриманий встановлений порядок при їх вселенні, зокрема: чи була письмова згода на це всіх членів сім'ї наймача, чи прописані вони в даному жилому приміщенні, чи було це приміщення постійним місцем їх проживання, чи вели вони з наймачем спільне господарство, тривалість часу їх проживання, чи не обумовлювався угодою між цими особами, наймачем та членами сім'ї, що проживають з ним, певний порядок користування жилим приміщенням.

Відповідно до п. 15 ч. 2 постанови Пленуму Верховного Суду України від 01.11.1996 № 9 «Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя», при розгляді спорів про право користування жилим приміщенням необхідно брати до уваги, що ст. 33 Конституції гарантує кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, свободу пересування та вільний вибір місця проживання. Це означає, що наявність чи відсутність прописки самі по собі не можуть бути підставою для визнання права користування жилим приміщенням за особою, яка там проживала чи вселилась туди як член сім'ї наймача (власника) приміщення, або ж для відмови їй у цьому.

Проте, наявність письмової згоди членів сім'ї наймача на вселення сама по собі не свідчить про те, що особи, які вселилися, не набули права користування жилим приміщенням, якщо за обставинами справи безспірно встановлено, що вони висловлювали таку згоду.

Отже, враховуючи викладені норми ст.ст. 64, 65 ЖК Української РСР, наймач і члени сім'ї, що проживають разом із ним, набувають права користування одним жилим приміщенням у будинку державного або громадського житлового фонду, особа, яка вселилась до наймача як член сім'ї, не набуває права користування займаним жилим приміщенням, якщо вона зберігла за собою право користування іншим жилим приміщенням у будинку державного чи громадського житлового фонду або якщо є інші докази того, що вона при цьому не змінювала свого постійного місця проживання.

Крім того, виходячи зі змісту ст. 65 ЖК Української РСР, за особою, яка проживає у наймача жилого приміщення як член його сім'ї, не може бути визнано право користування цим приміщенням, якщо вона зберігає постійне місце проживання у приватизованому нею жилому приміщенні.

На основі повно і всебічно з’ясованих обставин, на які посилались сторони, як на підставу своїх вимог та заперечень, підтверджених доказами, дослідженими в судовому засіданні, оцінивши їх належність та допустимість, достовірність, а також достатність і взаємний зв’язок у їх сукупності, встановивши правовідносини, які випливають із встановлених обставин та правові норми, які підлягають застосуванню до цих правовідносин, суд дійшов висновку, що позивач, проживаючи в квартирі АДРЕСА_1 та беручи до уваги ту обставину, що дане жиле приміщення є єдиним місцем її постійного проживання, виконує належним чином свої обов'язки щодо належного утримання та користування спірним жилим приміщенням, а також враховуючи, що за нею не зберігаються права користування іншими жилими приміщеннями у будинках державного чи громадського житлового фонду, то ОСОБА_1 набула право користування квартирою АДРЕСА_1 як член сім'ї наймача квартири, а тому позов підлягає задоволенню у повному обсязі.

Судові витрати між сторонами розподілити у відповідності до ст. 88 ЦПК України.

Керуючись ст.ст. 10, 11, 15, 58, 60, 88, 208-209, 212-215, 223, 294-296 ЦПК України,-

вирішив:

позов ОСОБА_1 до Голосіївської районної в місті Києві державної адміністрації про визнання права користування жилим приміщенням – задовольнити повністю .

Визнати за ОСОБА_1 право користування жилим приміщенням – квартирою АДРЕСА_1.

Заочне рішення може бути переглянуто Голосіївським районним судом міста Києва за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути  подано протягом десяти днів з дня отримання його копії.

Позивач має право оскаржити заочне рішення шляхом подачі апеляційної скарги протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу  протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення. Зазначена апеляційна скарга подається до Апеляційного суду міста Києва через Голосіївський районний суд міста Києва.

Суддя                                                                                       А. Новак