Справа № 22ц-6090/2010 Головуючий у першій інстанції – Пантелієнко В.Г.
Категорія – цивільна Доповідач – Зінченко С.П.
У Х В А Л А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
06 грудня 2010 року м. Чернігів
Апеляційний суд Чернігівської області у складі:
головуючого-судді Іваненко Л.В.,
суддів: Зінченко С.П., Ішутко В.М.,
при секретарі Бивалькевич Т.В.,
за участю: ОСОБА_6, ОСОБА_7,
ОСОБА_8, ОСОБА_9
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Чернігові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_8 на рішення Ніжинського міськрайонного суду від 21 жовтня 2010 року по справі за позовом ОСОБА_8 до територіальної громади м.Ніжина в особі Ніжинської міської ради, виконавчого комітету Ніжинської міської ради, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11 про визнання права власності за набувальною давністю на частки житлового будинку, визнання недійсним ордер, усунення перешкод у користуванні майном шляхом виселення з будинку ,
в с т а н о в и в:
В апеляційній скарзі ОСОБА_8 просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі, посилаючись на неповне з”ясування судом обставин, що мають значення для справи, порушення та неправильне застосування норм матеріального та процесуального права.
Рішенням Ніжинського міськрайонного суду від 21 жовтня 2010 року в задоволенні позову відмовлено.
Доводи апеляційної скарги зводяться до того, що судом першої інстанції не надано належної правової оцінки доказам, які мали значення для справи, зокрема архівному витягу з протоколу №16 засідання виконкому Ніжинської міської ради депутатів трудящих Чернігівської області від 05.08.1971 року на якому було прийнято рішення №312, яким визнано право соціалістичної (державної) власності на ј частину спірного будинку за ЖЕК, яка раніше належала ОСОБА_12 Апелянт зазначає, що приміщення, на яке видано ордер ОСОБА_9 не відповідає вимогам ст.58 ЖК України, а саме це приміщення не було вільним. Вказує, що в матеріалах справи відсутній жодний документ, який би офіційно підтверджував розподіл часток спірного будинку на ј та Ѕ. Зазначає, що судом не прийнято до уваги і факт щодо неправомірності постановки на баланс КП „СЄЗ” спірного будинку. Вважає, що судом безпідставно відхилено клопотання про допит в якості свідка ОСОБА_13 та не взяті до уваги покази свідків ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_16, які пояснили, що апелянт відкрито користувалась Ѕ частиною спірного будинку. Апелянт зазначає, що відповідно до положень ст.344 ЦК України за нею слід визнати право власності за набувальною давністю, оскільки вона 31 рік володіє спірною частиною будинку.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників судового розгляду, дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Відповідно до вимог ст.344 ЦК України особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років, набуває право власності на це майно, якщо інше не встановлено цим Кодексом.
Згідно з п.8 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України 2003 року правила ст.344 ЦК України про набувальну давність поширюються також на випадки, коли володіння майном почалося за три роки до набрання чинності цим Кодексом. Тобто дане положення може бути застосовано, якщо особа з 2001 року по 2011 рік відкрито і добросовісно володіє майном.
Судом по справі встановлено, що за ОСОБА_8 зареєстровано право власності на ј частину АДРЕСА_2 в м.Ніжині на підставі договору дарування від 24.10.2008 рокуа.с.12\ За ОСОБА_17 зареєстровано право власності на ј частину спірного будинку на підставі договорів купівлі-продажу від 13.05.1960 року та від 10.06.1961 року. На іншу 1\2 частину будинку право власності не зареєстровано, що вбачається їз довідки Ніжинського МБТІ №673 від 20.07.2010 року.
Відповідно до довідки КП „СЄЗ” №927 від 21.07.2010 року спірний будинок знаходиться на балансовому утриманні зазначеного підприємства.
Згідно довідки КП „СЄЗ” від 31.08.2010 року позивачка зареєстрована за іншою адресою АДРЕСА_1, являється основним квартиронаймачем цієї квартири. Також, за зазначеною адресою була зареєстрована з 1982 року по день смерті 31.01.2003 року ї її мати ОСОБА_18./а.с.39\
Відповідно до технічного паспорту на будинок АДРЕСА_2 в м.Ніжині будинок складається із трьох частин, обладнаний окремими входами та містить житлові кімнати площею 10,6м.2, 9.9 м.2 та 14.4м2. \а.с.13-15\
Право власності позивачки на ј частину, яка належить їй відповідно до договору дарування ніким не оспорюється і відповідно не оспорюється право користування частиною земельної ділянки, яку позивачка обробляє.
Оскільки строк передбачений ст.344 ЦК України, після збігу якого за позивачкою може бути визнано право власності за набувальною давністю на нерухоме майно, ще не збіг, а тому суд вірно відмовив у задоволені позову з підстав, на які посилалась позивачка.
Доводи апеляційної скарги, що після смерті ОСОБА_19, її мати, а згодом і вона користуючись її майном, набули право власності на житло, в якому проживала ОСОБА_19 не ґрунтуються на матеріалах справи, оскільки житло в якому проживала ОСОБА_19 ніколи не було її майном і власником спірної Ѕ частини будинку вона не була. Згідно вищезазначеної довідки КП „СЄЗ” будинок знаходиться на балансі цього підприємства.
Доводи апеляційної скарги, що приміщення, на яке видано ордер ОСОБА_9 не було вільним, а тому порушена ст.58 ЖК України, не заслуговують на увагу, оскільки Ѕ частина спірного будинку перебуває на балансі КП „СЄЗ”, а тому виконавчий комітет мав право видавати ордер на приміщення, Ѕ частині якого відповідає кімната площею 14,4 кв.м., ОСОБА_9, яка звернулась із відповідною заявою про надання житлі і перебувала на обліку в першочерговому списку.
Оскільки відповідачка ОСОБА_9 разом із членами сім’ї має право на проживання в кімнаті площею 14.4. кв.м в спірному будинку, тому вимоги про її виселення та зобов’язання звільнити житло суд першої інстанції визнав безпідставними і правомірно відмовив у задоволенні позову в зазначеній частині.
Інші доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом норм матеріального чи процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.
Сукупність досліджених матеріалів справи та наявні в ній докази приводять апеляційний суд до переконання, що судом першої інстанції правильно встановлені правовідносини між сторонами і їм дана вірна юридична оцінка на підставі повно і всебічно досліджених обставин справи, вірно застосовано закон, який підлягав застосуванню.
Керуючись ст.ст. 303, 307, 308, 314-315, 319, 325 ЦПК України, апеляційний суд
У х в а л и в:
Апеляційну скаргу ОСОБА_8 відхилити.
Рішення Ніжинського міськрайонного суду від 21 жовтня 2010 року залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.
Головуючий: Судді: