Справа № 2-3380/1-2010р.

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

             04 жовтня 2010 року  Дніпровський  районний суд м. Києва в складі:

Головуючого судді :                                                                                      БАРТАЩУК Л.П.,  

при секретарі:                                                                                                 Клименко І.М.

з участю позивача:                                                                                         ОСОБА_1

представника відповідача:                                                                            ОСОБА_2

           розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості та відшкодування моральної шкоди,  -

ВСТАНОВИВ:

            Позивач – ОСОБА_1 звернувся з позовною заявою про стягнення з ОСОБА_3 заборгованості за договором позики та моральної шкоди, які уточнив та доповнив в попередньому судовому засіданні, надавши суду письмову заяву про уточнення та доповнення позовних вимог.

            В судовому засіданні підтримав позовні вимоги з урахуванням уточнень та доповнень, просив стягнути з ОСОБА_3 заборгованість за договором позики від 22.07.2008р. – 142 800 грн., грошові кошти за користування грошовими коштами – 33 674, 39 грн., 3% річних – 6 24, 07 грн., моральну шкоду – 10 000 грн., а також понесені ним судові витрати.

          Позовні вимоги мотивовані тим, що 22.07.2008р. між ним та відповідачем було укладено договір позики, відповідно до умов якого він передав ОСОБА_3 грошові кошти в сумі 142 800 грн. строком на один рік. Повернення грошей могло бути здійснено частками, але повернення останньої частини мало  відбутися не пізніше 22.07.2009 року. Гроші були ним передані відповідачці одразу після укладення договору, в якості забезпечення виконання договору, як це було передбачено умовами договору,  остання віддала йому свідоцтво про право на спадщину за законом. Оскільки грошові кошти відповідачка в строк, обумовлений договором, не повернула, на неодноразові звернення з вимогою повернути гроші, відповідачка не реагує і зобов’язання не виконала, він вимушений був звернутися до суду за захистом свого порушеного права та інтересу.

          Представник відповідача в судовому засіданні позовні вимоги  не визнав, надавши суду письмові заперечення, оригінал свідоцтва про право на спадщину за законом та договору позики, просив в задоволенні позовних вимог відмовити з тих підстав, що відповідачка здійснила своєчасно та в повному обсязі всі розрахунки з позивачем, що підтверджується оригіналом свідоцтва про право на спадщину за законом, яке позивач повернув їй після всіх розрахунків, відповідно до умов договору. Зазначив, що жодного доказу звернення з претензіями до відповідачки позивач не надав, до органів внутрішніх справ не звертався, факт добровільного повернення свідоцтва визнає, будь-яких додаткових угод чи розписок, предметом яких є зобов’язання відповідачки щодо  розрахунків за договором позики, немає.    

          Вислухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали справи, оцінивши зібрані у справі докази, судом встановлено наступне.

            22.07.2008 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 був укладений договір позики.

          Відповідно до  даного договору ( п.1), ОСОБА_4 передає ОСОБА_3 грошові кошти в розмірі 142800 гривень, а ОСОБА_3 зобов'язується в строк до 22.07.2009 року повернути вказані кошти (п. 2 Договору).

         Згідно з п. 4 договору позики, позичальник (ОСОБА_3О.) в якості застави передає кредитору (ОСОБА_4) документи – свідоцтво про право на спадщину за законом, зареєстроване в реєстрі за №10-1340 та записане в реєстрову книгу за №д.1256-87 за реєстровим №499 27.10.2006 року, що засвідчує її право власності, якою вона зобов’язується відповідати за своєчасне повернення позики.

         В забезпечення виконання вищевказаних умов договору, ОСОБА_3 передала ОСОБА_4 свідоцтво про право на спадщину за законом, зареєстроване в реєстрі за №10-1340 та записане в реєстрову книгу за №д.1256-87 за реєстровим №499 27.10.2006 року, що не заперечується позивачем.

        З пояснень представника відповідача вбачається, що вже через місяць після підписання вищевказаного Договору, на виконання п. 2 договору позики, ОСОБА_5, який являється сином ОСОБА_3 та діяв від імені ОСОБА_3, передав кошти в розмірі 142800 грн. ОСОБА_4, а ОСОБА_4  повернув свідоцтво про право на спадщину за законом.

         З пояснень позивача вбачається, що він добровільно повернув відповідачці зазначене свідоцтво про право на спадщину, оскільки остання хотіла продати нерухоме майно й розрахуватися з ним.   Вважає, що пояснення представника відповідача не можуть бути взяті до уваги, оскільки вони не підтверджені показаннями свідків.

          Відповідно до статті 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

          В силу ст. ст. 1046, 1048 ЦК України, за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність іншій стороні (позичальникові) грошові кошти, а позичальник зобов’язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передачі грошових коштів. Позикодавець має право на отримання процентів від суми позики. Розмір та порядок процентів встановлюються договором.

          Відповідно до ст. 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору.

        Згідно зі ст. 629 ЦК України, договір є обов’язковим для виконання сторонами.

         Суд критично ставиться до пояснень позивача, оскільки, передбачивши у договорі позики від 22.07.2008р. умови повернення позивачем відповідачу правовстановлюючого документу – свідоцтва про право на спадщину за законом, зареєстроване в реєстрі за №10-1340 та записане в реєстрову книгу за №д.1256-87 за реєстровим №499 від 27.10.2006р., останній, пояснивши, що дійсно тримав оригінал документу у себе, добровільно повернув його відповідачці. Вказану обставину  позивач визнав в судовому засіданні (згідно ст. 61  ЦПК не підлягає доказуванню).

          Жодного доказу звернення (усного чи письмового) до відповідачки щодо невиконання нею зобов’язань за договором позики чи з вимогою  повернути йому позичені грошові кошти, позивач суду не надав.

          Викладені вище обставини свідчать, на думку суду про повне та своєчасне виконання відповідачкою взятих на себе зобов’язань та повернення позивачу позичених грошових коштів.

          Доводи позивача про те, що відповідачем не доведені обставини розрахунків з ним, є необґрунтованими, оскільки, згідно п. 12 постанови Пленуму Верховного Суду України №9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» від 06.11.2009р., - зі змісту абзацу другого частини першої статті 218 ЦК не може доводитися свідченням свідків не лише заперечення факту вчинення правочину або оспорювання окремих його частин, а й факт його вчинення, а також виконання зобов'язань, що виникли з правочину..

          Таким чином, наявність оригіналу свідоцтва про право на спадщину за законом, зареєстрованого в реєстрі за №10-1340 та записаного в реєстрову книгу за №д.1256-87 за реєстровим №499 27.10.2006р. у Відповідачки, доводить добросовісне та своєчасне виконання ОСОБА_3 зобов'язань перед ОСОБА_4.

          Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

           Посилання позивача на те, що поряд з договором позики існувала усна домовленість про сплату відповідачкою на його користь процентів за користування грошовими коштами, є необгрунтованими та спростовуються доказами, які зібрані у справі, оскільки мають підтверджуватися письмовою угодою сторін. Будь-яких доказів наявності додаткової угоди , яка б пепредбачала сплату відповідачкою процентів за користуівання грошими, позивачем не надано.

           Згідно ч. 1 статті 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.

          Оскільки суд вважає недоведеними обставини невиконання відповідачкою взятих на себе зобов’язань, в задоволенні позовних вимог про стягнення моральної шкоди, трьох відсотків річних  слід відмовити.

       Відповідно до ст.ст. 209, 218 ЦПК України, у судовому засіданні 04.10.2010р. судом проголошено вступну та резолютивну частину рішення, клопотань про отримання вступної та резолютивної частин рішення він сторін не надходило, повний текст рішення складений 05.10.2010р.

       Враховуючи викладене, керуючись ст.ст. 625, 527, 629,  1046, 1048 ЦК України,  ст.ст. 10, 11, 57-61, 209, 210, 212-215, 218, 223, 294 ЦПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

           В позові ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості та відшкодування моральної шкоди Позов ОСОБА_6 до ОСОБА_7 про стягнення боргу  - відмовити.

  Рішення може бути оскаржено до Апеляційного суду м. Києва через Дніпровський  районний суд м. Києва  шляхом подання апеляційної скарги протягом десяти днів з дня його проголошення. А учасниками судового розгляду справи, які не брали участь в судовому засіданні, протягом 10 днів з дня отримання копії рішення.  

               СУДДЯ: