Справа №2-3467/1- 2010 р.
Р І Ш Е Н Н Я
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
13 вересня 2010 року Дніпровський районний суд м. Києва в складі:
Головуючого судді БАРТАЩУК Л.П.
при секретарі Полторак І.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України у Дніпровському районі м. Києва про виплату недоплаченої щомісячної державної соціальної допомоги як «Дитині війни», -
ВСТАНОВИВ:
Позивач – ОСОБА_1 звернувся до суду з вказаним позовом до відповідача, просить зобов’язати Управління Пенсійного фонду України у Дніпровському районі м. Києва здійснити перерахунок та виплату йому заборгованості по підвищенню пенсії як «дитині війни» в період з 9 липня 2007 року по теперішній час, зобов’язати Управління Пенсійного фонду України у Дніпровському районі м. Києва в подальшому виплачувати йому підвищення пенсії як «дитині війни», а також стягнути з відповідача на його користь судові витрати.
Посилаючись на ст.6 ЗУ «Про соціальний захист дітей війни», позивач вважає, що він має право на отримання щомісячної доплати до пенсії у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком, проте Відповідачем нараховується та здійснюється виплата 10 % мінімальної пенсії за віком, що порушує його законне право на належний соціальний захист.
В судове засідання від представника позивача надійшла письмова заява, згідно з якою просить справу розглянути у її відсутність та у відсутність позивача, підтримує позовні вимоги та просить їх задовольнити з підстав, викладених в заяві.
Відповідач, повідомлений належним чином про час та місце судового засідання, в судове засідання свого представника не направив, подав до суду письмові заперечення, проти позову заперечує в повному обсязі, зазначивши, що діяв в межах повноважень, наданих йому Законами України та підзаконними нормативно-правовими актами. Зокрема, відповідач зазначив, що ЗУ «Про соціальний захист дітей війни» передбачено, що фінансування виплат по даному Закону проводиться з державного бюджету України, який затверджує Верховна Рада України, разом з тим п.12 ст.71 ЗУ «Про Державний бюджет України на 2007 рік» та п.41 розділу ІІ «Внесення змін до деяких законодавчих актів України» ЗУ «Про Державний бюджет України на 2008 рік» було зупинено на 2007, 2008 роки дію ст.6 ЗУ «Про соціальний захист дітей війни». Рішенням Конституційного Суду України від 09.07.2007 року № 6-рп/2007 визнано неконституційними, зокрема положення п.12 ст.71 ЗУ «Про Державний бюджет України на 2007 рік» та Рішенням Конституційного Суду України від 22.05.2008 року №10-рп/2008 у справі №1-28/2008 , визнано неконституційними, зокрема положення п.4 1 розділу ІІ «Внесення змін до деяких законодавчих актів України» ЗУ «Про Державний бюджет України на 2008 рік» , разом з цим, законом не визначено величину мінімальної пенсії за віком, що застосовується для обчислення підвищення пенсії особам, яким встановлено статус «дитини війни», у зв’язку з цим вимоги позивача за період 2007 рік відповідач вважає безпідставними. Крім того, Рішення КСУ не мають зворотної дії в часі, а тому зазначені положення Закону, якими зупинено дію ст.6 ЗУ "Про соціальний захист дітей війни", втратили чинність з моменту прийняття вказаного Рішення, а тому вимоги Позивача за період з 01.07.2007 є безпідставними. За цей період відповідачем позивачу здійснювалось нарахування та виплата надбавки у розмірі 10% від прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, на підставі абз.4 п.20 ст.14 ЗУ «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту». З 22 травня 2008 року відповідач здійснює нарахування та виплату позивачу 10% надбавки на підставі Постанови КМУ №530 від 28.05.2008 у таких розмірах з 22.05.2008 - 48,1 гривні, з 1.07.2008 - 48,2 гривні та з 1.10.2008 і по теперішній час – 49,8 гривень. В частині вимог позивача з 01.01.2007 року відповідач вважає попущеним 3-х річний строк позовної давності. За вказаних вище обставин, відповідач вважає свої дії правомірними, а вимоги позивача необґрунтованими і такими, що не підлягають задоволенню.
З’ясувавши обставини справи та перевіривши їх доказами шляхом дослідження письмових доказів в матеріалах справи, суд приходить до наступних висновків.
На підставі наявних в матеріалах справи даних, судом встановлені наступні обставини, які також не заперечуються сторонами: Позивач ОСОБА_1 знаходиться на обліку в Управлінні Пенсійного фонду України в Дніпровському районі м. Києва, має статус «Дитина війни», отримує пенсію за віком.
З 22.05.2008р. Відповідачем, на виконання ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», в порядку, врегульованому шляхом внесення змін до Закону України «Про державний бюджет України на 2008 рік» та про внесення змін до деяких законодавчих актів України», на підставі абз.4 п.20 ст.14 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» Позивачу здійснювалось нарахування та виплата надбавки у розмірі 10% від прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність.
З 22 травня 2008 року відповідач здійснює нарахування та виплату підвищення до пенсії на підставі Постанови КМУ №530 від 28.05.2008 у таких розмірах: з 22.05.2008 - 48,1 гривні, з 01.07.2008 - 48,2 гривні та з 01.10.2008 і по теперішній час – 49,8 гривень. Нарахування та виплата позивачу на підставі ст.6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" доплати до пенсії в розмірі 30% від мінімальної пенсії за віком відповідачем за період з липня 2007 року і по даний час не здійснювалось, що не заперечує відповідач.
Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ст.8 Конституції України діє принцип верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з питань захисту прав людини.
Згідно з ч.1 ст. 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Таким чином, щомісячна доплата до пенсії для дітей війни є формою соціального забезпечення громадян, які відповідно до спеціального закону, є дітьми війни. Тобто, фактично ця щомісячна надбавка є формою реалізації конституційного права громадян, які є дітьми війни, на соціальний захист.
Відповідно до ст.6 ЗУ "Про соціальний захист дітей війни" дітям війни пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищуються на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком.
Дію положення ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» на 2006-2007 роки зупинено Законами України «Про державний бюджет України на відповідні роки», а застосування законів, дію яких зупинено не допускається.
У зв’язку з виключенням п.17 ст.77 Закону України «Про державний бюджет на 2006 рік» від 20.12.2005 року відповідно до Закону України Про внесення змін до Закону України «Про державний бюджет України на 2006 рік» від 19.01.2006 року дію ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» було відновлено в межах виконання бюджету на відповідний рік.
Таким чином, дії відповідача щодо не нарахування та невиплати позивачу вказаного підвищення до пенсії за 2006 рік відповідно до Закону України «Про соціальний захист дітей війни» є правомірними, оскільки він керувався Законом України «Про державний бюджет України на 2006 рік», положення якого неконституційними не визнавалися.
Рішенням Конституційного Суду України у справі №1-29/2007 за конституційним поданням 46 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень статей 29,36 частини другої статті 56, частини другої статті 62, частини першої статті 66, пунктів 7,9,12,13,14,23,29,30,39,41,43,44,45,46 статті 71, статей 98,101,103,111 Закону України «Про державний бюджет України на 2007 рік» (справа про соціальні гарантії громадян) від 09.07.07 №6-рп/2007 року (далі – Рішення КСУ), визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційними) пункт 12 статті 71 Закону України «Про державний бюджет України на 2007 рік», яким зупинено на 2007рік дію статті 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», з урахуванням статі 111 Закону України «Про державний бюджет України на 2007 рік» від 19.12.2006 року №489.
Крім того, Рішенням Конституційного Суду України визначено, що зупинення законом про Державний бюджет дії інших законів України щодо надання пільг, компенсації і гарантії, внесення змін до інших законів України, встановлення іншого (додаткового) правового регулювання відносин, ніж передбачено законами України, не відповідає статтям 1,3 частині другій статті 6, частині другій статті 8, частині другій статті 19, статтям 21,22, пункту 1 частини другої статті 92, частинам першій, другій, третій статті 95 Конституції України.
А тому, Верховна Рада України не повноважена при прийнятті закону про Державний бюджет України включати до нього положення про внесення змін до чинних законів України, зупиняти дію окремих законів України та/або будь-яким чином змінювати визначене іншими законами України правове регулювання суспільних відносин.
Водночас, пунктом 3 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України у справі №18/183-97 за конституційним зверненням щодо офіційного тлумачення частини п’ятої статті 94 та статті 160 Конституції України (справа про набуття чинності Конституцією України) від 03 жовтня 1997 року №4-зп зазначається, що конкретна сфера суспільних відносин не може бути водночас врегульована однопредметними нормативними правовими актами однакової сили, які за змістом суперечать один одному. Звичайно є практика, коли наступний у часі акт містить пряме застереження щодо повного або часткового скасування попереднього. Загальновизнаним є й те, що з прийняттям нового акта, якщо інше не передбачено самим цим актом, нормативний акт, який діяв у часі раніше, не застосовується до правовідносин.
Таким чином, дії відповідача до набуття чинності Рішення Конституційного Суду України від 09.07.07 №6-рп/2007 року є правомірними, оскільки він керувався останнім у часі нормативно-правовим актом – Законом України «Про державний бюджет України на 2007 рік».
Відповідно ст.7 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" фінансове забезпечення державних соціальних гарантій здійснюється за рахунок Державного бюджету України.
Поряд з цим, у справі "Кечко проти України" Європейський Суд з прав людини констатував, що не приймає аргумент Уряду щодо бюджетних асигнувань, оскільки органи державної влади не можуть посилатись на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов’язань.
Таким чином, реалізація особою права, яке пов’язане з отриманням бюджетних коштів і базується на спеціальних та чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актів національного законодавства, не залежить від бюджетних асигнувань, відсутність яких не може бути підставою для порушення прав громадян на соціальний захист, в тому числі й на отримання надбавки до пенсії, яка прямо передбачена законом, а тому вважає в цій частини доводи відповідача безпідставними.
Правовідносини, що виникають у процесі реалізації права на отримання надбавки до пенсії основані на принципі юридичної визначеності. Відповідно до позиції Суду ЄС у справі 41/74 van Duyn v. Home Office, цей принцип не дозволяє державі посилатися на відсутність певного нормативного акта, який визначає механізм реалізації прав та свобод громадян, закріплених у конституційних та інших актах. Зацікавлені особи повинні мати змогу покладатися на зобов’язання, взяті державою, навіть якщо такі зобов’язання містяться у законодавчому акті, який загалом не має автоматичної прямої дії.
Відповідно до ст.22 Конституції України конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.
Частиною 3 ст. 46 Конституції України встановлено, що пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом. Іншими словами, пенсії та інші види соціальних виплат що є єдиним джерелом існування не можуть бути нижче від прожиткового мінімуму, який встановлюється законом.
Відповідно до ст.2 Закону України "Про прожитковий мінімум", прожитковий мінімум застосовується зокрема для: встановлення розмірів мінімальної заробітної плати та мінімальної пенсії за віком, визначення розмірів соціальної допомоги, допомоги сім'ям з дітьми, допомоги по безробіттю, а також стипендій та інших соціальних виплат виходячи з вимог Конституції України та законів України; формування Державного бюджету України та місцевих бюджетів.
Відповідно до ч.1 ст.28 Закону України "Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування" мінімальний розмір пенсії за віком за наявності у чоловіків 25, а у жінок - 20 років страхового стажу встановлюється у розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом. Відповідно до ч.3 цієї статті вказаний мінімальний розмір пенсії за віком застосовується виключно для визначення розмірів пенсій, призначених згідно з цим Законом.
Враховуючи вищевикладене, виходячи з положень ст.6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" та ч.1 ст.28 Закону України "Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування", суд вважає за можливе та належне застосування для визначення розміру щомісячної доплати до мінімальної пенсії за віком розмір прожиткового мінімуму, оскільки в даному випадку мінімальний розмір пенсії за віком використовується лише як коефіцієнт для визначення розміру щомісячної доплати до пенсії, що на думку суду, не суперечить вимогам ч.3 ст.28 Закону України "Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування", а іншого мінімального розміру пенсії законодавством не передбачено. У зв’язку з чим, суд вважає безпідставним та необґрунтованим протилежні доводи відповідача в цій частині.
Таким чином позивач має право та законні підстави для отримання підвищення до пенсії в розмірі 30% мінімальної пенсії за віком.
Згідно ст.257 ЦК України, загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
У відповідності до частини 4 ст.267 ЦК України, сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
Проте, згідно з ч. 5 цієї ж норми права, якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.
Як вбачається з матеріалів справи, позовну заяву ОСОБА_1 подав до суду 25.08.2010р., звернувшись попередньо до відповідача з листом і саме з відповіді відповідача на свій лист від 18.05.2010р. дізнався про порушення її прав.
Таким чином, доводи відповідача про відмову в задоволенні позовних вимог з мотивів пропущення позивачем строку позовної давності судом не приймаються.
Оскільки положення п.12 ст.71 Закону України "Про Державний бюджет України на 2007 рік" та п.41 розділу ІІ «Внесення змін до деяких законодавчих актів України» Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік», якими було зупинено відповідно на 2007 рік та 2008 рік дію ст.6 ЗУ "Про соціальний захист дітей війни", визнані неконституційними відповідно Рішеннями Конституційного Суду України від 09.07.2007 року № 6-рп/2007 та №10-рп/2008 від 22.05.2008 року, які не мають зворотної дії в часі, вимоги позивача за 2008 підлягають частковому задоволенню за періоди починаючи відповідно з 09.07.2007 та з 22.05.2008 – часу відновлення дії ст.6 Закону.
З огляду на що, доводи позивача про неконституційність вищевказаних положень законів України про Держаний бюджет з моменту набрання ними чинності є безпідставними і такими, що не ґрунтуються на чинному законодавстві України.
При цьому, оскільки, як встановлено протягом судового розгляду, позивачеві тільки з 22.05.2008 року і по даний час підвищення до пенсії, як дитині війни, виплачувалось у розмірах відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України №530 від 28.05.2008, за 2007 рік надбавка не нараховувалася та не виплачувалася.
За таких обставин вимоги позивача про зобов’язання відповідача провести нарахування та виплату позивачеві державної соціальної допомоги як дитині війни у розмірі, визначеному ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» за періоди з 09.07.2007 року по 31.12.2007 року, з 22.5.2008 року по 31.12.2008 року та, починаючи з 01.01.2009 року, підлягають задоволенню з урахуванням проведених відповідачем за цей період виплат.
Вимоги позивача про призначення щомісячного підвищення до пенсії як дитині війни відповідно до ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» на майбутнє задоволенню не підлягають як безпідставні, оскільки право позивача на дану соціальну виплату встановлено та гарантовано Законом і здійснюється у встановленому Законом порядку, а відповідно до ст.ст.1, 3 ЦПК України судом здійснюється захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод та інтересів, що виключає їх захист на майбутнє.
Відповідно до ст.88 ЦПК України з відповідача на користь позивача підлягають стягненню понесені та документально підтверджені судові витрати пропорційно до задоволеної частини вимог, які складаються з судового збору у сумі 51,00 коп. та витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи в сумі 37, 50 коп.
Керуючись ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», ст.28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», ст.ст. 6, 10-11, 57-60, 88, 208, 209, 212-215, 218, 223, 294 ЦПК України, суд, -
ВИРІШИВ:
Позовні вимоги ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України у Дніпровському районі м. Києва про виплату недоплаченої щомісячної державної соціальної допомоги як «Дитині війни» - задовольнити частково.
Зобов'язати Управління Пенсійного фонду України у Дніпровському районі міста Києва нарахувати та виплатити ОСОБА_1 щомісячну державну соціальну 30% надбавку до пенсії як дитині війни у відповідності до ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», з урахуванням проведених виплат, за наступні періоди: з 9 липня 2007 року по 31 грудня 2007 року включно, з 22 травня 2008 року по 31 грудня 2008 року включно, з 1 січня 2009 року по 31 грудня 2009 року включно та, починаючи з 01.01.2010 року по 13.09.2010 року..
Стягнути з Управління Пенсійного фонду України у Дніпровському районі місті Києва на користь ОСОБА_1 судові витрати у розмірі 88,50 гривень.
В задоволенні решти позовних вимог ОСОБА_1 – відмовити.
Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до Апеляційного суду м. Києва.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом 10 днів після проголошення рішення через Дніпровський районний суд м. Києва, а учасниками судового розгляду, які не брали участі в судовому засіданні – протягом 10 днів з дня отримання копії рішення.
СУДДЯ: