Справа № 22ц-77/2007р. Головуючий в 1-й інстанції: Пелиха О.О.
Категорія: Доповідач: Борисов Є.А.
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
23 січня 2007 року Судова колегія судової палати з цивільних справ апеляційного суду Луганської області у складі:
головуючого: Борисова Є.А.
суддів: Кравченко Н.В., Пригорнєвої Л.І.
при секретарі: Годуновій К.В. розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Луганську цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Старобільського районного суду Луганської області від 18 вересня 2006року за позовом ОСОБА_1 до приватного підприємства «Аштарак» про стягнення заробітної плати та моральної шкоди
ВСТАНОВИЛА:
У червні 2006 року «озивачка звернулась до суду з позовом, обґрунтовуючі його тим, що з 22.10.2tN34 року по 19.04.2005 року вона працювала в ПП «Аштарак» в якості маляра-штукатура і була звільнена з підприємства за угодою сторін. При прийнятті на роботу між нею і, директором ПП «Аштарак» була досягнута домовленість про оплату праці з розрахунку 20 гри. за один день (вихід). З дня прийому на роботу і до*"1 січня 2005 року оплата праці здійснювалась відповідно до умов трудового договору, а за період часу з січня 2005 року по 19 квітня 20Q5 року, тобто до моменту її звільнення заробітна плата їй не виплачувалась і заборгованість склала 1440 грн. На неодноразові вимоги про виплату заборгованості керівництво підприємства відповідало відмовою і тому позивачка просила суд стягнути з ПП «Аштарак» на її користь заборгованість з заробітної плати в сумі 1440 грн, а також відшкодувати моральну шкоду в сумі 1770 грн, завдану тривалою невиплатою заробітної плати..
Рішенням Старобільського районного суду Луганської області від 18 вересня 2006 року позовні вимоги ОСОБА_1 були залишені без задоволення в повному обсязі за їх необґрунтованістю.
В апеляційній скарзі позивачка просить рішення суду скасувати, справу направити до того ж суду на новий розгляд, посилаючись на те, що рішення суду ухвалено з порушенням норм матеріального і процесуального права і що висновки суду не відповідають обставинам справи.
В судовому засіданні позивачка апеляційну скаргу підтримала. Представник відповідача в судовому засіданні апеляційну скаргу не визнав, просив рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Заслухавши доповідача, позивачку, представника відповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обгрунтованість рішення суду, та обговоривши доводи апеляційної скарги, судова колегія вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення суду підлягає зміненню з ухваленням нового рішення з наступних підстав.
Згідно з вимогами ст.303 ч.І ЦПК України, під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обгрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції.
Відповідно до ч.З ст. 303 ЦПК України Апеляційний суд не обмежений доводами апеляційної скарг. Якщо під час розгляду справи буде встановлено неправильне
2
застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення.
Відмовляючи ОСОБА_1 в задоволенні її позовних вимог про стягнення заборгованості по заробітній платі, суд виходив з того, що позовні вимоги в цій частині є необгрунтованими в повному обсязі.
Однак з таким висновком суду погодитись не можна з наступних підстав.
Відповідно до ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після предявлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган у всякому випадку повинен у зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
Відповідно до ч.іст.233 КЗпП України, працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міеькрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.
У разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до
суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь -яким
строком. .
Згідно з ст. 234 КЗпП України у разі пропуску з поважаних причин строків встановлених статтею 233 КЗпП України, районний, районний у місті, міський чи міськрайонний суд може поновити ці строки.
З матеріалів справи вбачається, що позивачка ОСОБА_1 працювала в ПП «Аштарак» на посаді маляра-штукатура з 22.10.2004 року по 19.04.2005 року і була звільнена за угодою сторін. Вказані обставини підтверджуються матеріалами справи і не оспорюються сторонами.
З матеріалів справи також вбачається, що в січні 2005 року позивачка отримала нараховану їй заробітну плату в сумі 127 грн.53 коп., що підтверджується наявною в матеріалах справи копією відомості на виплату заробітної плати за січень 2005 року.
За таких обставин судова колегія вважає, що висновок суду першої інстанції про необґрунтованість позовних вимог ОСОБА_1 про стягнення заробітної плати за січень 2005 року є правильним і в цій частині рішення суду повинно бути залишено без змін, оскільки будь-яких доказів, які б підтверджували б ту обставину, що вона не отримувала належну їй заробітну плату ОСОБА_1 не надала, клопотань про призначення експертизи на предмет встановлення дійсності її підпису на платіжному документі не заявляла.
Щодо позовних вимог ОСОБА_1 в частині стягнення заробітної плати за період часу з лютого 2005 по 19 квітня 2005 року, тобто до моменту її звільнення з підприємства, то судова колегія вважає, що в цій частині позовні вимоги підлягають залишенню без задоволення за пропуском строку звернення до суду за вирішенням спору. До такого висновку колегія суддів прийшла виходячи з наступного.
Згідно зі ст. 233 КЗпП України загальний строк звернення до суду за вирішенням трудових спорів становить три місяці з дня коли працівники дізналися або повинні були дізнатися про порушення своїх прав. Виняток вказаною нормою з цього правила встановлено для позовів працівників про стягнення належної ім заробітної плати, з якими вони можуть звертатись до суду без обмеження будь-яким строком. Тобто в данному випадку йде мова про те, що працівник може звернутися до суду за стягненням суми заробітної плати, яка йому вже нарахована, але з будь-яких причин не виплачена. В усіх інших випадках на спори, пов'язані з заробітною платою поширюються загальні правила щодо строків звернення до суду за вирішенням питання про її нарахування та стягнення. Як вбачається з позовної заяви, з позовом про стягнення заробітної плати за період з 1 січня 2005 року по 19 квітня 2005 року ОСОБА_1 звернулась 29.06.2006 року і при цьому
3
доказів про те, що заробітна плата за період з лютого 2005 року і по 19 квітня 2005 року їй була нарахована, але не виплачена позивачка не надала. Разом з тим з матеріалів справи вбачається, що за вказаний період часу, а саме з лютого 2005 року по 19 квітня 2005 року, заробітна плата їй не нараховувалась і не виплачувалась, у зв'язку з виниклим спором з роботодавцем, про що їй було відомо при звільненні у квітні 2005 року, тому судова колегія вважає, що вона повинна була звернутися за вирішенням спору протягом загального строку давності, який становить три місяці і сплинув у липні 2005 року.
Будь-яких обставин, що свідчили б про поважність причин пропуску строку звернення до суду колегія не вбачає, сама позивачка не ставить перед судом питання про поновлення строку
Що стосується позовних вимог щодо стягнення моральної шкоди, то в цій частині судова колегія вважає за можливе рішення суду першої інстанції залишити без змін, оскільки як вбачається з матеріалів справи позивачка не надала будь-яких доказів, які б підтверджували факт завдання їй з вини відповідача моральних страждань, факт втрати нею нормальних життєвих зв'язків і необхідності застосування додаткових зусиль для організації свого життя.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 116, 233, 234 КЗпП України, ст..ст. 303, 304, 307, 309,316, 317,319 ЦПК України, судова "колегія, -
ВИРІШИЛА:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Старобільського районного суду Луганської області від 18 вересня 2006 року по справі за позовом ОСОБА_1 до приватного підприємства «Аштарак» про стягнення заробітної плати та моральної шкоди змінити.
Скасувати зазначене рішення в частині відмови в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ПП «Аштарак» про стягнення заборгованості по заробітній платі за період часу лютий-квітень 2005 року за їх необґрунтованістю.
Відмовити ОСОБА_1 у задоволенні вказаних позовних вимог за пропуском строку звернення до суду за вирішенням спору.
В іншій частині рішення Старобільського районного суду Луганської області від 18 вересня 2006 року залишити без змін.
Це рішення набуває чинності негайно та може бути оскаржене безпосередньо до Верховного Суду України у касаційному порядку протягом двох місяців з моменту його проголошення.