Справа № 445/992/20                                Головуючий у 1 інстанції: Пилип"як П.В.

Провадження № 22-ц/811/847/21                 Доповідач в 2-й інстанції: Савуляк Р. В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 вересня 2021 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Львівського апеляційного суду в складі:

головуючого судді: Савуляка Р.В.,

суддів: Мікуш Ю.Р., Приколоти Т.І.

за участі секретаря: Савчук Г.В., з участю ОСОБА_1 , представника ОСОБА_2 – ОСОБА_3 , розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Золочівського районного суду Львівської області від 15 січня 2021 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу,-

ВСТАНОВИЛА:

У червні 2020 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до ОСОБА_2 про стягнення боргу.

Позовні вимоги мотивував тим, що 01 березня 2009 року між ним та ОСОБА_2 було укладено договір позики на суму 50000 дол. США, з умовою виплати 6% від суми щомісячно, що підтверджується борговою розпискою від 01 березня 2009 року.

Окрім того, 22 грудня 2009 року між ним та ОСОБА_2 було укладено договір позики на суму 35000 доларів США, який посвідчили нотаріально.

Також, 22 грудня 2009 між ним та ОСОБА_2 було укладено попередній договір купівлі-продажу земельної ділянки площею 0,0544 га, згідно якого ним як завдаток було сплачено останньому 35 000 доларів США.

Таким чином, загальна сума отриманих ОСОБА_2 коштів становить 120 000 доларів США.

Зазначав, що відповідач також повинен сплатити йому 6% за 123 місяці прострочення платежів за договором позики від 01 березня 2009 в розмірі 369000 дол. США, а також 35000 доларів США за невиконання умов попереднього договору купівлі-продажу земельної ділянки.

У зв`язку з невиконанням ОСОБА_2 зобов`язань за договорами, просив стягнути на його користь загальну суму заборгованості – 524 000 доларів США, що еквівалентно 13 938 400 гривень.

Оскаржуваним рішенням Золочівського районного суду Львівської області від 15 січня 2021 року у задоволенні позову відмовлено.

Рішення суду оскаржив ОСОБА_1 .

В апеляційній скарзі посилається на те, що у період з 2012 року по січень 2018 року ОСОБА_2 активно переконував його про можливість повернення всієї суми боргу з коштів, які він планував отримати на підставі рішення Господарського суду Черкаської області у справі №09/1772.

Також відповідач надавав йому документи виконавчого провадження №32753704 де зобов`язано Черкаську міську раду здійснити заходи по фінансовому забезпеченню виконання Загальнодержавної програми реформування і розвитку житлово-комунального господарства на 2004-2010 роки, затвердженої Законом України від 24 червня 2004 року №1869-ІV. Cтягувачем у цій справі виступало ПП «Західмонтажпроект» керівник якого - ОСОБА_4 був гарантом ОСОБА_2 , щодо повернення сум богу.

В цій ситуації він мав законні сподівання на те, що відповідач виконає умови договорів позики та купівлі-продажу земельної ділянки та поверне заборговані суми

У січні 2018 року ОСОБА_2 повідомив йому, що не має можливості повернути позичені кошти, що стало підставою для звернення в суд з відповідним позовом у 2020 році.

Просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити повністю.

Заслухавши суддю-доповідача, поясненняОСОБА_1  на підтримання апеляційної скарги, представника ОСОБА_2  – ОСОБА_3 на її заперечення, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення з наступних підстав.

Відмовляючи у задоволенні позову суд першої інстанції дійшов висновку про те, що про порушення свого права ОСОБА_1 довідався 01 серпня 2009 року та 01 лютого 2010 року, в день, коли закінчився строк виконання відповідачем зобов`язаннь за укладеними між ними договором позики від 01 березня 2009 року, оформленим розпискою, та відповідно 31 грудня 2010 року в день, коли закінчився строк виконання відповідачем зобов`язань за договором позики від 22 грудня 2009 року та за попереднім договором купівлі-продажу земельної ділянки від 22 грудня 2009 року.

Зазначені обставини є підставою для відмови у задоволенні позову за спливом позовної давності.

З таким висновком суду погодитися не можна із наступних підстав.

Судом та матеріалами справи встановлено, що згідно змісту розписки від 01 березня 2009 року ОСОБА_2 отримав у ОСОБА_1 в борг грошові кошти в сумі 50 000 (п`ятдесят тисяч) американських доларів, з умовою виплат 6 (шість) відсотків від суми щомісячно з розрахунку 3000 (три тисячі) американських доларів на кожне перше число поточного місяця.

25000 американських доларів ОСОБА_2 зобов`язався повернути до 01 серпня 2009 року, решту суми – до 01 лютого 2010 року.

Гарантом позичальника виступав ОСОБА_4 , який водночас до 27 червня 2017 року був керівником ПП «Західмонтажкомплект (а.с.12; а.с.78).

Згідно договору позики від 22 грудня 2009 року, посвідченого приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Урумовою Ж.М., ОСОБА_1 передав ОСОБА_2 у власність гроші в сумі 280 000 гривень, що еквівалентно сумі 35000 дол. США, які позичальник прийняв та зобов`язався повернути до 31 грудня 2010 року (а.с.13).

Крім того, за попереднім договором купівлі-продажу земельної ділянки від 22 грудня 2009, ОСОБА_1 передав ОСОБА_2 280 000 гривень, що на той час становило еквівалент 35000 доларів США.

Згідно умов зазначеного договору сторони зобов`язувались строком до 31 грудня 2010 року укласти Договір купівлі-продажу земельної ділянки (Основний договір) яка розташована на території Домажирівської сільської ради, Яворівського району Львівської області площею 0,0544 га (а.с.14-15).

Статтею 1046 ЦК України визначено, що за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Відповідно до ч.1 ст.1047 ЦК України, договір позики укладається в письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподаткованого мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа - незалежно від суми.

На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей (ч.2 ст.1047 ЦК).

Частиною першою статті 1049 ЦК України визначено, що позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок (ч.3 ст.1049 ЦК).

Таким чином, встановлено, що 01 березня 2009 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було укладено договір позики, оформлений розпискою відповідача, згідно з яким відповідач позичив у позивача грошові кошти в сумі 50000 (п`ятдесят тисяч) грн., які зобов`язувався повернути до 01 серпня 2009 року – 25000 дол. США та до 01 лютого 2010 року – 25000 дол. США.

Факт написання такої розписки та отримання коштів відповідачем не заперечується.

Враховуючи, що письмових доказів на підтвердження факту повернення грошових коштів відповідачем не надано і про це в самій розписці нічого не відображено, тому є всі правові підстави для висновку про невиконання відповідачем умов договору позики та про необхідність стягнення суми заборгованості відповідача перед позивачем за договором позики від 01 березня 2009 року.

З приводу позовної вимоги про стягнення 6 відсотків від суми позики за договором від 01 березня 2009 року, який оформлений розпискою, за 123 місяці прострочення платежів в розмірі 369000 дол. США суд зазначає наступне.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Згідно висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного у постанові від 28березня 2018 у справі № 444/9519/12-ц відповідно до частини першої статті 1048 та частини першої статті 1054 ЦК України кредитодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми кредиту, розмір і порядок одержання яких встановлюються договором. Отже, припис абзацу 2 частини першої статті 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування. Після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється. Права та інтереси кредитодавця в охоронних правовідносинах забезпечуються частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

Отже, правомірним є нарахування 6 відсотків на суму 50000 дол. США за період з 01 березня 2009 року по 01 серпня 2009 року (строк повернення першої частини позики), що становить в розмірі 15000 дол. США, та 6 відсотків на суму 25000 дол. США за період з 01 серпня 2009 по 01 лютого 2010, що становить 9000 дол. США.

Відтак, наявні підстави для стягнення відсотків, нарахованих за договором від 01 березня 2009 року, в розмірі 24000 дол. США, в іншій частині позовні вимоги (зокрема, щодо стягнення 369000 доларів США за 123 місяці прострочених платежів) є безпідставними та задоволенню не підлягають.

Посилання представника відповідача, про те, що відповідачем на виконання договору позики від 01 березня 2009 року було виплачено позивачу близько 20000 дол. США не знайшли свого підтвердження в суді апеляційної інстанції.

Вирішуючи спір в частині позовної вимоги про стягнення з відповідача 280 000 гривень за договором позики від 22 грудня 2009 року, посвідченого приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Урумовою Ж.М., суд виходить з того, що факт отримання відповідачем від позивача позики в розмірі 280 000 грн., випливає зі змісту договору, у якому вказано, що ОСОБА_1 передав ОСОБА_2 у власність гроші в сумі 280000 грн., що на той час було еквівалентно сумі 35000 дол. США, які позичальник прийняв та зобов`язався повернути до 31 грудня 2010 року.

Письмових доказів на підтвердження факту повернення грошових коштів відповідачем не надано, а тому є всі правові підстави для висновку про невиконання відповідачем умов договору позики про повернення позичених грошових коштів на суму, 280 000 гривень, та про необхідність стягнення цієї суми заборгованості з відповідача.

Також встановлено, що згідно квитанції від 20 вересня 2019 року ОСОБА_2 здійснив на користь ОСОБА_1 грошовий переказ на суму 1000 гривень, тому загальна сума заборгованості за вказаним договором позики має бути зменшена до 279000 гривень.

Посилання відповідача на те, що за вказаним договором коштів у позику він не отримував, а таким чином була розподілена між ним та ОСОБА_4 сума позики в розмірі 70000 дол. США, яку він попередньо отримав у позивача, в ході судового розгляду не підтвердились. Жодних доказів на підтвердження вказаних обставин відповідачем не подано.

Відповідно до попереднього договору купівлі-продажу земельної ділянки від 22 грудня 2009 року, укладеного між ОСОБА_2 (Продавець) та ОСОБА_1 (Покупець), посвідченого приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Урумовою Ж.М., сторони зобов`язались у строк до 31 грудня 2010 року укласти договір купівлі-продажу, за яким продавець зобов`язується передати покупцю у власність, а покупець прийняти та оплатити згідно умов цього та основного договору земельну ділянку площею 0,0544 га, яка розташована на території Домажирської сільської ради, Яворівського району, Львівської області, кадастровий номер 4625883600:04:000:0376, яка належить продавцю на підставі Державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯД №525492.

Сторони попередньо оцінили предмет договору в розмірі 280 000 гривень, що на момент підписання договору еквівалентно 35000 доларів США. В забезпечення виконання зобов`язання щодо укладення основного договору ОСОБА_1 видав ОСОБА_2 грошові кошти у розмірі повної вартості земельної ділянки, що становить 280 000 гривень.

Підпунктом 5.2.2 пункту 5.2 договору визначено обов`язок продавця (відповідача) укласти з покупцем та нотаріально посвідчити договір купівлі-продажу земельної ділянки в строк до 31 грудня 2010 року.

Згідно з пунктами 6.1, 6.2 вказаного договору якщо продавець відмовляється від укладення основного договору строком до 31 грудня 2010 року, він зобов`язаний сплатити покупцю подвійну суму виданого покупцем завдатку, а якщо покупець відмовиться від укладення основного договору внаслідок неможливості його виконання строком до 31 грудня 2010 року, виданий ним завдаток повністю повертається покупцю.

Відповідно до ст.635 ЦК України попереднім є договір, сторони якого зобов`язуються протягом певного строку (у певний термін) укласти договір в майбутньому (основний договір) на умовах, встановлених попереднім договором. Попередній договір укладається у формі, встановленій для основного договору, а якщо форма основного договору не встановлена, - у письмовій формі.

Сторона, яка необґрунтовано ухиляється від укладення договору, передбаченого попереднім договором, повинна відшкодувати другій стороні збитки, завдані простроченням, якщо інше не встановлено попереднім договором або актами цивільного законодавства.

Зобов`язання, встановлене попереднім договором, припиняється, якщо основний договір не укладений протягом строку (у термін), встановленого попереднім договором, або якщо жодна із сторін не направить другій стороні пропозицію про його укладення.

Враховуючи, що у встановлений попереднім договором строк основний договір між сторонами укладено не було, а вони лише домовилися укласти такий договір у майбутньому, то передану 22 грудня 2009 року грошову суму - 280 000 гривень слід вважати авансом, який підлягає поверненню, а не завдатком.

З тих підстав не підлягають до задоволення позовні вимоги ОСОБА_5 , щодо стягнення з ОСОБА_2 на його користь ще 280 000 гривень за порушення умов попереднього договору купівлі-продажу земельної ділянки від 22 грудня 2009 року.

По суті такі висновки зробив і суд першої інстанції, вказавши про необхідність стягнення зазначених сум боргу з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 , однак відмовив у задоволенні вказаних вимог за спливом позовної давності

У той же час за змістом статей 256–257 ЦК України позовна давність – це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Відповідно до статті 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

Перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. За зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання. За зобов`язаннями, строк виконання яких не визначений або визначений моментом вимоги, перебіг позовної давності починається від дня, коли у кредитора виникає право пред`явити вимогу про виконання зобов`язання. Якщо боржникові надається пільговий строк для виконання такої вимоги, перебіг позовної давності починається зі спливом цього строку (частини перша та п`ята статті 261 ЦК України).

Відповідно до ч.ч. 1,3 ст. 264 ЦК України, перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов`язку.

Після переривання перебіг позовної давності починається заново.

Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується.

Із матеріалів справи беззаперечно встановлено, що ОСОБА_2 у період з 2012 року по січень 2018 року постійно запевняв ОСОБА_1 в тому, що поверне заборговані суми.

Його запевнення про повернення коштів зводилось до того, що фінансовий гарант ОСОБА_4 отримає від держави кошти за рішенням Господарського суду Черкаської області у справі №09/1772 і таким чином розрахуються з ним.

ОСОБА_2 запевняв ОСОБА_1 в тому, що заборговані суми, які він винен зможе повернути тільки після виконання наказу Господарського суду Черкаської області по справі №09/1772 виданого 28 березня 2012 року про зобов`язання Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України здійснити заходи по фінансовому забезпеченню виконання Загальнодержавної програми реформування і розвитку житлово-комунального господарства на 2004-2010 роки, затвердженої Законом України від 24 червня 2004 року №1869-IV.

У вказаній справи боржником зазначено Міністерство регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України, а стягувачем ПП «Західмонтажкомплект» в особі керівника та водночас фінансового гаранта ОСОБА_2 – ОСОБА_4 (а.с.73).

Дана обставина та інші документи надані ОСОБА_2 ОСОБА_1 як-от: ухвала Київського апеляційного господарського суду від 26 квітня 2012 року у справі № 09/1772, копія постанови про відкриття виконавчого провадження від 11 травня 2012 року ВП №32753704, копія повідомлення від 22 травня 2012 року вих.. 12-0-34-14-81/5-508/3, копія ухвали Господарського суду Черкаської області від 29 листопада 2012 року у справі №09/1772, копія постанови про відкриття виконавчого провадження від 12 грудня 2012 року ВП №35662454, копія відповіді Державної казначейської служби України від 22 липня 2015 року, платіжні доручення Державної казначейської служби від 05 грудня 2016 року про отримання ПП «Захівдмонтажкомплект» з Державного бюджету 7013 784 гривень згідно наказу господарського суду Черкаської області №09/1772, копія змін засновників та керівників ПП «Західмонтажкомплект», та інші документи (а.с.72-81) змусили добросовісного позивача чекати на виплату відповідних коштів та відтерміновувати звернення до суду.

У січні 2018 року ОСОБА_2 повідомив ОСОБА_1 , що не має можливості повернути йому позичені кошти, оскільки ОСОБА_4 обманув його і не повертає коштів отриманих за рішенням господарського суду Черкаської області.

У вересні 2019 року ОСОБА_1 звернувся з вимогою до ОСОБА_2 про повернення заборгованих коштів в сумі 524 000 доларів США (а.с.9-10).

У відповідь на вимогу ОСОБА_2 визнає наявність між ними цивільно-правових відносин, він запевнив ОСОБА_1 у тому, що від своїх зобов`язань він не відмовляється, а виконував їх і буде надалі виконувати (а.с.11).

В суді апеляційної інстанції представник ОСОБА_2 також не заперечував в існуванні цивільно - правових відносин між його довірителем та ОСОБА_1 і що його довіритель по можливості буде виконувати зобов`язання (не такі як просить позивач) з розтермінуванням на десять років

Зазначене свідчить про те, що ОСОБА_2 протягом 2012 – 2020 років вчиняв дії, які свідчить про визнання ним свого боргу, чим в розумінні ст. 264 ЦК України переривав строк позовної давності, що є підставою часткового задоволення позовних вимог ОСОБА_1 , а в решті вимог з підстав зазначених вище, а в інших вимогах слід відмовити за безпідставністю таких.

Вказаних обставин не врахував суд першої інстанції та дійшов помилкового висновку про відмову у задоволенні частини позовних вимог ОСОБА_1 .

Судові витрати слід стягнути з ОСОБА_2 пропорційно до задоволених вимог.

З урахуванням вищезазначеного апеляційна скарга підлягає до задоволення, рішення Золочівського районного суду Львівської області від 15 січня 2021 року скасуванню на підставі пп.1-3 ч.1 ст.376 ЦПК України з ухваленням нового судового рішення про часткове задоволення позовних вимог ОСОБА_1 .

Керуючись ст.ст., 367, 368, п.2 ч.1 ст.374, ст.ст.376, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, колегія суддів, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Золочівського районного суду Львівської області від 15 січня 2021 року скасувати та ухвалити нове рішення.

Позов ОСОБА_1 задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 50 000 доларів США заборгованості за договором позики від 01 березня 2009 року, що еквівалентно 1332250 гривень та відсотки за вказаним договором в сумі 24 000 доларів США, що еквівалентно 639480 гривень.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованість за договором позики від 22 грудня 2009 року в сумі 279 000 гривень.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 280 000 гривень заборгованості згідно попереднього договору купівлі-продажу земельної ділянки від 22 грудня 2009 року.

В решті вимог відмовити.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 1825 гривень 60 коп. судових витрат.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскарженою у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.

Повний текст постанови складено 05 жовтня 2021 року.

Головуючий:                                                                Савуляк Р.В.

Судді:                                                                        Мікуш Ю.Р.

Приколота Т.І.