Постанова

Іменем України

22 вересня 2021 року

м. Київ

справа № 754/1108/15-ц

провадження № 61-16856св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Фаловської І. М.,

суддів: Ігнатенка В. М. (суддя-доповідач), Карпенко С. О., Мартєва С. Ю., Стрільчука В. А.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: ОСОБА_2 , публічне акціонерне товариство «Національна акціонерна страхова компанія «Оранта»,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Деснянського районного суду міста Києва від 23 червня 2020 року в складі судді Зотько Т. А. та постанову Київського апеляційного суду від 28 жовтня 2020 року в складі колегії суддів: Желепи О. В., Кулікової С. В., Олійника В. І.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У січні 2015 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_2 , публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна страхова компанія «Оранта» (далі - ПАТ «НАСК «Оранта») про відшкодування шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди (далі - ДТП).

Позовна заява мотивована тим, що 27 січня 2012 року у с. Липовий Скиток Васильківського району Київської області сталася ДТП за участю автомобіля «Chevrolet», під його керуванням, та автомобіля «Toyota», під керуванням ОСОБА_2 . Внаслідок ДТП автомобіль, яким він керував, фізично знищено, його ринкова вартість становить 241 349,60 грн. Постановою Деснянського районного суду м. Києва від 16 березня 2012 року за фактом ДТП визнано винним ОСОБА_2 , цивільно-правова відповідальність якого застрахована у ПАТ «НАСК «Оранта».

Позивач просив стягнути із ОСОБА_2 241 349,60 грн на відшкодування майнової шкоди, а із ПАТ «НАСК «Оранта» 4 701,87 грн на відшкодування шкоди, завданої здоров`ю.

Рішенням Деснянського районного суду міста Києва від 19 грудня 2016 року позов ОСОБА_1 задоволено.

Стягнено з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 241 349,60 грн у рахунок відшкодування майнової шкоди, завданої внаслідок ДТП.

Стягнено з ПАТ «НАСК «Оранта» на користь ОСОБА_1 витрати на лікування у розмірі 4 701,87 грн.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 14 лютого 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилено, а рішення Деснянського районного суду

міста Києва від 19 грудня 2016 року залишено без змін.

Постановою Верховного Суду від 27 березня 2019 року касаційну скаргу ОСОБА_2 задоволено частково.

Рішення Деснянського районного суду міста Києва від 19 грудня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду міста Києва від 14 лютого 2017 року в частині задоволення позову ОСОБА_1 про стягнення з ОСОБА_2 на відшкодування майнової шкоди 241 349,60 грн, а також витрат, пов`язаних з проведенням експертної оцінки у сумі 2 900,00 грн та судового збору у розмірі 2 442,50 грн скасовано. Справу в цій частині направлено на новий розгляд до суду першої інстанції. В іншій частині судові рішення залишено без змін.

У липні 2019 року позивачем подано до суду заяву про уточнення (збільшення) позовних вимог, згідно якої ОСОБА_1 просив суд стягнути: з ОСОБА_2 191349,60 грн на відшкодування заподіяної майнової шкоди, 63.126,04 грн інфляційних втрат, витрати з проведенням експертної оцінки у розмірі 2 900,00 грн. та судовий збір у розмірі 2 442,50 грн та 631,26 грн; з ПАТ «НАСК «Оранта» 50 000,00 грн страхової виплати, 16 495,00 грн інфляційних втрат та судовий збір у сумі 164,95 грн.

22 червня 2020 року представником позивача також подано заяву про компенсацію витрат на правничу допомогу пропорційно до заявлених позовних вимог, а саме, з ОСОБА_2 - 26 827,20 грн, а з ПАТ «НАСК «Оранта» - 6 706,80 грн.

Короткий зміст судових рішень

Рішенням Деснянського районного суду міста Києва від 23 червня 2020 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково.

Стягнено з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 завдану майнову шкоду в розмірі 191 349,60 грн та судові витрати у сумі 31 640,70 грн; стягнено з ПАТ «НАСК «Оранта» на користь ОСОБА_1 суму страхового відшкодування в розмірі 50 000,00 грн та судові витрати у сумі 7 475,20 грн.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що відповідно до висновку судової автотоварознавчої експертизи від 11 липня 2016 року розмір матеріального збитку, завданого власнику автомобіля «Chevrolet» на день проведення експертизи склав 241 349,60 грн. На момент ДТП цивільно-правова відповідальність винної особи ОСОБА_2 була застрахована у ПАТ «НАСК «Оранта» з лімітом відповідальності за завдану майнову шкоду - 50 000,00 грн. У зв`язку із цим та враховуючи статті 1166, 1192, 1194 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) з страхової компанії підлягає стягненню сума страхового відшкодування у розмірі 50 000,00 грн, а з ОСОБА_2 різниця між сумою шкоди та страховою сумою, а саме - 191 349,60 грн. Разом із цим, суд вважав безпідставними вимоги позивача про стягнення інфляційних втрат з відповідачів. Суд дійшов висновку про обґрунтованість заяви позивача про стягнення судових витрат, в тому числі і витрат на професійну правничу допомогу з відповідачів пропорційно до задоволених позовних вимог до кожного з них.

Постановою Київського апеляційного суду від 28 жовтня 2020 року апеляційну скаргу ПАТ «НАСК «Оранта» задоволено, а апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 задоволено частково.

Рішення Деснянського районного суду міста Києва від 23 червня 2020 року в частині вирішення позовних вимог про стягнення страхового відшкодування в розмірі 50 000,00 грн та понесених судових витрат у розмірі 7 475,20 грн з ПАТ «НАСК «Оранта» скасовано та постановлено нове рішення, яким відмовлено у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ПАТ «НАСК «Оранта».

Рішення Деснянського районного суду міста Києві від 23 червня 2020 року в частині вирішення позовних вимог до ОСОБА_2 змінено та доповнено резолютивну частину рішення абзацом наступного змісту:

«Зобов`язати ОСОБА_1 після відшкодування шкоди в повному обсязі, передати ОСОБА_2 пошкоджений автомобіль «Chevrolet» д.н.з. НОМЕР_1 ».

В іншій частині рішення Деснянського районного суду міста Києва від 23 червня 2020 року залишено без змін.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішення апеляційного суду мотивоване тим, що суд першої інстанції обґрунтовано та правомірно задовольнив частково позовні вимоги до відповідача ОСОБА_2 , стягнувши з нього як з особи-винуватця ДТП суму завданої майнової шкоди та пропорційно і судові витрати. Однак, суд апеляційної інстанції вважав безпідставним висновок районного суду про стягнення страхового відшкодування на користь позивача у сумі 50 000,00 грн, оскільки останній пропустив річний строк, встановлений законодавством для подання заяви до страхової компанії на таку виплату. Цей строк є присічним та не підлягає поновленню, а тому в частині позовних вимог до ПАТ «НАСК «Оранта» рішення суду першої інстанції підлягало скасуванню з ухваленням нового про відмову в задоволенні позову.

Апеляційним судом також встановлено, що визначений розмір шкоди згідно судової автотоварознавчої експертизи від 11 липня 2016 року, порахований як ринкова вартість транспортного засобу - пошкодженого автомобіля позивача, який недоцільно ремонтувати. Оскільки у потерпілого (позивача) залишились залишки пошкодженого автомобіля, які також мають свою ринкову вартість, апеляційний суд доповнив рішення районного суду відповідним абзацом про зобов`язання позивача після отримання відшкодування шкоди за рішенням районного суду передати ОСОБА_2 залишки пошкодженого автомобіля.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

13 листопада 2020 року представник ОСОБА_2 - ОСОБА_3 подав до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Деснянського районного суду міста Києва від 23 червня 2020 року та постанову Київського апеляційного суду від 28 жовтня 2020 року

У касаційній скарзі представник ОСОБА_2 - ОСОБА_3 просить суд касаційної інстанції скасувати рішення Деснянського районного суду міста Києва від 23 червня 2020 року та постанову Київського апеляційного суду від 28 жовтня 2020 року частково та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити частково: стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 майнову шкоду, завдану внаслідок ДТП, у розмірі 39 939,36 грн.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 18 січня 2021 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі та витребувано її матеріали з суду першої інстанції; зупинено виконання оскаржуваних судових рішень до закінчення їх перегляду в касаційному порядку.

Справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 13 серпня 2021 року справу № 754/1108/15-ц призначено до судового розгляду.

Аргументи учасників справ

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що суди при ухваленні оскаржуваних рішень помилково не врахували та не застосували статтю 30 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», якою регламентовано порядок відшкодування шкоди, пов`язаної з фізичним знищенням транспортного засобу. Суди першої та апеляційної інстанцій неправильно застосували норми матеріального права та не врахували висновок щодо їх застосування, викладений у постанові Верховного Суду від 22 лютого 2018 року в справі № 140/481/16-ц (касаційне провадження № 61-8203св18). Оскільки пошкоджений автомобіль позивача є знищеним, на його користь підлягає стягненню варість пошкодженого автомобіля на час ДТП 27 січня 2012 року, розмір якої становить 89 936,36 грн. Однак, оскільки цивільно-правова відповідальність ОСОБА_2 на день ДТП була застрахована у ПАТ «НАСК «Оранта» з лімітом відповідальності 50 000,00 грн, тому з ОСОБА_2 на користь позивача має бути стягнено лише різницю у сумі 39 936,36 грн. Також вказував, що суди безпідставно та необгрунтовано стягнули з нього судові витрати, в тому числі і витрати на правничу допомогу. Підставами касаційного оскарження зазначено пункт 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України).

Доводи інших учасників справи

19 березня 2021 року представник ОСОБА_1 - ОСОБА_4 надіслала до суду відзив на касаційну скаргу. У ній представник позивача просила суд поновити строк на її подання, оскільки ухвалу про відкриття касаційного провадження та копію касаційної скарги позивач отримав 11 лютого 2021 року та відповідно мав право на подання відзиву протягом десяти днів (до 22 лютого 2021 року). Однак, представник позивача у період з 10 лютого 2021 року до 19 березня 2021 року перебувала у відпустці та на лікарняному, надавши на підтвердження копії відповідних наказів.

Перевіривши доводи цього клопотання та матеріали справи, колегія суддів вважає, що воно підлягає задоволенню.

У відзиві на касаційну скаргу зазначено про безпідставність доводів касаційної скарги та законність оскаржуваних судових рішень. Суди правильно стягнули з винуватця ДТП суму завданої майнової шкоди, яка є рівною вартості пошкодженого автомобіля на час проведення автотоварознавчої експертизи 11 липня 2016 року в сумі 241 349,60 грн з вирахуванням ліміту страхового відшкодування в розмірі 50 000,00 грн, тобто 191 349,60 грн. Представник позивача вважає доводи касаційної скарги безпідставними, у зв`язку із чим рішення судів попередніх інстанцій є законними; касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення. Також просила стягнути з відповідача витрати на правову допомогу, понесені позивачем раніше, в тому числі в суді апеляційної інстанції та у Верховному Суді.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

27 січня 2012 року у с. Липовий Скиток Васильківського району Київської області сталася ДТП за участю автомобіля «Chevrolet», під керуванням ОСОБА_1 , та автомобіля «Toyota», під керуванням ОСОБА_2 ,внаслідок якої автомобіль, яким керував позивач, отримав механічні пошкодження.

Постановою Деснянського районного суду м. Києва від 16 березня

2012 року ОСОБА_2 визнано винним у скоєнні ДТП.

Цивільно-правова відповідальність ОСОБА_2 на момент ДТП була застрахована у ПАТ «НАСК «Оранта», ліміт відповідальності за шкоду, заподіяну майну, становить 50 000,00 грн.

21 січня 2015 року страхова компанія отримала від ОСОБА_1 заяву про страхове відшкодування, однак не виплатила його.

Згідно із висновком судової автотоварознавчої експертизи від 11 липня 2016 року розмір матеріального збитку, завданого власнику автомобіля «Chevrolet» на день його пошкодження (27 січня 2012 року) складав 89 939,36 грн, а ринкова вартість автомобіля на день його пошкодження становила 89 939,36 грн відповідно; розмір матеріального збитку, завданого власнику автомобіля «Chevrolet» на день проведення експертизи склав 241 349,60 грн, а ринкова вартість автомобіля на день проведення експертизи становила 241 349,60 грн.

Апеляційним судом встановлено, що визначений розмір збитків за вищезазначеним висновком, обрахований як ринкова вартість транспортного засобу, який недоцільно ремонтувати станом на 2016 рік (дату складення висновку).

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

У статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року та протоколи до неї (далі - Конвенція), а також практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.

Критерії оцінки правомірності оскаржуваного судового рішення визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Як видно із касаційної скарги, рішення судів першої та апеляційної інстанцій, визначені у пункті 1 частини першої статті 389 ЦПК України оскаржуються на підставі пункту 1 частини другої статті 389 ЦПК України.

Рішення судів попередніх інстанцій оскаржуються в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення майнової шкоди та розподілу судових витрат.

Відповідно до частин першої та другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Частиною першою статті 402 ЦПК України визначено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку про те, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до статті 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Згідно з частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Статтею 1 Закону України «Про страхування» передбачено, що страхування - це вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів фізичних та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати фізичними особами та юридичними особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій) та доходів від розміщення коштів цих фондів.

За договором страхування одна сторона (страховик) зобов`язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов`язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору (стаття 979 ЦК України).

Відповідно до статті 980 ЦК України предметом договору страхування можуть бути майнові інтереси, які не суперечать закону і пов`язані, зокрема з відшкодуванням шкоди, завданої страхувальником (страхування відповідальності).

Види обов`язкового страхування в Україні визначені у статті 7 Закону України «Про страхування». До них пункт 9 частини першої вказаної статті відносить страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів. Відносини у цій сфері регламентує, зокрема Закон України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів».

Відповідно до пункту 22.1 статті 22 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок ДТП життю, здоров`ю, майну третьої особи.

Відшкодування шкоди особою, яка її завдала, можливе лише за умови, що згідно із Законом України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у страховика не виник обов`язок з виплати страхового відшкодування, чи розмір завданої шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика. В останньому випадку обсяг відповідальності страхувальника обмежений різницею між фактичним розміром завданої шкоди і сумою страхового відшкодування (постанова Верховного Суду від 27 березня 2019 року в справі № 754/1108/15-ц).

Подібний висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду у постанові від 04 липня 2018 року у справі № 755/18006/15-ц (касаційне провадження № 14-176цс18).

Судами першої та апеляційної інстанцій обґрунтовано встановлено та не заперечується сторонами, що 27 січня 2012 року у с. Липовий Скиток Васильківського району Київської області сталася ДТП за участю автомобіля «Chevrolet», під керуванням ОСОБА_1 , та автомобіля «Toyota», під керуванням ОСОБА_2 ,внаслідок якої автомобіль, яким керував позивач, отримав механічні пошкодження.

Постановою Деснянського районного суду м. Києва від 16 березня

2012 року ОСОБА_2 визнано винним у скоєнні ДТП.

Цивільно-правова відповідальність ОСОБА_2 на день ДТП була застрахована у ПАТ «НАСК «Оранта», ліміт відповідальності за шкоду, заподіяну майну, становить 50 000,00 грн.

Таким чином, з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 у будь-якому випадку підлягає стягненню сума на відшкодування завданої внаслідок відповідної ДТП майнової шкоди з вирахуванням 50 000,00 грн суми страхової виплати.

Однак, із касаційної скарги видно, що відповідачем ОСОБА_2 не оскаржується постанова Київського апеляційного суду від 28 жовтня 2020 року про скасування рішення Деснянського районного суду м. Києва від 23 червня 2020 року в частині відмови у задоволенні позовної вимоги ОСОБА_1 до ПАТ «НАСК «Оранта» про стягнення страхового відшкодування в сумі 50 000,00 грн, а тому Верховний Суд не здійснює перегляду в касаційному порядку постанови суду апеляційної інстанції у зазначеній частині.

Відповідно до частини першої статті 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Згідно з частинами першою, другою статті 1187 ЦК України джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов`язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

У пункті 1 частини першої статті 1188 ЦК України вказано, що шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме: шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою.

Частиною другою статті 22 ЦК України визначено, що збитками є витрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушено (упущена вигода).

Відповідно до частини першої статті 1194 ЦК України особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов`язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).

За змістом зазначеної норми закону обов`язок відшкодування шкоди у особи, яка застрахувала свою цивільно-правову відповідальність, виникає у разі недостатності страхового відшкодування для повного відшкодування завданої нею шкоди.

Ліміт відповідальності страховика визначається умовами договору страхування цивільно-правової відповідальності укладеного з власником (володільцем) транспортного засобу.

Як установлено судами та не заперечувалося сторонами на день ДТП цивільно-правова відповідальність ОСОБА_2 була застрахована у ПАТ «НАСК «Оранта» лімітом відповідальності за шкоду, заподіяну майну, у сумі 50 000,00 грн.

Згідно із висновком судової автотоварознавчої експертизи від 11 липня 2016 року розмір матеріального збитку, завданого власнику автомобіля «Chevrolet» на день його пошкодження (27 січня 2012 року) складав 89 939,36 грн, а ринкова вартість автомобіля на день його пошкодження становила 89 939,36 грн; розмір матеріального збитку, завданого власнику автомобіля «Chevrolet» на день проведення експертизи склав 241 349,60 грн, а ринкова вартість автомобіля на день проведення експертизи становила 241 349,60 грн.

Відповідно до статті1192 ЦК України (в редакції на день завдання шкоди) з урахуванням обставин справи суд за вибором потерпілого може зобов`язати особу, яка завдала шкоду майну, відшкодувати її в натурі (передати річ такого ж роду і такої ж якості, полагодити пошкоджену річ, тощо) або відшкодувати завдані збитки у повному обсязі. Розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.

У пункті 9 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди» від 27 березня 1992 року № 6 роз`яснено, що при визначенні розміру відшкодування шкоди, заподіяної майну, незалежно від форм власності, судам слід враховувати, що відшкодування шкоди шляхом покладення на відповідальну за неї особу обов`язку надати річ того ж роду та якості, полагодити пошкоджену річ, іншим шляхом відновити попереднє становище в натурі застосовується, якщо за обставинами справи цей спосіб відшкодування шкоди можливий. У разі коли відшкодування шкоди в натурі неможливе, потерпілому відшкодовуються в повному обсязі збитки відповідно до реальної вартості на час розгляду справи втраченого майна, робіт, які необхідно провести, щоб полагодити пошкоджену річ, усунути інші негативні наслідки неправомірних дій заподіювана шкоди як при відшкодуванні в натурі, так і при відшкодуванні заподіяних збитків грішми, потерпілому на його вимогу відшкодовуються неодержані доходи у зв`язку із заподіянням шкоди майну.

Апеляційним судом встановлено та не спростовано матеріалами справи, що розмір завданих відповідачем позивачу майнових збитків (шкоди), який визначений на час розгляду справи (2016 рік) та дорівнює ринковій вартості пошкодженого автомобіля, який недоцільно ремонтувати, становить 241 349,60 грн.

Оскільки факт скоєння ОСОБА_5 ДТП є беззаперечно доведений, судами попередніх інстанцій належним чином встановлений розмір завданої позивачу майнової шкоди, який розрахований на час розгляду справи, колегія суддів вважає обґрунтованими висновки судів першої та апеляційної інстанцій про наявність підстав для стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 завдану внаслідок ДТП майнову шкоду у розмірі 191 349,60 грн(241 349,60 -50 000,00).

Тобто, правильним є висновок судів про наявність підстав для стягнення з відповідача ОСОБА_5 на користь позивача різниці між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).

Реалізація принципу змагальності сторін у цивільному процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою у статті 129 Конституції України.

Згідно з частиною третьою статті 12, частиною першою статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків (стаття 76 ЦПК України).

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування (стаття 77 ЦПК України).

Статтею 78 ЦПК України передбачено, що суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).

Доказами у зазначеній категорії справ можуть бути будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, показань свідків, письмових або речових доказів, висновків експертів.

Здійснюючи правосуддя, ЄСПЛ керується, у тому числі, принципом пропорційності, тобто дотримання «справедливого балансу», враховуючи те, що заінтересована особа не повинна нести непропорційний та надмірний тягар. Конкретному приватному інтересу повинен протиставлятися інший інтерес, який може бути не лише публічним (суспільним, державним), але й іншим приватним інтересом, тобто повинен існувати спір між двома юридично рівними суб`єктами, кожен з яких має свій приватний інтерес, перебуваючи в цивільно-правовому полі.

Таким чином, при розгляді даної справи суди першої та апеляційної інстанцій, крім іншого, також мали враховувати принцип пропорційності з метою дотримання при розгляді справи та ухваленні рішень «справедливого балансу» сторін.

Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц).

Ураховуючи вищезазначене, суди першої та апеляційної інстанцій, дослідивши належним чином надані докази та встановивши дійсні фактичні обставини у справі, дійшли правильного висновку про задоволення позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_6 в частині стягнення майнової шкоди, завданої внаслідок ДТП, у сумі 191 349,60 грн.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц (касаційне провадження №14-400цс19) зазначено, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона; таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тобто, певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс.

Доводи касаційної скарги щодо неврахування апеляційним судом висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 22 лютого 2018 року в справі № 140/481/16-ц (касаційне провадження № 61-8203св18) не заслуговують на увагу, враховуючи таке.

У наведеній постанові суд касаційної інстанції погодився із висновками судів попередніх інстанцій про можливість згідно статті 1194 ЦК України стягнення з відповідача на користь позивача різниці між фактичним розміром шкоди, завданої внаслідок ДТП і страховою виплатою (страховим відшкодуванням); при цьому розмір шкоди був визначений виходячи саме з ринкової вартості пошкодженого автомобіля, а не з вартості відновлювального ремонту, яка є вищою.

В оскаржуваному рішенні апеляційного суду у даній справі також встановлено, що визначений розмір збитків за експертним висновком від 11 липня 2016 року в сумі 241 349,60 грн, обрахований як ринкова вартість транспортного засобу, який недоцільно ремонтувати станом на дату складення висновку (2016 рік). І саме ця сума була визначена судом як така, що мала бути відшкодована позивачу, шляхом її стягнення з відповідача - винуватця завдання шкоди (виникнення ДТП) з відрахуванням із неї суми страхової виплати.

Таким чином, судами в оскаржуваних рішеннях не було застосовано статтю 1194 ЦК України у спірних подібних правовідносинах всупереч висновку щодо її застосування, який викладений у наведеній у касаційній скарзі постанові Верховного Суду, а навпаки.

Верховний Суд відхиляє доводи касаційної скарги щодо стягнення судами з ОСОБА_2 судових витрат, враховуючи наступне.

У статті 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.

Згідно з пунктом 4 частини першої статті 1 Закону України від 05 липня 2012 року «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» № 5076-VI (далі - Закон № 5076-VI) договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Відповідно до статті 19 Закону 5076-VI видами адвокатської діяльності, зокрема, є: надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.

Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. При встановленні розміру гонорару враховується складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).

Розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом, і може бути змінений лише за їх взаємною домовленістю. Суд не має права його змінювати і втручатися у правовідносини адвоката та його клієнта.

Разом із тим, чинне цивільно-процесуальне законодавство визначило критерії, які слід застосовувати при визначенні розміру витрат на правничу допомогу.

У статті 133 ЦПК України зазначено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

Згідно із статтею 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Відповідно до частини четвертої статті 137 ЦПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Зокрема, у рішеннях ЄСПЛ від 12 жовтня 2006 року у справі «Двойних проти України» (п. 80), від 10 грудня 2009 року у справі «Гімайдуліна і інших проти України» (п.п. 34-36), від 23 січня 2014 року у справі «East/West Alliance Limited проти України», від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України» (п. 95) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим. У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Судами в оскаржуваних рішеннях обґрунтовано встановлено, що на підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу представником позивача надано: договір про надання юридичних послуг від 15 травня 2018 року, акти приймання-передачі наданих послуг за договором про надання юридичних послуг від 15 травня 2018 року, а саме: № 04/М від 21 травня 2019 року, № 05/М від 15 жовтня 2019 року, №06/М від 22 червня 2020 року, у яких детально наведений розрахунок витрат на правничу допомогу.

Суди попередніх інстанцій правильно вважали, що понесені позивачем відповідні судові витрати є співмірними зі складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг), часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг), обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт, значенням справи для сторони.

Враховуючи зазначене, суди правильно здійснили розподіл судових витрат, а саме, понесених позивачем витрат на професійну правничу допомогу та судового збору, шляхом їх стягнення з відповідача ОСОБА_2 пропорційно до задоволених позовних вимог до нього.

Наведені в обґрунтування касаційної скарги інші аргументи не можуть бути підставами для скасування судових рішень в оскаржуваній частині, оскільки вони не свідчать про їх незаконність, ґрунтуються на неправильному тлумаченні скаржником норм матеріального та процесуального права й зводяться до необхідності переоцінки доказів, що відповідно до вимог статті 400 ЦПК України не входить до компетенції суду касаційної інстанції.

ЄСПЛ у своїх рішеннях вказував, що одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності, який передбачає повагу до принципу res judicata - принципу остаточності рішень суду. Цей принцип наголошує, що жодна зі сторін не має права вимагати перегляду остаточного та обов`язкового рішення суду просто тому, що вона має на меті добитися нового слухання справи та нового її вирішення. Повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватись для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду. Перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію, а сама можливість існування двох точок зору на один предмет не є підставою для нового розгляду. Винятки із цього принципу можуть мати місце лише за наявності підстав, обумовлених обставинами важливого та вимушеного характеру (справа «Пономарьов проти України» (CASE «PONOMARYOV v. UKRAINE»), рішення від 03 квітня 2008 року).

Ураховуючи зазначене, Верховний Суд вважає, що судами правильно застосовано норми матеріального та процесуального права на підставі наданих доказів та ухвалено законні і обґрунтовані судові рішення в цій справі в частині позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення майнової шкоди та розподілу судових витрат.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

У статті 410 ЦПК України зазначено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З підстав вищевказаного, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення в оскаржуваній частині - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів першої та апеляційної інстанцій не спростовують.

У частині третій статті 436 ЦПК Українизазначено, що суд касаційної інстанції за результатами перегляду оскаржуваного судового рішення вирішує питання про поновлення його виконання (дії).

Оскільки виконання рішення Деснянського районного суду м. Києва від 23 червня 2020 року та постанови Київського апеляційного суду від 28 жовтня 2020 року зупинено ухвалою Верховного Суду від 18 січня 2021 року, то у зв`язку із залишенням цих рішень в оскаржуваній частині без змін,слід поновити їх виконання.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

У частині першій статті 141 ЦПК України зазначено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки у задоволенні касаційної скарги відмовлено, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених відповідачем у зв`язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених ним у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Разом із цим, не підлягає задоволенню клопотання представника ОСОБА_1 - ОСОБА_4 в частині стягнення витрат на професійну правничу допомогу, понесених позивачем в суді апеляційної інстанції або до ухвалення судом першої інстанції рішення по суті розгляду справи, оскільки це питання уповноважений вирішувати суд першої інстанції та апеляційний суд у порядку, визначеному ЦПК України.

Однак, Верховний Суд вважає за можливе задовольнити клопотання представника ОСОБА_1 - ОСОБА_4 в частині стягнення з відповідача ОСОБА_2 на користь позивача понесені останнім витрати на правничу допомогу у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції в сумі 2 771,00 грн. Суд при цьому враховує, що клопотань про зменшення витрат на оплату правничої допомоги стороною відповідача ОСОБА_2 при її розгляді у Верховному Суді, не було подано.

Керуючись статтями 141, 400, 409, 410, 412 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення Деснянського районного суду міста Києва від 23 червня 2020 року та постанову Київського апеляційного суду від 28 жовтня 2020 року в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення майнової шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, та розподілу судових витрат залишити без змін.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу, понесені у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції у сумі 2 771,00 грн.

Поновити виконання рішення Деснянського районного суду міста Києва від 23 червня 2020 року та постанови Київського апеляційного суду від 28 жовтня 2020 року.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий І. М. Фаловська

Судді: В. М. Ігнатенко

С. О. Карпенко

С. Ю. Мартєв

В. А. Стрільчук