Справа №22 -8714|10 Головуючий у 1 інстанції Пасічник Д.І. Категорія 45 Доповідач Кривохижа В. І.
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
3 листопада 2010 року Колегія суддів судової палати в цивільних справах
апеляційного суду Кіровоградської області в складі:
Головуючої: Кривохижі В.І.
Суддів: Голованя А.М.
Черниш Т.В. при секретарі Дімановій Н.І.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Кіровограді цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Новгородківського районного суду від 27 липня 2010 року, -
ВСТАНОВИЛА:
У червні 2010 року ОСОБА_3 звернулась в суд з позовом до ОСОБА_2 про визнання житлового будинку спільною сумісною власністю подружжя та його поділ.
Зазначала, що, проживаючи з відповідачем у зареєстрованому шлюбі з 1986 по 1998 рік, з 1987 року вони почали будувати будинок по АДРЕСА_1. З червня 1987 по квітень 1989 року відповідач проходив військову службу і будинок вона будувала сама. У червні 1992 року вони стали фактично проживати у цьому будинку, а у квітні 1995 року на ім»я відповідача було видано свідоцтво про право власності на зазначений будинок. Після розірвання шлюбу в 1999 році вони добровільно поділили між собою майно і вона залишилась проживати у спірному будинку. Вважала, що вона є власником будинку. Відповідач у спірному будинку не прописаний і не проживає, неодноразово був засуджений і реально відбував покарання, постійно зловживає спиртними напоями, вимінюючи майно. З 2000 року аліменти на утримання сина ОСОБА_4 не сплачував і на січень 2010 року заборгованість по сплаті аліментів становить 10 788,19 грн. У спірному будинку, крім неї, проживають їхні син та дочка з чоловіком та трьома дітьми.
У зв»язку із зверненням до неї відповідача у травні 2010 року з листом про сплату коштів за проживання в будинку та звільнення його, вона і звернулась до суду з вимогою про визнання спірного будинку спільною сумісною власністю подружжя та просила розділити його, відповідно до ст.70 СК України виділивши відповідачу 1/4 частину будинку, а їй - 3/4 частини.
Рішенням Новгородківського районного суду від 27 липня 2010 року позов задоволений частково.
Судом визнано спірний будинок спільною сумісною власністю сторін та поділено його з виділенням позивачці 2/3 частини будинку, а відповідачу - 1/3 частину, відступивши від засад рівності часток подружжя відповідно до вимог ст.70 СК України.
В апеляційній скарзі відповідач ставить питання про скасування рішення суду з ухваленням нового про поділ спірного будинку по 1/2 частині кожному. Зазначає, зокрема, що, спірний будинок вони з позивачем побудували, перебуваючи у шлюбі. В період з 2000 по 2010 роки він кілька разів відбував покарання в місцях позбавлення волі, а тому не мав можливості дбати про майно. Документального підтвердження фактів знищення майна подано до суду не було. Позивач разом з дітьми проживає у спірному будинку, проте діти на даний час є повнолітніми та працездатними. Тому у суду не було підстав відступити від засад рівності часток в майні подружжя.
Заслухавши доповідача, пояснення представника відповідача ОСОБА_5, який підтримував доводи скарги, позивача, її представника ОСОБА_6., які заперечували проти її доводів, перевіривши матеріали справи в межах доводів скарги і вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Задовольняючи частково позов, суд першої інстанції виходив з того, що спірний будинок є спільною сумісною власністю сторін і позивачем доведено наявність обставин, що мають істотне значення для відступу від засад рівності часток подружжя.
Такий висновок суду є правильним, враховуючи наступне.
Відповідно до частин 2, 3 ст.70 СК України при вирішенні спору про поділ майна подружжя суд може відступити від засад рівності часток за обставин, що мають істотне значення, зокрема, якщо один із них не дбав про матеріальне забезпечення сім»ї, приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім»ї. За рішенням суду частка майна дружини, чоловіка може бути збільшена, якщо з нею, ним проживають діти, а також непрацездатні повнолітні син, дочка, за умови, що розмір аліментів, які вони одержують, недостатній для забезпечення їхнього фізичного, духовного розвитку та лікування.
Пленум Верховного Суду України у п.30 постанови №11 від 21 грудня 2007 року «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» роз»яснив, що під обставинами, що мають істотне значення для справи потрібно розуміти не тільки випадки, коли один із подружжя не дбав про матеріальне забезпечення сім»ї, приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім»ї, але й випадки коли один із подружжя не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку чи доходу (ч.1 ст.60 СК).
Судом встановлено, що сторони, перебуваючи у зареєстрованому шлюбі з 28 червня 1986 року по 8 грудня 1998 року, побудували будинок по АДРЕСА_1. Від шлюбу вони також мають двох дітей: доньку ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_1, та сина ОСОБА_4,ІНФОРМАЦІЯ_2.
Та обставина, що спірний будинок є об»єктом спільної сумісної власності подружжя, сторони в судовому засіданні не заперечували.
Також встановлено, що після розірвання шлюбу з відповідача на користь позивачки було стягнуто аліменти на утримання неповнолітніх дітей, які відповідач фактично не сплачував, внаслідок чого утворилася заборгованість, яка згідно рішення цього ж суду та виконавчого листа складає 10 788 грн. 19 коп. (а.с.7,8, 77-80).
Із матеріалів справи вбачається, що відповідач згідно вироків суду з грудня 2000 року по 2010 рік тричі був засуджений до відбуння покарання у вигляді позбавлення волі (а.с.9-23).
Судом також встановлено, що після чергового звільнення у 2006 році сторони намагалися проживати спільно, проте внаслідок протиправної поведінки відповідача, витрачання коштів та майна подружжя не в інтересах сім»ї, спільне проживання не склалось, згодом відповідач був засуджений до чергового позбавлення волі.
Згідно довідки Новгородківської селищної ради від 16 квітня 2010 року та даних будинкової книги у спірному будинку зареєстровані та проживають разом з позивачкою вісім осіб, в тому числі їхні син, донька та троє онуків (а.с.26,27,29).
Суд першої інстанції належним чином встановив обставини справи, дав правильну оцінку наданим доказам і відповідно до ст.70 СК України, вищезазначеної постанови Пленуму Верховного Суду України і з урахуванням того, що відповідач, знаходячись в місцях позбавлення волі та не сплачуючи аліменти на утримання неповнолітніх дітей, не дбав про матеріальне забезпечення сім»ї, дійшов обґрунтованого висновку про те, що ці обставини мають істотне значення для справи та достатність підстав для відступу від засад рівності часток подружжя, частково задовольнивши позовні вимоги з виділенням позивачу 2/3 частини, а відповідачу - 1/3 частину спірного будинку.
Тому безпідставними є доводи скарги, які були предметом розгляду у судовому засіданні і їм дана належна оцінка, висновків суду вони не спростовують. Сам відповідач, як у судовому засіданні так і в апеляційній скарзі, не заперечував про відбування ним покарання в місцях позбавлення волі на протязі десяти років та проживання позивача у цей період у спірному будинку разом з неповнолітніми дітьми, на утримання яких аліменти ним фактично не сплачувались. Переконливих доказів на підтвердження своїх доводів відповідач не надав, а обставини, на які він посилається, як на поважність причин його відсутності та неможливості дбати про майно, не являються такими. Інші доводи скарги також не дають підстав для висновку про порушення або неправильне застосування судом норм матеріального чи процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.
Рішення суду ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права, є законним і справедливим, підстав для його скасування в межах доводів скарги немає.
Керуючись ст.ст. 303, 307, 308, 313-315 ЦПК України, колегія суддів,-
УХВАЛИЛА:
Апеляційну скаргу відхилити, а рішення Новгородківського районного суду від 27 липня 2010 року залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена до суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів.
Головуюча:
Судді: