Справа № 2-1315\2007

РІШЕННЯ

 ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

«19» квітня 2007 року                                                                     м. Запоріжжя

Жовтневий районний суд м. Запоріжжя у складі:

Головуючого - судді Мухіна А.В.

при секретарі - Самбур І.М.

за участю представника позивача ОСОБА_2.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду в м. Запоріжжі цивільну справу за позовом ОСОБА_1до військової частини A3 3 09 про стягнення грошової компенсації замість продовольчих пайків, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1звернувся до суду з позовом до військової частини A3 3 09, посилаючись на наступні обставини.

Під час проходження військової служби у військовій частині А3309 з 01.01.2000 року по 28 лютого 2007 року (розрахунок по день звернення до суду), остання не виплатила йому грошову компенсацію замість продовольчих пайків за вказаний період на загальну суму 16079,57 грн.

Представник позивача у судовому засіданні позов підтримав, на його задоволенні наполягав.

Відповідач, повідомлений належним чином про дату та час розгляду справи, у судове засідання не з'явився та заявив клопотання, у якому просить судове засідання провести без його участі, позов не визнав та пояснив, що грошові кошти на виплату компенсації замість продовольчих пайків у військову частину не надходило, з наведеним позивачем у позовній заяві арифметичним розрахунком ціни позову погодився.

Вислухавши думку сторін, перевіривши матеріали справи та дослідивши надані сторонами докази, суд вважає, що позов ОСОБА_1до військової частини А3309 підлягає   задоволенню в повному обсязі з наступних підстав.

Згідно вимог ч. 2 ст. 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» № 2011-12 від 20 грудня 1991 року, військовослужбовці отримують за рахунок держави грошове забезпечення, а також речове майно і продовольчі пайки або за бажанням військовослужбовця грошову компенсацію замість них.

Указом Президента України «Про невідкладні заходи щодо посилення соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей» від 21 серпня 1993 року № 352/93 (із змінами, внесеними згідно з Указами Президента України № 427/93 від 07.10.1993 року, № 475/93 від 21.10.1993 року, № 593/93 від 15.12.1993 року, № 228/2000 від 11.02.2000 року) визначена з 1 жовтня 1993 року видача продовольчих пайків офіцерському складу, прапорщикам, мічманам і військовослужбовцям надстрокової служби, котрі не мають права на отримання котлового забезпечення чи, за їх бажанням, грошової компенсації у розмірі вартості продовольчого пайка.

Постановою Кабінету Міністрів України від 12 березня 1996 року № 316 «Про норми забезпечення продовольчими пайками військовослужбовців Збройних Сил України та інших військових формувань, утворених відповідно до законодавства, військовослужбовців та осіб

2

рядового та начальницького складу Міністерства внутрішніх справ» були затверджені і введені в дію з 1 березня 1996 року норми забезпечення продовольчими пайками військовослужбовців і з того часу встановлений розмір грошової компенсації за продовольчі пайки.

Дію частини 2 статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (2011-12) в частині отримання військовослужбовцями продовольчих пайків або, за їх бажанням, грошової компенсації замість них, в зв'язку з економією бюджетних коштів, було з 11 березня 2000 року призупинено Законом України № 1459-ІП (1459-14) від 17 лютого 2000 року «Про деякі заходи щодо економії бюджетних коштів».

Відповідно до Закону України № 1459-ІП (1459-14) від 17 лютого 2000 року «Про деякі заходи щодо економії бюджетних коштів», суд вважає, що призупинення даним нормативно-правовим актом права військовослужбовців на отримання продовольчих пайків або, за їх бажанням, грошової компенсації замість них, суперечить вимогам Конституції України.

Суд, вивчивши нормативно-правові документи, які застосовуються при вирішенні даного виду спорів та враховуючи положення судової практики, прийшов до наступних висновків

По-перше, Конституція України в ст. 17 виділяє військовослужбовців як осіб, які потребують додаткових гарантій держави, зокрема гарантій соціального захисту. Дані гарантії передбачені, передусім, Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» і передбачають таке достойне забезпечення професійної діяльності військовослужбовців, щоб останні могли надійно захистити суверенітет і територіальну цілісність України, забезпечити її економічну і інформаційну безпеку. В пункті 3 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України № 5-рп/2002 від 20 березня 2002 року зазначено, що багато з таких пільг, котрі встановлені законодавством України для вищеназваних категорій громадян, які перебувають на службі у держави, являються не пільгами, а гарантіями та іншими засобами забезпечення професійної діяльності даної категорії громадян, ефективного функціонування відповідних органів.

По-друге, Конституція України в ст. 22 зазначає, що звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод при прийнятті нових законів або внесення змін до чинних законів не допускається. Призупинення дії ст. 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» в частині одержання військовослужбовцями продовольчих пайків або за їх бажанням грошової компенсації замість них, в зв'язку з економією бюджетних коштів, з 11 березня 2000 року Законом України № 1459-ІИ (1459-14) від 17 лютого 2000 року «Про деякі заходи щодо економії бюджетних коштів» суперечить не тільки ст. 22 Конституції України, а також і ст. 48 Основного закону України, котра гарантує в тому числі і військовослужбовцям право на достатній життєвий рівень, котрий забезпечується також і продовольчим пайком або грошовою компенсацією замість нього. В пункті 6 вищезазначеного Рішення Конституційного Суду України підкреслено, що оскільки для знаної кількості громадян пільги, компенсації і гарантії, право на які передбачено чинним законодавством, є додатком до основних джерел існування, необхідною складовою конституційного права на забезпечення житлового рівня (ст. 48 Конституції України) то звуження змісту та обсягу цього права шляхом прийняття нових законів або внесення змін до чинних законів відповідно до ст. 22 Конституції України не допускається.

По-третє, позовна заява позивача підлягає задоволенню також і тому, що відповідно до ст. 16 Закону України «Про Збройні Сили України» (в редакціях, діючих в досліджуваний період) № 2019-ІП, військовослужбовцям гарантується отримання за рахунок держави, зокрема, продовольчого забезпечення. Дана стаття Закону набрала чинності з 2001 року. При цьому в продовольче забезпечення входить:

1)      безплатне харчування у вигляді гарячої їжі;

2)      продовольчі пайки або грошова компенсація замість них;

3)      виплата продшляхових грошових коштів.

3

По-четверте, згідно вимог ст. ст. 18 і 19 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, затвердженого Законом України № 548-XIV, військовослужбовці перебувають під захистом держави і мають всю повноту прав і свобод, закріплених Конституцією України, а держава гарантує військовослужбовцям і членам їх сімей соціальний і правовий захист.

По-п'яте, суд доходить висновку, що ані Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», ані жодним іншим законом України не може бути передбачена можливість перегляду та ревізування ст. 9 зазначеного Закону або можливість її обмеженого застосування з тих чи інших мотивів. Це чітко та однозначно викладено у ст. 2 цього ж Закону (Заборона обмежень прав військовослужбовців), з якої випливає, що «Ніхто не вправі обмежувати військовослужбовців та членів їх сімей у правах і свободах, визначених законодавством України».

Більше того, статтею 1-2 вказаного Закону (гарантії соціального і правового захисту військовослужбовців та членів їх сімей) визначено, що у зв'язку з особливим характером військової служби, яка пов'язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації, які не можуть бути скасовані чи призупинені без їх рівноцінної заміни. Нормативно-правові акти органів державної влади та органів місцевого самоврядування, які обмежують права і пільги військовослужбовців та членів їх сімей, є недійсними. (Закон доповнено статтею 1-2 згідно із Законом N 328-V ( 328-16) від 03.11.2006)

Пунктом 1 статті 9-1 зазначеного Закону (продовольче, речове та інше забезпечення військовослужбовців) визначене, що «продовольче та речове забезпечення військовослужбовців здійснюється за нормами і в терміни, що встановлюються Кабінетом Міністрів України».

Як було встановлено у судовому засіданні, ОСОБА_1, котрий проходить військову службу у військовій частині A3 3 09 і не мав права на котлове забезпечення, в період з 01.01.2000 року по 28 лютого 2007 року (день звернення до суду) не отримав грошової компенсації замість продовольчих пайків на суму 16079 грн. 57 коп.

Приймаючи до уваги п. 5 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 1 листопада 1996 року «Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя», ст. ст. 1-2, 2, 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців і членів їх сімей», Законом України «Про Збройні Сили України», Постановами Кабінету Міністрів України № 316 від 12.03.1996 року та № 426 від 29.03.2002 року, ст. ст. 6, 8, 22, 24, 55 Конституції України, круючись ст. ст. 10, 11, ч. З ст. 82, 209, 212, 214-215, 218 ЦПК України, суд,

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1до військової частини A3 3 09 про стягнення грошової компенсації замість продовольчих пайків, - задовольнити в повному обсязі.

Стягнути на користь ОСОБА_1з військової частини A3 3 09 грошову компенсацію замість продовольчих пайків на суму 16079,57 грн.

Стягнути з військової частини А3309 в дохід держави судовий збір в розмірі 160,80 грн.

Стягнути з військової частини A3 3 09 витрати за інформаційно-технічне забезпечення у розмірі 30 грн. на користь держави.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до апеляційного суду

Запорізької області через суд першої інстанції шляхом подачі в 10-денний строк з дня

проголошення рішення заяви про апеляційне оскарження і поданням після цього протягом 20

днів апеляційної скарги, з подачею її копії до апеляційної інстанції або в порядку ч. 4 ст. 295

ЦПК України.                                                           

Суддя               Мухін