У Х В А Л А
іменем України
9 грудня 2010 року м. Рівне
Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Рівненської області в складі:
головуючого – судді: Хилевича С.В.
суддів: Гордійчук С.О., Шеремет А.М.
при секретарі судового засідання Колесовій Л.В.
за участю ОСОБА_1,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Рівненського міського суду від 7 жовтня 2010 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання квартири об’єктом права спільної сумісної власності та її поділ,
в с т а н о в и л а:
Рішенням Рівненського міського суду від 7 жовтня 2010 року зазначені позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено повністю: визнано квартиру АДРЕСА_1 спільною сумісною власністю позивача та ОСОБА_2. Визнано за ОСОБА_1 та відповідачем право власності на 1\2 частину цієї квартири. Стягнуто із ОСОБА_2 на користь позивача 1 000 гривень в рахунок понесених витрат на надану правову допомогу, 120 гривень витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи та 51 гривню судового збору.
Не погодившись з законністю та обґрунтованістю рішення та вважаючи його таким, що підлягає скасуванню з ухваленням нового – про відмову в задоволенні позовних вимог, ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу, де фактично покликався на недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими та невідповідність зроблених висновків обставинам справи.
На її обґрунтування вказував про неправильність врахування місцевим судом показань свідків, які підтвердили вимоги ОСОБА_1, натомість не взявши до уваги показання свідків з боку відповідача, котрі у судовому засіданні заперечували обставини, на які посилалася позивач. Вважав, що спірна квартира набута ним одноособово, коли він мешкав у своєї матері, а не під час спільного проживання з ОСОБА_1, з якою він підтримував виключно епізодичні відносини.
ОСОБА_2, бувши належним чином повідомленим про час і місце розгляду справи, у судове засідання не з’явився, проте заявив письмове клопотання з проханням відкласти розгляд справи через те, що його представник перебуває у відрядженні, а він сам знаходиться в стані тимчасової непрацездатності. При цьому жодних доказів на підтвердження наведених обставин не представив, що колегією суддів з урахуванням вимог п. 3 ч. 1 ст. 169 ЦПК України розцінено як неявку його в судове засідання без поважних причин, а клопотання було відхилено.
ОСОБА_1, заперечуючи проти задоволення апеляційної скарги, посилалась на законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення.
Заслухавши доповідача, пояснення осіб, які беруть участь у справі і з’явились в судове засідання, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про відхилення апеляційної скарги.
Справа №22-1786-09 Головуючий у суді 1 інстанції: Сидорук Є.І..
Категорія: 46 Суддя-доповідач у апеляційному суді: Хилевич С.В.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що протягом часу з 2004 року по 2009 рік сторони проживали однією сім’єю без реєстрації шлюбу, а тому придбана за договором купівлі-продажу 14 квітня 2005 року спірна квартира, титульним власником якої визначено ОСОБА_2, виявляється об’єктом їхньої спільної сумісної власності.
Погоджуючись з правильністю досягнутих районним судом висновків, колегія суддів виходила з такого.
Матеріалами справи встановлено, що з січня 2004 року по листопад 2009 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 проживали однією сім’єю без реєстрації своїх шлюбних відносин. Зазначений факт доведено в судовому засіданні переконливими і об’єктивними доказами. Так, свідки ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 у суді попередньої інстанції ствердили ті обставини, що сторони у вказаний час проживали разом, вели спільний побут та господарство. Зокрема, ОСОБА_6 засвідчила про те, що вона, бувши сусідкою відповідача, бачила як на початку 2005 року вони разом приходили оглядали квартиру АДРЕСА_1, яку пізніше й придбали. При цьому безсумнівно вказала те, що на той момент ОСОБА_1 була вагітна і ця обставина на той час була очевидною.
Норми процесуального права, закріплені у ч. 1 ст. 58 та ч. 2 ст. 59 ЦПК України, вказують про належність доказів, тобто таких фактичних даних, що містять інформацію щодо предмета доказування, та про їх допустимість, а саме, що підтвердження обставин справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Отже, обґрунтовано надавши перевагу одних доказів перед іншими, міський суд вірно оцінив показання свідків ОСОБА_8 та ОСОБА_9, врахувавши, що ці свідчення не стосуються предмета спору, а лише вказують те, що про існування позивача їм нічого не відомо.
Згідно зі ст. 74 СК України (в чинній на час виникнення спірних правовідносин редакції) – якщо жінка та чоловік проживають однією сім’єю, але не перебувають у шлюбі між собою, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними. На майно, що є об’єктом спільної сумісної власності жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою, поширюються положення глави 8 цього Кодексу.
Тому за таких обставин квартира АДРЕСА_1, що придбана під час проживання сторін однією сім’єю без реєстрації шлюбу на підставі договору купівлі-продажу від 14 квітня 2004 року, за умовами якого права титульного власника набув ОСОБА_2, правильно визнана судом попередньої інстанції об’єктом права спільної сумісної власності сторін.
Відповідно до ч. 1 ст. 70 СК України – у разі поділу майна, що є об’єктом права спільної сумісної власності подружжя, частка майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.
Повно і правильно з’ясувавши обставини у справі та перевіривши відповідність заявлених вимог положенням закону, а також врахувавши відсутність домовленості чи шлюбного договору між сторонами, суд першої інстанції правильно задовольнив позов ОСОБА_1 і визнав за кожною із сторін право власності на 1\2 частину спірної квартири.
В силу правил ч. 1 ст. 88 ЦПК України стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати, а тому стягнення місцевим судом із ОСОБА_2 на користь позивача 1 000 гривень понесених витрат на правову допомогу, 120 гривень витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи та 51 гривні судового збору слід вважати обґрунтованим та проведеним відповідно до вимог закону.
Доводи апеляційної скарги про те, що спірна квартира придбана не під час проживання з ОСОБА_1 однією сім’єю без реєстрації шлюбу, а одноособово відповідачем, колегія суддів знаходить такими, що на увагу не заслуговують і є необґрунтованими.
Рішення суду ухвалено без порушень норм матеріального і процесуального права, судом з’ясовано обставини, що мають значення для справи, в повній мірі, а апеляційна скарга не містить посилань на закон, з порушенням якого ухвалено рішення, та не спростовує правильності висновків суду, а тому колегія суддів не знаходить підстав для його скасування.
Керуючись ст.ст. 307, 308, 313-315, 324-325 ЦПК України, колегія суддів апеляційного суду
у х в а л и л а:
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилити, а рішення Рівненського міського суду від 7 жовтня 2010 року – залишити без змін.
Ухвала суду апеляційної інстанції набирає законної сили негайно. Сторони, інші особи, які беруть участь у справі мають право оскаржити у касаційному порядку ухвалу апеляційного суду безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ протягом двадцяти днів, починаючи з моменту проголошення цієї ухвали.
Головуючий: Судді: