У Х В А Л А
іменем України
9 грудня 2010 року м. Рівне
Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Рівненської області в складі
головуючого – судді: Хилевича С.В.
суддів: Гордійчук С.О., Шеремет А.М.
при секретарі судового засідання Колесовій Л.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою Костопільської центральної районної лікарні на рішення Костопільського районного суду від 7 жовтня 2010 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Костопільської центральної районної лікарні про скасування акту про нещасний випадок та зобов’язання скласти акт про нещасний випадок на виробництві,
в с т а н о в и л а:
Рішенням Костопільського районного суду від 7 жовтня 2010 року зазначені позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено повністю: визнано недійсним та скасовано акт про нещасний випадок за формою БТ від 10 вересня 1987 року №8 та зобов’язано відповідача скласти акт про нещасний випадок на виробництві за формою Н-1, який трапився 10 вересня 1987 року з позивачем та видати їй один примірник цього акту. Перебіг десятиденного строку виконання рішення місцевого суду в частині складання акту форми Н-1 встановлено з дня набрання цим рішенням законної сили.
Не погодившись з законністю і обґрунтованістю рішення, Костопільська центральна районна лікарня (далі – ЦРЛ або лікарня) через свого представника Шевчука М.Ю. подала апеляційну скаргу, де фактично посилалася на порушення місцевим судом норм процесуального права та незастосування норм матеріального права, які підлягали застосуванню.
На її обґрунтування вказувала про неврахування судом роз’яснень постанови Пленуму Верховного Суду України від 27.03.1992 року №6 «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди», де рекомендовано в справах цієї категорії обговорити питання про притягнення до участі органу Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України як третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача. Однак вважала, що всупереч цим вимогам у судовому засіданні про можливість залучення вказаного органу Фонду соціального страхування не висловлювалось. Також наполягала на незастосуванні до спірних правовідносин положень постанови Кабінету Міністрів України від 25.08.2004 року №1112 «Деякі питання розслідування та ведення обліку нещасних випадків, професійних захворювань і аварій на виробництві», позаяк зобов’язання відповідача скласти акт про нещасний випадок за формою Н-1 і видати позивачу один його примірник суперечить наведеному нормативно-правовому акту.
На підтвердження своїх доводів ЦРЛ покликалася на існування фактичних даних, які не досліджувались місцевим судом, проте мають істотне значення для правильного вирішення спору.
З указаних підстав просила скасувати рішення Костопільського районного суду від
Справа №22-1986-09 Головуючий у суді 1 інстанції: Грипіч Л.А.
Категорія: 51 Суддя-доповідач у апеляційному суді: Хилевич С.В.
7 жовтня 2010 року в частині визнання недійсним і скасування акту про нещасний випадок форми БТ від 10.09.1987 року, зобов’язання лікарні скласти акт про нещасний випадок на виробництві за формою Н-1, що трапився з позивачем 10.09.1987 року, і видати один його примірник ОСОБА_1.
Крім того, просила залучити до участі у справі Держнаглядохоронпраці та Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань у Костопільському районі, а також викликати і допитати як свідка начальника відділу охорони здоров’я Костопільської райдержадміністрації ОСОБА_5 та працівника ЦРЛ ОСОБА_6.
ОСОБА_1, бувши повідомленою належним чином про час і місце розгляду справи, в судове засідання не з’явилась, про причини своєї неявки не повідомила.
Лікарня, бувши також повідомленою в установленому порядку про час і місце розгляду справи, явку свого представника до апеляційного суду не забезпечила; про поважність причин його відсутності не повідомила.
Заслухавши доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про відхилення апеляційної скарги.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем при складанні 10 вересня 1987 року акту за формою БТ про нещасний випадок порушено його порядок, а також з обґрунтованості вимог про те, що зазначений нещасний випадок не може кваліфікуватися як такий, що не пов'язаний з виробництвом.
Вважаючи досягнуті судом попередньої інстанції висновки правильними, а оскаржуване рішення - законним і обґрунтованим, колегія суддів виходила з такого.
З матеріалів справи вбачається, що з 1 серпня 1987 року ОСОБА_1 зараховано для проходження однорічної інтернатури на посаду лікаря-інтерна терапевтичного відділення, про що свідчить відповідний запис у трудовій книжці (а.с. 11-12).
10 вересня 1987 року на виконання наказу лікарні №124 від 08.09.1987 року позивача та ряд лікарів-інтернів направлено до м. Рівного на семінар, в зв’язку з чим було оформлено відрядження №108 від 09.09.1987 року. На виконання цього наказу 10 вересня 1987 року зазначених осіб направлено для проведення семінару. Однак роботодавець не забезпечив їх службовим транспортним засобом або проїзними документами, тому до місця проведення семінару лікарі використали з дозволу ЦРЛ автомобіль марки «Жигулі», що належав одному з лікарів. Біля села Трикопці Рівненського району сталася дорожньо-транспортна пригода, за наслідками якої ОСОБА_1 одержала травму у виді перелому основи черепа, а в подальшому визнана інвалідом 1 групи з підставою її набуття – «трудове каліцтво».
Зазначені обставини сторонами в засіданні суду попередньої інстанції частково не оспорювалися, а в тій частині, що заперечувалися, - стверджені перевіреними районним судом доказами. Зокрема, свідки ОСОБА_5, що працював на час нещасного випадку головним лікарем ЦРЛ, та ОСОБА_7 засвідчили про використання для поїздки на семінар в м. Рівне 10 вересня 1987 року автомобіля, що належав лікарю-інтерну ОСОБА_8, з дозволу та відома роботодавця. Ці показання повністю збігаються з письмовими доказами, дослідженими судом, а саме з актом розслідування нещасного випадку форми БТ (а.с. 8), експертним висновком ЛТЕК (а.с. 9), довідкою і висновком МСЕК (а.с. 10-10, зв.) та витягом з трудової книжки позивача (а.с. 11-12).
Всупереч встановленим фактам 10 вересня 1987 року відповідачем було складено акт №8 розслідування нещасного випадку, що трапився в побуті, по дорозі на роботу (підкреслено) або з роботи за формою БТ, тобто кваліфікувавши його як побутову травму (а.с. 8).
Згідно з ч. 3 ст. 121 КЗпП України (в редакції, що діяла на час виникнення спірних правовідносин) – робітники і службовці мають право на відшкодування витрат на та одержання інших компенсацій у зв’язку з службовими відрядженнями. Робітникам і службовцям, які направляються у відрядження, виплачуються: добові за час перебування у відрядженні, вартість проїзду до місця призначення і назад та витрати по найму жилого приміщення в порядку і розмірах, встановлюваних законодавством Союзу РСР. За відрядженими працівниками зберігаються протягом усього часу відрядження місце роботи (посада) і середній заробіток.
Тому колегія суддів вважає вірним висновок місцевого суду, що під час відрядження ОСОБА_1 не перервала свого зв'язку з роботодавцем, який її відрядив, та продовжувала перебувати з ним у трудових відносинах, одержувати від нього заробітну плату і всі належні при цьому компенсаційні суми.
Пункт 1.2 Положення про розслідування та облік нещасних випадків на виробництві, затвердженого 13 серпня 1982 року Постановою № 11-6 Президії Всесоюзної Центральної Ради Професійних спілок (що діяла на час спірних правовідносин) вказує про обов’язковість розслідування та обліку нещасних випадків, що сталися на території підприємства, поза територією підприємства при виконанні потерпілим трудових обов’язків, завдання адміністрації підприємства, керівника робіт (бригадира, майстра, начальника зміни, ділянки тощо), а також при слідуванні на наданому підприємством транспорті на роботу або з роботи. Розслідуванню та обліку підлягають нещасні випадки, що сталися як протягом робочого часу, необхідного для приведення в порядок знарядь виробництва, одягу тощо перед початком або після закінчення роботи, а також під час виконання робіт у надурочний час, у вихідні та святкові дні.
Текст абз. третього п. 1.5 цього нормативно-правового акту зобов’язував роботодавця звернутися до профспілкового комітету з приводу розгляду питання про відсутність причинного зв’язку між нещасним випадком, що стався з позивачем на виробництві що, як правильно встановлено місцевим судом, відповідачем додержано не було.
Приходячи до висновку про відхилення апеляційної скарги і законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення, колегія суддів знаходить правильними висновки районного суду про те, що автомобіль, на якому зокрема позивач слідувала для проведення семінару, було надано на час відрядження саме в службових цілях. Порушення вимог п. 1.5 Положення про розслідування та облік нещасних випадків на виробництв щодо обов’язковості винесення питання на розгляд профспілкового комітету в разі відсутності зв’язку нещасного випадку з виробництвом вірно визнано судом попередньої інстанції грубими і такими, що призвели до помилкової кваліфікації нещасного випадку як побутової травми, з чим погоджується й апеляційний суд.
Доводи апеляційної скарги про незастосування місцевим судом при вирішенні спору і ухваленні оскаржуваного рішення правил постанови Кабінету Міністрів України від 25.04.2004 року №1112 «Деякі питання розслідування та ведення обліку нещасних випадків, професійних захворювань і аварій на виробництві» на увагу не заслуговують, адже дія нормативно-правового акту спрямовується лише на майбутнє і не може регулювати відносини, які мали місце до набрання ним чинності. Так само не можуть бути взятими до уваги і є невмотивованими покликання на процесуальні порушення при розгляді справи.
Згідно з ч. 2 ст. 308 ЦПК України – не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.
Щодо клопотання лікарні про залучення до розгляду справи осіб, які не брали участі в районному суді, та допиту в судовому засіданні свідків, то колегія суддів змушена залишити їх без уваги як необґрунтовані. Так, згідно зі ст. 303 ЦПК України апеляційний суд правомочний перевіряти законність і обґрунтованість рішення місцевого суду лише в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, а докази досліджує тільки у тому разі, коли їх було досліджено з порушенням встановленого порядку або в дослідженні яких було неправомірно відмовлено, а також нові докази, коли їх неподання було зумовлено поважними причинами. Суд апеляційної інстанції не наділений процесуальними повноваженнями визначати коло осіб, які беруть участь у справі, і залучати їх до розгляду справи, натомість свідки ж уже дали показання суду попередньої інстанції, тому обґрунтованої необхідності в задоволенні заявлених клопотань ЦРЛ не вбачається.
Рішення суду ухвалено без порушень норм матеріального і процесуального права, судом з’ясовано обставини, що мають значення для справи, в повній мірі, а апеляційна скарга не містить посилань на закон, з порушенням якого ухвалено рішення, та не спростовує правильності висновків суду, а тому колегія суддів не знаходить підстав для його скасування.
Керуючись ст.ст. 307, 308, 313-315, 324-325 ЦПК України, колегія суддів апеляційного суду
у х в а л и л а:
Апеляційну скаргу Костопільської центральної районної лікарні відхилити, а рішення Костопільського районного суду від 7 жовтня 2010 року залишити без змін.
Ухвала суду апеляційної інстанції набирає законної сили негайно. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають право оскаржити ухвалу апеляційного суду безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ протягом двадцяти днів, починаючи з моменту проголошення цієї ухвали.
Головуючий: Судді: