ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 552/2859/18 Номер провадження 22-ц/814/1645/21Головуючий у 1-й інстанції Турченко Т. В. Доповідач ап. інст. Триголов В. М.

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 жовтня 2021 року м. Полтава

Полтавський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючий суддя : Триголов В.М.,

судді: Лобов О.А., Дорош А.І.,

секретар: Коротун І.В.,

розглянув у відкритому судовому засіданні в м. Полтаві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Київського районного суду м. Полтави від 05 квітня 2019 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 про виділ в натурі частки домоволодіння в окремий обю`єкт права власності та визначення порядку користування земельною ділянкою,-

                        В С Т А Н О В И В :

У травні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до   ОСОБА_2 , ОСОБА_8 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7  та з урахуванням уточнених вимог просив виділити йому у користування частину земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 , площею 175 кв. м, яку позначено зеленим кольором, відповідно до ідеальної частки у праві власності на житловий будинок, господарські будинки і споруди; визначити порядок користування земельною ділянкою за цією адресою між співвласниками домоволодіння відповідно до висновку експертного будівельно-технічного, земельно-технічого та оціночно-будівельного дослідження № 34 від 14 травня 2018 року; залишити у загальному користуванні інших співвласників земельну ділянку площею 1 286, 00 кв. м; виділити в окрему одиницю 3/25 частини житлового будинку, які належать на праві власності ОСОБА_1 , літера А-1 загальною площею 39, 1 кв. м, у складі приміщень (додаток 2): кухня №1-1 площею 5, 4 кв. м, санвузол № 1-2 площею 1, 5 кв. м, кімната № 1-3 площею 8, 5 кв. м, кімната №1-4 площею 18 кв. м, коридор № 1 площею 1, 5 кв. м, тамбур № VIII площею 4, 2 кв. м; припинити право власності на 3/25 частини домоволодіння по АДРЕСА_1 за ОСОБА_1 .

Рішенням Київського районного суду міста Полтави від 05 квітня 2019 року  у задоволенні позову   ОСОБА_1 відмовлено за безпідставністю.

Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, позивач оскаржив його  в апеляційному порядку. В апеляційній скарзі,  посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким повністю задовольнити  його позовні вимоги.

Вважає, що місцевий суд дійшов помилкового висновку про застосування до спірних правовідносин положення ст. 382 ЦК України, оскільки вказана норма застосовується до квартир, а він є власником домоволодіння. Крім того, запропонований експертом варіант виділу в окремий об`єкт нерухомого майна, який належить йому на праві власності, не порушує права інших співвласників, тому безпідставно відхилений судом.

У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_3 вказала, що земельна ділянка, яка знаходиться під спірним домоволодінням не оформлена. Крім того, частина співвласників оформили право власності на квартири у цьому будинку, тобто останній має статус багатоквартирного житлового будинку і садиби, оскільки його мешканці мають у власності частки надвірних будівель. Позивачем не враховано, що за варіантом виділу позивачу його частини будинку, один із співвласників будинку – ОСОБА_7 буде обмежений у доступі до питної колонки, яка знаходиться у користуванні всіх співвласників. З урахуванням викладеного просила апеляційну скаргу - залишити без задоволення, рішення - без змін.

Постановою Полтавського апеляційного суду від 31 липня 2019 року задоволено заяву   ОСОБА_1 про залишення його позову без розгляду та скасовано рішення Київського районного суду міста Полтави від 05 квітня 2019 року.

Постановою Верховного Суду від 09 жовтня 2019 року касаційну скаргу ОСОБА_3 - задоволено частково.

Постанову Полтавського апеляційного суду від 31 липня 2019 року - скасовано, справу направлено для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції.

Постановою Полтавського апеляційного суду від 10 грудня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а рішення Київського районного суду м. Полтави від 05 квітня 2019 року – без змін.

Постановою Верховного Суду від 26 травня 2021 року касаційну скаргу ОСОБА_1 - задоволено частково.

Постанову Полтавського апеляційного суду від 10 грудня 2019 року - скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Колегія суддів, перевіривши матеріали справи у межах доводів апеляційної скарги, приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції апеляційний суд має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Колегія суддів, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги та відзиву, заслухавши пояснення учасників справи, приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Місцевим судом встановлено, що житловий будинок з господарськими спорудами розташований за адресою АДРЕСА_1 , який є предметом спору у вказаній справі, має статус багатоквартирного житлового будинку та садиби.

Відповідно до договору дарування, укладеного між ОСОБА_9 та ОСОБА_1 , посвідченим 12.09.2017 року у власність ОСОБА_1 перейшла у житловому будинку А-1: кухня 1-1 площею 5,4 кв.м., кладова 1-2 площею 1,6 кв.м., кімната 1-3 площею 8,5 кв.м., кімната 1-4 площею 18 кв.м., тамбур І площею 4,2 кв.м., коридор 1-5 площею 1,8 кв.м., частина підвалу літ. А2-1, а9, 1/6 частина сараю літ.Д, в загальному користуванні: вбиральня літ. Е, огорожа1, що складає 3/25 частки житлового будинку з господарськими спорудами.

Іншими співвласниками цього житлового будинку є:

ОСОБА_3 , якій належить 1/10 частина будинку, згідно договору купівлі-продажу б/н від 12 липня 1991 року / а.с. 165-166/.

ОСОБА_6 , якій належить 4/25 частини спірного будинку на підставі договору купівлі-продажу б/н від 02 жовтня 2002 року.

ОСОБА_4  - 9/50 частин вищевказаного будинку на підставі договору купівлі-продажу б/н від 30 березня 1992 року / а.с. 126, 162-163/

ОСОБА_2  є власником квартири АДРЕСА_2 на підставі договору купівлі-продажу ВРВ/460878 від 02 жовтня 2010 року/ а.с.62 т.1 /

ОСОБА_5 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 є співвласниками  квартири   АДРЕСА_3  на підставі свідоцтва про право власності на житло, виданого 25 грудня 1996 року Відділом приватизації житла Полтавського сільськогосподарського технікуму ім. А.С. Макаренка / а.с. 66 т.2/

ОСОБА_7 є власником квартири АДРЕСА_4 згідно свідоцтва про право на спадщину за законом, виданого Другою полтавською державною нотаріальною конторою 26 червня 2001 року, та на підставі свідоцтва про право власності на житло, видане відділом приватизації житла Полтавського сільськогосподарського технікуму імені А.С. Макаренка від 19 січня 1996 року №17

14 травня 2018 року судовим експертом Федоровим Д.Ф. складено висновок № 34 судової будівельно-технічної, земельно-технічної та оціночно-будівельної експертизи, в якому встановлено можливість виділити у самостійний об`єкт нерухомого майна 3/25 частини житлового будинку, господарських будівель і споруд за адресою: АДРЕСА_1 , що належать на праві приватної власності ОСОБА_1 , при цьому площа закріпленої за цією частиною домоволодіння земельної ділянки складає за фактичним користуванням 175 кв.м. До складу 3/25 частини, яку можливо виділити ОСОБА_1 входить частина загальною площею 39,1 кв.м. житлового будинку літ.А-1 у складі приміщень (додаток №2): кухня 1-1 площею 5,4 кв.м., санвузол 1-2 площею 1,5 кв.м., кімната 1-3 площею 8,5 кв.м., кімната 1-4 площею 18 кв.м., коридор 1-5 площею 1,8 кв.м., тамбур YІІІ площею 4,2 кв.м./ а.с. 66-83/.

Судом першої інстанції встановлено, що при складанні даного висновку експертом не враховано наявність господарських споруд - гаражі Б, В, Г, сарай Д, вбиральня Е, огорожа №1, погреб А2-1, які  співвідносяться з житловим будинком як головна річ та приналежні речі. Факт існування даних будівель підтверджується технічним паспортом /а.с.84 -90/, та відповідно до договору дарування входить до складу належної позивачу 3/25 частини.

Відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_1 суд першої інстанції виходив з того, що позивач просить виділити йому в натурі лише частину житлового будинку без господарських споруд, що відповідає його ідеальній частці 3/25.

При цьому судом вказано, що позовні вимоги суперечать положенням ст. 186 ЦК України, оскільки позивач є співвласником житлового будинку з господарськими спорудами, а законом не передбачено виділ головної речі без її приналежності.

Крім того, судом враховано, що спірна земельна ділянка в користування співвласникам не передавалася, що унеможливлює визначити порядок користування нею.

Колегія суддів погоджується з таким висновком місцевого суду.

Так, ч. 1 ст. 190 ЦК України визначено, що майном як особливим об`єктом вважаються окрема річ, сукупність речей, а також майнові права та обов`язки.

Річчю є предмет матеріального світу, щодо якого можуть виникати цивільні права та обов`язки (стаття 179 ЦК України).

Відповідно до статті 186 ЦК України річ, призначена для обслуговування іншої (головної) речі і пов`язана з нею спільним призначенням, є її приналежністю. Приналежність слідує за головною річчю, якщо інше не встановлено договором або законом.

У пункті 8 постанови Пленуму Верховного Суду України від 04 жовтня 1991 року № 7 «Про практику застосування судами законодавства, що регулює право приватної власності громадян на жилий будинок» судам роз`яснено, що різні господарські будівлі (літні кухні, сараї тощо) є підсобними будівлями і складають з будинком одне ціле.

З аналізу положень статей 186, 380, 381 ЦК України слідує, що господарсько-побутові будівлі (сарай, гараж, санвузол і под.), наземні і підземні комунікації (водопостачання, очисні споруди тощо), що розташовані з житловим будинком на одній земельній ділянці і призначені для забезпечення власника необхідними засобами благоустрою, вважаються приналежністю головної речі і не є самостійними нерухомими речами, у зв`язку з чим право власності на такі будівлі та споруди як на окремі об`єкти визнаватися не може.

Такий правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 07 квітня 2021 року у справі № 753/15442/15-ц, провадження № 61-5449св19.

Отже, оскільки позивачем пред`явлено позовні вимоги щодо виділу в окрему одиницю його ідеальної частки 3/25 у домоволодінні без врахування господарських та допоміжних будівель, що суперечить вимогам ст.. 186 ЦК України а також договору дарування, на підставі якого виникло право власності позивача, колегія суддів вважає, що висновок місцевого суду про безпідставність позовних вимог є законним та обґрунтованим.

Крім того, з матеріалів справи слідує, що спірний об`єкт нерухомості має статус садибного житлового будинку.

Статтею 380 ЦК України визначено, що житловим будинком є будівля капітального типу, споруджена з дотриманням вимог, встановлених законом, іншими нормативно-правовими актами, і призначена для постійного у ній проживання. Житловий будинок може складатися власне із самого будинку або з будинку та інших приміщень, що забезпечують нормальне проживання в ньому людини (наприклад, гараж, погріб, сарай, відокремлений санвузол тощо). У цьому випадку будинок є головною річчю, а підсобні приміщення розглядаються як невід`ємна частина будинку (приналежність).

Відповідно до частини першої статті 381 ЦК України садибою є земельна ділянка разом з розташованими на ній житловим будинком, господарсько-побутовими будівлями, наземними і підземними комунікаціями, багаторічними насадженнями.

З указаного вбачається, що до складу садиби належать не лише житловий будинок і земельна ділянка, на якій він розташований, а й господарсько-побутові будівлі (які забезпечують власника необхідними для проживання засобами благоустрою, наприклад, сарай, гараж, санвузол тощо) та комунікації (водопостачання, очисні споруди тощо), а також багаторічні насадження.

У садибі головною річчю є житловий будинок, а інші складові елементи є його приналежністю, а отже, різні господарські будівлі (літні кухні, сараї тощо) є підсобними будівлями і становлять з будинком одне ціле.

Отже, підстави для виділу позивачу в окрему одиницю частку, що складається лише з частини житлового будинку без врахування частини допоміжних приміщень відсутні.

У постановах Верховного Суду України від 16 січня 2012 року у справі № 6-81цс11, від 15 травня 2013 року у справі № 6-37цс13, від 02 липня 2014 року у справі № 6-68цс14, а також у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 грудня 2018 року у справі № 908/1754/17 наголошено, що відповідно до статті 358 ЦК України право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. Співвласники можуть домовитися про порядок володіння та користування майном, що є їхньою спільною частковою власністю. Кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці в праві спільної часткової власності. У разі неможливості цього він має право вимагати від інших співвласників, які володіють і користуються спільним майном, відповідної матеріальної компенсації.

При вирішенні спорів, що випливають зі спільної часткової власності, підлягає врахуванню та обставина, що для припинення права власності на частку у майні необхідно дотримуватися принципу пропорційності між переслідуваною метою та позбавленням особи права власності.

Так, колегія суддів звертає увагу на те, що варіант виділу частки, запропонований позивачем не погоджений іншими співвласниками, що встановлено місцевим судом та вбачається із матеріалів справи.

Крім того, вірним також є висновок суду про неможливість виділу у власність позивача частини земельної ділянки, оскільки встановлено, що в користування співвласникам будинку зазначена земельна ділянка не передавалася, відповідне рішення уповноваженими органами про передачу земельної ділянки в користування чи на іншому праві не приймалися, що підтверджується листом Виконавчого комітету Київської районної у м. Полтаві ради за № 04.114/0667 від 15 травня 2018 року.

Вказані обставини спростовують доводи апеляційної скарги щодо невідповідності висновків суду обставинам справи.

Доводи апелянта про те, що запропонований ним варіант розподілу не порушує права інших співвласників колегія суддів не бере до уваги, оскільки встановлено, що в ході судового розгляду співвідповідачі заперечували проти позовних вимог взагалі, а також проти запропонованих позивачем варіантів розподілу та порядку користування спірним майном.

Інші доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції та не можуть бути підставою для скасування рішення суду.

За таких обставин колегія суддів вважає, що суд першої інстанції повно і всебічно з`ясував обставини справи, зібраним доказам дав належну оцінку та прийшов до правильного висновку про відмову у задоволенні позову. Постановлене судом рішення відповідає вимогам матеріального та процесуального права і не може бути скасоване з підстав, що наведені в апеляційній скарзі.

Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 382, 383 ЦПК України, колегія суддів -,

П О С Т А Н О В И Л А :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Рішення Київського районного суду міста Полтави від 05 квітня 2019 року – залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня проголошення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Головуючий:                         В.М. Триголов

Судді:                         А.І. Дорош

О.А. Лобов