Справа №2 – 35/10
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
28 жовтня 2010 року Цюрупинський районний
суд Херсонської області
в складі: судді Бойко В.П.
при секретарі Білій Ю.В.
за участю позивача ОСОБА_1,
представника позивача ОСОБА_2,
відповідача ОСОБА_3,
представника відповідача ОСОБА_4
третьої особи Левківського І.П.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у м.Цюрупинську цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3, третя особа приватний нотаріус Левківський І.П., про визнання договору купівлі-продажу житлового будинку недійсним, –
ВСТАНОВИВ:
ОСОБА_6 звернулася 22.03.2006 р. до суду з позовом до ОСОБА_7 (після укладання шлюбу –ОСОБА_3) про визнання недійсним договору купівлі-продажу житлового будинку та відшкодування моральної шкоди. Рішенням Цюрупинського районного суду Херсонської області від 30.10.2006 р. позов задоволений частково. Договір купівлі-продажу житлового будинку з господарсько-побутовими будівлями розташований АДРЕСА_1 укладений 07.09.2005 р. між продавцем ОСОБА_6 та покупцем ОСОБА_7 та посвідченого приватним нотаріусом Цюрупинського районного нотаріального округу Левківським І. П. реєстр № 2371- визнано недійсним. Суд застосував двосторонню реституцію та стягнув на користь ОСОБА_7 суму за договором 29277 грн.
Ухвалою апеляційного суду Херсонський області від 26.12.2006 р. рішення залишено без змін.
Ухвалою ВСУ від 18.02.2009 р. рішення першої та ухвалу апеляційної інстанції скасовано, справу направлено на новий розгляд. «Підставою скасування попередніх рішень є встановлений факт судів обох інстанцій, що ОСОБА_6 передані відповідачкою гроші під зобов`язання утримувати її довічно, а не у якості оплати за договором купівлі-продажу та що у момент укладання договору позивачка не розуміла значення своїх дій та не могла керувати ними. Тому без дослідження даних про фактичну передачу спірної суми грошей позивачці, яка заперечує цей факт, суди зробили хибні висновки про те, що було укладено саме оплатний договір купівлі-продажу будинку за наслідками недійсності якого продавець має повернути отриману до посвідчення договору нотаріусом за нього суму.»
Статтею 360-7 ЦПК України, передбачено, що вказівки, що містяться у постанові касаційній інстанції, є обов`язковими для всіх суб`єктів владних повноважень, які застосовують у своєї діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначену норму права, та для всіх судів України. Суди зобов`язані привести свою судову практику у відповідність із рішенням ВСУ.
На новому розгляді справи позивач ОСОБА_1 уточнила позов та пояснила, що вона є спадкоємцем ОСОБА_6 відповідно до заповіту від 06.12.2008 року, який не змінено та не скасовано. ОСОБА_6 являлась власником житлового будинку з господарсько-побутовими будівлями, розташованого в АДРЕСА_2 Після смерті у 1985 році її чоловіка ОСОБА_6 залишилася одна, оскільки дітей немає. У 2005 році до ОСОБА_6 прийшла відповідач і попросилась вселитися до будинку, за що зобов'язалась доглядати за нею. Вона згодилася та пустила її до себе. Потім вони домовилися, що вона подарує будинок відповідачу, за що та буде доглядати за нею до смерті, варити їжу, прати одяг, прибирати у будинку, лікувати. Домовившись про це, вони стали оформляти документи, пішли до нотаріуса, якому вона про цю домовленість і сказала. Нотаріус склав документ, ОСОБА_6, думаючи, що це договір дарування , підписала його. На той момент ОСОБА_6 страждала погіршенням слуху та кардіосклерозом, через що погано себе почувала. Вони стали жити в одному будинку, спочатку відповідач виконувала взяті на себе зобов'язання по догляду. Але в лютому 2006 року відповідач вийшла заміж, після чого стала до ОСОБА_12 погано відноситися, а потім 11 березня 2006 року з чоловіком пішла з будинку. Після того ОСОБА_6 дізналася, що відповідач нібито продає будинок і також їй стало відомо, що замість договору дарування вона підписала договір купівлі-продажу будинку. В той же час ОСОБА_6 запевняла, що фактично за будинок вона гроші не отримувала, відповідач її обманула. Просить задовольнити позов та визнати вказаний договір купівлі-продажу недійсним.
Представник позивача уточнив позовні вимоги та пояснив, що позивач при укладанні договору купівлі-продажу вважала, що укладає договір довічного утримання та таким чином не розуміла значення своїх дій та не могла ними керувати. Грошей за даною угодою не отримувала, договір не читала, оскільки є неписьменною, тобто не може читати та писати. Вважає, що відповідач обманом, знаючи, що позивач неписьменна не повідомила, що укладає договір купівлі-продажу замість договору довічного утримання. Просить визнати вказаний договір купівлі-продажу недійсним.
Відповідач ОСОБА_3 позов не визнала та пояснила, що вона та ОСОБА_6 були родичами. У 2005 році ОСОБА_6 запропонувала їй купити за 6000 доларів США її будинок, який розташований в АДРЕСА_3 так як залишилася одна. Оскільки у неї грошей не було, то нарівні з нею всі справи вирішувалися за участю її матері, яка пообіцяла дати гроші. Вони поторгувалися та домовилися за суму, еквівалентну 5800 доларам США, вказана сума виходила така, як і інвентаризаційна оцінка будинку, а саме 29277грн. Близько місяця займалися підготовкою документів. Всю вказану суму грошей вона заплатила ОСОБА_6 у неї вдома перед тим як піти до нотаріуса, того ж дня – 07 вересня 2005 року. Самі гроші передавала її матір в її присутності. Жодних розписок щодо факту передачі грошей вона не складала. ОСОБА_6 говорила, що гроші їй потрібні на щось. При передачі грошей, крім неї та ОСОБА_6, була її мати ОСОБА_8. Нотаріус все їм роз'яснив, мова звичайно йшла про купівлю-продаж будинку, на питання нотаріуса чи отримала позивачка вказану у договорі суму грошей 29277грн. та відповіла ствердно. Будинок вона купила без будь-яких умов. Вони також домовилися, що ОСОБА_6 буде жити у будинку, так як була родичкою. Коли вона жила у будинку, то як родичка допомагала ОСОБА_6, готувала їй їжу, прала одяг. Після того як вона одружилася 24.02.2006 року відносини з ОСОБА_6 погіршилися, через це у березні 2006 року вона з чоловіком пішли з будинку. Також пояснила, що ОСОБА_6 була здорова у тому розумінні, що все чудово розуміла, ходила на базар, прекрасно орієнтувалась в цінах і т.д.
Представник відповідача позов не визнав та пояснив, що договір купівлі-продажу житлового будинку був волевиявленням сторін, він дійсний. До оформлення договору сума коштів була передана, обговорена. Це підтверджується договором купівлі-продажу. Нотаріус задавав питання про кошти, ОСОБА_6 відповідала, що отримала кошти. За заявою позивачки було неодноразово встановлено, що позивач отримала гроші. В цій частині договір купівлі-продажу дійсний. Просив відмовити у задоволенні позову
Третя особа, Левківський І.П. суду пояснив, що він не пам’ятає обставин оформлення саме договору з ОСОБА_6 так як пройшло дуже багато часу. Пояснив, що він завжди питає за якою ціною продається майно, та чи розрахувались покупці. В договорі було записано, що розрахунок проведено до оформлення договору. Договір був укладений згідно до діючого законодавства.
Заслухавши пояснення сторін та їх представників, вивчивши та дослідивши матеріали справи та отримані докази, суд приходить до висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню з таких підстав.
Судом встановлено, що ОСОБА_6 та відповідач є родичами (відповідач є онукою двоюрідної сестри ОСОБА_12). Позивач ОСОБА_1 є спадкоємцем ОСОБА_6 за заповітом. У 2005 році відповідач та померла ОСОБА_6 домовилися про те, що відповідачка купить у неї належний тій житловий будинок, який розташований в АДРЕСА_4 Вони домовилися за ціну будинку, а саме за суму, еквівалентну 5800 доларам США, вказана сума виходила така, як і інвентаризаційна оцінка будинку, а саме 29277 грн. 07 вересня 2005 року сторони підписали договір купівлі-продажу будинку, цей договір було зареєстровано приватним нотаріусом Цюрупинського районного нотаріального округу Левківським І.П. в реєстрі за №2371. Перед посвідченням угоди нотаріусом сторонам було роз'яснено зміст угоди. Будинок відповідач купила без будь-яких умов. Відповідач проживала у вказаному будинку разом з ОСОБА_6, після її одруження 24.02.2006 року відносини між ними погіршилися, через що у березні 2006 року відповідачка з чоловіком пішли з будинку. Відповідно до висновку амбулаторної судово-психіатричної експертизи №385 від 01 серпня 2006 року ОСОБА_6 хворіла на церебральний атеросклероз з явищами дисциркуляторної енцефалопатії з помірно вираженим інтелектуально-мнестичним зниженням; під час укладення договору купівлі-продажу житлового будинку 07.09.2005 року вона знаходилася у вказаному хворобливому стані; цей стан не досягає ступеня недоумства, але значно впливав на її здібність розуміти значення своїх дій та керувати ними, що підтверджено висновком експертизи, наявним у матеріалах справи.
Свідок ОСОБА_9 суду показала, що ОСОБА_6 її двоюрідна тітка, вона її провідувала, вони 17 років утримували її, допомагали. Їй ОСОБА_6 казала, що продала дім. Вони постійно спілкувались. Грошей ОСОБА_6 не потребувала.
Свідок ОСОБА_10 суду показала, що за передачу грошей їй нічого не відомо. Знає, що ОСОБА_6 казала, що продала будинок. Коли вона прибирала в шафі у неї, то побачила там мішок з грошима. Вона на неї обурилась. Гроші вона не рахувала. ОСОБА_6 сказала, що це не її діло звідки ті гроші. У неї не було збережень, вся пенсія витрачалась. Показала, що ОСОБА_6 багато разів робила заповіти та відміняла їх. В руки їй вона заповіт не давала.
Свідок ОСОБА_8 суду показала, що вона родичка ОСОБА_6 Вона з дочкою приїхали до ОСОБА_6 05.09.2003 року, дали гроші, поїхали до нотаріуса Левківського І.П. заключили договір. Були тільки вона та ОСОБА_3 при передачі грошей. Вони 17 років їздили до ОСОБА_6І,, повністю доглядали за нею. До покупки будинку доглядали за нею десь пів року. ОСОБА_6 сама запропонувала ним купити будинок. Показала , що після укладення договору сплатою комунальних послуг займалась її дочка ОСОБА_3, заплатила за оформлення документів в БТІ. Гроші вони позичали у ОСОБА_11, яка є її троюрідною сестрою.
Свідок ОСОБА_11,суду показала, що ОСОБА_8 з чоловіком прийшли до неї позичити гроші. Вони сказали, що грошей не вистачає на купівлю будинку. Вона дала їм тисячу доларів США. Розписку вони з них не брали, тому як раніше вони у неї позичали гроші.
Свідок ОСОБА_12 суду показав, що ОСОБА_7 його дружина. 24.02.2006 року вони одружились та стали проживати в будинку ОСОБА_6. Відносини з ОСОБА_6 спочатку були дуже добрі між ними. Потім бабуся почала прискіпливо до нього відноситись. Будинок був куплений ОСОБА_7 раніше ніж вони одружились. Платила за комунальні послуги ОСОБА_3 Він знав, що документи на будинок переоформлені.
Свідок ОСОБА_13 показала, що вона соціальний працівник. Вона ходить до старих людей, допомагає їм, за що отримує плату. Складається відповідний документ. З приводу ОСОБА_6 їй відомо, що восени 2005 року їй необхідно було взяти у неї паспорт для оформлення субсидії. Документів на будинок у неї на той час було. Вона прийшла до неї додому, була присутня ОСОБА_3. ОСОБА_6 спитала у неї де документи на будинок, на що ОСОБА_3 промовчала, потім сказала, що документи на будинок у її матері. Пізніше вона прийшла, їй дали документ синього кольору, вона прочитала, бачила там фамілію ОСОБА_6 та ОСОБА_3, що то за документ їй не відомо оскільки вона не обізнана в документальних питаннях. ОСОБА_6 хотіла зробити заповіт на ОСОБА_3, та пропонувала їй переїхати до неї жити. ОСОБА_6 радилась з нею з приводу того, як оформити будинок. Вона їй сказала, щоб вона не робила дарування. Влітку вона приїхала до ОСОБА_6, вона була в сльозах, сказала їй, що якщо не зробить документи, то ОСОБА_3 не буде з нею проживати. Всі книжки по комунальним платежам ОСОБА_6 давала їй і вона по ним сплачувала. Вона працювала у неї з 2002 по 2007 рік. Після весілля ОСОБА_3 ОСОБА_6 казала, що їй погрожують вигнати з дому та продати будинок. З часом з’ясувалось, що документи оформлені, як купівля-продаж. ОСОБА_6 дізналася, що будинок проданий лише з документів.
Відповідно до вимог ст.. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.
Згідно з ст.. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою — третьою, п’ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Відповідно до ст.. 216 ЦК України правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала до виконання цього правочину. Якщо у зв`язку із вчиненням недійсного правочину другій стороні або третій особі завдано збитків та моральної шкоди, вони підлягають відшкодуванню винною стороною
Відповідно до ст. 218 ЦК України, передбачені правові наслідки недодержання вимоги щодо письмової форми правочину, згідно з яким недодержання сторонами письмової форми правочину, яка встановлена законом, не має наслідком його недійсність, крім випадків, встановленим законом. Заперечення однією із сторін факту вчинення правочину або оспорювання окремих його частин може доводитися письмовими доказами. Рішення суду не може ґрунтуватися на свідчення свідків. Про що також зазначено в п.12 Постанови Пленуму ВСУ за №9 від 06.11.2009 р. «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними».
Згідно з ч.1.п.3. ст. 208 ЦК України, передбачено, що у письмовій формі належно вчиняти правочини фізичних осіб між собою на суму , що перевищує у двадцять і більше разів розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, крім правочинів передбачених ч.1 ст. 206 цього Кодексу.
Згідно з ст.. 225 вказаного Кодексу правочин, який дієздатна фізична особа вчинила у момент, коли вона не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними, може бути визнана судом недійсним за позовом цієї особи, а в разі її смерті – за позовом інших осіб, чиї цивільні права або інтереси порушені. Сторона яка знала про стан фізичної особи у момент вчинення правочину, зобов`язана відшкодувати їй моральну шкоду, завдану у зв`язку із вчиненням такого правочину.
Відповідно до ст.. 230 вказаного Кодексу якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша ст.. 229 ЦК), такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування. Сторона, яка застосувала обман, зобов`язана відшкодувати другій стороні збитки у подвійному розмірі та моральну шкоду, що завдані у зв’язку з вчиненням цього правочину.
Відповідно до вимог ст.. 229 ЦК України, якщо особа, яка вчинила правочин, помилялася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним. Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов`язків сторін таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням.
Статтею 45 Закону України «Про нотаріат» передбачено, що якщо фізична особа внаслідок фізичної вади або хвороби не може власноручно підписати документ, то за її дорученням у її присутності та в присутності нотаріуса цей документ може підписати інша особа. Про причини, з яких фізична особа, яка звернулася за вчиненням нотаріальної дії, не могла підписати документ, зазначається у посвідчувальному написі. Правочин за особу, яка не може підписати його, не може підписувати особа, на користь або за участю якої його посвідчено.
Ті самі норми передбачені у загальних правилах «Інструкції про вчинення нотаріальних дій нотаріусами України» в редакції, що діяла на момент посвідчення договору. Так п. 13. загальних правил вказаної інструкції передбачено, що при вчиненні нотаріальних дій нотаріуси встановлюють особу учасників цивільних відносин, які особисто звернулися за вчиненням нотаріальних дій. У разі якщо за фізичну особу, яка внаслідок фізичної вади, хвороби не може власноручно підписати правочин, заяву або інший документ, підписується інша фізична особа, нотаріус встановлює особу громадянина, що бере участь у нотаріальній дії, і особу громадянина, який підписався за нього. Пунктом 16 загальних правил інструкції, передбачено, що якщо фізична особа, яка звернулася за вчиненням нотаріальної дії є неписьменна або сліпа, нотаріус, крім того, прочитує їй текст документа, про що на документі робиться відповідна відмітка. Якщо сліпа особа письменна, вона сама підписує документ.
Судом встановлено, що позивач на протязі 2003-2008 рр. неодноразово складала заповіти на різних осіб та їх скасовувала, всі ці дії були нотаріально посвідчені та на кожному з цих документів різні нотаріуси робили помітку, що ОСОБА_6 неписьменна, та замість неї підписували інші особи.
Дослідивши сам оспорюваний договір судом встановлено, що в графі «Підпис продавця стоїть підпис покупця та навпаки, крім того в цієї графі взагалі незрозуміло який підпис продавця, що свідчить про те, що вона є неписьменна. Таким чином, суд приходить до висновку, що нотаріусом при посвідченні угоди були порушені приписи «Інструкції про вчинення нотаріальних дій нотаріусами України», а саме пп. 13, 16 інструкції та ст.. 45 ЗУ «Про нотаріат».
Відповідно до ст.. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона(продавець) передає або зобов’язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов’язується прийняти майно і сплатити за нього певну грошову суму.
Згідно з вимогами ст.. 657 цього Кодексу договір купівлі-продажу нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню та державній реєстрації.
Відповідно до ст.. 744 вказаного кодексу за договором довічного утримання(догляду) одна сторона (відчужувач) передає другій стороні (набувачеві) у власність житловий будинок, інше нерухоме майно, яке має значну цінність. Взамін чого набувач зобов’язується забезпечувати відчужувача утриманням та (або) доглядом довічно.
Судом встановлено, що також підтверджується матеріалами справи, що між сторонами фактично був укладений договір довічного утримання замість договору купівлі-продажу, про факт якого фактично свідчить сам відповідач та свідки. Так судом встановлено, що відповідач після укладання договору купівлі-продажу, здійснила державну реєстрацію, але інших дій по відношенню до свого майна не здійснила, та навпаки здійснила дії по відношенню до іншої угоди тобто договору довічного утримання, а саме, відповідач не провела переоформлення договорів на сплату комунальних послуг, не виселила позивача, а проживала разом з нею та доглядала за нею до березня 2006 р. та після сварки з позивачем пішла з чоловіком жити до своєї родини де ї живе зараз.
Пунктом 13 договору купівлі-продажу спірного будинку передбачено, що сторони домовились, що передачею нерухомого майна Покупцю вважається момент отримання Покупцем, до підписання цього договору, технічного паспорту та ключів від нерухомого майна. Продавець зобов’язався протягом 10 днів звільнити нерухоме майно та знятися з реєстрації (виписатися) з нього. З матеріалів справи вбачається, що документи на будинок, ключі знаходяться у спадкоємця за заповітом, яка їх отримала від ОСОБА_6, позивач за місцем спірного майна проживала до часу її смерті, з реєстрації не знімалася а навпаки зареєструвала іншу особу ОСОБА_1, що підтверджується домовою книгою та власною заявою позивача. Крім того, ці факти не оспорюються відповідачем.
Суд також приходить до висновку, що сторона відповідача не довела факту передачі грошей позивачу. Суд не бере до уваги покази свідків ОСОБА_9, ОСОБА_10 та ОСОБА_12 в частині передачі грошей в рахунок покупки будинку, оскільки вони не були свідками самого факту передачі грошей. Крім того, суд опирається на вимоги ч.2 ст. 59 ЦПК України, згідно яких обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Факт відсутності передачі грошей доказується ще тим, що відповідач не вчинила жодних дій по відношенню договору купівлі-продажу, а навпаки вчинила діє по відношенню договору довічного утримання, який за своїми умовами не передбачає наявності передачі грошей.
Таким чином судом встановлено, що договір купівлі-продажу був укладений між сторонами під впливом помилки, оскільки позивач вважала, що укладає договір довічного утримання замість договору купівлі-продажу та окрім того знаходилася у хворобливому стані, що не досягає ступеня недоумства, але значно впливає на її здібність розуміти значення своїх дій та керувати ними, який підтверджено висновком експертизи, вона не розуміла значення своїх дій і не керувала ними, то вказаний договір слід визнати недійсним.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст.10, 60, 212-215, 360-7 ЦПК України, ст.ст.203, 208, 215, 216, 218, 225, 229, 230, 655, 657 та 744 ЦК України, ППВСУ №9 від 06.11.2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», Законом України «Про нотаріат», Інструкцією про вчинення нотаріальних дій нотаріусам України, суд, –
ВИРІШИВ:
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_3, третя особа приватний нотаріус Левківський І.П., про визнання договору купівлі-продажу житлового будинку недійсним задовольнити у повному обсязі. Визнати недійсним договір купівлі-продажу житлового будинку з господарсько-побутовими будівлями розташованого у АДРЕСА_5 укладений 07.09.2005 р. між продавцем ОСОБА_6 та покупцем ОСОБА_7 та посвідченого приватним нотаріусом Цюрупинського районного нотаріального округу Левківським І. П. за реєстр № 2371.
На рішення може бути подана апеляційна скарга протягом десяти днів з дня його проголошення. Апеляційна скарга подається до апеляційного суду Херсонської області через Цюрупинський районний суд.
Суддя В.П.Бойко