справа № 2ц – 4945/10
Р І Ш Е Н Н Я
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
6 грудня 2010 року Антрацитівський міскрайоний суд Луганської області в складі:
головуючого судді Філіпенко Л. П.
при секретарі Щербак А.М.
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом
ОСОБА_1 до відкритого акціонерного товариства "Титан" про стягнення заборгованості по заробітній платі, cсереднього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та відшкодування моральної шкоди
В С Т А Н О В И В:
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до відкритого акціонерного товариства "Титан" ( далі ВАТ «Титан») про стягнення заборгованості по заробітній платі, cсереднього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та відшкодування моральної шкоди, у якому просить . В обґрунтуванні позовних вимог позивачем зазначено, що він працював з 10 листопада 2009 року по 21 серпня 2010 року в якості наладчика технічного обладнання у відкритому акціонерному товаристві Титан», звідки був звільнений 21 серпня 2010 року у відповідності зі ст.40 п.1 КЗпП України, за скороченням штату згідно наказу №13 від 25 серпня 2010 року. На день звільнення ОСОБА_1 з роботи підприємство мало переді ним заборгованість по заробітній платі, не оплатило йому невикористані дні відпустки та вихідну допомогу. Відповідно до ч.1 ст.116 КЗпП України виплата всіх сум, що належать працівнику від підприємства, провадиться в день звільнення. У разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у зазначені строки, підприємство згідно з ч.1 ст.117 КЗпП України повинно виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Усвідомлюючи свої права, передбачені законодавством ОСОБА_1 звернувся до директора ВАТ «Титан» із проханням відшкодувати йому середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, а також повідомити дату виплати всіх належних від підприємства сум при звільненні і надати довідку про його середньоденну заробітну плату перед звільненням. Але до теперішнього часу, ігноруючи права робочої людини, передбачені ст.49 КЗпП України ВАТ «Титан» не виплатило йому всі належні суми при звільненні. Згідно довідки підприємства від 11 жовтня 2010 року відповідач, станом на 21 вересня 2010 року не виплатив ОСОБА_1 заборгованість по заробітній платі за період з лютого по серпень 2010 року в загальній сумі 4 671,01 гривень. У відповідності до ч.2 ст.233 КЗпП України у разі порушення законодавства про оплату праці, право на звернення до суду з позовом про стягнення належного працівнику заробітку не обмежується будь-яким строком.
На день пред`явлення позову до суду сума середнього заробітку, який відповідач зобов`язаний сплатити на користь ОСОБА_1 за час затримки розрахунку, становить: 1713 грн.96 коп., виходячи з наступного розрахунку позивача:
- середньоденна заробітна плата складає – 37 грн.26 коп. (довідка ВАТ «Титан» від 04.11.2010 року №115).
- кількість днів затримки розрахунку при звільненні за його графіком роботи на підприємстві, починаючи з 23 серпня по 09 листопада 2010 року – 46 робочих дня.
- заробіток за час затримки розрахунку –37,26 грн. (середньоденний заробіток) х 46 робочих днів за графіком =1713 грн. 96 коп.
Свої позовні вимоги у зазначеній частині позивач думав збільшити на день розгляду справи в суді.
Несвоєчасною виплатою належних сум при звільненні ОСОБА_1, на його думку, причинена моральна шкода, тобто втрати немайнового характеру. На протязі тривалого часу він та його сім`я переносили моральні страждання, пов’язані з порушенням прав робочої людини на своєчасне отримання належних сум при звільненні. Він був вимушений неодноразово усно звертатися до керівництва підприємства з вимогою виплати належних йому сум, а це вимагало від нього щоденного нервового напруження. ОСОБА_1 відчуває моральні страждання, які позначилась на відносинах з оточуючими його людьми. Ці відносини стали напруженими. Керівництво підприємства – відповідача розтоптало його гідність та ділову репутацію. На протязі тривалого часу ОСОБА_1 відчуває депресію. Його моральні страждання посилились від того, що на протязі тривалого часу він не можу отримати від відповідача належну йому суму середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні і тому він вимушений звертатись до суду за захистом порушених прав. Моральну шкоду позивач оцінює в 1500 грн.
Тому позивач просить
- постановити рішення, яким стягнути з ВАТ «Титан» на його користь нараховану, але не виплачену йому заробітну плату за період з лютого по серпень 2010 року включно у сумі – 4 671 грн. 01 коп., середній заробіток за період затримки розрахунку при звільненні за період з 23 серпня по 09 листопада 2010 року в сумі 1713 грн. 96 коп., моральну шкоду у сумі 1500 грн. та сплачені кошти адвокату за підготовку та складання позовної заяви, згідно довідки адвоката.
- допустити негайне виконання рішення суду в частині стягнення усієї суми заборгованості по заробітної плати, відповідно до ч.2 ст. 367 ЦПК України.
У судове засідання сторони не з’явилися, позивач ОСОБА_1 просить позов розглянути за його відсутністю, позовні вимоги підтримує повністю, відповідач ВАТ «Титан» просить розглянути справу без участи їх представника при винесенні рішення взяти до уваги той факт, що підприємство в стадії банкрутства не працює, тому не має можливості виплатити заробітну плату, суму заборгованості по зарплаті й період не заперечує (а.с.16-18).
Вирішуючи питання про обґрунтованість позову суд виходить з дезпозитивності прав сторін та того, що згідно зі ст. 10 ЦПК України обставини цивільних справ встановлюється судом за принципом змагальності. Суд же, зберігаючи об’єктивну неупередженість, лише створює необхідні умови для всебічного і повного дослідження обставин справи. Прі дослідженні і оцінці доказів, встановлені обставини справи і ухвалення рішення суд незалежний від висновків органів влади, експертиз або окремих осіб. Згідно ст.11 ЦПК України розглядає цивільні справи в межах заявлених сторонами вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Згідно ст.60 ЦПК України, кожна сторона зобов’язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
У судовому засіданні встановлено, що позивач дійсно працював з 10 листопада 2009 року по 21 серпня 2010 року в якості наладчика технічного обладнання у ВАТ «Титан» , звідки був звільнений 21 серпня 2010 року у відповідності зі ст.40 п.1 КЗпП України, за скороченням штату згідно наказу №13 від 25 серпня 2010 року. (а.с.7), розмір заборгованості по заробітній платі підтверджується довідкою відповідача (а.с.17) та складає 4671 грн. 01 коп.
Відповідно до ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому, має проводитися у день звільнення. У разі порушення законодавства про оплату праці право на звернення до суду з позовом про стягнення належного працівникові заробітку не обмежується будь-яким строком (ч. 2 ст. 233 КЗпП України).
Відповідно до п. 1 ст. 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст. 116 цього кодексу підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Тобто сукупність добутих у суді доказів вірогідно підтверджує законність і обґрунтованість позовних вимог ОСОБА_1 про стягнення з ВАТ «Титан» на його користь нараховану, але не виплачену йому заробітну плату за період з лютого по серпень 2010 року включно у сумі – 4 671 грн. 01 коп., та середній заробіток за період затримки розрахунку при звільненні за період з 23 серпня по 09 листопада 2010 року в сумі 1713 грн. 96 коп., усього 6384 грн. 97 коп.
Розв'язуючи питання про правомірність вимог позивача про виплату йому моральної шкоди суд виходить із того, що на підставі ст. 237-1 КЗпП України «Відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.» Згідно до п.5 абз.2 Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної ( немайнової ) шкоди» № 4 від 31 березня 1995 року відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов’язковому з’ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння заподіювача, наявність причинного зв’язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіюванні.
В судовому засіданні встановлено, що відповідач дійсно вчинив відносно позивача неправомірні дії – не сплатив йому при звільненні всі суми, що належать йому, але відбулося це не навмисно, оскільки підприємство в стадії банкрутства. Доказів того, що позивачу були заподіяно якісь фізичні чи моральні страждання суду не надано. Доводи ОСОБА_1 про те, що він «відчуває моральні страждання, які позначилась на відносинах з оточуючими його людьми. Ці відносини стали напруженими. Керівництво підприємства – відповідача розтоптало його гідність та ділову репутацію. На протязі тривалого часу ОСОБА_1 відчуває депресію. Його моральні страждання посилились від того, що на протязі тривалого часу він не можу отримати від відповідача належну йому суму середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні і тому він вимушений звертатись до суду за захистом порушених прав» не можуть служити доказами заподіяного морального збитку. В порушення вимог чинного законодавства України про відшкодування моральної шкоди в позовній заяви не вказано, які критерії позивач застосовував для вимірювання глибини і тривалості його страждань, якими неправомочними діями або бездіяльністю шкода була заподіяна останньому, з яких розрахунків він виходив, визначаючи розмір шкоди і якими доказами це підтверджується. Тому в части відшкодування моральної шкоди суд вважає необхідним відмовити позивачу за необґрунтованістю.
Згідно до ч.1 ст.88 ЦПК Украини «стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати, тому судові витрати - плата за надання юридичних послуг (збір документів, складання позовної заяви) у сумі 150 грн., присуджуються позивачеві оскільки вони документально підтверджені (а.с.11).
З відповідача згідно до ч.3 ст.88 ЦПК України також підлягає стягнення судові витрати - судовий збір у сумі 64 грн. та оплата за інформаційно-технічне забезпечення у сумі 120 гривня.
Керуючись ст.ст. 15,30,62, 76,85,88 ЦПК України, ст. 116 КЗпП України
В И Р І Ш И В:
Позов ОСОБА_1 до відкритого акціонерного товариства "Титан" про стягнення заборгованості по заробітній платі, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та відшкодування моральної шкоди задовольнити частково.
Стягнути з відкритого акціонерного товариства "Титан" на користь ОСОБА_1 заборгованість по заробітній платі 4 671 грн. 01 коп., середній заробіток за період затримки розрахунку при звільненні 1713 грн. 96 коп., а також судові витрати 150 грн., усього 6534 грн. 97 коп., в інший частини відмовити за необґрунтованістю.
Стягнути з відкритого акціонерного товариства "Титан" судовий збір 64 грн. на користь держави, та оплату за інформаційно-технічне забезпечення 120 грн.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до апеляційного суду Луганської області через Антрацитівський міськрайонний суд протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь в справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.
Суддя
рішення надруковане у дорадчій кімнаті