Справа № 2-412/11                                                                 Провадження №4-с/694/18/21

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А І Н И

        11.10.2021 року  м. Звенигородка

суддя Звенигородського районного суду Черкаської області Сакун Д.І., розглянувши матеріали скарги ОСОБА_1 на дії головного державного виконавця Звенигородського ВДВС у Звенигородському районі Черкаської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Трембовецького М. М., стягувач ОСОБА_2 ,-

ВСТАНОВИВ:

08 жовтня 2021 року до Звенигородського районного суду Черкаської області надійшла скарга ОСОБА_1 на дії головного державного виконавця Звенигородського ВДВС у Звенигородському районі Черкаської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Трембовецького М. М., стягувач ОСОБА_2 ..

У поданій скарзі ОСОБА_1 просить визнати підстави пропуску строку звернення до суду зі скаргою поважними та поновити строк. Також просить визнати неправомірними дії головного державного виконавця Звенигородського ВДВС у Звенигородському районі Черкаської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Трембовецького М. М. в частині нарахування заборгованості по аліментах за період з червня 2011 по серпень 2020р. включно та зобов`язати здійснити перерахунок заборгованості за вказаний період.

В обґрунтування скарги зазначає, що в травні 2014 року ним було отриманопопередження про стягнення з нього аліментів та наявність заборгованості з червня 2011 року. У подальшому виконавче провадження було закрите. 07.09.2021 заявник отримав копію постанови про відкриття виконавчого провадження від 03.09.2021 та розрахунок заборгованості по аліментах за період з червня 2011 по серпень 2020р. включно. З вказаним розрахунком останній не згідний і з метою досудового врегулювання спору він 15.09.2021 звернувся до суб`єкта оскарження з проханням здійснити перерахунок, проте отримав відмову.

Судовий контроль за виконанням судових рішень врегульованорозділом VІІ ЦПК України.

Відповідно до статті 447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.

Частинами 1, 2ст. 449 ЦПК Українивизначено, що скаргу може бути подано до суду у десятиденний строк з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її права або свободи. Пропущений з поважних причин строк для подання скарги може бути поновлено судом.

Отже, перш ніж вирішувати скаргу по суті заявлених учасником виконавчого провадження вимог про захист порушеного права, суд зобов`язаний перевірити дотримання заявником встановленогостаттею 449 ЦПК України десятиденногостроку на звернення до суду з такою скаргою.

У скарзі та у доданій до неї заяві, заявник ставить питання про поновлення строку для подання скарги, обґрунтовуючи поважність причин пропуску строку тим, що він звертався до суб`єкта оскарження з метою досудового врегулювання спору.

Дослідивши підстави пропуску строку для звернення до суду зі скаргою, викладені заявником, суд зазначає наступне.

Статтею 55 Конституції України визначено, що кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

У відповідності до ст. 447 ЦПК України, сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.

Строки звернення зі скаргою до суду є процесуальними, можуть бути поновлені за наявності поважних для цього причин за заявою заявника, яка подається одночасно зі скаргою або викладається в скарзі у вигляді клопотання. При вирішенні питання про поновлення строку на подання скарги на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби суд має виходити з того, що у відповідному законодавстві не міститься перелік таких поважних причин, їх з`ясовують у кожному конкретному випадку залежно від обставин справи.

Відповідно до п.а) ч.1 ст. 449 ЦПК України скаргу на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби може бути подано у десятиденний строк з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її права або свободи.

При цьому, відповідно до ч.2 ст.449 ЦПК України, пропущений з поважних причин строк для подання скарги може бути поновлено судом.

Відповідно до ч. 1 ст. 127 ЦПК України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.

Разом із тим, згідно роз`яснень, які містяться в п. 16 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про практику розгляду судами скарг на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби під час виконання судових рішень у цивільних справах» від 17 жовтня 2014 року № 6, відповідно до статті 385 ЦПК скаргу на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби може бути подано до суду у десятиденний строк, а при оскарженні постанови про відкладення провадження виконавчих дій - у триденний строк, які обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її прав чи свобод. Також суди повинні враховувати, що коли в законі встановлено спеціальний порядок обчислення строків звернення заявника зі скаргою до суду (наприклад, стаття 26 - оскарження постанови про відмову у відкритті виконавчого провадження, стаття 58 - оскарження оцінки майна, визначеної за результатами рецензування звіту про оцінку майна (Закону про виконавче провадження), їх перебіг має визначатися за цими нормами, а не за нормами статті 385 ЦПК. Такі строки є процесуальними, можуть бути поновлені за наявності поважних для цього причин за заявою заявника, яка подається одночасно зі скаргою або викладається в скарзі у вигляді клопотання. При вирішенні питання про поновлення строку на подання скарги на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби суд має виходити з того, що у відповідному законодавстві не міститься перелік таких поважних причин, їх з`ясовують у кожному конкретному випадку залежно від обставин справи.

Якщо інше не встановлено законом, заява про поновлення процесуального строку, встановленого законом, розглядається судом, у якому належить вчинити процесуальну дію, стосовно якої пропущено строк, а заява про продовження процесуального строку, встановленого судом, - судом, який встановив строк, без повідомлення учасників справи. Одночасно із поданням заяви про поновлення процесуального строку має бути вчинена процесуальна дія (подана заява, скарга, документи тощо), щодо якої пропущено строк. Пропуск строку, встановленого законом або судом учаснику справи для подання доказів, інших матеріалів чи вчинення певних дій, не звільняє такого учасника від обов`язку вчинити відповідну процесуальну дію. Про поновлення або продовження процесуального строку суд постановляє ухвалу.

Виходячи з принципу змагальності в цивільному процесі, прав та обов`язків сторін у справі, визначених Цивільним процесуальним кодексом України, суд виключно з ініціативи та в межах доводів сторін може поновити строк звернення до суду за обґрунтованим їх зверненням.

Тому у разі пропущення строку звернення до суду належить обґрунтувати поважність причин пропущення такого строку. Зазвичай це обставини, що не залежать від волі такої особи.

Норми цивільного процесуального законодавства не містять вичерпного переліку підстав, які вважаються поважними для вирішення питання про поновлення пропущеного процесуального строку. Такі підстави визначаються в кожному конкретному випадку з огляду на обставини справи.

При цьому поважними причинами пропущення строку є обставини, що позбавили особу можливості подати заяву у визначений законом строк, вони об`єктивно є непереборними, тобто не залежать від волевиявлення заявника і пов`язані з дійсно істотними перешкодами чи труднощами, що унеможливили або суттєво ускладнили можливість своєчасного звернення до суду у визначений законом строк. Ці обставини мають бути підтверджені належними та допустимими доказами.

Згідно зі ст.6 Конвенції про захист прав і основоположних свобод право на справедливий суд передбачає і доступ до правосуддя і, зокрема гарантується тим, що суд має бути не заформалізованим, що знайшло своє відображення у рішеннях ЄСПЛ «Подбіельські та ППУ Полпуре проти Польщі» (Podbielskiand PPU Polpure v. Poland) від 26 липня 2005 року, заява № 39199/98, п. 62), «Воловік проти України» від 6 грудня 2007 року, заява № 15123/03.

У Рішенні в справі «Мельник проти України» від 28 березня 2006 року, заява № 23436/03 ЄСПЛ зазначено: «Право на суд, одним з аспектів якого є право доступу до суду (рішення у справі Golder v. theUnitedKingdom від 21 лютого 1975 року, Серія А № 18, п. 36), не є абсолютним; воно може бути обмеженим, особливо щодо умов прийнятності скарги. Однак право доступу до суду не може бути обмежено таким чином або у такій мірі, що буде порушена сама його сутність. Ці обмеження повинні мати законну мету та бути пропорційними між використаними засобами та досягнутими цілями (рішення у справі Guerin v. France від 29 липня 1998 року, ReportsofJudgmentsandDecisions 1998-V, p. 1867, § 37). 23. Правила регулювання строків для подання скарги, безумовно, має на меті забезпечення належного відправлення правосуддя і дотримання принципу юридичної визначеності. Зацікавлені особи повинні розраховувати на те, що ці правила будуть застосовані. У той же час такі правила в цілому або їх застосування не повинні перешкоджати сторонам використовувати доступні засоби захисту (рішення у справі PerezdeRadaCavanilles v. Spain від 28 жовтня 1998 року).

В постанові Верховного Суду України від 06 вересня 2017 року у справі №755/8494/16-ц вказано про те, що відповідно до сталої практики ЄСПЛ, вирішення питання щодо поновлення строку на оскарження перебуває в межах дискреційних повноважень національних судів, однак такі повноваження не є необмеженими. Від судів вимагається вказувати підстави. Однією із таких підстав може бути, наприклад, неповідомлення сторін органами влади про прийняті рішення у їхній справі. Проте навіть тоді можливість поновлення не буде необмеженою, оскільки сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження (див., mutatismutandis, рішення у справі "ОСОБА_11 проти України" (974_256) (AleksandrShevchenko v. Ukraine), заява N 8371/02, п. 27, рішення від 26 квітня 2007 року, та "Трух проти України" (Trukh v. Ukraine) (ухвала), заява N 50966/99, від 14 жовтня 2003 року). У кожній справі національні суди мають перевіряти, чи підстави для поновлення строків для оскарження виправдовують втручання у принцип resjudicata (принцип юридичної визначеності), коли національне законодавство не обмежує дискреційні повноваження судів ні у часі, ні в підставах для поновлення строків (пункт 41 рішення у справі "Пономарьов проти України" (Заява № 3236/03).

В постанові Великої палати Верховного суду від 03 жовтня 2018 року у справі № 320/7888/16-ц вказано, що стосується дотримання процесуальних строків, то, слід вважати, що сторони повинні таких дотримуватись та пропуск таких, за загальним правилом, призводить до втрати права особою на вчинення певної процесуальної дії у даному випадку на подання скарги.

Що стосується твердження скаржника, що ним був пропущений строк для звернення із даною скаргою до суду з поважної причини, оскільки з моменту отримання розрахунку заборгованості за аліментами і до моменту звернення до суду він намагався вирішити дане питання у позасудовому порядку, в тому числі звертався до суб`єкта оскарження, то суд зазначає, що чинним законодавством не передбачено досудового порядку вирішення скарг на дії (рішення) державного виконавця та не передбачено звернення боржника зі скаргою на дії державного виконавця до начальника відділу, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець чи до керівника вищого органу державної виконавчої служби.

  Так, відповідно до ч.1 ст.74 ЗУ «Про виконавче провадження» рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом.

Частиною 3 ст.74 ЗУ «Про виконавче провадження» передбачено, що рішення, дії або бездіяльність державного виконавця також можуть бути оскаржені стягувачем та іншими учасниками виконавчого провадження (крім боржника) до начальника відділу, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець. Рішення, дії та бездіяльність начальника відділу, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець, можуть бути оскаржені до керівника органу державної виконавчої служби вищого рівня.

Таким чином, суд не приймає до уваги доводи скаржника про поважність пропущення ним строку звернення із вищезазначеною скаргою, у зв`язку із позасудовим вирішенням  даного питання.

Крім того суд зауважує , що у самій скарзі скаржник вказує, що вперше розрахунок заборгованості ним отримано ще у 2014 році.

Нормамист. 126 ЦПК Українивизначено, що право на вчинення процесуальної дії втрачається із закінченням строку, встановленого законом або судом. Документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом.

Враховуючи викладене вище, суд дійшов висновку, що скаржником не доведено своєчасності звернення до суду зі скаргою та не надано доказів на підтвердження поважності причин пропуску такого строку, тому суд дійшов висновку про відмову у задоволенні клопотання про поновлення строку для звернення до суду зі скаргою.

Також судзауважує,що Законом України № 460-ІХ від 15 січня 2020 року, який набрав чинності 08 лютого 2020 року, частину другустатті 183 ЦПК Українидоповнено абзацом другим, відповідно до якого, до заяви, скарги, клопотання чи заперечення, які подаються на стадії виконання судового рішення, в тому числі в процесі здійснення судового контролю за виконанням судових рішень, додаються докази їх надіслання (надання) іншим учасникам справи (провадження).

Судом установлено, що у порушення вищевказаної процесуальної норми скаржником до скарги не додано доказів надіслання скарги іншим учасникам справи (провадження).

Відповідно до ч. 4ст. 183 ЦПК Українисуд, встановивши, що письмову заяву (клопотання, заперечення) подано без додержання вимог частини першої або другої цієї статті, повертає її заявнику без розгляду.

При цьому, суд вважає, що скарга підлягає залишенню без розгляду на стадії прийняття її до розгляду, що відповідає положенням ст.ст.13,126 ЦПК Українищодо диспозитивності цивільного судочинства та узгоджується з позиціями, висловленими в п. 16 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про практику розгляду судами скарг на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби під час виконання судових рішень у цивільних справах» від 07 лютого 2014 року № 6.

Керуючись ст. ст.13, 79, 126,183, 186,447, 449 ЦПК України,

УХВАЛИВ:

У задоволенні клопотання ОСОБА_1 про поновлення строку на звернення до суду зі скаргою - відмовити.

Скаргу ОСОБА_1 на дії державного виконавця - залишити без розгляду.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею.

Ухвала суду може бути оскаржена до Черкаського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом п`ятнадцяти днів з дня її підписання.

Суддя Д.І.Сакун