УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
"02" листопада 2010 р.справа № 2а-8779/08/0470
Колегія суддів Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду у складі: головуючого судді: Руденко М.А.
суддів: Нагорної Л.М. Суховарова А.В.
при секретарі судового засідання: Близнюк Т.Л.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Дніпропетровську апеляційну скаргу Управління Пенсійного фонду України Жовтневого району м. Кривого Рогу на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 13 березня 2009 року у справі № 2а-8779/08/0470 за позовом ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України Жовтневого району м. Кривого Рогу про забов’язання здійснити перерахунок та виплату щомісячної державної соціальної допомоги « Дітям війни’,-
в с т а н о в и л а :
У вересні 2008 року позивачка звернулась з адміністративним позовом до Управління Пенсійного фонду України Жовтневого району м. Кривого Рогу, в якому просила: відновити пропущений строк для звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів, визнати дії відповідача по справі неправомірними та стягнути з відповідача недоплачену позивачу, як «дитині війни»щомісячну державну соціальну допомогу за 2006 –2007 роки в сумі –2733 грн. 30 коп.
Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 13 березня 2009 адміністративний позов задоволено частково: визнано протиправною бездіяльність відповідача щодо нездійснення підвищення та виплати до пенсії соціальної допомоги позивачу відповідно до ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», починаючи з 09.07.2007 р.. по 31.12.2007 р. та зобов’язано здійснити щомісячне нарахування та виплату підвищення до пенсії соціальної допомоги позивачу відповідно до ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», починаючи з 09.07.2007 р. по 31.12.07 року.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нову постанову, якою в задоволенні позовних вимог відмовити.
Апелянт вважає, що вищезазначена постанова винесена з порушенням норм матеріального та процесуального права, посилаючись на відсутність виділених коштів, можливості та підстав для здійснення зазначеного виду доплати.
Заперечень на апеляційну скаргу не надійшло.
Перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість постанови суду в межах доводів апеляційної скарги і заявлених позовних вимог, а також правильність застосування судом норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу відповідача залишити без задоволення.
Судом встановлено, що позивач ІНФОРМАЦІЯ_1, відповідно до абз.1 ч.1 ст.1 Закону України «Про соціальний захист дітей війни»№2195 від 18 листопада 2004 року (далі –Закон №2195) має статус «дитини війни», а тому згідно зі ст.6 цього Закону має право на підвищення пенсії на 30% мінімальної пенсії за віком.
Згідно ст.6 Закону №2195 (чинна з 01.01.2006 року) дітям війни пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищується на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком.
Дію ст.6 цього Закону було зупинено на 2006 рік відповідно п.17 ст.77 Закону України «Про Державний бюджет України на 2006 рік»від 20 грудня 2005 року № 3235-IV.
Проте, Законом України від 22 березня 2006 року №3367-IV «Про внесення змін до ЗУ «Про державний бюджет України на 2006 рік»було внесено зміни та виключено п.17 ст.77 зазначеного закону.
Ці зміни набули законної сили через 10 днів після опублікування 22 березня 2006 року, тобто 02 квітня 2006 року було відновлено дію ст.6 в редакції від 1 січня 2006 року.
Разом з тим, відповідно до вимог ст. 110 Закону України «Про Державний бюджет України на 2006 рік»від 20 грудня 2005 року (із змінами, внесеними 19 січня 2006 року) зазначене підвищення в 2006 році повинно було запроваджуватись поетапно за результатами виконання бюджету у першому півріччі згідно з порядком, який мав бути визначений Кабінетом Міністрів України та погоджений Комітетом Верховної Ради України з питань бюджету.
Але Кабінет Міністрів України у 2006 році так і не визначив порядку виплати 30% надбавки до пенсії «дітям війни», що у свою чергу виключало можливість збільшення пенсії «дітям війни».
На підставі викладеного колегія судів приходить до висновку про те, що вимоги позивача, які стосуються вимог про донарахування та виплату надбавки до пенсії у 2006 року задоволенню не підлягають, оскільки не ґрунтуються на законі.
Відносно вимог по виплатам за 2007 рік, колегія суддів виходила з наступного.
Дію ст. 6 Закону №2195 на 2007 рік було зупинено ст. 111 Закону України від 19 грудня 2006 року «Про Державний бюджет України на 2007 рік»(з урахуванням положень п.12 ст. 71 цього Закону) та визначено, що у 2007 році підвищення до пенсії відповідно до ст. 6 Закону №2195, виплачується особам, які є інвалідами (крім тих, на яких поширюється дія Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту») у розмірі 50% від розміру надбавки, встановленої для учасників війни.
Разом з тим, Рішенням Конституційного Суду України від 09 липня 2007 року №6-рп/2007 (справа про соціальні гарантії громадян) визнані неконституційними положення п.12 ст. 71 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік» щодо зупинення дії на 2007 рік ст. 6 Закону №2195. Таким чином, відновлено дію ст. 6 закону України №2195.
Отже, управління Пенсійного фонду України повинно були зробити перерахунок пенсії позивачу починаючи з липня 2007 року. Підстави для перерахунку за період з січня по 09 липня 2007 року –були відсутні.
Згідно з ч.1 ст. 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування»від 09.07.2003р. №1058-IV мінімальний розмір пенсії за віком встановлюється у розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом.
Колегія суддів вважає за необхідне прийняти у своїх висновках поняття «мінімальна пенсія за віком», про яке йдеться в ст.28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», оскільки саме це правове визначення застосовується виключно в діях відповідача під час визначення пенсій громадянам та їх призначення.
Положення ст. 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування»не є перешкодою для застосування даної величини (мінімального розміру пенсії за віком) до обрахування інших пенсій чи доплат пов'язаних з мінімальною пенсією за віком, оскільки чинним законодавством не встановлено іншого, крім передбаченого частиною першою статті, мінімального розміру пенсії за віком.
Так, згідно з ч.1 ст. 62 Закону України від 19.12.2006 №489-V «Про Державний бюджет України на 2007 рік»прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність на 2007 рік затверджений у наступному розмірі з 1 січня - 380 гривень, з 1 квітня - 406 гривень, з 1 жовтня - 411 гривень.
У відповідності до ч.3 ст. 62 Закону України від 19.12.2006 № 489-V «Про Державний бюджет України на 2007 рік»встановлено, що для визначення мінімального розміру пенсії за віком відповідно до абзацу першого частини першої ст.28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування»від 09.07.2003р. № 1058 з 1 квітня та з 1 жовтня 2007 року застосовується прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність, визначений абзацом п'ятим частини першої цієї статті, збільшений на 1 відсоток.
Крім того, згідно ч.2 ст. 85 ЗУ «Про пенсійне забезпечення»від 5.11.91р. №1788-ХII (з наступними змінами та доповненнями) виплата пенсій проводиться за поточний місяць загальною сумою у встановлені строки, але не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія.
Доводи апеляційної скарги відповідача стосовно того, що відповідно до вимог ст.28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування»мінімальний розмір пенсії за віком як розрахункова величина застосовується лише до правовідносин, що регулюються цим законом, і до такої категорії громадян як «діти війни»не застосовується, а згідно ст. 7 Закону фінансове забезпечення державних соціальних гарантій «дітей війни»здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України і Пенсійний фонд України не повинен нести відповідальність за позовами вказаної категорії громадян –є хибними та спростовані вищенаведеними висновками.
Суд зауважує, що реалізація особою права, яке пов'язане з отриманням бюджетних коштів, котра базується на спеціальних та чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актів національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань, тобто посилання органами державної влади на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань судом не приймається до уваги.
За таких обставин колегія суддів вважає, що відповідач припустився бездіяльності щодо своєчасного перерахунку та виплати пенсії в розмірі, передбаченому ст. 6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни ”.
Колегія суддів не враховує посилання відповідача на відсутність коштів для забезпечення виплат зазначеної доплати до пенсії позивачу, оскільки органи державної влади не можуть посилатись па відсутність коштів, як на підставу невиконаний своїх зобов'язань, які встановлені ст.46 Конституції України та ст.6 Закону України №2195.
Крім того, Пенсійний фонд України діє у відповідності до Положення «Про Пенсійний фонд України»і здійснює свої повноваження на підставі п.15 зазначеного положення через створені в установленому порядку територіальні управління. Відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування»рішення щодо призначення, донарахування перерахунок пенсії приймаються територіальними органами Пенсійного фонду України за місцем проживання пенсіонерів.
Таким чином, обов'язок по нарахуванню та виплаті доплати до пенсії позивача, передбаченої ст.6 Закону України №2195 покладено на відповідні територіальні управління за місцем проживання позивача.
Що стосується вимоги позивача про відновлення пропущеного строку для звернення до суду за захистом порушених прав, свобод та інтересів, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.
Колегія суддів вважає обґрунтованими і висновки суду щодо можливості поновлення позивачу строків звернення до суду за позовом про захист порушених прав.
Відповідно до ст..99 КАС України адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється річний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Відповідно до ч.1 ст.102 КАС України пропущений з поважних причин процесуальний строк, встановлений законом, може бути поновлений за клопотанням особи, яка бере участь у справі.
В обґрунтування причин поважності пропуску строку звернення до суду з позовом про захист порушених прав позивач посилався на те, що про факт порушення його прав йому стало відомо лише після висвітлення таких фактів у засобах масової інформації.
Відповідачем, на якого відповідно до ч.2 ст.71 КАС України покладено обов’язок щодо доказування правомірності рішення, дії, бездіяльності не спростовано доводи позивача відносно підстав пропуску строку звернення до суду та не доведено того, що відповідач своєчасно повідомляв позивача про зміни в законодавстві, яким визначено підвищення до пенсії, право на отримання якого має позивач.
Колегія суддів вважає, що наведені причини пропуску процесуального строку можливо визнати поважним і підставою для цього є: похилий вік позивача, а також те, що позивачка є інвалідом ЙЙ групи з 1995 року ( що підтверджується довідкою), постійно хворіє та знаходиться на стаціонарному лікуванні.
За таких обставин, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції вірно встановив обставини справи, дослідив докази, дав їм належну оцінку та прийняв рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Керуючись ч.1 ст. 100, ст. 195, п. 1 ч. 198, ст. 200, п. 1 ч. 1 ст. 205, ст. 206 КАС України колегія суддів, -
ухвалила :
Апеляційну скаргу Управління Пенсійного фонду Жовтневого району м. Кривого Рогу на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 13 березня 2009 року у справі № 2а-8779/08/0470–залишити без задоволення.
Постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 13 березня 2009 року у справі № 2а-8779/08/0470 –залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України в порядку ст.212 КАС України
Головуючий: М.А. Руденко
Суддя: Л.М. Нагорна
Суддя: А.В. Суховаров