№2- 3528-1/2010
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
07 грудня 2010 року Печерський районний суд м. Києва в складі :
головуючого - судді Кафідової О.В.,
при секретарі - Нечаєвій Ю.Ю.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3,ОСОБА_4,ОСОБА_5 про визнання угод недійсними та стягнення збитків , -
В С Т А Н О В И В:
Позивач звернувся до суду з позовом до відповідачів та просить постановити рішення, яким визнати недійсними договору позики, укладені між відповідачами 17.10.2004 року, 22.10.2004 року, 01.09.2005 року та повернути сторони за цими угодами у первісний стан; стягнути з відповідачів в рівних долях на його користь збитки у сумі 2 234 157 доларів США та 234 043 євро, посилаючись на те, що з відповідачкою ОСОБА_2 перебуває в зареєстрованому шлюбі з 14.09.1989 року, а з рішення Обухівського районного суду Київської області від 14.04.2010 року йому стало відомо, що остання уклала з відповідачами договори позики на вищезазначену суму, яку їй не повернули, а передбачені договором проценти не сплатили, а позовні вимоги про стягнення суми за її позовом до відповідачів судовими інстанціями залишені без задоволення у зв”язку з перебігом строку позовної давності. Договори позики значних коштів, укладені його дружиною, відповідачкою по справі ОСОБА_2, без його згоди і відома, значно порушили його майнові права.
Представник позивача в судовому засіданні підтримав позовні вимоги та просив їх задовольнити, посилаючись на обставини, викладені в позові.
Відповідач ОСОБА_2 в судове засідання нез”явилася, але в поясненнях, направлених на адресу суду, позовні вимоги визнала в повному обсязі та просила суд розглянути справу у її відсутність.
Представник відповідачів ОСОБА_4, ОСОБА_3 – ОСОБА_6 в судовому засіданні позовні вимоги не визнав на просив відмовити в їх задоволенні, посилаючись на те, що позивач достеменно знав про укладення договорів позики з моменту їх укладення, тому вважає, що при розгляді даного спору слід застосовувати положення ст. 261 ЦК України в частині, що перебіг позовної давності починається з дня коли особа могла довідатися про порушення свого права.
Відповідач ОСОБА_5 в судове засідання не з”явився, будучи належним чином повідомлений про день, час та місце слухання справи.
Суд, враховуючи вищевикладене, визнав за можливе розглянути справу у відсутність відповідачів ОСОБА_2 та ОСОБА_5
Вивчивши матеріали справи, вислухавши пояснення представників сторін по справі, суд приходить до наступних висновків.
Як встановлено в судовому засіданні, що 17.10.2004 року відповідачі ОСОБА_3, ОСОБА_4 та ОСОБА_5 отримали у ОСОБА_2 2200000 доларів США строком на 1 рік з можливою пролонгацією по взаємній згоді сторін із виплатою 17 % річних щомісячно.
22.10.2004 року зазначені відповідачі по справі отримали у ОСОБА_2 800000 доларів США строком на 1 рік з можливою пролонгацією по взаємній згоді сторін із виплатою 17 % річних щомісячно.
01.09.2005 року відповідачі по справі отримали у ОСОБА_2 400000 євро строком на 1 рік з можливою пролонгацією по взаємній згоді сторін із виплатою 17 % річних щомісячно.
Вищенаведені обставини підтверджуються розписками відповідачів від 17.10.2004 року, 22.10.2004 року та 01.09.2005 року, які визнаються сторонами, а тому вдповідно до ч. 1 ст. 61 ЦПК України не підлягають доказуванню.
Крім того, вищезазначені обставини встановлені також рішенням Обухівського районного суду Київської області від 14.10.2010 року, яке залишено без змін Ухвалою Апеляційного суду Київської області від 08.09.2010 року, а тому в силу ч. 3 ст. 61 ЦПК України також не підлягають доказуванню.
Відповідно до ст. 65 Сімейного Кодексу України для укладення одним із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна, згода другого з подружжя має бути подана письмово.
Враховуючи відсутність письмової згоди, суд приходить до висновку, що укладенням спірних договорів позики порушені права позивача.
Згідно ст. 256 ЦК України позовна давність – це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Зі ст. 257 ЦК України вбачається, що загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки, а ч. 1 ст. 261 цьго Кодексу передбачено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Відповідно до ч. ч. 3, 4 ст. 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення, а сплив позовної давності є підставою для відмови у позові.
Представник відповідачів в якості обгрунтування заперечень на позовні вимоги, звернувся до суду із заявою про застосування при вирішенні спору строку позовної давності.
Позивачем в позовні заяві було заявлено, що гроші, які його дружина віддала відповідачам у позику, вони планували покласти на депозит у банк і за рахунок процентів за користування їхніми грошима отримати прибуток.
Приймаючи до уваги зазначене позивачем в позовній заяві, суд вважає, що останній підтвердив, що наведена сума коштів є суттєвою для нього і не помітити її зникнення та відсутність відсотків в сумі, зазначеної в позові, він не міг, тобто суд приходить до висновку, що позивач знав або міг дізнатися про укладення спірних договорів позики з моменту їх укладення, або через рік, за відсутністю отриманих відсотків, а тому вважає за необхідне при вирішенні даного спору, застосовувати положення ст. 261 ЦК України.
Крім того, суд критично відноситься до пояснень позивача та його представника про те, що останній лише в 2010 році з рішення суду дізнався про укладення його дружиною спірних договорів позики на значну суму коштів, оскільки протягом п”яти років він не цікавився даними коштами, як сімейним бюджетом взагалі, він не отримував відсотки за користування коштами, які ,нібито, його дружина мала покласти в банківську установу, при цьому сума відсотків за п”ть років визначена позивачем врозмірі за курсом НБУ та ставкою 10 % річних в розмірі 2 234 157 доларів США та 234 043 євро, що для нього, як зазначено в позові, є значною сумою.
Відповідно до ч. 4 ст. 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
Аналізуючи зібрані докази в їх сукупності, приймаючи до уваги пояснення представників сторін, а також виходячи із засад розумності, виваженості та справедливості, суд приходить до висновку, що позовні вимоги не підлягають задоволенню, у зв’язку зі спливом строку позовної давності.
На підставі викладеного та керуючись: Конституцією України, ст. ст. 256, 257, 261, 267 ЦК України, ст. ст. 10,11,60‚61,208, 209, 212, 213,215 ЦПК України суд -
ВИРІШИВ:
Позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4,ОСОБА_5 про визнання угод недійсними та стягнення збитків - залишити без задоволення у зв»язку зі спливом строку позовної давності.
Скасувати заходи забезпечення позову вжиті ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 09.11.2010 року в частині накладання арешту на майно та грошові кошти, які належать відповідачам.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом 10-ти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.
СУДДЯ: