Справа 2-5247/2010 р.

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

 09 листопада 2010 р. Київський районний суд м. Сімферополя у складі:

Головуючого – судді Діденка Д.О.,

при секретарі – Габенко М.В.,

за участю представника позивача ОСОБА_1, представника відповідача ОСОБА_2,

розглянувши  у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про визнання угоди недійсною,

 ВСТАНОВИВ:

 Позивачка звернулася до суду із зазначеним позовом, мотивуючи свої вимоги тим, що у 2006 р. на гроші, які їй дали батьки, придбала у власність квартиру АДРЕСА_1. Після укладання договору купівлі-продажу у зазначену квартиру відразу вселитися не могла, оскільки необхідно було призвести капітальний ремонт. У зв'язку з тим, що для проведення ремонту необхідні були гроші, батько -  ОСОБА_4 запропонував подарувати йому дану квартиру та пообіцяв, що здійснить там ремонт, а вона зможе проживати у цій квартирі скільки захоче. 30.05.2007 р. був укладений договір дарування, проте після його укладання відповідач забрав ключі від квартири та заборонив нею користуватися. Ознайомившись із договором дарування вона зрозуміла, що у ньому не зазначено про її право проживання у квартирі. Просить суд визнати договір дарування недійсним, оскільки вважає, що мала місце  помилка щодо природи угоди, вона  помилялася відносно свого права проживання після переходу права власності.

У судовому засіданні представник позивача позов підтримала, просила задовольнити за мотивами, наведеними у заяві та визнати спірний правочин недійсним на підставі ст.229 ЦК України.

Представник відповідача позов не визнав, пояснив, що сторонами в момент укладання спірного договору були дотримані всі вимоги законодавства. Помилка внаслідок власного недбальства, незнання закону не може бути підставою для визнання угоди недійсною. Просив суд у задоволенні позову відмовити та застосувати строки позовної давності, бо позов подано із порушенням річного строку, встановленого для оскарження  договору дарування.

Заслухавши сторони, дослідивши матеріали справи, суд вважає, що позов задоволенню не підлягає з наступного.

Судом встановлено, що 30 травня 2007 р. між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 укладено договір дарування квартири АДРЕСА_1, який посвідчений нотаріусом  Сімферопольського міського округу Влас М.С.

Згідно зі ст. 203 ЦК України волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Відповідно до ст. 229 ЦК України якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним. Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов'язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» обставини, щодо яких помилилася сторона правочину (стаття 229 ЦК), мають існувати саме на момент вчинення правочину. Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести, що така помилка дійсно мала місце, а також що вона має істотне значення.

На думку суду позивач наявність зазначених обставин  у судовому засіданні не довів. Жодних доказів того, що внаслідок помилки волевиявлення позивачки  не відповідало її справжньому наміру у судовому засіданні не надано. Взагалі з пояснень представника позивачки та з викладених у позові обставин не вбачається який саме був справжній намір ОСОБА_3 при укладанні угоди.  

Обіцянки обдарованого щодо надання ОСОБА_3 права проживання  у квартирі та подальша відмова їй у цьому  не є підставою для  задоволення вимог позивачки на підставі ст.229 ЦК України. Вказані обставини природу правочину та зміст волевиявлення  дарувальника не змінюють.

За формою спірний договір відповідає вимогам ст.719 ЦК України. З тексту договору (п.7) вбачається, що  сторони усвідомлюють, що вчиняючи такі дії, вони підтверджують передачу відчужуваної квартири дарувальником та  прийняття дарунку обдарованим. Згідно з п. 16 дарувальнику на підтвердження  факту відчуження  житла видаються нотаріально посвідчені копії договору.

За таких обставин позовні вимоги є необґрунтованими та задоволенню не підлягають.

Безпідставними є посилання відповідача  на пропуск позивачем строку позовної давності, встановленого ст. 728 ЦК України до вимог про розірвання договору дарування, бо такі вимоги позивачем не заявлені, а до вимог про визнання правочину недійсним з підстав, передбачених ст.  209 ЦК України, строк позовної давності  встановлено у три роки згідно із ст.257 ЦК України.

На підставі ст. 203, 229 ЦК України, керуючись ст.ст. 10, 11, 60, 88, 209, 212,213, 215  ЦПК України, суд,-

 ВИРІШИВ:

 У задоволенні позову ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про визнання угоди недійсною -  відмовити.  

     Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя: