Справа № 752/15291/21

Провадження № 2/752/7625/21

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

30 вересня 2021 року місто Київ

Голосіївський районний суд міста Києва у складі:

головуючого судді Кирильчук І. А.,

за участю секретаря Сінчук І. А.,

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін в приміщенні Голосіївського районного суду міста Києва цивільну справу за позовом акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,

в с т а н о в и в:

Короткий зміст позовних вимог

У червні 2021 року акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» (далі - АТ КБ «ПриватБанк») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором у розмірі 10 129,20 грн.

Позов обґрунтований тим, що на підставі анкети-заяви про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг від 31 травня 2012 року ОСОБА_1 отримала кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок. Відповідач підтвердила свою згоду на те, що її заява разом з Умовами та Правилами надання банківських послуг та Тарифами банку, які викладені на сайті www.privatbank, складає між нею та банком договір про надання банківських послуг, та дає згоду щодо прийняття будь-якого розміру кредитного ліміту та його зміну за рішенням та ініціативою банку.

В редакції Умов та Правил, що почала діяти з 01 березня 2019 року згідно до п. 2.1.1.2.12 сторони дійшли згоди, що в разі починаючи з 181-го дня з моменту порушшення зобов`язань клієнта з погашення кредиту клієнт зобов`язується сплати на користь банку заборгованість за кредитом, а також проценти від суми неповернутого в строк кредиту, які відповідно до частини другої статті 625 ЦК України встановлюються за домовленістю сторін у процентах від простроченої суми заборгованості в розмірі: 86,4% - для картки «Універсальна»; 84,00% - для картки «Універсальна голд».

Відповідач в порушення умов договору не надала своєчасно банку грошові кошти для погашення заборгованості за кредитом, відсотками та іншими витратами відповідно до умов договору, у зв`язку з чим станом на 17 травня 2021 року виникла заборгованість у загальному розмірі 10 129,20 грн, яка складається із заборгованості за тілом кредиту у розмірі 8 875,60 грн та заборгованості за простроченими відсотками у розмірі 1 253,60 грн, яку позивач просив суд стягнути з відповідача на свою користь.

Процесуальні дії у цивільній справі

Ухвалою судді Голосіївського районного суду міста Києва від 30 червня 2021 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі та вирішено розглядати справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

Даною ухвалою сторонам надано строк на подання заяв по суті спору.

Аргументи учасників справи

08 вересня 2021 року до суду надійшов відзив на позовну заяву, у якому ОСОБА_1 зазначила, що не погоджується із позовними вимогами. Вказала, що між нею та позивачем не існує будь-якого кредитного договору, вона не була ознайомлена з Умовами та правилами надання банківських послуг, на які посилається позивач, обгруновуючи підстави позову. Надана до позовної заяви анкета-заява не містить умов про сплату відсотків за користування кредитними коштами, пені та штрафів за несвоєчасне повернення кредиту. Заперечуючи проти задоволення позову, відповідач послалась на постанову Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17, постанови Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі № 750/896/17, від 23 жовтня 2019 року у справі № 136/695/17. Разом із тим, відповідач зазначила, що надана позивачем сума заборгованості не відповідає дійсності, оскільки відповідно до інформації із сервісу «Приват24» відображається розмір заборгованості за кредитною карткою у сумі 3 429,20 грн, а не 10 129,20 грн, як зазначено у позовній заяві. Посилаючись на вказані обставини, відповідач просила у задоволенні позову відмовити.

21 вересня 2021 року до суду надійшла відповідь на відзив, у якій представник позивача зазначив, що відповідач була ознайомлена з Умовами та правилами надання банківських послуг та Тарифами банку, ознайомлення з якими засвідчується власним її підписом у заяві-анкеті про приєднання від 31 травня 2012 року. Тобто, сторони при укладенні договору були обговорені усі істотні умови. Крім того, з розрахунку заборгованості та наданої виписки про рух коштів чітко вбачається, що позивач частково сплачувала заборгованість за договором, що свідчить про те, що остання користувалася кредитними коштами.

29 вересня 2021 року до суду надійшла заява представника позивача про зменшення розміру позовних вимог, відповідно до якої останній просив стягнути з відповідача за договором № б/н від 31 травня 2012 року заборгованість лише за тілом кредиту у розмірі 3 429,20 грн, а також понесеня позивачем судові витрати.

На підставі викладеного, судовий розгляд справи здійснюється за правилами спрощеного позовного провадження на підставі наявних у суду матеріалів, без фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши зібрані у справі докази в їх сукупності, суд приходить до наступного.

Встановлені судом фактичні обставини та відповідні їм правовідносини

Судом установлено, що 31 травня 2012 року ОСОБА_1 підписала заяву № б/н про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг в ПАТ КБ «ПриватБанк», правонаступником якого є АТ КБ «ПриватБанк», відповідно до якого отримала кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок.

Позивач зазначає, що відповідач підтвердила свою згоду на те, що підписана заява разом із Умовами та Правилами надання банківських послуг та Тарифами Банку, які викладені на банківському сайті www.privatbank.ua, складає між нею та банком договір про надання банківських послуг, що підтверджується підписом у заяві.

Згідно з наданим позивачем до заяви про зменшення позовних вимог розрахунку станом на 14 вересня 2021 року у відповідача виникла заборгованість за тілом кредиту у розмірі 3 429,20 грн, яку позивач і просив стягнути з відповідача на свою користь.

Норми права, які застосовував суд, мотиви суду

Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).

Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).

Згідно із частиною першою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.

За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (в даному випадку АТ КБ «ПриватБанк»).

Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.

Згідно зі статтею 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Позивач, обґрунтовуючи право вимоги за тілом кредиту, крім самого розрахунку кредитної заборгованості за договором від 31 травня 2012 року, посилався на Умови та Правила надання банківських послуг, Тарифи Банку, які розміщені на сайті: https://privatbank.ua як невід`ємні частини спірного договору, виписку по рахунку відповідача, довідку про зміну умов кредитування та обслуговування картрахунку, довідку про видачу картки.

При цьому, матеріали справи не містять підтверджень, що саме ці Умови та Правила надання банківських послуг та Тарифи Банку розуміла відповідач та ознайомилася і погодилася з ними, підписуючи заяву-анкету про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг ПриватБанку.

Крім того, роздруківка із сайту позивача належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування.

Суд вважає, що в даному випадку також неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила частини першої статті 634 ЦК України, за змістом якої - договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови та правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача (www.privatbank.ua) неодноразово змінювалися самим АТ КБ «ПриватБанк» в період - з часу виникнення спірних правовідносин (31 травня 2012 року) до моменту звернення до суду із вказаним позовом (червень 2021 року), тобто кредитор міг додати до позовної заяви Умови та Правила надання банківських послуг та Тарифи Банку у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову.

За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та Правила банківських послуг, надані банком Умови та Правила надання банківських послуг та Тарифи Банку не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин.

При цьому, згідно з частиною шостою статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Обґрунтування наявності обставин повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленому статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року принципу справедливості розгляду справи судом.

Надані позивачем Правила надання банківських послуг ПриватБанку, з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору й щодо будь-яких інших встановлених ними нових умов та правил, чи можливості використання банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, чи щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов`язків кожної із сторін, якщо вони не підписані та не визнаються позичальником, а також, якщо ці умови прямо не передбачені, як у даному випадку - в анкеті-заяві позичальника, яка безпосередньо підписана останнім і лише цей факт може свідчити про прийняття позичальником запропонованих йому умов та приєднання як другої сторони до запропонованого договору.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) зауважив, що одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, який, між іншим, вимагає, щоб при остаточному вирішенні справи судами їх рішення не викликали сумнівів (рішення від 28 жовтня 1999 року у справі «Брумареску проти Румунії», заява № 28342/95, § 61,). Якщо конфліктна практика розвивається в межах одного з найвищих судових органів країни, цей суд сам стає джерелом правової невизначеності, тим самим підриває принцип правової визначеності та послаблює довіру громадськості до судової системи (рішення від 29 листопада 2016 року у справі «Парафія греко-католицької церкви в м. Люпені та інші проти Румунії», заява № 76943/11, § 123).

ЄСПЛ неодноразово зазначав, що формулювання законів не завжди чіткі. Тому їх тлумачення та застосування залежить від практики. І роль розгляду справ у судах полягає саме у тому, щоб позбутися таких інтерпретаційних сумнівів з урахуванням змін у повсякденній практиці (рішення від 11 листопада 1996 року у справі «Кантоні проти Франції», заява № 17862/91, § 31-32; від 11 квітня 2013 року у справі «Вєренцов проти України», заява № 20372/11, § 65). Судові рішення повинні бути розумно передбачуваними (рішення від 22 листопада 1995 року у справі «S. W. проти Сполученого Королівства», заява № 20166/92, § 36).

Суд вважає, що Умови та Правила надання банківських послуг та Тарифи Банку ПриватБанку розміщені на сайті: https://privatbank.ua, не містять підпису відповідача, яка у свою чергу у відзиві заперечує факт ознайомлення з ними, тому їх не можна розцінювати як частину кредитного договору, укладеного між сторонами 31 травня 2012 року шляхом підписання заяви-анкети.

В Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу; закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй, що прямо передбачено у статті 8 Конституції України.

Відповідно до частини четвертої статті 42 Конституції України держава захищає права споживачів.

Згідно з частиною першою статті 1 ЦК України цивільні відносини засновані на засадах юридичної рівності, вольного волевиявлення та майнової самостійності їх учасників.

Основні засади цивільного законодавства визначені у статті 3 ЦК України.

Свобода договору є однією із загальних засад цивільного законодавства, що передбачено у пункті 3 частини першої статті 3 ЦК України.

Одним із основоположних принципів цивільного судочинства є справедливість, добросовісність та розумність, що передбачено у пункті 6 частини першої статті 3 ЦК України.

Тобто дії учасників цивільних правовідносин мають відповідати певному стандарту поведінки та характеризуватися чесністю, відкритістю та повагою до інтересів іншої сторони чи сторін договору.

У частинах першій, третій статті 509 ЦК України вказано, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (у тому числі сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

У даному випадку договірні правовідносини виникли між банком та фізичною особою - споживачем банківських послуг (частина перша статті 11 Закону України від 12 травня 1991 року № 1023-XII «Про захист прав споживачів» (далі - Закон №1023-XII).

Згідно з пунктом 22 частини першої статті 1 Закону № 1023-XII споживач - фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов`язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника.

У пункті 19 Резолюції Генеральної Асамблеї ООН «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів», прийняті 09 квітня 1985 року №39/248 на 106-му пленарному засіданні Генеральної Асамблеї ООН зазначено, що споживачі повинні бути захищені від таких контрактних зловживань, як односторонні типові контракти, виключення основних прав в контрактах і незаконні умови кредитування продавцями.

Конституційний Суд України у рішенні у справі за конституційним зверненням громадянина щодо офіційного тлумачення положень другого речення преамбули Закону України від 22 листопада 1996 року № 543/96-В «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань» від 11 липня 2013 року у справі №1-12/2013 зазначив, що з огляду на приписи частини четвертої статті 42 Конституції України участь у договорі споживача як слабшої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно-правових відносин та свободи договору, зокрема у договорах про надання споживчого кредиту.

Пересічний споживач банківських послуг з урахуванням звичайного рівня освіти та правової обізнаності, не може ефективно здійснити свої права бути проінформованим про умови кредитування за конкретним кредитним договором, який укладений у вигляді заяви про надання кредиту та Умов та правил надання банківських послуг, оскільки Умови та правила надання банківських послуг це значний за обсягом документ, що стосується усіх аспектів надання банківських послуг та потребує як значного часу, так і відповідної фахової підготовки для розуміння цих правил тим більше співвідносно з конкретним видом кредитного договору.

Тому відсутні підстави вважати, що при укладенні договору з відповідачем АТ КБ «ПриватБанк» дотримав вимог, передбачених частиною другою статті 11 Закону № 1023-XII про повідомлення споживача про умови кредитування та узгодження зі споживачем саме тих умов, про які вважав узгодженими банк.

Інший висновок не відповідав би принципу справедливості, добросовісності та розумності та уможливив покладання на слабшу сторону - споживача невиправданий тягар з`ясування змісту кредитного договору.

Суд зауважує, що безпосередньо укладений між сторонами кредитний договір від 31 травня 2012 року у вигляді заяви-анкети, підписаної сторонами, не містить і строку повернення кредиту (користування ним).

Однак, враховуючи, що фактично отримані та використані позичальником кошти в добровільному порядку АТ КБ «ПриватБанк» не повернуті, а також вимоги частини другої статті 530 ЦК України, за змістом якої, якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання в будь-який час, що свідчить про порушення його прав, суд погоджується із тим, що він вправі вимагати захисту своїх прав через суд шляхом стягнення з боржника фактично отриманої суми кредитних коштів.

Такий правовий висновок узгоджується із постановою Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17.

Суд враховує надану позивачем виписку по рахунку відповідача, довідку про зміну умов кредитування та обслуговування кредитної картки та довідку про отримання платіжних карток, як підтвердження того, що мав місце рух грошових коштів та факт отримання та користування кредитними коштами відповідачем.

Крім того, обгрунтовучи заперечення проти позову, сама відповідач у відзиві зазначила, що відповідно до інформації із сервісу «Приват24» відображається розмір заборгованості за кредитною карткою у сумі 3 429,20 грн. На спростування вказаної суми заборгованості відповідач не надала суду відповідних доказів, що в силу вимог частини першої статті 81 ЦПК України є її процесуальним обов`язком.

Таким чином, оцінюючи належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, з врахуванням вищенаведеного, суд вважає, що позовні вимоги АТ КБ «ПриватБанк» про стягнення з відповідача заборгованості за тілом кредиту у розмірі 3 429,20 грн підлягають задоволенню.

Відповідно до вимог статті 141 ЦПК України суд здійснює розподіл судових витрат пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

За подання позовної заяви позивач сплатив судовий збір у розмірі 2 270,00 грн, який підлягав би сплаті і з урахуванням зменшення позовних вимог, тому підлягає стягненню з відповідача.

На підставі викладеного, керуючись статтями 4, 5, 7, 12, 13, 76, 77, 80, 81, 89, 141, 259, 263-265, 268, 279, 354 ЦПК України, суд,

в и р і ш и в:

Позов акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості з урахуванням заяви про зменшення позовних вимог задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІПН: НОМЕР_1 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 ) на користь акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» (місцезнаходження: 01001, місто Київ, вулиця Грушевського, будинок 1Д, код ЄДРПОУ 14360570, рахунок № НОМЕР_2 , МФО 305299) заборгованість за тілом кредиту у розмірі 3 429,20 грн та судові витрати у справі у вигляді судового збору у розмірі 2 270,00 грн.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закритті апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного розгляду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана безпосередньо до Київського апеляційного суду або через Голосіївський районний суд міста Києва протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Учасники справи мають право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення даного рішення суду.

Суддя І. А. Кирильчук