КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 жовтня 2021 року місто Київ.

Справа 761/20766/20

Апеляційне провадження № 22-ц/824/11982/2021

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

Головуючий Желепа О.В.

суддів Кравець В.А., Мазурик О.Ф.

секретар судового засідання Міщенко Н.М.

розглянув у відкритому судовому засіданні в залі суду у порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_2 на рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 31 травня 2021 року ( у складі судді Осаулов А.А. повний текст складено 08.06.2021 року)

в справі за позовом ОСОБА_2 до Державного агентства резерву України, третя особа - Український державний науково-дослідний інститут «Ресурс», Профспілка працівників системи держрезерву України про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,-

ВСТАНОВИВ:

В липні 2020 року ОСОБА_2 (позивач) звернувся до Шевченківського районного суду м. Києва з позовом до Державного агентства резерву України, третя особа - Український державний науково-дослідний інститут «Ресурс» (третя особа 1), Профспілка працівників системи держрезерву України (третя особа 2), в якому просив визнати незаконним та скасувати наказ Державного агентства резерву України №200-к від 01.07.2020 р. «Про звільнення ОСОБА_2 » та наказ Державного агентства резерву України №199-к від 01.07.2020 р. «Про виконання рішення суду» в частині поновлення ОСОБА_2 на посаді генерального директора Українського науково-дослідчого інституту «Ресурс» з 17.11.2017 р. строк дії контракту від 15.11.2012 р. №52/12 до 14.11.2017 р., поновити ОСОБА_2 на посаді генерального директора Українського науково-дослідчого інституту «Ресурс» з 15.11.2017 р., стягнути з відповідача середній заробіток за час вимушеного прогулу з урахуванням індексації з 06.02.2018 р. по 31.05.2021 р. в розмірі 196784,65 грн.

Позовні вимоги мотивовані тим, що 15.11.2012 р. між сторонами було укладено контракт №52/12, за яким позивача призначено на посаду генерального директора Українського науково-дослідчого інституту «Ресурс», терміном на п`ять років з 15.11.2012 р. по 14.11.2017 р.

Наказом Державного агентства резерву України від 17.11.2015 р. №206-к ОСОБА_2 звільнено з 17.11.2015 р. з посади за п.8 ст. 36 КЗпП України, дію контракту від 15.11.2012 р. №52/12 припинено 17.11.2015 р.

Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 16.05.2017 р. у справі №761/39331/15-ц визнано незаконним наказ Державного агентства резерву України від 17 листопада 2015 року № 206-к «Про звільнення ОСОБА_2 з посади Генерального директора Державної установи Державного агентства резерву України - Український державний науково-дослідний інститут нанобіотехнологій та ресурсозбереження». Визнано незаконним звільнення ОСОБА_2 з посади Генерального директора Державної установи Державного агентства резерву України - Український державний науково-дослідний інститут нанобіотехнологій та ресурсозбереження. Поновлено ОСОБА_2 на посаді Генерального директора Українського державного науково-дослідного інституту «Ресурс» з 17 листопада 2015 року.

23.10.2017 р. було відкрито виконавче провадження 54977954 з примусового виконання рішення суду в частині поновлення ОСОБА_2 на посаді, яке 07.02.2018 р. було закінчено в зв`язку з неможливістю виконання рішення суду без участі боржника, до СУ ГУНП у м. Києві направлено повідомлення про вчинення боржником кримінального проавпорушення.

На виконання рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 16.05.2017 р. у справі №761/39331/15-ц відповідач видав наказ №199-к від 01.07.2020 р. «Про виконання рішення суду», за яким: скасовано наказ Державного агентства резерву України від 17.11.2015 р. №206-к, поновлено ОСОБА_2 на посаді генерального директора Українського науково-дослідчого інституту «Ресурс» з 17.11.2015 р. на строк дії контракту від 15.11.2012 р. №52/12 до 14.11.2017 р.

Крім цього, 01.07.2020 р. Державне агентство резерву України видало наказ №200-к про звільнення ОСОБА_2 з посади генерального директора Українського науково-дослідчого інституту «Ресурс» на підставі п.2 ч.1 ст. 36 КЗпП України.

Позивач вважає вказані накази незаконними, оскільки станом на 14.11.2017р. (день закінчення контраку) рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 16.05.2017 р. у справі №761/39331/15-ц виконано не було. При поновленні ОСОБА_2 на посаді після 14.11.2017 р. контракт з ОСОБА_2 є чинним та продовженим на невизначений строк. Звертає увагу, що ОСОБА_2 неправомірно було звільнено з 14.11.2017 р. шляхом видання наказу 01.07.2020 р.

Крім цього, позивач зазначає, що він має право на виплату середнього заробітку за час невиконання рішення суду.

Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 05.03.2018 р. у справі №761/4064/18 стягнуто з Державного агентства резерву України на користь ОСОБА_2 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 17 травня 2017 року по 05 лютого 2018 року у сумі 43 306,90 грн.

З урахуванням уточненого розрахунку сума середнього заробітку за час вимушеного прогулу становить 196784,65 грн, який обчилено за період з 06.02.2018 р. по 31.05.2021 р. за 827 робочих дні.

Рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 31 травня 2021 року позовні вимоги задоволено частково.

Стягнуто з Державного агентства резерву України на користь ОСОБА_2 кошти середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 06 лютого 2018 року по 01 липня 2020 року у розмірі - 142 294 (сто сорок дві тисячі двісті дев`яносто чотири) гривні 10 коп.

В задоволенні іншої частини позовних вимог про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, - відмовлено.

Стягнуто із Державного агентства резерву України на користь держави судовий збір в розмірі - 1422 грн. 94 коп.

Не погоджуючись з таким рішенням суду, 30 червня 2021 року ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_2 звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить суд скасувати оскаржуване рішення та задовольнити позовні вимоги у повному обсязі. Посилаючись на те, що рішення суду є незаконним та необґрунтованим, ухвалене з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права без повного з`ясування обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

В обґрунтування апеляційної скарги вказував, що невиконуючи рішення про поновлення на роботі до закінчення строку контракту на роботі відповідач фактично визнав, що трудові відносини продовжились і після закінчення строку його дії, посилається на ст. 39-1 КЗпП , відповідно до якої контракт є продовженим на невизначений строк і має вид трудового договору.

Також, як на підставу скасування рішення суду вказував на те, що звільняючи за закінченням строку відповідач не отримав згоди вченої ради та профспілки в порушення вимог контракту та закону. Поновлюючи на роботі, відповідач недопустив його до виконання обовязків, чим порушив ст.ст. 24, 31, ч. 5 ст. 235 КЗпП України.

У відзиві на апеляційну скаргу позивач просить рішення суду першої інстанції залишити без змін, з огляду на те, що воно ухвалено з додержанням вимог як матеріального так і процесуального права.

В судовому засіданні апеляційного суду позивач доводи скарги підтримав.

Представник відповідача в судовому засіданні проти задоволення апеляційної скарги заперечував, просив залишити її без задоволення, а рішення суду без змін.

Український державний науково-дослідний інститут «Ресурс», Профспілка працівників системи держрезерву України, належним чином повідомлені про день, час та місце розгляду справи, в судове засідання 19 жовтня 2021 року свого представника не направили.

Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення позивача та представника відповідача, перевіривши доводи апеляційної скарги, законність та обґрунтованість рішення суду в межах позовних вимог , що заявлялися в суді першої інстанції, та доводів скарги дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до частини третьої статті 21 КЗпП України особливою формою трудового договору є контракт, в якому строк його дії, права, обов`язки і відповідальність сторін (в тому числі матеріальна), умови матеріального забезпечення і організації праці працівника, умови розірвання договору, в тому числі дострокового, можуть встановлюватися угодою сторін. Сфера застосування контракту визначається законами України

Згідно зі статтею 23 КЗпП України трудовий договір може бути укладено на визначений строк, встановлений за погодженням сторін.

Строковий договір укладається у випадках, коли трудові відносини не можуть бути встановлені на невизначений строк з урахуванням характеру наступної роботи, або умов її виконання, або інтересів працівника та в інших випадках, передбачених законодавчими актами.

Підставами припинення трудового договору, зокрема, є: закінчення строку (пункти 2 і 3 статті 23 КЗпП України), крім випадків, коли трудові відносини фактично тривають і жодна з сторін не поставила вимогу про їх припинення (пункт 2 частини першої статті 36 КЗпП України).

Припинення трудового договору після закінчення строку не вимагає окремої заяви або якогось волевиявлення працівника. Свою волю на укладення строкового трудового договору він уже виявив, коли особисто складав та підписував заяву про прийняття на роботу за строковим трудовим договором. У цей же час він виразив і волю на припинення такого трудового договору після закінчення строку, на який він був укладений. Власник також не зобов`язаний попереджати або в інший спосіб інформувати працівника про майбутнє звільнення за пунктом 2 частини першої статті 36 КЗпП України.

Згідно з пунктом 2 частини першої статті 36 КЗпП України підставами припинення трудового договору є закінчення строку, крім випадків, коли трудові відносини фактично тривають і жодна із сторін не поставила вимогу про їх припинення.

Як встановлено судом та вбачається з матеріалів справи, рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 16.05.2017 р. у справі №761/39331/15-ц визнано незаконним наказ Державного агентства резерву України від 17 листопада 2015 року № 206-к «Про звільнення ОСОБА_2 з посади Генерального директора Державної установи Державного агентства резерву України - Український державний науково-дослідний інститут нанобіотехнологій та ресурсозбереження». Визнано незаконним звільнення ОСОБА_2 з посади Генерального директора Державної установи Державного агентства резерву України - Український державний науково-дослідний інститут нанобіотехнологій та ресурсозбереження. Поновлено ОСОБА_2 на посаді Генерального директора Українського державного науково-дослідного інституту «Ресурс» з 17 листопада 2015 року. Стягнуто із Українського державного науково-дослідного інституту «Ресурс» на користь ОСОБА_2 середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 109 457 гривень (сума зазначена без утримання податку з доходів та інших обов`язкових платежів), з індексацією, та судові витрати, пов`язані із розглядом справи, у розмірі 487 гривень 20 копійок. Стягнуто із Державного агентства резерву України на користь ОСОБА_2 моральну шкоду у розмірі 10 231, 89 грн. та судові витрати, пов`язані із розглядом справи у розмірі 487 гривень 20 копійок. Стягнуто із Українського державного науково-дослідного інституту «Ресурс» користь держави судовий збір у розмірі 1 094,57 грн Допущено негайне виконання рішення суду в частині щодо поновлення ОСОБА_2 на посаді Генерального директора Українського державного науково-дослідного інституту «Ресурс» з 17 листопада 2015 року та в частині щодо присудження виплати заробітної плати у межах платежу за один місяць. (а.с.16-33)

Згідно наказу Державного агентства резерву України №199-к від 01.07.2020 р. на виконання рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 16.05.2017 р. у справі №761/39331/15-ц скасовано наказ Державного агентства резерву України від 17 листопада 2015 року № 206-к «Про звільнення ОСОБА_2 з посади Генерального директора Державної установи Державного агентства резерву України - Український державний науково-дослідний інститут нанобіотехнологій та ресурсозбереження», поновлено ОСОБА_2 на посаді генерального директора Українського державного науково-дослідного інституту «Ресурс» з 17 листопада 2015 року на строк дії контракту від 15.11.2012 р. №52/12 до 14.11.2017 р. (а.с. 42)

Наказом Державного агентства резерву України №200-к від 01.07.2020 р. звільнено ОСОБА_2 з посади генерального директора Українського державного науково-дослідного інституту «Ресурс» 14.11.2017 р. на підставі п. 2 ч.1 ст. 36 КЗпП України.

15.11.2012р. між Державним агентством резерву України та ОСОБА_2 було укладено Контракт № 52/12, згідно якого ОСОБА_2 призначається на посаду генерального директора Державної установи Державного агентства резерву України - Український державний науково-дослідний інститут нанобіотехнологій та ресурсозбереження терміном на п`ять років з 15.11.2012р. по 14.11.2017р.

Судом було встанволено, що трудовий договір від 15.11.2012 р. № 68 у формі контракту носить строковий характер. п. 2.5. Контракту передбачено правло органу управління майном звільняти Керівника у разі закінчення контракту, а тому суд дійшов висновку про те, що звільнення позивачка з роботи на підставі пункту 2 статті 36 КЗпП України у зв`язку з закінченням строку дії контракту є такими, що відповідає вимогам закону.

Судом також встановлено, що судове рішення про поновлення позивача на посаді прийнято 16.05.2017 р., проте фактичне його виконання відбулось із прийняттям наказу від 01.07.2020 р. за №199-к.

З урахуванням наявності рішення Шевченківського районного суду м. Києва за яким стягнуто на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 17.05.2017 р. по 05.02.2018 р., суд вважав за можливе стягнути з відповідача кошти середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 06 лютого 2018 року по 01 липня 2020 року

При визначенні розмір середнього заробітку необхідно розраховувати відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року №100 з наступними змінами.

Пунктом 31 постанови Пленуму Верховного суду України від 6 листопада 1992 року N 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» (частина 5) у випадках стягнення на користь працівника середнього заробітку за час вимушеного прогулу в зв`язку з незаконним звільненням або переведенням, відстороненням від роботи невиконанням рішення про поновлення на роботі, затримкою видачі трудової книжки або розрахунку він визначається за загальними правилами обчислення середнього заробітку, виходячи з заробітку за останні два календарні місяці роботи. Для працівників, які пропрацювали на даному підприємстві (в установі, організації) менш двох місяців, обчислення проводиться з розрахунку середнього заробітку за фактично пропрацьований час. При цьому враховуються положення Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року N 100 (зі змінами, внесеними постановою Кабінету Міністрів України від 16 травня 1995 року N 348).

Згідно п. 8 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року N 100, нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

У разі коли середня місячна заробітна плата визначена законодавством як розрахункова величина для нарахування виплат і допомоги, вона обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати, розрахованої згідно з абзацом першим цього пункту, на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді.

Середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні два календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим з дотриманням вимог законодавства.

Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 05.03.2018 р у справі №761/4064/18 встановлено, що середньоденна заробітна плата позивача становить 237,95 грн.

Таким чином суд встановив, що середній заробіток, який підлягає стягнення на користь позивача за час невиконання рішення суду за період з з 06 лютого 2018 року по 01 липня 2020 року складатиме 142 294 грн, 10 коп.

Дослідивши наявні в справі письмові докази, колегія суддів встановила, що вищенаведені обставини справи, які суд вважав встановленими є довденими, а висновки суду відповідають цим обставинам та вимогам Закону.

Доводи позивача в тій частині, що його звільнення є незаконним так як строк дії контракту був продовжений на невизначений строк, з огляду на те, що відповідач звільнив його через три роки після закінчення строку дії контракту, а також не попереджав його перед звільненням про те, що контракт з ним не буде продовжено, апеляційний суд не приймає з огляду на таке.

Частиною першою статтею 21 КЗпП України передбачено, що трудовим договором є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, згідно з якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

В постанові Верховного Суду від 22.01.2020 р. у справі № 607/18964/18 зазначено, що чинним трудовим законодавством України не передбачено обов`язку власника повідомляти працівника про закінчення дії строкового трудового контракту. Закінчення строку трудового договору (контракту) припиняє трудові відносини тоді, коли вимогу про звільнення заявила одна з сторін трудового договору - працівник чи власник або уповноважений ним орган. При такому волевиявленні однієї зі сторін друга сторона не може перешкодити припиненню трудових відносин. Укладення контракту на певний строк, з урахуванням частини третьої статті 21 КЗпП України, регулюється частиною другою статті 23 КЗпП України, що виключає при переукладанні контракту чи продовженні строку його дії застосування частини другої статті 39-1 КЗпП України.

За змістом статті 39-1 КЗпП України якщо після закінчення строку трудового договору (пункти 2 і 3 статті 23) трудові відносини фактично тривають і жодна із сторін не вимагає їх припинення, дія цього договору вважається продовженою на невизначений строк. Трудові договори, що були переукладені один чи декілька разів, за винятком випадків, передбачених частиною другою статті 23, вважаються такими, що укладені на невизначений строк.

Так, як рішення суду про поновлення позивача на роботі було виконано лише 01 липня 2020 року, відсутні підстави вважати, що до виконання рішення суду позивач перебував у трудових відносинах з відповідачем і дія контракту була продовжена.Суд виходить з того, що до виконання рішення про поновлення на роботі та скасування попереднього наказу про звільнення, позивач був звільненим з роботи з інших підстав і не можна вважати, що в цей період його трудові відносини тривали , а дія контракту продовжувалась на невизначений строк.

Укладаючи контракт від 15.11.2012 р. № 68, на погоджених сторонами умовах, останні реалізували їх право, надане частиною третьою статті 21 КЗпП України, на встановлення угодою сторін особливої форми трудового договору, в якому визначили строк його дії.

Протягом дії контракту ОСОБА_2 не оскаржував умови спірного контракту з підстав порушення його трудових прав та не ініціював внесення змін та доповнень до положень контракту, які погоджені сторонами.

Установивши,, що трудовий договір від 15.11.2012 р. № 68 у формі контракту носить строковий характер, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що поновлення ОСОБА_2 на посаді на строк дії контракту від 15.11.2012 р. №52/12 до 14.11.2017 р. та звільнення його відповідно до положень пункту 2 статті 36 КЗпП України у зв`язку з закінченням строку дії контракту є такими, що відповідає вимогам закону.

Доводи апеляційної скарги з приводу не врахування судом того факту, що звільнення позивача за закінченням строку дії контракту відбулося через три роки, коли такий строк уже сплинув правового значення не мають, оскільки права позивача, допущеним порушенням, а саме не виконанням рішення про поновлення на роботі на протязі трьох років в даній справі були захищені у спосіб стягнення середнього заробітку за цей період. Разом з тим вказана обставина не може бути підставою для задоволення позовних вимог про поновлення позивача на роботі.

Доводи апеляційної скарги про те, що відповідач звільнив позивача без згоди вченої ради та профспілки в порушення вимог контракту та закону, колегія суддів відхиляє, так як відповідно до ст. 367 ЦПК України в суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зі змісту поданої позовної заяви не встанволено, що позивач посилався на незаконність звільнення у зв`язку з неотриманням згоди профспілки.Матеріали справи не містять доказів що позивач збільшував свої позовні вимоги до ухвалення рішення районним судом.

Крім того, Пунктом 2.5. Контракту передбачено, що Орган управління майном звільняє Керівника у разі закінчення контракту, достроково за вимогою Керівника, а також з ініціативи Органу управління майном у випадку порушень законодавства, статуту Установи та умов контракту - за попереднім погодженням Вченої ради та колективу наукових працівників УкрНДІНанобіотехнологій.

Тобто, згода вченої ради передбачена лише в разі звільнення у випадку порушення законодавства, а не в разі звільнення за закінченням строку дії контракту.

Доводи позивача про те, що наказ про його звільнення був підписаний не уповноваженою особоє є безпідставними та недоведеними.

Апеляційна скарга позивача не містить доводів, щодо незаконності рішення про визначення суми середнього заробітку, яка стягнута на його користь за час не виконання рішення про поновлення його на роботі.

Інші доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що розглядаючи спір суд першої інстанції в межах доводів позову повно та всебічно дослідив обставини спору, дав належну оцінку зібраним по справі доказам, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює і у відповідності з вимогами закону прийшов до правильного висновку про те, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, в частині стягнення середноьго заробітку, про що ухвалив відповідне рішення. Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Рішення суду ухвалене з дотриманням норм матеріального та процесуального права.

За вказаних обставин, колегія суддів приходить до висновку про залишення рішення суду без змін, а скарги без задоволення.

На підставі викладеного та керуючись ст. 268, 367, 374, 375, 381-384, 389 ЦПК України,суд,-

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_2 - залишити без задоволення.

Рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 31 травня 2021 року - залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 21 жовтня 2021 року.

Судді: О.В. Желепа

В.А. Кравець

О.Ф. Мазурик