Постанова

Іменем України

25 жовтня 2021 року

м. Київ

справа №459/589/15-ц

провадження №61-12612св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

Висоцької В. С. (суддя-доповідач), Грушицького А. І., Литвиненко І. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Львівська обласна прокуратура,

відповідач - Головне управління Міністерства внутрішніх справ України у Львівській області в особі ліквідаційної комісії Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у Львівській області,

відповідач - Сокальський районний суд Львівської області,

відповідач - Державна казначейська служба України,

розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу Львівської обласної прокуратури на рішення Червоноградського міського суду Львівської області від 31 серпня 2020 року у складі судді Новосада М. Д. та постанову Львівського апеляційного суду від 15 червня 2021 року у складі колегії суддів Ніткевича А. В., Бойко С. М., Цяцяка Р. П.,

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог

У лютому 2015 року ОСОБА_1 звернулася до суду до Львівської обласної прокуратури, Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у Львівській області (далі - ГУ МВС України у Львівській області), Сокальського районного суду Львівської області, Державної казначейської служби України (далі - ДКС України) з позовом, вимоги якого уточнила під час розгляду справи та просила стягнути за рахунок коштів Державного бюджету України шляхом списання з відповідного рахунку на її користь 2 537 667,90 грн моральної шкоди, завданої незаконними діями органів досудового слідства, прокуратури та суду.

Позов мотивовано тим, що з 11 квітня 2006 року позивач працювала на посаді майстра ремонтно-будівельного цеху на «Шахі «Відродження» ДП «Львіввугілля».

06 жовтня 2008 року на шахті стався нещасний випадок з учнем маляра, який проходив практику.

09 вересня 2009 року прокурором Сокальського району Львівської області по даному факту порушена кримінальна справа за ознаками злочину, передбаченого частиною другою статті 271 КК України.

15 лютого 2010 року постановою слідчого дана справа порушена у відношенні позивача.

16 лютого 2010 року винесено постанову слідчого про притягнення позивача як обвинуваченої та обрано запобіжний захід у виді підписки про невиїзд.

24 лютого 2010 року постановою слідчого за погодженням з прокурором її відсторонено від посади майстра будівельного цеху ВП «Шахта «Великомостівська» ДП «Львіввугілля».

В подальшому, позивач переведена маляром господарської дільниці, а 03 вересня 2010 року вимушена була звільнитись.

29 грудня 2011 року вироком Сокальського районного суду Львівської області позивача визнано винною за частиною другою статті 271 КК України та призначено покарання у виді 1 року обмеження волі з позбавленням права обіймати керівні посади, пов`язані із організаційно-розпорядчими функціями на 1 рік, залишено без змін запобіжний захід - підписку про невиїзд.

Ухвалою апеляційного суду Львівської області від 27 листопада 2012 року вказаний вирок скасовано, справу направлено на новий розгляд.

28 листопада 2013 року постановою Сокальського районного суду Львівської області кримінальну справу повернуто прокурору на додаткове розслідування.

22 вересня 2014 року постановою Сокальського РВ ГУ МВС України у Львівській області кримінальне провадження за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 271 КК України закрито у зв`язку з відсутністю в її діях складу кримінального правопорушення.

В результаті незаконних дій органу досудового слідства та прокуратури в період з 22 лютого 2010 року по 22 вересня 2014 року, тобто 1674 дні стосовно позивача діяв запобіжний захід у виді підписки про невиїзд, і вона незаконно знаходилась під слідством. Крім того, протягом 1547 днів була позбавлена права на працю, оскільки була відсторонена від посади.

Вказаними діями позивачу завдано значної моральної шкоди, оскільки відбулось порушення нормальних життєвих стосунків з близькими, знайомими, колегами по роботі, що змусило докладати додаткових зусиль для організації свого життя.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Червоноградського міського суду Львівської області від 31 серпня 2020 року, залишеним без змін постановою Львівського апеляційного суду від 15 червня 2021 року, позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Стягнуто з Державної казначейської служби України за рахунок коштів Державного бюджету України шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку на користь ОСОБА_1 550 000 грн в рахунок відшкодування моральної шкоди, 1000 грн витрат на правову допомогу, 7865 грн витрат за проведення експертизи.

У задоволенні іншої частини вимог відмовлено.

Рішення суду першої інстанції та постанова апеляційного суду мотивована тим, що доведеним є факт спричинення позивачу внаслідок протиправних дій органів досудового розслідування та прокуратури моральної шкоди, оскільки остання протягом майже 100 місяців (з 15 лютого 2010 року по 05 травня 2018 року) перебувала під слідством та судом, була засуджена судом за вчинення злочину, передбаченого частиною другою статті 271 КК України та в кінцевому підсумку 05 травня 2018 року кримінальне провадження відносно неї закрито за відсутністю в її діях складу кримінального правопорушення. Наведене призвело до порушення звичного способу життя позивача, пригнічення її морального стану, спричиненні важких душевних та психічних страждань.

Вирішуючи питання про розмір моральної шкоди, яка підлягає стягненню на користь позивача, суд врахував, що виходячи з мінімального розміру заробітної плати на момент розгляду справи (4 723 грн), мінімальний розмір завданої останній моральної шкоди не може бути меншим, ніж 467 577 грн

(4 723 грн х 99 місяців перебування під слідством та судом).

Виходячи з принципу співмірності, зважаючи на засади верховенства права, вимоги розумності, виваженості і справедливості, суд дійшов висновку, що справедливою сатисфакцією є сплата на користь позивача моральної шкоди у розмірі 550 000 грн.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі Львівська обласна прокуратура, не погодилась з висновками судів попередніх інстанцій, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просить скасувати ухвалені у справі рішення та відмовити у задоволенні позову.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що судами попередніх інстанцій не враховано, що визначений судом розмір відшкодування є необґрунтованим і безпідставним, зокрема, в частині застосування для розрахунку не одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством та судом, як цього вимагає Закон, а його збільшення.

Розмір шкоди, який більший від мінімально встановленого законом, підлягає обов`язковому доказуванню в суді.

Згідно правової позиції, викладеної у рішенні Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 11 листопада 2015 року у справі №6-10388св15, розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більш аніж достатнім для розумного задоволення потреб потерпілої особи і не повинен призводити до її збагачення за рахунок держави.

Таким чином, необґрунтованим є висновок суду про наявність правових підстав для відшкодування моральної шкоди у розмірі, що значно перевищує встановлений відповідно до Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» розмір.

Судом здійснено оцінку висновку судово-психологічної експертизи

від 27 грудня 2019 року без дотримання вимог статті 110 ЦПК України.

Судами не надано належної оцінки та безпідставно відхилено доводи обласної прокуратури про відшкодування моральної шкоди позивачу на підставі рішення Європейського суду з прав людини від 03 травня 2018 у справі «Яланський та Галунка проти України» (заява № 15131/17 та № 3643/17), яким встановлено порушення пункту 1 статті 6 та статті 13 Конвенції, статті 2 Протоколу № 4 до Конвенції та призначено ОСОБА_1 . З 900 євро сатисфакції в якості відшкодування моральної та матеріальної шкоди і судових та інших витрат за надмірну тривалість застосування підписки про невиїзд з 16 лютого 2010 року по 14 липня 2017 року.

Не враховано, що відповідно до рішення ЄСПЛ на користь позивача вже стягнуто сатисфакцію в якості відшкодування моральної та матеріальної шкоди, судових та інших витрат, а відповідно до статті 61 Конституції України ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення. Юридична відповідальність особи має індивідуальний характер.

Під час розгляду справи судами не враховано висновків, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 20 березня 2019 року у справі №686/1049/18, від 22 квітня 2019 року у справі №236/893/17, від 20 березня 2019 року у справі №161/15362/16, від 21 листопада 2018 року №149/1091/17, за змістом яких саме суд, який ухвалив виправдувальний вирок, визначає розмір заробітку та інших грошових доходів, які громадянин втратив унаслідок незаконних дій та які підлягають стягненню на його користь і таке судове рішення може бути оскаржене до суду вищої інстанції відповідно до положень цивільного процесуального законодавства.

Таким чином, справа про визначення розміру витрат, які позивач втратив унаслідок незаконних дій та які підлягають стягненню на його користь, повинна була розглядатися Сокальським районним судом Львівської області, оскільки 22 вересня 2014 року постановою Сокальського РВ ГУ МВСУ у Львівській області кримінальне провадження відносно ОСОБА_1 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 271 КК України, закрито у зв`язку з відсутністю в її діях складу кримінального правопорушення.

Оскаржувані судові рішення ухвалені з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права, зокрема, статей 4, 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду», статті 23 ЦК України, статей 89, 134, 263 ЦПК України, що відповідно до частини першої статті 412 ЦПК України є підставою для їх скасування.

Узагальнений виклад позиції інших учасників справи

У поданому до суду відзиві ОСОБА_1 не погоджується з доводами Львівської обласної прокуратури та просить відмовити у задоволенні касаційної скарги, посилаючись на безпідставність і необґрунтованість викладених у ній аргументів.

У жовтні 2021 року до Верховного Суду надійшов відзив ГУ МВС України у Львівській області на касаційну скаргу Львівської обласної прокуратури.

Вказаний відзив колегія суддів не приймає до уваги, оскільки він не відповідає вимогам частини четвертої статті 395 ЦПК України, зокрема, не містить доказів надсилання його копій та доданих до нього документів іншим учасникам справи.

Відзив на касаційну скаргу іншими учасниками справи до суду не подано.

Фактичні обставини, встановлені судами

ОСОБА_1 , згідно з наказом №54-к від 11 квітня 2008 року, працювала на посаді майстра ремонтно-будівельного цеху ВП «Шахта «Відродження» ДП «Львіввугілля».

Постановою слідчого прокуратури Сокальського району Львівської області від 16 лютого 2010 року ОСОБА_1 притягнуто у якості обвинуваченого у вчиненні злочину, передбаченого частиною другою статті 271 КК України.

Постановою слідчого прокуратури від 24 лютого 2010 року, за погодженням з прокурором, позивача відсторонено від посади майстра будівельного цеху ВП «Шахта «Великомостівська» ДП «Львіввугілля».

Наказом директора ВП «Шахта «Великомостівська» ДП «Львіввугілля» від 29 червня 2010 року ОСОБА_1 відсторонена від посади майстра будівельного цеху.

14 липня 2010 року вона переведена маляром господарської дільниці ВП «Шахта «Великомостівська» ДП «Львіввугілля», а 03 вересня 2010 року звільнена за власним бажанням.

Вироком Сокальського районного суду Львівської області від 29 грудня 2011 року ОСОБА_1 визнано винною за частиною другою статті 271 КК України та призначено покарання у виді 1 року обмеження волі з позбавленням права обіймати керівні посади, пов`язані із організаційно-розпорядчими функціями на 1 рік, залишено без змін запобіжний захід - підписку про невиїзд.

Ухвалою апеляційного суду Львівської області від 27 листопада 2012 року вказаний вирок скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постановою Сокальського районного суду Львівської області від 28 листопада 2013 року кримінальну справу повернуто прокурору для організації додаткового розслідування.

22 вересня 2014 року постановою заступника начальника СВ Сокальського РВ ГУ МВСУ у Львівській області кримінальне провадження за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 271 КК України закрито у зв`язку з відсутністю в діях ОСОБА_1 складу кримінального правопорушення.

Постановою прокурора Сокальського району Львівської області від 18 грудня 2014 року скасовано постанову про закриття кримінального провадження від 22 вересня 2014 року.

Постановою начальника Сокальського відділу Червоноградської місцевої прокуратури від 05 травня 2018 року кримінальне провадження за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 271 КК України, закрито на підставі пункту 2 частини першої статті 284 КПК України у зв`язку із відсутністю складу кримінального правопорушення.

Закриваючи кримінальне провадження прокурор дійшов висновку, що під час розслідування не отримано переконливих даних щодо вчинення службовими особами ВП «Шахта «Відродження» ДП «Львіввугілля», в тому числі майстром ремонтно-будівельного цеху ОСОБА_1 , порушень законодавства щодо обов`язку по забезпеченню охорони праці та дотримання правил техніки безпеки, внаслідок чого ОСОБА_2 отримав тілесні ушкодження (ампутація пальців правої руки). Допущені порушення законодавства з охорони праці вказаними посадовими особами не перебувають у причинно-наслідковому зв`язку із настанням наслідків, а факт отримання ОСОБА_2 тілесних ушкоджень є нещасним випадком, який трапився внаслідок порушення самим потерпілим законодавства з охорони праці та недбалим ставленням до виконання даного виду робіт.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Касаційна скарга задоволенню не підлягає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Статтею 56 Конституції України встановлено, що кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану органом державної влади, зокрема органами дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду, визначені статтею 1176 ЦК України. Ці підстави характеризуються особливостями суб`єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких законодавець відокремлює посадових чи службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органи досудового розслідування, прокуратури або суду, та особливим способом заподіяння шкоди. Сукупність цих умов і є підставою покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу.

Шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується державою лише у випадках вчинення незаконних дій, вичерпний перелік яких охоплюється частиною першою статті 1176 ЦК України, а саме у випадку незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт.

Порядок відшкодування такої шкоди визначається законом (частина сьома статті 1176 ЦК України).

Статтею 1 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» № 266/94 ВР від 01 грудня 1994 року передбачено, що відповідно до положень цього Закону підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок:

1) незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян;

2) незаконного застосування адміністративного арешту чи виправних робіт, незаконної конфіскації майна, незаконного накладення штрафу;

3) незаконного проведення оперативно-розшукових заходів, передбачених законами України «Про оперативно-розшукову діяльність», «Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю» та іншими актами законодавства. У випадках, зазначених у частині першій цієї статті, завдана шкода відшкодовується в повному обсязі незалежно від вини посадових осіб органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду.

Право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає, зокрема, у випадках закриття кримінального провадження за відсутністю у діянні складу кримінального правопорушення (пункт 2 частини першої статті 2 Закону).

Положеннями статті 3 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» передбачено, що громадянинові відшкодовується (повертається), в тому числі й моральна шкода.

Відшкодування шкоди проводиться за рахунок коштів Державного бюджету (стаття 4 вказаного Закону).

Відповідно до частини другої статті 25 Бюджетного кодексу України, відшкодування шкоди, завданої фізичній чи юридичній особі внаслідок незаконно прийнятих рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади (органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування), а також їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень, здійснюється державою (Автономною Республікою Крим, органами місцевого самоврядування) у порядку, визначеному законом.

Відповідно до статті 2 ЦК України держава Україна є учасником цивільних відносин, а тому має бути відповідачем у справах про відшкодування шкоди за рахунок держави.

Відповідно до пункту 4 Положення про Державну казначейську службу України, затвердженого указом Президента України від 13 квітня 2011 року № 460/2011, центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, є Державна казначейська служба України (Казначейство України), яке, зокрема, здійснює безспірне списання коштів державного бюджету та місцевих бюджетів на підставі рішення суду.

Статтею 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» визначено, що розмір відшкодування повинен бути не меншим одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом.

Розмір моральної шкоди визначається з урахуванням обставин справи, але за час незаконного перебування громадянина під слідством чи судом він має бути не меншим однієї мінімальної заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством або судом.

Відшкодування моральної шкоди в цих випадках провадиться за рахунок коштів державного бюджету, незалежно від вини посадових осіб органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду.

Тобто Законом передбачено, що розмір відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом повинен визначатися судом із врахуванням мінімального розміру заробітної плати.

Викладене дає підстави для висновку, що у випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні до мінімального розміру заробітної плати, суд при вирішенні питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати, що є чинним на час розгляду справи, при цьому визначений законом розмір відшкодування є тим мінімальним розміром, що гарантований державою, а суд, враховуючи обставини конкретної справи, вправі застосувати й більший розмір відшкодування.

В постанові Великої Палати Верховного суду від 20 вересня 2018 року у справі № 686/23731/15-ц (провадження № 14-298цс18) зроблено висновок, що моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливості реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру. У випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні мінімальним розміром заробітної плати чи неоподатковуваним мінімумом доходів громадян, суд при вирішенні цього питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, що діють на час розгляду справи. Законодавець визначив мінімальний розмір моральної шкоди, виходячи з установленого законодавством розміру заробітної плати на момент розгляду справи судом, за кожен місяць перебування під слідством та судом. Тобто цей розмір у будь-якому випадку не може бути зменшено, оскільки він є гарантованим мінімумом. Але визначення розміру відшкодування залежить від таких чинників, як характер і обсяг страждань (фізичного болю, душевних і психічних страждань тощо), яких зазнав позивач, можливості відновлення немайнових втрат, їх тривалість, тяжкість вимушених змін у його життєвих і суспільних стосунках, ступінь зниження престижу, репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, і сама можливість такого відновлення у необхідному чи повному обсязі. Тобто суд повинен з`ясувати усі доводи позивача щодо обґрунтування ним як обставин спричинення, так і розміру моральної шкоди, дослідити надані докази, оцінити їх та визначити конкретний розмір моральної шкоди, зважаючи на засади верховенства права, вимоги розумності, виваженості і справедливості.

Законом передбачено, що розмір відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом повинен визначатися судом із врахуванням мінімального розміру заробітної плати.

Аналогічний висновок викладений Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 22 квітня 2019 року у справі № 236/893/17 (провадження № 14-4цс19), Верховним Судом упостановахвід 21 жовтня 2020 року у справі № 754/8730/19 (провадження № 61-9673св20), від 03 березня 2021 року у справі № 638/509/19 (провадження № 61-7643св20).

Відповідно до правового висновку, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 вересня 2018 року у справі № 686/23731/15 (провадження № 14-298цс18) розмір моральної шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду, необхідно визначати виходячи з мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством і судом, починаючи з часу пред`явлення обвинувачення до набрання виправдувальним вироком законної сили або ухвалою про закриття кримінального провадження.

У справі, яка переглядається, судами установлено, що кримінальне провадження щодо позивача закрито постановою начальника Сокальського відділу Червоноградської місцевої прокуратури від 05 травня 2018 року у зв`язку з відсутністю в діянні складу кримінального правопорушення, а отже вона набула право на відшкодування моральної шкоди відповідно до положень Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду».

Суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд виходив з того, що період перебування позивача під слідством та судом складає 99 місяців, тобто період з 15 лютого 2010 року по 05 травня 2018 року. Розмір мінімальної місячної заробітної плати на час вирішення справи судом першої інстанції становив 4723 грн.

Встановлення правильного періоду перебування особи під слідством і судом впливає на правильність визначення мінімального розміру моральної шкоди, який не може бути зменшено, однак суд може його збільшити з урахуванням конкретних обставин справи.

Таким чином законодавством встановлений лише мінімальний розмір для визначення моральної шкоди, але не граничний.

У справі, яка переглядається, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, дійшов висновку про стягнення моральної шкоди у більшому розмірі, ніж мінімально визначений законом, та встановив такий розмір на рівні 550 000 грн, з урахуванням обсягу заподіяної позивачу шкоди, глибину та тривалість моральних страждань, пов`язаних із її перебуванням під слідством та судом, що призвело до порушення нормальних життєвих зв`язків, погіршення та позбавлення можливості реалізації нею своїх звичок і бажань, інших негативних наслідків морального характеру. Визначаючи розмір відшкодування моральної шкоди суд урахував засади розумності, виваженості та справедливості.

Оскільки законодавством не встановлено чіткого розміру відшкодування моральної шкоди у цій категорії справ, а зазначено лише мінімальний розмір, з якого необхідно виходити при її визначенні, то аргументи касаційної скарги в частині розміру відшкодування моральної шкоди є необґрунтованими та не приймаються колегією суддів до уваги, оскільки за своїм змістом зводяться до необхідності переоцінки судом доказів, що на підставі вимог статті 400 ЦПК України не входять до повноважень суду касаційної інстанції.

Посилання заявника у касаційній скарзі на те, що позивачем не доведено спричинення йому моральної шкоди, не можуть бути прийняті судом, оскільки Законом України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» передбачено безумовне право на відшкодування моральної шкоди у розмірах і порядку, встановленому в ньому, у випадку постановлення виправдувального вироку суду.

В обґрунтування вимог касаційної скарги заявник послався на неврахування судами висновків, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 20 березня 2019 року у справі № 686/1049/18, від 22 квітня 2019 року у справі № 236/893/17, від 20 березня 2019 року у справі № 161/15362/16, від 21 листопада 2018 року № 149/1091/17, за змістом яких саме суд, який ухвалив виправдувальний вирок, визначає розмір заробітку та інших грошових доходів, які громадянин втратив унаслідок незаконних дій та які підлягають стягненню на його користь і таке судове рішення може бути оскаржене до суду вищої інстанції відповідно до положень цивільного процесуального законодавства.

Такий висновок зазначено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 20 березня 2019 року у справі № 686/1049/18 (провадження № 14-654цс18), від 20 березня 2019 року у справі № 161/15362/16 (провадження

№14-592цс18). Проте, на нього відсутнє посилання у постановах Великої Палати Верховного Суду від 22 квітня 2019 року у справі № 236/893/17 (провадження № 14-4цс19), від 21 листопада 2018 року № 149/1091/17 (провадження № 14-457цс18).

Посилаючись на наведене, заявник вказував на те, що даний позов підлягав розгляду саме Сокальським районним судом Львівської області, оскільки кримінальне провадження відносно ОСОБА_1 закрито постановою Сокальського РВ ГУ МВСУ у Львівській області від 22 вересня 2014 року.

Вказані доводи колегія суддів відхиляє, оскільки у справі, яка переглядається підсудність справи визначено в порядку, передбаченому статтею 108 ЦПК України (в редакції 2004 року).

Так, ухвалою апеляційного суду Львівської області від 09 лютого 2015 року матеріали позовної заяви ОСОБА_1 направлено Червоноградському міському суду Львівської області, з тих підстав, що одним із відповідачів у справі був Сокальський районний суд Львівської області.

Колегія суддів не приймає до уваги посилання у касаційній скарзі на постанову Великої Палати Верховного Суду від 22 квітня 2019 року у справі №236/893/17 (провадження № 14-4цс19), оскільки висновки у цій постанові стосуються підстав закриття провадження у справі в частині позовних вимог про визнання дій органів досудового розслідування незаконними, які мають вирішуватися за правилами КПК України. При цьому, в частині вирішення у цій справі вимог про відшкодування моральної шкоди містяться відмінні від справи, яка переглядається, обставини та інша фактично - доказова база.

Також є необґрунтованими посилання заявника на постанову Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року № 149/1091/17 (провадження

№ 14-457цс18), оскільки висновки у цій постанові стосуються вирішення питання про належність розгляду заяви про визначення розміру моральної шкоди, завданої незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду в порядку цивільного судочинства. У цій справі Верховний Суд скасував ухвалу суду апеляційної інстанції про закриття провадження у справі з направленням справи для продовження розгляду з тих підстав, що суд дійшов помилкового висновку про належність розгляду вказаної заяви у межах кримінального провадження в порядку, передбаченому КПК України.

Доводи касаційної скарги, що моральна шкода ОСОБА_1 вже відшкодована на підставі рішення Європейського суду з прав людини від 03 травня 2018 року у справі «Яланський та Галунка проти України», є аналогічними аргументам апеляційної скарги прокуратури, які апеляційний суд обґрунтовано відхилив, оскільки встановив, що за цим рішенням ЄСПЛ моральна шкода за цим рішенням була відшкодована лише за надмірну тривалість кримінального провадження, тобто з інших підстав, ніж заявлено у даному спорі.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків судів попередніх інстанцій, Верховний Суд виходить з того, що у справі, що розглядається, сторонам було надано вмотивовану відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, а доводи, викладені у касаційній скарзі не спростовують обґрунтованих та правильних висновків судів першої та апеляційної інстанції.

ВИСНОВКИ ЗА РЕЗУЛЬТАТАМИ РОЗГЛЯДУ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані рішення судів першої та апеляційної інстанції - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ :

Касаційну скаргу Львівської обласної прокуратури залишити без задоволення.

Рішення Червоноградського міського суду Львівської області від 31 серпня 2020 року та постанову Львівського апеляційного суду від 15 червня 2021 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді: В. С. Висоцька

А. І. Грушицький

І. В. Литвиненко