УХВАЛА

19 жовтня 2021 року

м. Київ

Справа № 910/14224/20

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Селіваненка В.П. (головуючий), Булгакової І.В. і Львова Б.Ю.,

за участю секретаря судового засідання Хахуди О.В.,

представників учасників справи:

позивача - акціонерного товариства "Нікопольський завод феросплавів" - Сімонової Є.О.,

відповідача - акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк" - Самсоновича О.А., Кулинича В.П., Пожидаєва А.М.,

розглянув касаційну скаргу акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк" (далі - Банк)

на рішення господарського суду міста Києва від 22.01.2021 (головуючий суддя Баранов Д.О.) та

постанову Північного апеляційного господарського суду від 14.04.2021 (головуючий суддя - Дідиченко М.А., судді Руденко М.А. і Кропивна Л.В.)

зі справи № 910/14224/20

за позовом акціонерного товариства "Нікопольський завод феросплавів"

(далі - Завод)

до Банку

про визнання зобов`язань припиненими.

РУХ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

1. Позов було подано про визнання припиненими усіх зобов`язань Заводу перед Банком за кредитним договором від 02.02.2009 № 4Н09129Д (далі - Кредитний договір), укладеним між Банком і Заводом.

2. Позов обґрунтовано тим, що позивачу стало відомо, що відповідачем не визнається право Заводу на припинення договірного зобов`язання, яке існувало відповідно до Кредитного договору та яке припинилось внаслідок повного його виконання позивачем, проведеного належним чином.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції

3. Рішенням господарського суду міста Києва від 22.01.2021, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 14.04.2021: позов задоволено; визнано припиненими усі зобов`язання Заводу перед Банком за Кредитним договором у зв`язку з їх повним виконанням, проведеним належним чином; стягнуто з Банку на користь Заводу витрати зі сплати судового збору в сумі 2 102 грн.

4. Рішення та постанову мотивовано обґрунтованістю позовних вимог, оскільки Кредитний договір є припиненим виконанням, проведеним належним чином, та, відповідно, усі зобов`язання Заводу перед Банком, які були передбачені, обумовлені та пов`язані з Кредитним договором, припинилися виконанням, проведеним належним чином; таке виконання було прийняте Банком як управленою стороною зобов`язань, у Банку відсутні правові підстави стверджувати про наявність зобов`язань Заводу перед Банком за Кредитним договором або про їх неналежне виконання зі сторони Заводу, а права та законні інтереси Заводу підлягають захисту шляхом визнання припиненими усіх зобов`язань позивача перед Банком за Кредитним договором виконанням, проведеним належним чином.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

5. У касаційній скарзі до Верховного Суду Банк просить скасувати рішення господарського суду міста Києва від 22.01.2021 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 14.04.2021 у справі №910/14224/20 і ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити повністю.

АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

6. Оскаржувані судові рішення прийняті внаслідок неправильного тлумачення та застосування положень статті 599 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), частини першої статті 203 Господарського кодексу України (далі - ГК України), внаслідок чого суди дійшли помилкового висновку, що стаття 599 ЦК України передбачає право боржника на припинення зобов`язання. Також оскаржувані рішення прийняті внаслідок незастосування статей 598 ЦК України та частини першої статті 202 ГК України, які підлягали застосуванню. Такі норми додатково підтверджують, що стаття 599 ЦК України та частина перша статті 203 ГК України встановлюють одну з підстав припинення зобов`язання в силу закону, а не право боржника на припинення зобов`язань. Також оскаржувані рішення прийняті внаслідок незастосування частини першої статті 509 та частини першої статті 1054 ЦК, які підлягали застосуванню, і які вказують на те, що у позичальника як боржника за зобов`язаннями, на які посилається Завод в обґрунтування свого позову, існують лише обов`язки зі сплати відповідних грошових коштів, а право вимоги їх виконання існує у кредитодавця. При цьому суд апеляційної інстанції не врахував висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у пункті 6.19 постанови від 19.01.2021 у справі №916/1415/19 та пункті 59 постанови від 26.01.2021 у справі №522/1528/15-ц, що й призвело до неправильного застосування вказаних норм та помилкового висновку про наявність у Заводу права на припинення зобов`язань, яке взагалі не передбачене у статті 599 ЦК України.

7. Суди попередніх інстанцій неправильно застосували пункти 1 та 7 частини другої статті 16 ЦК України, при цьому суд апеляційної інстанції не врахував висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у пункті 6.19 постанови від 19.01.2021 у справі №916/1415/19, а також у пунктах 58, 59 постанови від 27.11.2018 у справі №905/2260/17 та у пунктах 56, 57, 59 постанови від 26.01.2021 у справі №522/1528/15-ц. У зв`язку з цим суди дійшли помилкового висновку щодо належності способу захисту, з яким звернувся позивач у даній справі.

8. Суди попередніх інстанцій неправильно застосували пункт 1 частини другої статті 16 ЦК України, при цьому суд апеляційної інстанції не врахував висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у пунктах 56, 57, 79, 80, 81 постанови від 26.01.2021 у справі №522/1528/15-ц. У зв`язку з цим суди дійшли помилкового висновку про задоволення позову, незважаючи на те, що позивач не довів порушення або невизнання свого права або інтересу "у правовій визначеності", а суди попередніх інстанцій не встановили обставин, які б вказували на такі порушення або невизнання.

9. Висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постановах від 19.01.2021 у справі №916/1415/19 від 26.01.2021 у справі №522/1528/15-ц, на які посилається АТ КБ "ПриватБанк", мають перевагу над висновками колегій суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, викладеними у постановах від 13.06.2018 у справі №911/169/16, від 19.06.2018 у справі №916/993/17 та від 03.04.2019 у справі №913/317/18, на які посилалися позивач та суди попередніх інстанцій. Скаржник зазначає, що, навіть якщо припустити, що висновки колегій суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, викладені у постановах від 13.06.2018 у справі №911/169/16, від 19.06.2018 у справі №916/993/17 та від 03.04.2019 у справі №913/317/18, зроблені за подібних правовідносин, то від них слід відступити з огляду на висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постановах від 19.01.2021 у справі №916/1415/19 та від 26.01.2021 у справі №522/1528/15-ц, та на аргументи, на які посилається Банк у касаційній скарзі.

10. Суди не дослідили зібрані у справі докази ("Американський позов"), внаслідок чого неправильно та без урахування висновків Верховного Суду застосували статтю 15, пункт 1 частини другої статті 16 ЦК України, що є самостійною підставою для скасування оскаржуваних судових рішень, передбаченою пунктом 1 частини третьої статті 310 ГПК України.

11. Судами попередніх інстанцій порушено норми процесуального права, а саме: частини другу-восьму статті 80, статті 118, 119, частини першу та третю статті 269 ГПК України (безпідставне прийняття додаткових доказів, поданих з пропуском процесуального строку, безпідставне прийняття доказів апеляційним судом), без урахування висновку щодо застосування вказаних норм, викладеного у постановах Верховного Суду від 18.06.2020 у справі №909/965/16, від 03.04.2019 у справі №913/317/18, від 22.05.2019 у справі №5011-15-10488-2012, від 23.01.2018 у справі №911/1355/7, від 10.07.2018 у справі №908/4828/15.

12. Судом апеляційної інстанції порушено норми права, а саме порушено статтю 77 ГПК України та не застосовано статті 1, 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність", не враховано висновок Верховного Суду, викладений у постановах від 25.02.2019 у справі №909/327/18, від 05.07.2019 у справі №910/4994/18, від 23.07.2018 у справі №925/1048/17.

13. Судами попередніх інстанцій порушено норми процесуального права, а саме статті 7, 13, 14, 46, 76, 238 ГПК України (встановлення обставин, які не входять до предмета доказування та на які не посилався позивач в обґрунтування позову; обґрунтування оскаржуваних рішень доводами/висновками, які не мають значення для справи), без урахування висновку щодо застосування вказаних норм, викладеного у постановах Верховного Суду від 04.03.2019 у справі №910/12608/18, від 06.11.2019 у справі №909/51/19, від 27.08.2019 у справі №908/2242/18, від 18.03.2019 у справі №908/1163/17, від 29.01.2020 у справі №904/5265/18.

14. Судами порушено частину четверту статті 43 ГПК України (надання судового захисту при зловживанні позивачем процесуальним правом). Подання позову Заводом у цій справі є зловживанням процесуальними правами, зокрема з огляду на те, що позов подано у спорі, що має «очевидно штучний характер». Звернення Заводу з позовом до суду не спрямовано на захист його прав, а є спробою встановлення обставин, які не входять до предмета доказування. Натомість суди попередніх інстанцій, замість того, щоб запобігти зловживанню Заводом процесуальними правами, навпаки, посприяли цьому, а саме: встановили обставини, які не входять до предмета доказування у даній справі, та обставини, на які позивач не посилався в позові.

15. Здійснений Банком аналіз судової практики не виявив висновків Верховного Суду щодо застосування норм процесуального права у подібних правовідносинах, а саме - щодо неприпустимості подання окремої позовної заяви для встановлення преюдиційних обставин з метою їх подальшого використання в іншому судовому процесі (зокрема, за кордоном) та визнання таких дій зловживанням процесуальними правами.

Доводи іншого учасника справи

16. Завод у відзиві на касаційну скаргу заперечує проти доводів, викладених у ній, зазначає, що касаційна скарга є необґрунтованою і безпідставною, а постанова суду апеляційної інстанції та рішення місцевого господарського суду ухвалені з додержанням норм матеріального і процесуального права та просить касаційну скаргу Банку залишити без задоволення, а рішення господарського суду міста Києва від 19.02.2021 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 14.04.2021 - без змін.

СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

17. 02.02.2009 Банком та Заводом (позичальник) укладено Кредитний договір, за умовами якого позичальнику було надано кредит у формі відновлювальної кредитної лінії.

18. Відповідач надав позивачу кредитні кошти за Кредитним договором у загальному розмірі 36 144 000 доларів США.

Вказане сторонами у справі не заперечується.

19. Погашення кредиту у загальній сумі 36 144 000 доларів США у рамках Кредитного договору здійснювалося як позивачем, так і в інтересах позивача за рахунок відповідних грошових коштів.

20. Умовами Кредитного договору не визначено видів джерел походження грошових коштів, за рахунок яких позивачем проводитиметься погашення кредиту або сплата на користь Банку усіх процентів, винагород та інших виплат, які встановлювалися умовами кредитного договору.

21. З наявних у матеріалах справи доказів, а саме банківських виписок з рахунків позивача, платіжних доручень та довідок відповідача, вбачається, що Заводом підтверджено повну сплату сум кредиту, процентів за користування кредитом, винагороди та інших платежів, які передбачалися умовами означених кредитних договорів. Більш того, відсутність у позивача заборгованості за кредитом і процентами за користування ним, як станом на 03.12.2019, так і станом на 30.07.2020, підтверджується довідками Банку від 03.12.2019 №191203SU14253207 і від 30.07.2020 №200730SU18160701 про стан позичкової заборгованості.

22. Тобто позивачем повернуто на користь відповідача кредитні кошти та сплачено на користь Банку усі проценти, винагороди та інші виплати, які встановлювались умовами Кредитного договору, у строки та в порядку, передбачені таким договором.

23. Погашення кредиту та сплата усіх процентів, винагород та інших виплат, які встановлювались умовами Кредитного договору, відбулися за рахунок коштів, отриманих Заводом від господарської діяльності та за рахунок поручителів.

Банк належних та допустимих доказів щодо наявності/відсутності заборгованості за тілом кредиту, заборгованості по процентах та інших винагородах, виплатах Банку не надав.

24. Оскільки наявними в матеріалах справи доказами підтверджується погашення позивачем заборгованості за тілом кредиту, заборгованості за процентами та іншими винагородами і виплатами Банку, які проводилися Заводом за рахунок коштів, отриманих від господарської діяльності, та за рахунок поручителів, притому зважаючи на відсутність будь-яких доказів, що вказували б на протилежне, -зобов`язання за Кредитним договором є виконаними.

25. У той же час, як вбачається з матеріалів справи, Банком було подано позовну заяву до Суду Штату Делавер (THE DELAWARE COURT OF CHANCERY) (далі - «позов, поданий до Суду Штату Делавер»), а 21.07.2020 банком було доповнено вказаний позов до Суду Штату Делавер новими фактичними обставинами.

Як вбачається з наявних в матеріалах справи нотаріально засвідчених перекладів названого позову, Банк як відповідачів у вказаному позові вказав низку фізичних та юридичних осіб, зокрема це ОСОБА_1 ( ОСОБА_1 ), ОСОБА_2 ( ОСОБА_2 ), ОСОБА_4 ( ОСОБА_4 ), ОСОБА_6 ( ОСОБА_6 ), Уріел Цві Лейбер (URIEL TZVI LABER), Чемстар Продактс ЛЛСі (CHEMSTAR PRODUCTS LLC), Джорджіан Амерікан Алойс Інк. (GEORGIAN AMERICAN ALLOYS INC.), Оптіма Асквізішинз ЛЛСі (OPTIMA ACQUISITIONS, LLC), Стіл Роллінг Холдінгз Інк. (STEEL ROLLING HOLDINGS, INC.), Оптіма Груп ЛЛСі (OPTIMA GROUP LLC), Оптіма Венчурез ЛЛСі (OPTIMA VENTURES LLC), Оптіма 55 Паблік Сквеар ЛЛСі (OPTIMA 55 PUBLIC SQUARE, LLC), Оптіма Ван Клівленд Центр ЛЛСі (OPTIMA ONE CLEVELAND CENTER, LLC), Оптіма 1375 ЛЛСі (OPTIMA 1375, LLC), Оптіма 1375 ІІ ЛЛСі (OPTIMA 1375 II, LLC), Опітма 1300 ЛЛСі (OPTIMA 1300, LLC), Оптіма 777 ЛЛСі (OPTIMA 777, LLC), Оптіма Стеммонз ЛЛСі (OPTIMA STEMMONS, LLC), Оптіма 7171 ЛЛСі (OPTIMA 7171, LLC), Оптіма 500 ЛЛСі (OPTIMA 500, LLC), Оптіма 925 ЛЛС (OPTIMA 925, LLC), Варрен Стіл Холдінгз ЛЛСі (WARREN STEEL HOLDINGS, LLC), Оптіма Інтернешнал оф Маямі Інк. (OPTIMA INTERNATIONAL OF MIAMI, INC.), Фелман Трейдінг Інк. (FELMAN TRADING, INC.) та Вероні Алойс ЛЛСі (VERONI ALLOYS, LLC), Деметер Діверсіфайд ЛЛСі (DEMETER DIVERSIFIED LLC), Емпаєр Кемікал ЛЛСі (EMPIRE CHEMICAL, LLC), Телбон Альянс ЛЛСі (ALLIANCE, LLC).

Підставами звернення до Суду Штату Делавер Банком було вказано, що судова справа виникла з «шахрайських схем» для придбання активів у Сполучених Штатах Америки, вартість яких складає сотні мільйонів доларів США, через відмивання та незаконне присвоєння коштів, які видавались Банком.

26. Позивачем як підстави для звернення до суду з позовом у цій справі було визначено окремі пункти поданого відповідачем до Суду Штату Делавер позову, зокрема, пункти 140, 141 позову, в яких зазначається таке:

« 28 вересня 2009 року ВАТ НЗФ (Завод), українська компанія, що належить або контрольована КБВ і/або пов`язана з ними, залучила 30 мільйонів доларів кредитних надходжень від ПриватБанку Україна. Згідно з кредитною документацією, виручені кошти повинні були піти на "фінансування поточної діяльності позичальника". Однак, позикові кошти не були використані для фінансування поточної діяльності ВАТ НЗФ.

Швидше за все, протягом трохи більше години виручка була відмита через три рахунки з відмивання грошей, в тому числі через Chemstar Products відповідача Боголюбова і Divot Enterprises відповідача Коломойського. Через 6 хвилин після того, як виручені кошти були переведені на рахунок фірми Ravenscroft Holdings Ltd., КБВ і їх спільники незаконно привласнили щонайменше 12,5 мільйона доларів США з цих кредитних надходжень, перевівши їх з Ravenscroft Holdings Ltd на американський банківський рахунок Optima International».

Також у редакції позову Банку, поданого до Суду Штату Делавер 21.07.2020, у пункті 3 зазначено:

«За допомогою схем Optima КБВ скористалось своєю владою і довірою в Приватбанку, щоб змусити Приватбанк видати незаконні, недостатньо забезпечені кредити на сотні мільйонів доларів корпоративним організаціям, які також належать і/або контролються КБВ і/або їх афілійованими особами (кредити за схемами Optima) без будь якого наміру коли-небудь повернути ці кредити…».

27. У результаті дослідження наданих позивачем доказів, зокрема завірених копій банківських виписок з рахунків Заводу, судами встановлено, що в позові Банку, поданому до Суду Штату Делавер, зокрема, в пунктах 148, 149 позову, зміст яких наведено вище, з-поміж інших кредитних договорів міститься посилання на Кредитний договір, оскільки в рамках зазначеного Кредитного договору Заводом було отримано від Банку кредитні кошти, які вказані у зазначених вище пунктах позову Банку, поданого до Суду Штату Делавер.

Отже, Банк у поданому до Суду Штату Делавер позові вказує на те, що позивач використовував кредитні кошти на цілі, що суперечили умовам Кредитного договору, а саме не використовував їх для фінансування поточної діяльності підприємства, а також не мав наміру їх повернути.

28. Заперечення Банку про безпідставність та надуманість позову є необґрунтованими, оскільки представники відповідача у поданих до суду документах зазначали, що вони не заперечують обставин щодо погашення позичальником тіла кредиту за кредитним договором, однак заперечували проти обставин сплати відсотків та інших виплат. Отже із зазначеного вбачається правова позиція відповідача щодо невизнання виконання з боку позивача його зобов`язань за Кредитним договором у повному обсязі, оскільки договір передбачав зобов`язання позичальника не тільки повернути суму отриманого кредиту, але й сплатити відсотки за користування кредитом тощо.

29. Умовами Кредитного договору (пункти 2.3.2, 2.3.8, 2.3.10) передбачено, що Банк зобов`язаний контролювати цільове використання кредитних коштів. Крім того, за порушення вимог договору щодо цільового використання кредитних коштів може бути: стягнуто штраф; розірвано чи змінено договір.

30. Отже, обставини щодо цільового використання кредитних коштів входять до предмета доказування у даній справі, оскільки це прямо впливає на обсяг зобов`язань позичальника і може мати для нього негативні наслідки.

Зі змісту первинної документації, наданої позивачем, вбачається, що кредитні кошти у загальній сумі 36 144 000 доларів США, які були отримані Заводом у рамках Кредитного договору, були використані Заводом таким чином: сума у розмірі 10 000 000 доларів США була сплачена 10.07.2009 на користь компанії «CHEMSTAR PRODUCTS LLC» як оплата за руду в рамках виконання договору №100709N/1; сума у розмірі 4 000 000 доларів США була сплачена 28.09.2009 на користь компанії «CHEMSTAR PRODUCTS LLC» як оплата за руду в рамках виконання договору №250909N; сума в розмірі 10 000 000 доларів США була сплачена 28.09.2009 на користь компанії «CHEMSTAR PRODUCTS LLC» як оплата за руду в рамках виконання договору №230909N; сума у розмірі 726 000 доларів США була сплачена 15.10.2009 на користь компанії «CHEMSTAR PRODUCTS LLC» як оплата за руду в рамках виконання договору №220709N; сума у розмірі 578 000 доларів США була сплачена 16.10.2009 на користь компанії «CHEMSTAR PRODUCTS LLC» як оплата за руду в рамках виконання договору №280909N; сума у розмірі 540 000 доларів США була сплачена 22.10.2009 на користь компанії «CHEMSTAR PRODUCTS LLC» як оплата за руду в рамках виконання договору №280909N; сума у розмірі 8 000 000 доларів США була сплачена 27.10.2009 на користь компанії «CHEMSTAR PRODUCTS LLC» як оплата за руду в рамках виконання договору №261009N; сума у розмірі 2 300 000 доларів США була сплачена 27.10.2009 на користь компанії «CHEMSTAR PRODUCTS LLC» як оплата за руду в рамках виконання договору №191009N.

З наявних в матеріалах справи доказів вбачається, що отримані за Кредитним договором кошти були використані позивачем для розрахунку з контрагентами позичальника, тобто використані для здійснення цілей господарської діяльності Заводом, а повернуті кошти за Кредитним договором були за рахунок коштів, отриманих від контрагентів позивача та за рахунок поручителів.

Крім того, належним виконанням зобов`язань за Кредитним договором є, в тому числі, повернення коштів за відсутності порушення чинного законодавства України, тобто законність господарської операції. В протилежному випадку кредитор може не визнати відповідне зобов`язання виконаним і, як наслідок, припиненим. Припиненим є зобов`язання, виконання якого здійснено без порушень законодавства.

31. Відповідачем не надано жодних належних та допустимих доказів того, що по операціях, вчинених з використанням та поверненням коштів за Кредитним договором, відповідачем були виявлені та зупинені операції, що підлягають фінансовому моніторингу. Не надано також доказів того, що будь-які особи, які зобов`язані були здійснювати фінансовий моніторинг операцій у Банку, були б притягнуті до відповідальності за порушення законодавства про протидію та запобіганню легалізації коштів, отриманих злочинним шляхом.

32. Для суб`єктів, які здійснюють операції по легалізації коштів, передбачено відповідальність, а тому зазначення в «Американському позові» про відповідні дії Заводу з відмивання коштів порушує права даної особи, оскільки може мати наслідком притягнення позивача до відповідальності, встановленої Законом.

Отже, визначаючи операції з використання кредитних коштів та з повернення кредитних коштів такими, що легалізують кошти, отримані злочинним шляхом, тобто є незаконними, відповідач фактично не визнає зобов`язання за Кредитним договором виконаними з боку позивача належним чином і, відповідно, такими, що припинилися, оскільки належне виконання зобов`язання за Кредитними договорами передбачає законність джерел надходження коштів.

Таким чином, вказані вище висновки спростовують доводи Банку про безпідставність позовних вимог та їх необґрунтованість.

33. Банком фактично не визнається право Заводу на припинення зобов`язань за Кредитним договором.

Невизнання відповідачем права позивача на припинення зобов`язання за Кредитним договором полягає в тому, що Банк, попри наявність доказів належного виконання зобов`язань за Кредитним договором з боку позивача та своєчасне прийняття такого виконання самим Банком як управленою стороною, у відповідності до положень статті 203 ГК України, при обґрунтуванні фактичних обставин поданого до Суду Штату Делавер позову зазначає про неналежне виконання позивачем своїх зобов`язань за Кредитним договором у спосіб, що заборонений законом.

Тобто виникнення права на припинення зобов`язань за Кредитним договором обґрунтовано у даній справі не самим фактом укладення такого договору чи фактом повернення кредитних коштів та сплати відсотків за таким договором, а саме фактом невизнання відповідачем припинення договірних зобов`язань, виконаних позивачем належним чином, без порушень законодавства України, яке (невизначення) мало місце при зверненні відповідачем з позовом до Суду Штату Делавер.

Оскільки відповідачем не визнається виконання позивачем належним чином відповідно до вимог статей 202, 203 ГК України зобов`язання з повернення кредиту та сплати усіх процентів, винагород та інших виплат, які встановлювались умовами Кредитного договору, тобто не визнається право позивача на припинення зобов`язання, передбаченого статтею 599 ЦК України, таке право підлягає захисту судом у спосіб визнання припинення усіх зобов`язань за Кредитним договором, що є ефективним способом захисту прав та інтересів у даних спірних правовідносинах.

Крім того, у правовідносинах у даній справі відповідач подав позов до Суду Штату Делавер, в якому не визнає належного виконання позивачем зобов`язань за Кредитним договором, що призводить до порушення законного інтересу позивача.

РОЗГЛЯД СПРАВИ ВЕРХОВНИМ СУДОМ ТА ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

34. Ухвалою Верховного Суду від 25.06.2021 відкрито касаційне провадження у справі №910/14224/20 за касаційною скаргою Банку на рішення господарського суду міста Києва від 22.01.2021 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 14.04.2021 у справі №910/14224/20.

35. Від Банку надійшло клопотання про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, яке обґрунтовано тим, що ця справа містить виключну правову проблему і тому має бути передана на розгляд Великої Палати Верховного Суду для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.

За твердженням Банку, виключна правова проблема полягає у різному застосуванні Верховним Судом норм статей 16 та 599 ЦК України при оцінці належності способу захисту у вигляді визнання припиненими зобов`язань за договорами у зв`язку з їх виконанням, проведеним належним чином, а також у пов`язаному з ним питанні щодо наявності у боржника за договірними зобов`язаннями права на припинення зобов`язань, зокрема, чи передбачене таке право статтею 599 ЦК України. Вирішення вказаної виключної правової проблеми, на думку Банку, забезпечить формування єдиної правозастосовної практики у наступних питаннях: яка правова природа способу захисту у вигляді визнання припиненими зобов`язань за договором, зокрема чи є така вимога вимогою про: визнання права за пунктом 1 частини другої статті 16 ЦК України, припинення правовідношення за пунктом 7 частини першої статті 16 ЦК України, встановлення фактів, які мають юридичне значення; чи існує у боржника за договірними зобов`язаннями право на припинення зобов`язань, зокрема, чи передбачено таке право статтею 599 ЦК України.

Також Банк зазначає, що висновок про належність такого способу захисту, як визнання припиненими зобов`язань за договорами у зв`язку з їх виконанням, проведеним належним чином, є універсальним для справ, в яких позивач (боржник) прагне підтвердження судом припинення права кредитора вимагати від такого боржника виконання обов`язку за договірним зобов`язанням, вважаючи, що таке зобов`язання виконане, незалежно від виду договору, на підставі якого виникло таке зобов`язання. Тільки з серпня 2020 року до господарського суду міста Києва надійшло 112 позовів позичальників Банку (AT "Нікопольський завод феросплавів", AT "Запорізький завод феросплавів", ПАТ "Стахановський завод феросплавів", AT "Марганецький гірничо-збагачувальний комбінат", AT "Покровський гірничо-збагачувальний комбінат", AT "Дніпроазот"), які за предметом та підставами є аналогічними позову, який розглядається в межах цієї справи.

36. Відповідно до частини п`ятої статті 302 ГПК України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії або палати, має право передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо дійде висновку, що справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.

За змістом наведеної норми права для передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду необхідна наявність виключної правової проблеми з урахуванням кількісного та якісного показників. Тобто йдеться про правову проблему не в одній конкретній справі, а у невизначеній кількості справ, наявних або таких, що можуть виникнути, з урахуванням: правового питання, щодо якого постає проблема невизначеності; наявних обставин, з яких вбачається, що немає усталеної судової практики з відповідних питань, поставлені правові питання не визначені на нормативному рівні, немає процесуальних механізмів вирішення такого питання тощо; того, як вирішення цієї проблеми вплине на забезпечення сталого розвитку права та формування єдиної правозастосовної практики.

Вирішуючи питання щодо наявності чи відсутності підстав для передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду відповідно до положень частини п`ятої статті 302 ГПК України, суд, керуючись внутрішнім переконанням, у кожному конкретному випадку, з урахуванням порушеного питання оцінює обґрунтованість доводів заявника щодо існування проблеми у застосуванні відповідної норми права, а також оцінює, чи необхідна така передача для формування єдиної правозастосовчої практики та забезпечення розвитку права.

37. Статтею 20 ГК України та статтею 16 ЦК України визначені способи захисту прав і законних інтересів суб`єктів господарювання.

ЦК України:

стаття 15:

- кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання;

- кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства;

стаття 16:

- кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша);

- способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов`язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках (частина друга).

Частина друга статті 20 ГК України:

- кожний суб`єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів. Права та законні інтереси зазначених суб`єктів захищаються шляхом: визнання наявності або відсутності прав; визнання повністю або частково недійсними актів органів державної влади та органів місцевого самоврядування, актів інших суб`єктів, що суперечать законодавству, ущемлюють права та законні інтереси суб`єкта господарювання або споживачів; визнання недійсними господарських угод з підстав, передбачених законом; відновлення становища, яке існувало до порушення прав та законних інтересів суб`єктів господарювання; припинення дій, що порушують право або створюють загрозу його порушення; присудження до виконання обов`язку в натурі; відшкодування збитків; застосування штрафних санкцій; застосування оперативно-господарських санкцій; застосування адміністративно-господарських санкцій; установлення, зміни і припинення господарських правовідносин; іншими способами, передбаченими законом.

Відповідно до частини першої статті 598 ЦК України зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Згідно зі статтею 599 ЦК України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

37. У даній справі до числа ключових належить питання про те, чи є належним обраний позивачем спосіб захисту прав (законних інтересів) у вигляді визнання зобов`язань припиненими, оскільки обрання позивачем неналежного способу захисту є самостійною підставою для відмови в позові, та яким саме має бути відповідний спосіб захисту у цій справі.

38. Суди попередніх інстанцій, встановивши, що: оскільки Кредитний договір є припиненим виконанням, проведеним належним чином, та, відповідно, усі зобов`язання Заводу перед Банком, які були передбачені, обумовлені та пов`язані з Кредитним договором, припинилися виконанням, проведеним належним чином, і таке виконання було прийняте Банком як управненою стороною даних зобов`язань, то відсутні правові підстави стверджувати про наявність зобов`язань Заводу перед Банком за Кредитним договором або про їх неналежне виконання зі сторони Заводу; виникнення свого права на припинення зобов`язань за кредитним договором позивач обґрунтовує не самим фактом укладення Кредитного договору чи фактом повернення кредитних коштів та сплати відсотків за таким договором, а саме фактом невизнання відповідачем припинення договірних зобов`язань, виконаних позивачем належним чином без порушень законодавства України, який мав місце при зверненні відповідачем з позовом до Суду Штату Делавер, тому права та законні інтереси Заводу підлягають захисту шляхом визнання припиненими усіх зобов`язань позивача перед Банком за Кредитним договором виконанням, проведеним належним чином, - дійшли висновку про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог.

39. Суди попередніх інстанцій, обґрунтовуючи належність обраного позивачем способу захисту, посилались на постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 13.06.2018 у справі № 911/169/16, від 19.06.2018 у справі №916/993/17 та від 03.04.2019 у справі № 913/317/18.

З наведених постанов вбачається різне розуміння судом касаційної інстанції правової природи обраного позивачем способу захисту, що відображено і в оскаржуваних рішеннях.

Так, у постановах у справах № 911/169/16 (про визнання припиненими зобов`язань за кредитним договором у зв`язку із належним та повним виконанням) та № 916/993/17 (про визнання припиненими зобов`язань за кредитним договором шляхом зарахування зустрічних вимог) викладено висновок про те, що «у разі невизнання кредитором права боржника, передбаченого статтею 599 Цивільного кодексу України, на припинення зобов`язання, таке право підлягає захисту судом за позовом боржника на підставі пункту 1 частини другої статті 16 Цивільного кодексу України».

Що ж до постанови у справі № 913/317/18 (про зняття заборони відчуження нерухомого майна у зв`язку із припиненням зобов`язань за кредитним договором його належним виконанням), то в ній викладено висновок про те, що «вимога про визнання припиненими зобов`язань за договором по суті є вимогою про припинення господарських правовідносин за цим договором, що відповідає передбаченим статтею 16 ЦК і статтею 20 Господарського кодексу України способам захисту».

Тобто у справах № № 911/169/16 та 916/993/17 Верховний Суд дійшов висновку, що вимога про визнання припиненими зобов`язань за договором є способом захисту цивільних прав, передбаченим пунктом 1 частини другої статті 16 ЦК - визнання права; а у справі № 913/317/18 Верховний Суд дійшов висновку, що вимога про визнання припиненими зобов`язань за договором є способом захисту цивільних прав, передбаченим пунктом 7 частини другої статті 16 ЦК припинення правовідношення.

У пункті 6.19 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 у справі №916/1415/19 названий Суд вказав, що:

«у пунктах 58, 59 постанови Великої Палати Верховного Суду від 27 листопада 2018 року у справі № 905/2260/17 (провадження № 12-173гс18) сформульований висновок, що нормами статей 16 ЦК України та 20 ГК України не передбачено такого способу захисту права та інтересу, як визнання договору припиненим, а реалізація такого способу захисту, як зміна або припинення правовідношення, може відбуватися шляхом розірвання договору; звертаючись до суду з вимогою щодо визнання договору припиненим, позивач прагне досягти правової визначеності, тобто прагне підтвердження судом припинення прав орендодавця на одержання орендної плати; водночас відповідно до абзацу другого частини другої статті 20 ГК України у цьому разі належним способом захисту є визнання відсутності права відповідача. Виходячи з викладеного Велика Палата Верховного Суду не вбачає підстав для відступлення від цього висновку».

Також у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.01.2021 у справі №522/1528/15-ц названий Суд вказав, що:

«Для належного захисту інтересу від юридичної невизначеності у певних правовідносинах особа може на підставі пункту 1 частини другої статті 16 ЦК України заявити вимогу про визнання відсутності як права вимоги в іншої особи, що вважає себе кредитором, так і свого кореспондуючого обов`язку, зокрема у таких випадках: кредитор у таких правовідносинах без звернення до суду з відповідним позовом може звернути стягнення на майно особи, яку він вважає боржником, інших осіб або інакше одержати виконання поза волею цієї особи-боржника в позасудовому порядку; особа не вважає себе боржником у відповідних правовідносинах і не може захистити її право у межах судового розгляду, зокрема, про стягнення з неї коштів на виконання зобов`язання, оскільки такий судовий розгляд кредитор не ініціював (наприклад, кредитор надсилає претензії, виставляє рахунки на оплату тощо особі, яку він вважає боржником)» (пункт 57);

«Задоволення позову про визнання відсутності права вимоги в особи, що вважає себе кредитором, і відсутності кореспондуючого обов`язку особи-боржника у відповідних правовідносинах є спрямованим на усунення правової невизначеності. Тобто, відповідне судове рішення має забезпечити, щоби обидві сторони правовідносин могли у майбутньому знати про права одна одної та діяти, не порушуючи їх. А тому такий спосіб захисту є виключно превентивним» (пункт 59).

З наведеного вбачається, що в судовій практиці Верховного Суду існують різні за формою підходи у застосуванні норм ЦК України щодо способів захисту цивільних прав та інтересів, які полягають у такому: 1) у боржника існує право на припинення зобов`язання згідно із статтею 599 ЦК України, і він звертається до суду за захистом такого права; 2) у боржника існує інтерес у правовій/юридичній визначеності у договірних зобов`язаннях, і належним способом захисту у такому випадку буде вимога про визнання відсутнім права вимоги кредитора та кореспондуючого обов`язку боржника по таких зобов`язаннях.

Протилежність таких підходів полягає, зокрема, в тому, що в першому випадку боржник намагається захистити своє право на припинення договірних зобов`язань, тобто виходить з наявності у боржника відповідного права за договірними зобов`язаннями, тоді як у другому випадку боржник прагне захистити свій інтерес у правовій визначеності у договірних зобов`язаннях, зокрема шляхом визнання відсутнім свого обов`язку за такими зобов`язаннями в силу їх виконання, проведеного належним чином.

40. Враховуючи викладені обставини, з огляду на зміст предмета судового розгляду, доводів скаржника, заперечень відповідача, висновків судів попередніх інстанцій, наявності великої кількості справ, що перебувають на розгляді в судах нижчих інстанцій та які за предметом та підставами є аналогічними позову, який розглядається в межах цієї справи, Верховний Суд вважає, що справа містить виключну правову проблему, і її вирішення необхідне для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики, що є підставою для передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду на підставі частини п`ятої статті 302 ГПК України.

Керуючись статтями 234, 302, 303 ГПК України, Касаційний господарський суд

УХВАЛИВ:

Справу № 910/14224/20 разом з касаційною скаргою акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк" передати на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.

Суддя В. Селіваненко

Суддя І. Булгакова

Суддя Б. Львов