справа № 2-2759/ 2010 рік

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 листопада 2010 року м. Сімферополь

Сімферопольський районний суд Автономної Республіки Крим в складі:

головуючого, судді Онищенко Т.С.,

при секретарі Ревенко-Котовської Н.Г.

розглянувши у відкритому  судовому засіданні цивільну справу  

за позовом   ОСОБА_3  до ОСОБА_4, ОСОБА_1 про визнання недійсним договору дарування частки квартири ;

за зустрічним позовом  ОСОБА_1  до ОСОБА_3                               про скасування рішення третейського суду  за участю третіх осіб – ОСОБА_4 і ОСОБА_2, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_3  звернулася до суду з позовною заявою до ОСОБА_4, ОСОБА_1 про визнання недійсним договору дарування частки квартири, обґрунтовуючи  свої вимоги тим, що відповідачі уклали між собою договір дарування 1/3 частки квартири АДРЕСА_2, внаслідок чого порушили її право власності на зазначену частку даної квартири, яке було визнано за нею рішенням третейського суду /арк. с. 3-4/.

В попередньому судовому засіданні відповідач за первісним позовом – ОСОБА_1  в особі представника звернулася до суду з зустрічною позовною заявою до ОСОБА_3   про скасування рішення третейського суду за участю третіх осіб – ОСОБА_4 і ОСОБА_2, обґрунтовуючи  свої вимоги тим, що рішення третейського суду від 15.08.2006 ухвалено з порушенням закону, а саме вона, як співвласник спірної квартири, не була залучена до часті у справі, а само рішення прийнято до спливу строку, зазначеного в договорі, для нотаріального оформлення правочину /арк. с. 27-30/.

Ухвалою  від 25.08.2010 зустрічна позовна заява ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про скасування рішення третейського суду за участю третіх осіб – ОСОБА_4 і ОСОБА_2 прийнята судом та об'єднана в одне провадження з первісним позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4, ОСОБА_1 про визнання недійсним договору дарування частки квартири /арк. с. 45/.

Представник позивача за первісним позовом – ОСОБА_3 (відповідача за зустрічним позовом) в судовому засіданні заявлені позовні вимоги підтримав у повному обсязі з підстав викладених у позовній заяві, просив позов задовольнити – визнати недійсним договір дарування 1/3 частки квартири АДРЕСА_2, який укладений 03.12.2009 між ОСОБА_4  та ОСОБА_1, та пояснив, що ОСОБА_4, укладаючи такий договір дарування, порушила право власності  ОСОБА_3, оскільки ще раніше продала 1/3 частку цієї квартири, тобто вже розпорядилася своєю власністю. Зустрічні позовні вимоги, заявлені ОСОБА_1., про скасування рішення третейського суду не визнав, оскільки вважає таке рішення законним, просив у задоволенні зустрічного позову відмовити та пояснив, що між ОСОБА_3 і ОСОБА_4 була усна домовленість щодо скорочення строку нотаріального посвідчення укладеного договору купівлі-продажу, проте ОСОБА_4 ухилилася від такого нотаріального посвідчення правочину, внаслідок чого ОСОБА_3 була вимушена звернутися до третейського суду, який рішенням від 15.08.2006 визнав договір купівлі-продажу дійсним, а також визнав за нею право власності на зазначену частку квартири.

Представник відповідачів за первісним позовом – ОСОБА_4 і ОСОБА_1. (третьої особи і позивача за зустрічним позовом) в судовому засіданні позовні вимоги за первісним позовом, заявлені ОСОБА_3, не визнав з підстав викладених у письмових запереченнях /арк. с. 38-41/, просив у задоволенні первісного  позову відмовити та пояснив, що ОСОБА_3 не є ані стороною оспорюваного договору дарування, ані власником зазначеної 1/3 частки квартири, тобто є неналежним позивачем по справі, оскільки на час укладення договору дарування право власності на вказану 1/3 квартири було зареєстровано у встановленому законом порядку за ОСОБА_4 і остання, як власник, мала законне право розпорядитися належної їй власністю на свій розсуд. Зустрічні позовні вимоги, заявлені ОСОБА_1., підтримав у повному обсязі з підстав викладених у позовній заяві, просив зустрічний позов задовольнити – скасувати рішення третейського суду від 15.08.2006 та пояснив, що рішення третейським судом ухвалено до спливу строку, зазначеного в договорі, для нотаріального оформлення правочину, а будь-які зміни до такого договору у вигляді додаткових угод між сторонами у письмовій формі не укладалися. Крім цього, ОСОБА_1, як співвласник спірної квартири, у разі продажу частки у праві спільної часткової власності мала переважне право перед іншими особами на її купівлю за ціною, оголошеною для продажу, проте при розгляді справи вона не була залучена третейським судом, як третя особа, тобто третейський суд розглянув справу без її участі, вирішивши питання про її права і обов’язки. Також, третейским судом при розгляді справи не було прийнято до уваги, що на час укладення договору купівлі-продажу інший співвласник кваритири – ОСОБА_2 не досяг повноліття, а договір було укладено між ОСОБА_4 і ОСОБА_3 без дозвілу органу опіки та піклування.

Третя особа за зустрічним позовом – ОСОБА_2 в судове засідання не з’явився, надав суду заяву про розгляд справи за його відсутністю, в якій просив у задоволенні позову ОСОБА_3 відмовити /арк. с. 54/.

Матеріалами справи і дослідженими в судовому засіданні доказами судом встановлені наступні факти та відповідні їм правовідносини.

21.09.2000 ОСОБА_4, ОСОБА_1 і ОСОБА_2 придбали у власність в рівних частках за нотаріально посвідченим договором дарування квартиру АДРЕСА_2 та складається з однієї жилої кімнати з жилою площею 18,1 кв.м, коридору, шафи, кухні, санвузлу та балкону /арк. с. 5/.

27.09.2000 право власності ОСОБА_4, ОСОБА_1 і ОСОБА_2 на придбану за договором дарування квартиру в рівних частках за кожним зареєстровано у встановленому законом порядку /арк. с. 5/.

21.07.2006 між ОСОБА_4 та ОСОБА_3 у простій письмовій формі укладено договір купівлі-продажу, відповідно до якого ОСОБА_4 (продавець) передала, а  ОСОБА_3 придбала у власність 1/3 частку квартири АДРЕСА_2, за ціною – 33 000 грн. /арк. с. 6/.

Крім цього умовами цього договору передбачено, що сторони (продавець – ОСОБА_4 та покупець – ОСОБА_3) зобов’язалися нотаріально посвідчити укладений між ними 21.07.2006 у простій письмовій формі договір купівлі-продажу в строк – не пізніше 31.08.2006.

15.08.2006 Постійно діючим Кримським третейським судом при концерні «ДСН» по справі №02-08/155-2006   за позовом   ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про визнання дійсним договору купівлі-продажу, припинення права власності, визнання права власності (суддя Пирогов В.В.) ухвалено рішення, яким визнано дійсним договір купівлі-продажу 1/3 частки квартири АДРЕСА_1, укладений 21.07.2006 між ОСОБА_3 до ОСОБА_4;   припинено право власності ОСОБА_4 на 1/3 частку квартири АДРЕСА_1; визнано право власності ОСОБА_3 на 1/3 частку квартири АДРЕСА_1 /арк. с. 7-8/.

16.10.2006 реєстратором Сімферопольського районного БТІ прийнято рішення про відмову в реєстрації права власності ОСОБА_3 на 1/3 частку квартири АДРЕСА_1 /арк. с. 9/.

03.12.2009 між ОСОБА_4 (в особі представника) та ОСОБА_1 укладено нотаріально посвідчений договір дарування, відповідно до умов якого ОСОБА_4 (дарувальник) подарувала ОСОБА_1, а остання прийняла в дар 1/3 частку квартири АДРЕСА_2 /арк. с. 36/.

Згідно з відповіддю Сімферопольського районного БТІ, право власності на квартиру АДРЕСА_2, зареєстровано у встановленому законом порядку за ОСОБА_1 – на 1/3 частку на підставі дублікату договору дарування та на  1/3 частку на підставі у договору дарування від 03.12.2009 (всього на 2/3 частки), за ОСОБА_2 – на 1/3 частку на підставі дублікату договору дарування /арк. с. 21/.

Відповідно до статей 202-203, 209-210, 215, 220, 316, 328, 334, 355-356, 362-363, 655-657, 717, 719 Цивільного кодексу України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків.

Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.

Правочин, який вчинений у письмовій формі, підлягає нотаріальному посвідченню лише у випадках, встановлених законом або домовленістю сторін.

Правочин підлягає державній реєстрації лише у випадках, встановлених законом. Такий правочин є вчиненим з моменту його державної реєстрації.

Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою — третьою, п’ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

У разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним. Якщо сторони домовилися щодо усіх істотних умов договору, що підтверджується письмовими доказами, і відбулося повне або часткове виконання договору, але одна із сторін ухилилася від його нотаріального посвідчення, суд може визнати такий договір дійсним. У цьому разі наступне нотаріальне посвідчення договору не вимагається.

Правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Право власності на майно за договором, який підлягає нотаріальному посвідченню, виникає у набувача з моменту такого посвідчення або з моменту набрання законної сили рішенням суду про визнання договору, не посвідченого нотаріально, дійсним. Якщо договір про відчуження майна підлягає державній реєстрації, право власності у набувача виникає з моменту такої реєстрації.

Майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно). Майно може належати особам на праві спільної часткової або на праві спільної сумісної власності. Право спільної власності виникає з підстав, не заборонених законом.

Власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю.

У разі продажу частки у праві спільної часткової власності співвласник має переважне право перед іншими особами на її купівлю за ціною, оголошеною для продажу, та на інших рівних умовах, крім випадку продажу з публічних торгів. Продавець частки у праві спільної часткової власності зобов’язаний письмово повідомити інших співвласників про намір продати свою частку, вказавши ціну та інші умови, на яких він її продає.

Частка у праві спільної часткової власності за договором, який підлягає нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, переходить до набувача відповідно до статті 334 цього Кодексу (з моменту державної реєстрації такого договору).

За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов’язується передати майно у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов’язується прийняти майно і сплатити за нього певну грошову суму.

Особливості договору купівлі-продажу окремих видів майна можуть встановлюватися законом.

Договір купівлі-продажу житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню та державній реєстрації.

За договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов’язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність.

Договір дарування нерухомої речі укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню.

Згідно зі статтями 1-2, 5, 12, 38, 51, 55-56 Закону України «Про третейські суди» №1701 від 11.05.2004, до третейського суду за угодою сторін може бути переданий будь-який спір, що виникає з цивільних та господарських правовідносин, крім випадків, передбачених законом.

Третейська угода –  угода сторін про передачу спору на вирішення третейським судом.

Сторони третейського розгляду (далі сторони) –  позивач та відповідач. Позивачами є фізичні та юридичні особи, що пред’явили позов про захист своїх порушених чи оспорюваних прав або охоронюваних законом інтересів. Відповідачами є фізичні та юридичні особи, яким пред’явлено позовні вимоги.

Юридичні та/або фізичні особи мають право передати на розгляд третейського суду будь-який спір, який виникає з цивільних чи господарських правовідносин, крім випадків, передбачених законом. Спір може бути переданий на розгляд третейського суду за наявності між сторонами третейської угоди, яка відповідає вимогам цього Закону.

Третейська угода може бути укладена у вигляді третейського застереження в договорі, контракті або у вигляді окремої письмової угоди. Третейська угода укладається у письмовій формі. Третейська угода вважається укладеною, якщо вона підписана сторонами чи укладена шляхом обміну листами, повідомленнями по телетайпу, телеграфу або з використанням засобів електронного чи іншого зв’язку, що забезпечує фіксацію такої угоди, або шляхом направлення відзиву на позов, в якому одна із сторін підтверджує наявність угоди, а інша сторона проти цього не заперечує. Посилання у договорі, контракті на документ, який містить умову про третейський розгляд спору, є третейською угодою за умови, що договір укладений у письмовій формі і це посилання є таким, що робить третейську угоду частиною договору. У разі недодержання правил, передбачених цією статтею, третейська угода є недійсною.

Доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких третейський суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення спору. Обставини справи, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування. Кожна сторона третейського розгляду повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Третейський суд має право вимагати від сторін надання доказів, необхідних для повного, всебічного і об’єктивного вирішення спору.

Рішення третейського суду може бути оскаржене сторонами, третіми особами, а також особами, які не брали участь у справі, у разі якщо третейський суд вирішив питання про їх права і обов’язки, у випадках, передбачених цим Законом, до компетентного суду відповідно до встановлених законом підвідомчості та підсудності справ.

Рішення третейського суду може бути оскаржене та скасоване лише з таких підстав:

•   справа, по якій прийнято рішення третейського суду, не підвідомча третейському суду відповідно до закону;

•   рішення третейського суду прийнято у спорі, не передбаченому третейською угодою, або цим рішенням вирішені питання, які виходять за межі третейської угоди. Якщо рішенням третейського суду вирішені питання, які виходять за межі третейської угоди, то скасовано може бути лише ту частину рішення, що стосується питань, які виходять за межі третейської угоди;

•   третейську угоду визнано недійсною компетентним судом;

•   склад третейського суду, яким прийнято рішення, не відповідав вимогам статей 16-19 цього Закону;

•   третейський суд вирішив питання про права і обов’язки осіб, які не брали участь у справі.

Заяву про скасування рішення третейського суду може бути подано до компетентного суду сторонами, третіми особами протягом трьох місяців з дня прийняття рішення третейським судом, а особами, які не брали участь у справі, у разі якщо третейський суд вирішив питання про їх права і обов’язки, – протягом трьох місяців з дня, коли вони дізналися або повинні були дізнатися про прийняття рішення третейського суду.

Рішення третейського суду виконуються зобов’язаною стороною добровільно, в порядку та строки, що встановлені в рішенні. Якщо в рішенні строк його виконання не встановлений, рішення підлягає негайному виконанню.

Заява про видачу виконавчого документа може бути подана до компетентного суду протягом трьох років з дня прийняття рішення третейським судом.

Вивчивши матеріали справи, заслухавши сторони, оцінивши докази, суд дійшов до висновку, що первісні позовні вимоги ОСОБА_3 не підлягають задоволенню, а зустрічний позов ОСОБА_1. підлягає задоволенню повністю .

Відмовляючи у задоволенні первісного позову, суд виходить з наступного.

Відповідно до статей 215 та 216 Цивільного кодексу України,  вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним може бути заявлена як однією зі сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину.

Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_3, як на час укладення оспорюваного договору дарування, так і на час ухвалення судом рішення по даній справі не набула у встановленому законом порядку права власності на 1/3 частку квартири АДРЕСА_2, тобто не є власником зазначеної частки нерухомого майна.

Також, ОСОБА_3 не є стороною оспорюваного договору дарування.

Статтею 15 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

При цьому, статтями 334, 640 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо договір про відчуження майна підлягає державній реєстрації, право власності у набувача виникає з моменту такої реєстрації. Договір, який підлягає нотаріальному посвідченню або державній реєстрації, є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення або державної реєстрації, а в разі необхідності і нотаріального посвідчення, і державної реєстрації – з моменту державної реєстрації.

ОСОБА_3 у встановлений законом строк (3 роки) не звернулася до компетентного суду з заявою про видачу виконавчого документа для реєстрації свого права власності, визнаного рішенням третейського суду.

Також, ОСОБА_3 не оскаржила у встановленому законом порядку відмову державного реєстратора Сімферопольського районного БТІ від 16.10.2006 в реєстрації за нею права власності на 1/3 частку квартири АДРЕСА_1.

За таких обставин, ОСОБА_3 є неналежним позивачем, оскільки не є ані стороною оспорюваного договору, ані особою, чиє законне право, тобто таке право, яке засновано на законі, порушено, внаслідок укладення оспорюваного договору дарування.

У свою чергу,  оспорюваний договір дарування укладено без порушень жодних вимог закону.

Так, дарувальник – ОСОБА_2 на час укладення оспорюваного договору дарування була власником зазначеної частки квартири, оскільки її право власності станом на 03.12.2009 було зареєстровано у встановленому законом порядку та никім не оспорено.

Договір дарування, укладений між ОСОБА_4 і ОСОБА_1., нотаріально посвідчений і зареєстрований у Сімферопольському районному БТІ, відповідно до вимог закону.

Зміст договору дарування не суперечить положенням Цивільного кодексу України, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.  

Сторони договору дарування, які вчинили цей правочин, мали необхідний обсяг цивільної дієздатності.

Волевиявлення учасників договору дарування було вільним і відповідало їх внутрішній волі.

Сам договор дарування спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним, оскільки після вчинення цього правочину ОСОБА_1 набула у встановленому законом порядку право власності на подаровану їй частку квартири, тобто прийняла в дар у встановленому законом порядку та спосіб зазначене в договорі нерухоме майно.

За таких обставин, у суду відсутні жодні законі підстави для задоволення первісного позову.

Крім цього, задоволення судом зустрічного позову, тобто скасування рішення третейского суду, виключає задоволення первісного позову.

Задовольняючи зустрічний позов, суд виходить з наступного.

Як вбачається зі змісту договору купівлі-продажу, сторони (продавець – ОСОБА_4 та покупець – ОСОБА_3) зобов’язалися нотаріально посвідчити укладений між ними 21.07.2006 у простій письмовій формі договір купівлі-продажу в строк – не пізніше 31.08.2006.

Статтею 220 Цивільного кодексу України, на яку посилався третейський суд при ухваленні 15.08.2006 рішення по справі №02-08/155-2006, передбачено право суду визнати дійсним договір , укладений між сторонами в простій письмовій формі, якщо сторони домовилися щодо усіх істотних умов договору, що підтверджується письмовими доказами, і відбулося повне або часткове виконання договору, тільки у разі ухилення одніє із сторін від його нотаріального посвідчення такого договору .

Рішення третейського суду ухвалено 15.08.2006, тобто до спливу строку (не пізніше 31.08.2006), зазначеного сторонами  в договорі, для нотаріального оформлення правочину.

За таких обставин, третейський суд ухвалив рішення №02-08/155-2006 з порушенням норм матеріального права, оскільки на час розгляду такої справи були відсутні умови, передбачені статтею 220 Цивільного кодексу України, для визнання договору купівлі-продажу дійсним, тобто у суду були відсутні законі підстави для задоволення такого позову.

Твердження представника ОСОБА_3 про наявність між сторонами усної домовленості щодо скорочення строку, визначеного для нотаріального посвідчення договору, суд не приймає до уваги, оскільки вони не ґрунтуються на законі, виходячи з наступного.

Статтею 654 Цивільного кодексу України передбачено, що зміна договору вчиняється в такій самій формі, що й договір, що змінюється, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає із звичаїв ділового обороту.

Самим договоріром купівлі-продажу від 21.07.2006 (пункт 9) передбачено, що такий договір може бути доповнен будь-якими умовами, підписаними сторонами.

Суду не надано жодних належних доказів – документ (додаткова угода до договору тощо), укладений у письмовій формі між ОСОБА_2 і ОСОБА_3, у підтвердження зміни умов договору щодо встановленого сторонами строку для нотаріального посвідчення правочину.

Оскаржуваним рішенням третейського суду від 15.08.2006 визнано право власності ОСОБА_3 на спірне нерухоме майно, що цілком суперечить вимогам матеріального закону.

Так, відповідно до частини 1 статті 182 Цивільного кодексу України, право власності  на  нерухомі  речі підлягає державній реєстрації.

Частина 4 статті 334 Цивільного кодексу України передбачає, що, я кщо договір про відчуження майна підлягає державній реєстрації, право власності у набувача виникає з моменту такої реєстрації.

Тому, поза встановленим матеріальним законом порядком набуття права власності на нерухомі речі, третейський суд, у будь-якому випадку, не мав жодної правової підстави для визнання за ОСОБА_3 права власності на спірне майно

Крім цього, як вбачається з матеріалів справи, на час укладення (21.07.2006) між ОСОБА_2 і ОСОБА_3 договору купівлі-продажу іншими співвласниками квартири АДРЕСА_1, були – ОСОБА_1 і ОСОБА_2, які у разі продажу частки у праві спільної часткової власності мали переважне право перед іншими особами на її купівлю за ціною.

Проте, суду не надано жодних належних доказів у підтвердження того факту, що ОСОБА_1 і ОСОБА_2 у встановленому законом порядку відмовились від належного ним за законом права переважної купівлі.

При цьому, на час укладення (21.07.2006) між ОСОБА_2 і ОСОБА_3 договору купівлі-продажу інший співвласник квартири – ОСОБА_2 не досяг повноліття, у зв’язку з чим  укладення такого договору потребувало наявності письмового дозволу (згоди) органу опіки та піклування.

Третейським судом рішення по справі №02-08/155-2006 було ухвалено без дотримання таких вимог закону.

При розгляді справи №02-08/155-2006 інший співвласник – ОСОБА_1 не була залучена третейським судом, як третя особа, тобто третейський суд розглянув справу без її участі, вирішивши питання про її права і обов’язки.

Зважаючи на рішення Конституційного Суду України  від 01 грудня 2004 р. по справі №18-рп/2004 (справа про охоронюваний законом інтерес) , інший співвласник, безперечно, має інтерес, який спирається на закон, щодо вище вказаної квартири. Тобто предмет позову у будь-якому випадку стосується прав і охоронюваних законом інтересів іншої особи, яка належним чином не була притягнута до участі у справі.

У сенсі ж статті 51 Закону України «Про третейські суди» №1701 від 11.05.2004 (в системному аналізі з статтями 2, 3 Закону і визначенням терміну «сторони третейського розгляду»), -  п итаннями, що виходять як за межі третейської  угоди, так і за межі самого рішення третейського суду слід вважати,  зокрема,  питання прав та обов'язків інших осіб, які не є сторонами , що передали спір на вирішення третейського суду, оскільки у межах рішення третейського суду можливо вирішувати лише питання, що стосуються виключно сторін третейського розгляду. Притягнення до справи заінтересованої особи, як третьої особи, не надає такій особі прав сторони третейського розгляду.

Таким чином, рішенням третейського суду вирішені питання за вище вказаними межами, що є порушенням Закону і безумовною підставою для скасування рішення третейського суду.        

Відповідно до пункту 1 статті 6,  статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод , кожен при вирішенні питання щодо його  цивільних прав та обов'язків має право на справедливий і відкритий розгляд упродовж розумного строку незалежним і  безстороннім  судом,  створеним відповідно до закону.

Кожен, чиї права і свободи, викладені в цій  Конвенції, порушуються, має право на ефективний засіб правого захисту у відповідному національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, що діяли як офіційні особи.

Право на судовий захист передбачається статтею 55 Конституції України, статтею 3 Цивільного процесуального кодексу України, статтею 6 Кодексу адміністративного судочинства України.

Але, як зазначалося, інші співвласники квартири, зокрема ОСОБА_1, не брала участь у третейському розгляді як його сторона і тому була фактично позбавлена права на судовий захист, оскільки третейський суд не здійснює правосуддя.

Рішення третейського суду підлягає скасуванню, якщо воно прийнято у спорі, не передбаченому   третейською  угодою,  або  цим  рішенням  вирішені питання,  які виходять за межі третейської  угоди.

Т ретейська угода  - це угода сторін про передачу  спору на вирішення третейським судом.

Третейська угода  може  бути  укладена у вигляді третейського застереження в договорі.

Договір купівлі-продажу від 21.07.2006 не містить третейського застереження.

Суду взагалі не надано жодних доказів про укладення між сторонами – ОСОБА_4 і ОСОБА_3 угоди про передачу  спору на вирішення третейським судом (суду взагалі не надано справа третейським судом), що є самостійною підставою для задоволення зустрічних позовних вимог.

У зв’язку з відмовою у задоволенні первісного позову, судові витрати ОСОБА_3 не відшкодовуються.

Суд стягує з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1. судові витрати по справі в розмірі 45,50 грн., у зв’язку з задоволенням зустрічного позову.

Також, суд стягує з  ОСОБА_3 в доход держави судовий збір в сумі 202,97 грн., оскільки вимоги за первісним позовом є майновими, внаслідок чого сплаті підлягає 1% від вартості 1/3 частки квартири, що є предметом оспорюваного договору дарування (53 300 грн. – вартість ції частки, відповідно до договору дарування, х 1% - 330,03 грн. – сплачений судовий збір = 202,97 грн.).

На підставі наведеного, к еруючись статтями  10,  60, 88, 212, 215 Цивільного процесуального кодексу України, суд, -

ВИРІШИВ:

1.   Відмовити ОСОБА_3 у задоволенні позову  до ОСОБА_4, ОСОБА_1 про визнання недійсним договору дарування частки квартири у повному обсязі.

2.   Зустрічний позов  ОСОБА_1  задовольнити повністю.

3.   Скасувати рішення  Постійно діючого Кримського третейського суду при концерні «ДСН» від 15.08.2006 по справі №02-08/155-2006 за позовом   ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про визнання дійсним договору купівлі-продажу, припинення права власності, визнання права власності (суддя Пирогов В.В.), яким визнано дійсним договір купівлі-продажу 1/3 частки квартири АДРЕСА_1, укладений 21.07.2006 між ОСОБА_3 та ОСОБА_4;   припинено право власності ОСОБА_4 на 1/3 частку квартири АДРЕСА_1; визнано право власності ОСОБА_3 на 1/3 частку квартири АДРЕСА_1.

4.   Стягнути з ОСОБА_3  на користь ОСОБА_1  судові витрати по справі в сумі 45,50 грн.

5.   Стягнути з ОСОБА_3  в доход держави судовий збір в сумі 202,97 грн.

Рішення може бути оскаржено в Апеляційний суд Автономної Республіки Крим  через Сімферопольський районний суд Автономної Республіки Крим  шляхом подачі в 10-денний строк з дня проголошення рішення  апеляційної скарги.

Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Суддя                                                                                                  Онищенко Т.С.