справа № 2-2771 /2010 рік

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 листопада 2010 року                   м. Сімферополь

Сімферопольський районний суд Автономної Республіки Крим в складі:

головуючого, судді Онищенко Т.С.,

при секретарі Ревенко-Котовської Н.Г.,

розглянувши  у відкритому  судовому засіданні цивільну справу  

за позовом   Публічного акціонерного товариства «Банк Форум»  до ОСОБА_1., ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором , звернення стягнення на предмет іпотеки за участю третьої особи – Управління у справах дітей Сімферопольської районної державної адміністрації;

за зустрічним позовом   ОСОБА_1.  до Публічного акціонерного товариства «Банк Форум» в особі Сімферопольської філії про визнання недійсними договорів (кредитного, поруки, іпотеки) за участю третіх осіб – ОСОБА_2, Національний банку України, Приватного нотаріуса Сімферопольського районного нотаріального округу Григор’євої Наталії Миколаївни, Служби у справах дітей Сімферопольської міської ради, Управління у справах дітей Сімферопольської районної державної адміністрації, -

ВСТАНОВИВ:

ПАТ «Банк Форум»  звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1., ОСОБА_2  про стягнення заборгованості за кредитним договором, обґрунтовуючи свої вимоги тим, що внаслідок неналежного виконання Кредитного договору №188/08/13-ZNv від 15.10.2008 виникла заборгованість, яку відповідачі (позичальник і поручитель) у добровільному порядку не сплачують /арк. с. 3-4/.

Відповідач за первісним позовом - ОСОБА_1. в особі представника звернувся до суду з зустрічним позовом до ПАТ «Банк Форум» в особі Сімферопольської філії про визнання договорів   (кредитного, поруки, іпотеки) недійсними з застосуванням двосторонньої реституції – повернення позичальником суми отриманого кредиту, повернення банком отриманих відсотків тощо /арк. с. 29-33, 76-80/.

Ухвалою від 14.10.2010 зустрічний позов ОСОБА_1. до Публічного акціонерного товариства «Банк Форум» в особі Сімферопольської філії про визнання недійсними договорів (кредитного, поруки, іпотеки) за участю третіх осіб – ОСОБА_2, Національний банку України, Приватного нотаріуса Сімферопольського районного нотаріального округу Григор’євої Наталії Миколаївни, Служби у справах дітей Сімферопольської міської ради прийнято судом і об’єднано в одне провадження з первісним позовом Публічного акціонерного товариства «Банк Форум» до ОСОБА_1., ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором /арк. с. 83/.

При судовому розгляді справи представник позивача за первісним позовом – ПАТ «Банк Форум»  уточнив заявлені позовні вимоги – просив стягнути солідарно з відповідачів – ОСОБА_1. та ОСОБА_2 заборгованість за кредитним договором №188/08/13-ZNv від 15.10.2008 в сумі 1 707 194,06 грн., а також звернути стягнення на предмет іпотеки – будинок і земельну ділянку, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 /арк. с. 116-117/.

Представник ПАТ «Банк Форум» (позивач за первісним позовом і відповідач за зустрічним позовом) в судовому засіданні заявлені позовні вимоги з урахуванням їх уточнень підтримав у повному обсязі з  підстав викладених у позовній заяві та наданих до неї  уточненнях, просив позов задовольнити – стягнути солідарно з відповідачів – ОСОБА_1. та ОСОБА_2 заборгованість за кредитним договором №188/08/13-ZNv від 15.10.2008 в сумі 1 707 194,06 грн. та звернути стягнення на предмет іпотеки – будинок і земельну ділянку, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1, а також відшкодувати судові витрати по справі. Зустрічні позовні вимоги, заявлені ОСОБА_1.,  не визнав з підстав викладених у письмовому відзиві на позов /арк. с. 105/, просив у задоволенні зустрічного позову відмовити.

Представник ОСОБА_1. і ОСОБА_2 (відповідачі за первісним позовом та позивач і третя особа за зустрічним позовом) в судовому засіданні заявлені зустрічні позовні вимоги підтримав у повному обсязі з підстав викладених у зустрічній позовній заяві /арк. с.  29-33, 67-71/ та наданих до неї уточненнях /арк. с. 76-80/, просив зустрічний позов задовольнити – визнати недійсними договори   (кредитний, поруки, іпотеки) з застосуванням двосторонньої реституції (повернення позичальником суми отриманого кредиту, повернення банком отриманих відсотків тощо), зобов’язати банк зняти заборону на відчуження предмету іпотеки, повернути позичальникові суму сплачених за кредитним договором відсотків, а також зобов’язати ОСОБА_1. здійснити повернення суми кредиту у 36 місячний термін. Первісні позовні вимоги, заявлені ПАТ «Банк Форум», не визнав у зв’язку  з недійсністю договорів (кредитного, поруки, іпотеки), просив у задоволенні первісного позову відмовити.

Представник Національний банку України (третя особа за зустрічним позовом) в судовому засіданні проти задоволення зустрічного позову заперечував з підстав викладених у письмових поясненнях по справі /арк. с. 94-101/, просив у задоволенні зустрічного позову відмовити.

Представник Управління у справах дітей Сімферопольської районної державної адміністрації (третя особа за первісним та зустрічним позовами) в судовому засіданні проти задоволення первісних позовних вимог заперечував без правового обґрунтування, просив у задоволенні первісного позову відмовити, а зустрічний позов задовольнити.

Приватний нотаріус Григор’євої Наталії Миколаївни (третя особа за зустрічним позовом) в судове засідання не з’явилася, про час і місце розгляду справи повідомлена належним чином /арк. с. 115/, про причини неявки суд не повідомила.

Представник Служби у справах дітей Сімферопольської міської ради (третя особа за зустрічним позовом) в судове засідання не з’явився, надав суду заяву про розгляд справи за його відсутністю /арк. с. 122/.

Матеріалами справи та дослідженими у судовому засіданні доказами встановлені такі факти та відповідні їм правовідносини.

03.12.2001 Національний Банком України видано Акціонерному комерційному банку «Форум» банківська ліцензія №62 на право здійснювати банківські операції, визначені частиною першої та пунктами 5-11 частини другої статті 37 Закону України «Про банки та банківську діяльність» /арк. с. 58/.

10.06.2005 Національний Банком України видано Акціонерному комерційному банку «Форум» Дозвіл №62-3 на право здійснення операцій, визначених пунктами 1-4 частини другої та частиною четвертою статті 47 Закону України «Про банки та банківську діяльність», згідно з додатком до цього дозволу /арк. с. 59/.

15.10.2008 між  Акціонерним комерційним банком «Форум» та відповідачем – ОСОБА_1. укладено Кредитний договір №188/08/13-ZNv, відповідно до умов якого  АКБ «Форум» (за договором – банк) надав відповідачеві ОСОБА_1. (за договором – позичальник) кредит для споживчих цілей в сумі 150 000,00 (сто п’ятдесят тисяч) доларів США строком до 12.10.2018 та сплатою процентів щомісячно в розмірі 16% річних і пені у разі порушення зобов’язань /арк. с. 7-8/.

Також, умовами цього Кредитного договору передбачено, що позичальник (відповідач ОСОБА_1.О.) здійснює повернення кредиту частинами щомісячно, починаючи з місяця, наступного за місяцем отримання кредиту, в сумі не менше 1 250,000 (одна тисяча двісті п’ятдесят тисяч) доларів США  на відкритий йому позичковий рахунок в Куйбишевському відділенні Сімферопольської філії (пункт 2.3 Договору).

Проценти за користування кредитними коштами позичальник (відповідач ОСОБА_1.О.) сплачує самостійно на рахунок в Куйбишевському відділенні Сімферопольської філії щомісячно, не пізніше 20-го числа місяця, наступного за місяцем користування кредитними коштами (пункт 2.7).

Банк має право вимагати дострокового повернення кредитних коштів та сплати процентів за користування кредитом у випадку невиконання або неналежного виконання позичальником своїх зобов’язань, а також у випадку невиконання або неналежного виконання позичальником та/або поручителем зобов’язань за договорами, які є забезпеченням виконання зобов’язань (пункт 3.2.2).

За несвоєчасне повне або часткове повернення кредитних коштів та за несвоєчасну повну або часткову сплату процентів позичальник сплачує неустойку у вигляді пені в розмірі 0,2% за кожен день прострочення, що обчислюється з суми неповерненого кредиту та/або несплачених процентів (пункт 4.1).

15.10.2008 між  Акціонерним комерційним банком «Форум» та відповідачем – ОСОБА_2 укладено договір поруки, відповідно до умов якого відповідач – ОСОБА_2 (поручитель) поручилась перед кредитором (банком) за належне виконання відповідачем – ОСОБА_1. (позичальником) зобов’язань за кредитним договором №188/08/13-ZNv від 15.10.2008 та зобов’язалась відповідати перед кредитором (банком) солідарно з ОСОБА_1. як боржники  у повному обсязі /арк. с.  9/.

15.10.2008 між Акціонерним комерційним банком «Форум» та відповідачем – ОСОБА_2 (майновий поручитель ОСОБА_1.) укладено Іпотечний договір (посвідчений приватним нотаріусом Сімферопольського районного нотаріального округу  Автономної Республіки Крим Григор’євої Наталії Миколаївни, реєстр №7059), відповідно до умов якого відповідач ОСОБА_2 (Іпотекодавець)  надав АКБ «Форум» (Іпотекодержатель) на забезпечення виконання зобов’язань, які випливають з Кредитного договору №188/08/13-ZNv від 15.10.2008, в іпотеку за визначеною вартістю 730 255,00 грн. об’єкт нерухомого майна – будинок і земельну ділянку, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 /арк. с. 11-13/.

Також, умовами цього Іпотечного  договору передбачено, що Іпотекодержатель має право звернути стягнення на предмет іпотеки у випадку невиконання або неналежного виконання Іпотекодавцем зобов’язань в цілому або в тій чи іншій його частині, у випадку порушення Іпотекодавцем будь-яких зобов’язань за Кредитним договором.

19.11.2008 відповідач – ОСОБА_1. отримав обумовлену Кредитним договором суму грошових коштів в розмірі 150 000,00 доларів США (еквівалент 882 810 грн.), що підтверджується заявою на видачу готівки №632270 /арк. с. 14/.

Внаслідок невиконання належним чином умов Кредитного договору №188/08/13-ZNv від 15.10.2008 виникла заборгованість на загальну суму 215 699,15 доларів США, що складається з заборгованості за кредитом в розмірі 144 820,00 доларів США, заборгованості за процентами за користування кредитом в розмірі 36 402,53 доларів США та пені в розмірі 34 476,62 доларів США, що за офіційно встановленим курсом НБУ становить 1 707 194,06 грн.  /арк. с. 118-119/.

Відповідно до Статуту, Публічне акціонерне товариство «Банк Форум» (скорочена назва – ПАТ «Банк Форум») є правонаступником усіх прав та зобов’язань Акціонерного комерційного банку «Форум» у зв’язку зі зміною його найменування /арк.. с. 19/.

Статтями 192, 202-204, 208-209, 215, 227, 235, 509, 524-526, 530, 533,  536, 541, 543, 546-547, 549-551, 553-554, 572, 574-576, 585, 589-591, 610-612, 625-626, 629, 631, 638,  1046-1050, 1054 Цивільного кодексу України встановлено, що законним платіжним засобом, обов’язковим до приймання за номінальною вартістю на всій території України, є грошова одиниця України  – гривня. Іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.

Правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків.

Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

У письмовій формі належить вчиняти правочини, щодо яких законом встановлена письмова форма.

Правочин, який вчинений у письмовій формі, підлягає нотаріальному посвідченню лише у випадках, встановлених законом. Нотаріальне посвідчення правочину здійснюється нотаріусом або іншою посадовою особою, яка відповідно до закону має право на вчинення такої нотаріальної дії, шляхом вчинення на документі, в якому викладено текст правочину, посвідчувального напису.

Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою — третьою, п’ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Правочин юридичної особи, вчинений нею без відповідного дозволу (ліцензії), може бути визнаний судом недійсним.

Удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили. Якщо буде встановлено, що правочин був вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили.

Зобов’язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов’язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов’язку.

Зобов’язання має бути виражене у грошовій одиниці України – гривні. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов’язання в іноземній валюті.

Одностороння відмова від зобов’язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог – відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Якщо у зобов’язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Грошове зобов’язання має бути виконане у гривнях. Якщо у зобов’язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом. Використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов’язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом.

За користування чужими грошовими коштами боржник зобов’язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Солідарний обов’язок або солідарна вимога виникають у випадках, встановлених договором або законом.

У разі солідарного обов’язку боржників (солідарних боржників) кредитор має право вимагати виконання обов’язку частково або в повному обсязі як від усіх боржників разом, так і від будь-кого з них окремо.

Виконання зобов’язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Договором або законом можуть бути встановлені інші види забезпечення виконання зобов’язання.

Правочин щодо забезпечення виконання зобов’язання вчиняється у письмовій формі.

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов’язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов’язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов’язання за кожен день прострочення виконання.

Право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов’язання.

Предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

За договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов’язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов’язання боржником. Порукою може забезпечуватися виконання зобов’язання частково або у повному обсязі. Поручителем може бути одна особа або кілька осіб.

У разі порушення боржником зобов’язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.

В силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов’язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави).

Застава виникає на підставі договору, закону або рішення суду. До застави, яка виникає на підставі закону, застосовуються положення цього Кодексу щодо застави, яка виникає на підставі договору, якщо інше не встановлено законом.

Іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи.

Предметом застави може бути будь-яке майно, що може бути відчужене заставодавцем і на яке може бути звернене стягнення.  Права заставодержателя (право застави) на річ, яка є предметом застави, поширюються на її приналежності, якщо інше не встановлено договором.

Право застави виникає з моменту укладення договору застави, а у випадках, коли договір підлягає нотаріальному посвідченню, – з моменту його нотаріального посвідчення.

У разі невиконання зобов’язання, забезпеченого заставою, заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави. За рахунок предмета застави заставодержатель має право задовольнити в повному обсязі свою вимогу, що визначена на момент фактичного задоволення, включаючи сплату процентів, неустойки, відшкодування збитків, завданих порушенням зобов’язання, необхідних витрат на утримання заставленого майна, а також витрат, понесених у зв’язку із пред’явленням вимоги, якщо інше не встановлено договором.

Звернення стягнення на предмет застави здійснюється за рішенням суду, якщо інше не встановлено договором або законом. Заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави в разі, коли зобов’язання не буде виконано у встановлений строк (термін), якщо інше не встановлено договором або законом.

Реалізація предмета застави, на який звернене стягнення, провадиться шляхом його продажу з публічних торгів, якщо інше не встановлено договором або законом. Порядок реалізації предмета застави з публічних торгів встановлюється законом. Початкова ціна предмета застави для його продажу з публічних торгів визначається в порядку, встановленому договором або законом. Якщо звернення стягнення здійснюється за рішенням суду, суд у своєму рішенні може визначити початкову ціну предмета застави. Якщо сума, одержана від реалізації предмета застави, не покриває вимоги заставодержателя, він має право отримати суму, якої не вистачає, з іншого майна боржника.

Порушенням зобов’язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов’язання (неналежне виконання).

У разі порушення зобов’язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: припинення зобов’язання внаслідок односторонньої відмови від зобов’язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; зміна умов зобов’язання; сплата неустойки;  відшкодування збитків та моральної шкоди.

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов’язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Боржник, який прострочив виконання зобов’язання, відповідає перед кредитором за завдані простроченням збитки і за неможливість виконання, що випадково настала після прострочення.

Боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов’язання

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків.

Договір є обов’язковим для виконання сторонами.

Строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов’язки відповідно до договору. Договір набирає чинності з моменту його укладення.

Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

За договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов’язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики). Договір позики є укладеним з моменту передання грошей.

Договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми.

На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми.

Позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором.

У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Позичальник зобов’язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок.

Якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов’язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. Якщо позичальник своєчасно не повернув речі, визначені родовими ознаками, він зобов’язаний сплатити неустойку відповідно до статей 549-552 цього Кодексу, яка нараховується від дня, коли речі мали бути повернуті, до дня їх фактичного повернення позикодавцеві, незалежно від сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Якщо договором встановлений обов’язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

За кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов’язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов’язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Статтями 1, 3-4, 11, 13, 16, 19-20 Закону України «Про заставу» №2654  від 02.10.1992 встановлено, що застава –  це спосіб забезпечення зобов’язань, якщо інше не встановлено законом.  В силу застави кредитор (заставодержатель) має право в разі невиконання боржником (заставодавцем) забезпеченого заставою зобов’язання одержати задоволення з вартості заставленого майна переважно перед іншими кредиторами. Застава виникає на підставі договору, закону або рішення суду.

Заставою може бути забезпечена будь-яка дійсна існуюча або майбутня вимога, що не суперечить законодавству України, зокрема така, що випливає з договору позики, кредиту тощо.

Предметом застави можуть бути майно та майнові права

Сторонами договору застави (заставодавцем і заставодержателем) можуть бути фізичні, юридичні особи та держава.

Договір застави повинен бути укладений у письмовій формі. У випадках, коли предметом застави є нерухоме майно, космічні об’єкти, договір застави повинен бути нотаріально посвідчений на підставі відповідних правоустановчих документів.

Право застави виникає з моменту укладення договору застави, а в разі, коли договір підлягає нотаріальному посвідченню - з моменту нотаріального посвідчення цього договору.

За рахунок заставленого майна заставодержатель має право задовольнити свої вимоги в повному обсязі, що визначається на момент фактичного задоволення, включаючи проценти, відшкодування збитків, завданих прострочкою виконання (а у випадках, передбачених законом чи договором, — неустойку). Заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави в разі, якщо в момент настання терміну виконання зобов’язання, забезпеченого заставою, воно не буде виконано, якщо інше не передбачено законом чи договором. Звернення стягнення на заставлене майно здійснюється за рішенням суду, якщо інше не передбачене законом або договором застави.  Реалізація заставленого майна, на яке звернено стягнення, провадиться державним виконавцем на підставі виконавчого листа суду, якщо інше не передбачено цим Законом чи договором.

Статями 1,  3, 33 Закону України «Про іпотеку» №898 від 05.06.2003 передбачено, що іпотека  – це вид забезпечення виконання зобов’язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов’язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом. Іпотекодавець - особа, яка передає в іпотеку нерухоме майно для забезпечення виконання власного зобов’язання або зобов’язання іншої особи перед іпотекодержателем. Іпотекодавцем може бути боржник або майновий поручитель. Іпотекодержатель - кредитор за основним зобов’язанням. Боржник - іпотекодавець або інша особа, відповідальна перед іпотекодержателем за виконання основного зобов’язання

Іпотека виникає на підставі договору, закону або рішення суду. До іпотеки, яка виникає на підставі закону або рішення суду, застосовуються правила щодо іпотеки, яка виникає на підставі договору, якщо інше не встановлено законом. Іпотекою може бути забезпечене виконання дійсного зобов’язання або задоволення вимоги, яка може виникнути в майбутньому на підставі договору, що набрав чинності.

У разі порушення боржником основного зобов’язання відповідно до іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити забезпечені нею вимоги за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими особами, права чи вимоги яких на передане в іпотеку нерухоме майно не зареєстровані у встановленому законом порядку або зареєстровані після державної реєстрації іпотеки. Якщо пріоритет окремого права чи вимоги на передане в іпотеку нерухоме майно виникає відповідно до закону, таке право чи вимога має пріоритет над вимогою іпотекодержателя лише у разі його/її виникнення та реєстрації до моменту державної реєстрації іпотеки.

У разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов’язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за зобов’язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

Статтями 2, 44, 56 Закону України «Про Національний банк України» №679 від 20.05.1999 передбачено, що Національний банк України (далі –  Національний банк) є центральним банком України, особливим центральним органом державного управління, юридичний статус, завдання, функції, повноваження і принципи організації якого визначаються Конституцією України, цим Законом та іншими законами України.

Національний банк діє як уповноважена державна установа при застосуванні законодавства України про валютне регулювання і валютний контроль.  До компетенції Національний банку у сфері валютного регулювання та контролю належать: видання нормативно-правових актів щодо ведення валютних операцій;  видача та відкликання ліцензій, здійснення контролю, у тому числі шляхом здійснення планових і позапланових перевірок, за діяльністю банків, юридичних та фізичних осіб (резидентів та нерезидентів), які отримали ліцензію Національний банку на здійснення валютних операцій, в частині дотримання ними валютного законодавства.

Національний банк видає нормативно-правові акти з питань, віднесених до його повноважень, які є обов’язковими для органів державної влади і органів місцевого самоврядування, банків, підприємств, організацій та установ незалежно від форм власності, а також для фізичних осіб.

Відповідно до статей 1, 5 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» №15 від 19.02.1993, валютні операції – це: операції, пов’язані з переходом права власності на валютні цінності, за винятком операцій, що здійснюються між резидентами у валюті України; операції, пов’язані з використанням валютних цінностей в міжнародному обігу як засобу платежу, з передаванням заборгованостей та інших зобов’язань, предметом яких є валютні цінності; операції, пов’язані з ввезенням, переказуванням і пересиланням на територію України та вивезенням, переказуванням і пересиланням за її межі валютних цінностей. Уповноважений банк – це будь-який комерційний банк, офіційно зареєстрований на території України, що має ліцензію Національний банку України на здійснення валютних операцій, а також здійснює валютний контроль за операціями своїх клієнтів.

Національний банк України видає індивідуальні та генеральні ліцензії на здійснення валютних операцій, які підпадають під режим ліцензування згідно з цим Декретом.

Генеральні ліцензії видаються комерційним банкам та іншим фінансовим установам України, національному оператору поштового зв’язку на здійснення валютних операцій, що не потребують індивідуальної ліцензії, на весь період дії режиму валютного регулювання.

Індивідуальні ліцензії видаються резидентам і нерезидентам на здійснення разової валютної операції на період, необхідний для здійснення такої операції. Індивідуальної ліцензії потребує надання і одержання резидентами кредитів в іноземній валюті, якщо терміни і суми таких кредитів перевищують встановлені законодавством межі.

Порядок і терміни видачі ліцензій, перелік документів, необхідних для одержання ліцензій, а також підстави для відмови у видачі ліцензій визначаються Національний банком України.

Згідно зі статтями 2, 19, 47, 49 Закону України «Про банки і банківську діяльність» №2121 від 07.12.2000, банк – це юридична особа, яка має виключне право на підставі ліцензії Національний банку України здійснювати у сукупності такі операції: залучення у вклади грошових коштів фізичних і юридичних осіб та розміщення зазначених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик, відкриття і ведення банківських рахунків фізичних та юридичних осіб.

Банківська діяльність – це залучення у вклади грошових коштів фізичних і юридичних осіб та розміщення зазначених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик, відкриття і ведення банківських рахунків фізичних та юридичних осіб.

Банківський кредит – це будь-яке зобов’язання банку надати певну суму грошей, будь-яка гарантія, будь-яке зобов’язання придбати право вимоги боргу, будь-яке продовження строку погашення боргу, яке надано в обмін на зобов’язання боржника щодо повернення заборгованої суми, а також на зобов’язання на сплату процентів та інших зборів з такої суми.

Банківська ліцензія – це документ, який видається Національний банком України в порядку і на умовах, визначених у цьому Законі, на підставі якого банки та філії іноземних банків мають право здійснювати банківську діяльність.

Кошти – це гроші у національній або іноземній валюті чи їх еквівалент.

Банк має право здійснювати банківську діяльність тільки після отримання банківської ліцензії. Банківська ліцензія надається Національний банком України.

На підставі банківської ліцензії банки мають право здійснювати такі банківські операції: приймання вкладів (депозитів) від юридичних і фізичних осіб; відкриття та ведення поточних рахунків клієнтів і банків-кореспондентів, у тому числі переказ грошових коштів з цих рахунків за допомогою платіжних інструментів та зарахування коштів на них; розміщення залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик.

Банк має право здійснювати такі операції та угоди: операції з валютними цінностями; емісію власних цінних паперів; організацію купівлі та продажу цінних паперів за дорученням клієнтів; здійснення операцій на ринку цінних паперів від свого імені (включаючи андеррайтинг); надання гарантій і поручительств та інших зобов’язань від третіх осіб, які передбачають їх виконання у грошовій формі; придбання або відчуження права вимоги на виконання зобов’язань у грошовій формі за поставлені товари чи надані послуги, приймаючи на себе ризик виконання таких вимог та прийом платежів (факторинг); лізинг; послуги з відповідального зберігання та надання в оренду сейфів для зберігання цінностей та документів; випуск, купівлю, продаж і обслуговування чеків, векселів та інших оборотних платіжних інструментів; випуск банківських платіжних карток і здійснення операцій з використанням цих карток; надання консультаційних та інформаційних послуг щодо банківських операцій.

За умови отримання письмового дозволу Національний банку України банки також мають право здійснювати такі операції: здійснення інвестицій у статутні фонди та акції інших юридичних осіб; здійснення випуску, обігу, погашення (розповсюдження) державної та іншої грошової лотереї; перевезення валютних цінностей та інкасацію коштів операції за дорученням клієнтів або від свого імені:з інструментами грошового ринку; з інструментами, що базуються на обмінних курсах та відсотках; з фінансовими ф’ючерсами та опціонами; довірче управління коштами та цінними паперами за договорами з юридичними та фізичними особами; депозитарну діяльність і діяльність з ведення реєстрів власників іменних цінних паперів.

Як кредитні розглядаються операції, зазначені у пункті 3 частини першої та у пунктах 3-7 частини другої статті 47 цього Закону.

На виконання статті 44 Закону України «Про банки і банківську діяльність» №2121 від 07.12.2000, статті 5 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» №15 від 19.02.1993 постановою Правління національного банку України №275 від 17.07.2001 затверджено Положення про порядок видачі банкам банківськіх ліцензій, письмових дозволів та ліцензій на виконання окремих операцій (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 21,08.2001 за №730/5921), яким передбачено, що за наявності банківської ліцензії та за умови отримання письмового дозволу національного банку України банки мають право здійснювати операції щодо залучення і розміщення іноземної валюти на валютному ринку України (пункт 2.3).

Письмовий дозвіл на здійснення операцій з валютними цінностями є генеральною ліцензією на здійснення валютних операцій, згдіно з Декретом Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» (пункт 5.3).

Постановою Правління національного банку України №483 від 14.10.2004 затверджено Положення про порядок видачі Національний банком України індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 09.11.2004 за №1429/10028), яким передбачено, що власник ліцензії – це резидент або нерезидент, якому Національний банк видав ліцензію. Використання іноземної валюти як засобу платежу (валютна операція) – це використання іноземної валюти на території України для виконання будь-яких грошових зобов’язань або оплати товарів, що придбаваються (пункт 1.4).

Використання іноземної валюти як засобу платежу без ліцензії дозволяється якщо ініціатором або отримувачем за валютною операцією є уповноважений банк /ця норма стосується лише тих операцій уповноваженого банку, на здійснення яких Національний банк видав йому банківську ліцензію та письмовий дозвіл на здійснення операції з валютними цінностями/ (пункт 1.5).

Дослідивши матеріали справи, заслухавши сторони, оцінивши докази, суд дійшов до висновку, що позовні вимоги ПАТ «Банк Форум»  підлягають задоволенню повністю, а зустрічний позов ОСОБА_1.  задоволенню не підлягає .

Задовольняючи позовні вимоги ПАТ «Банк Форум»,   суд виходить з наступного.

Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору.

Як вбачається з матеріалів справи відповідач – ОСОБА_1., укладаючи та підписуючи Кредитний договір, погодився з зазначеними в ньому умовами.

Відповідач – ОСОБА_2, укладаючи та підписуючи договір поруки, також погодилась з зазначеними в ньому умовами і зобов’язалася нести солідарну з відповідачем ОСОБА_1. відповідальність за невиконання останнім зобов’язань (не повернення кредиту, не сплата відсотків, пені тощо)  за Кредитним договором.

Крім цього, відповідач – ОСОБА_2, укладаючи та підписуючи договір іпотеки, також погодилась з зазначеними в ньому умовами, зокрема з тим, що банк має право звернути стягнення на предмет іпотеки у випадку невиконання або неналежного виконання зобов’язань в цілому або в тій чи іншій його частині, у випадку порушення будь-яких зобов’язань за Кредитним договором.

Позивач (банк) виконав належним чином свої зобов'язання за Кредитним договором, тобто  надав відповідачеві ОСОБА_1. обумовлену договором суму кредиту, а відповідач ОСОБА_1.  у свою чергу умови Кредитного договору належним чином не виконував, а саме не повертав кредит та не сплачував нараховані відсотки у строки, передбачені таким Кредитним договором.

Договором поруки передбачено, що поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, відсотків, неустойки  тощо.

Відповідачі не надали суду доказів відсутності своєї вини у порушенні зобов'язання, а також того, що ними були вжитті всі залежні від них заходи щодо належного виконання зобов'язання.

Підстав, передбачених статтею 617 Цивільного кодексу України,  для звільнення відповідачів від відповідальності за порушення зобов'язання судом не встановлено.

Суд погоджується з наданим позивачем  розрахунком  заборгованості і таким чином  стягненню солідарно з відповідачів підлягає заборгованість на загальну суму 215 699,15 доларів США, що складається з заборгованості за кредитом в розмірі 144 820,00 доларів США, заборгованості за процентами за користування кредитом в розмірі 36 402,53 доларів США та пені в розмірі 34 476,62 доларів США, що за офіційно встановлений курсом НБУ становить 1 707 194,06 грн.

Право звернення стягнення позивача на предмет іпотеки (будинок і земельна ділянка), яким забезпечено виконання Кредитного договору, виникло внаслідок не виконання відповідачами (позичальником і поручителем) належним чином умов такого Кредитного договору.

Таким чином, заявлені ПАТ «Банк Форум» позовні вимоги є обґрунтованими і такими, що засновані на законі, внаслідок чого підлягають задоволенню.

Відмовляючи ОСОБА_1.  у задоволенні зустрічного позову, суд виходячи з наступного.

В обґрунтування заявлених зустрічних позовних вимог покладено твердження, що Кредитний договір є недійсним, оскільки був укладений банком без отримання індивідуальної ліцензії на здійснення кредитної операції в іноземній валюті, а договір поруки і Іпотечний договір набувають статусу неправомірних, внаслідок недійсності основного договору – Кредитного договору №188/08/13-ZNv від 15.10.2008.

Проте, суд не може погодитися с такою думкою, оскільки вона є хибною з наступних підстав.

Відповідно до положень вищезгаданих Закону України «Про банки і банківську діяльність» №2121 від 07.12.2000 та Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» №15 від 19.02.1993, банківські установи мають право здійснювати кредитні операції, у тому числі розміщувати залучені кошти від свого імені, на власних умовах та на власний ризик, на підставі банківської ліцензії.

Стаття 2 згаданого Закону визначає банківський кредит, як будь-яке зобов'язання банку надати певну суму грошей, будь-яку гарантію, будь-яке зобов'язання придбати право вимоги боргу, будь-яке продовження строку погашення боргу, яке надано в обмін на зобов'язання боржника щодо повернення заборгованої суми, а також на зобов'язання на сплату процентів та інших зборів з такої суми. При цьому, відповідно до цієї ж статті кошти - це гроші у національній або іноземній валюті чи їх еквівалент.

Таким чином, законодавство України чітко визначає правомочність банків на підставі відповідних ліцензій надавати кредити та бути суб'єктом кредитних зобов'язань.

Спеціальне законодавство у сфері банківської діяльності не містить приписів, які б забороняли банкам надавати кредити в іноземній валюті або регламентували умови кредитування в іноземній валюті.

Що стосується валютного законодавства, то відповідно до вимог Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» №15 від 19.02.1993, надання кредитів в іноземній валюті слід відносити до валютних операцій.

Здійснення валютних операцій може мати місце на підставі генеральних чи індивідуальних ліцензій Національний банку України.

Відповідно до статті 5 Декрету, індивідуальні ліцензії видаються резидентам і нерезидентам на здійснення разової валютної операції на період, необхідний для здійснення такої операції. Перелік валютних операцій, для здійснення яких необхідна індивідуальна ліцензія Національний банку України, наданий у частині 4 цієї статті.

Генеральні ліцензії надаються на здійснення валютних операцій, що не потребують індивідуальної ліцензії, на весь період дії режиму валютного регулювання.

Пункт «в» частини 4 статті 5 Декрету передбачає вимогу щодо отримання індивідуальної ліцензії Національний банку України на здійснення операцій щодо надання і одержання резидентами кредитів в іноземній валюті, якщо терміни і суми таких кредитів перевищують встановлені законодавством межі.

Виходячи з наведеного, індивідуальна ліцензія на проведення вказаних операцій необхідна лише у тому випадку, якщо терміни і суми кредитів перевищують встановлені законодавством межі.

Однак, на сьогодні законодавством не встановлено терміни і суми кредитів в іноземній валюті, як критерій їх віднесення до сфери дії режиму індивідуального ліцензування.

Ця обставина, з огляду на відсилочний характер норми Декрету, не дозволяє поширити режим індивідуального ліцензування на валютні операції, пов'язані з наданням резидентами (банками та іншими фінансовими установами) кредитів в іноземній валюті іншим резидентам.

Отже,за   відсутності нормативних умов для застосування режиму індивідуального ліцензування щодо вказаних операцій, єдиною правовою підставою для здійснення банками кредитування в іноземній валюті, згідно з вимогами статті 5 Декрету, є наявність у банку генеральної ліцензії на здійснення валютних операцій, отриманої у встановленому порядку.

Як вже зазначалося, статтею 47 Закону України «Про банки і банківську діяльність» передбачені банківські операції, які здійснюються банком на підставі банківської ліцензії, і, зокрема, операції з валютними цінностями.

На виконання статті 44 Закону України «Про Національний банк України», статті 5 Декрету «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» постановою Правління Національний банку України №275 від 17.07.2001 затверджено Положення про порядок видачі банкам банківських ліцензій, письмових дозволів та ліцензій на виконання окремих операцій (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 21.08.2001 за № 730/5921),  яке, встановлює порядок і умови видачі банкам банківських ліцензій на здійснення банківських операцій та письмових дозволів на здійснення інших операцій.

Так, пунктом 2.3 вищезгаданого Положення визначено, що за наявності банківської ліцензії та за умови отримання письмового дозволу Національний банку банки мають право здійснювати, операції щодо залучення та розміщення іноземної валюти на валютному ринку України.

Згідно з пунктом 5.3 Положення письмовий дозвіл на здійснення операцій з валютними цінностями є генеральною ліцензією на здійснення валютних операцій згідно з Декретом Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю».

Отже, банк за умови наявності письмового дозволу мав право здійснювати розміщення іноземної валюти на валютному ринку України.

Стосовно необхідності отримання сторонами кредитного договору індивідуальної ліцензії на використання іноземної валюти, як засобу платежу на території України, суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Згідно з вимогами пункту «г» частини 4 статті 5 Декрету порядок і терміни видачі ліцензій перелік документів, необхідних для одержання ліцензій визначаються Національний банком України.

Статтею 11 Декрету передбачено, що Національний банк України видає в межах, передбачених цим Декретом обов'язкові для виконання нормативні акти щодо здійснення операцій на валютному ринку України.

Крім цього, відповідно до статті 44 Закону України «Про Національний банк України» Національний банк України діє як уповноважена державна установа при застосуванні законодавства України про валютне регулювання і валютний контроль.

На виконання вказаних повноважень Національний банком України прийнято Положення про порядок видачі Національний банком України індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу, яке затверджено постановою Правління Національний банку України від 14.10.2004 № 483 та зареєстроване в Міністерстві юстиції України 09.11.2004 за №1429/10028.

Відповідно до пункту 1.4. Положення використання іноземної валюти як засобу платежу (валютна операція) - використання іноземної валюти на території України для виконання будь-яких зобов'язань або оплати товарів що придбаваються.

Разом з тим, у пункті 1.5 Положення визначено, що використання іноземної валюти як засобу платежу на території України без індивідуальної ліцензії дозволяється, якщо ініціатором або отримувачем за валютною операцією є уповноважений банк (ця норма стосується лише операцій уповноваженого банку, на здійснення яких Національний банк видав йому банківську ліцензію та письмовий дозвіл на здійснення операцій з валютними цінностями).

Виходячи з наведеного, надання та одержання кредиту в іноземній валюті та сплата процентів за цим кредитом не потребує наявності індивідуальної ліцензії на використання іноземної валюти, як засобу платежу на території України жодною з сторін договору.

Статтею 192 Цивільного кодексу України визначено, що законним платіжним засобом, обов'язковим до приймання за номінальною вартістю на всій території України, є грошова одиниця України - гривня, а іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.

Статтею 533 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, то сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом. Використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов'язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом.

Зокрема, частиною 2 статті 524 Цивільного кодексу України встановлено, що сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті.

Таким чином, положення Цивільного кодексу України надають право за домовленістю сторін визначати в іноземній валюті грошовий еквівалент зобов'язання.

За таких обставин, банк який у встановленому порядку отримав банківську ліцензію Національний банку та за умови отримання письмового дозволу Національний банку на здійснення валютних операцій, мав достатні юридичні підстави та законне право для надання резидентам України кредитів як в національній, так і в іноземній валюті.

Враховуючи викладене у сукупності, зустрічні позовні вимоги щодо визнання Кредитного договору недійсним, внаслідок його укладення банком без отримання індивідуальної ліцензії на здійснення кредитної операції в іноземній валюті, є необґрунтованими і такими, що не засновані на законі, у зв’язку з чим задоволенню не підлягають.

Щодо твердження представника позивача за зустрічним позовом про недійсність кредитного договору, оскільки такий договір є удаваним, суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Статтею  235 Цивільного кодексу України передбачено, що удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили.

Для визнання правочину удаваним, відповідно до положень статті 235 Цивільного кодексу України, позивачу необхідно надати докази, а суду - встановити, що обидві сторони договору діяли свідомо для досягнення якоїсь особистої користі, їх дії направлені на досягнення інших правових наслідків і приховують іншу волю учасників правочину. Наміру однієї сторони на укладення удаваного правочину недостатньо.

З огляду на викладене, оспорюваний кредитний договір не є удаваним, оскільки позивачем не надано суду жодного належного доказу а судом при розгляді справи не встановлено, що обидві сторони договору діяли свідомо для досягнення якоїсь особистої користі та їх дії направлені на досягнення інших правових наслідків і приховують іншу волю учасників правочину, приймаючи до уваги, що наміру однієї сторони на укладення удаваного правочину недостатньо.

Посилання представника позивача за зустрічним позовом на відсутність у позичальника валютної виручки, оскільки він не здійснює зовнішньоекономічної діяльності, як на підставу для визнання судом кредитного договору удаваним, є безпідставними та такими, що не засновані на законі.

Як вбачається з матеріалів справи, при укладенні спірного кредитного договору позивачу були відомі усі умови договору та не існувало ніяких інших умов, які б примусили позивача прийняти ці умови на вкрай невигідних для себе умовах.

Діючим законодавством не передбачений стабільний курс долару США до національної валюти - гривні.

Відповідно до статті 36 Закону України «Про Національний України», офіційний курс гривні до іноземних валют встановлюється Національний банком.

Згідно з частиною 1 статті 8  Декрету Кабінетів Міністрів України «Про систему валютного регулювання  та валютного контролю», валютні курси встановлюється Національний Банком України за погодженням з Кабінетом міністрів України.

Поряд с цим, Положення «Про встановлення офіційного курсу гривні до іноземних валют та курсу банківських  металів», затвердженого Постановою Правління Національний України № 496 від 12.11.2003р., визначається, що  офіційний курс гривні до іноземних валют, зокрема до долару США установлюється щоденно. Для розрахунку курсу гривні до іноземних валют використовується інформація про котирування іноземних валют станом на останню дату. З наведеного, можливо зробити висновок, що  стабільність курсу гривні до іноземних валют законодавчо не закріплена.

Таким чином, при укладенні цього договору в іноземній валюті (доларах США) та беручи на себе певні обов'язки щодо погашення цього кредиту саме в доларах США, сторони за договором, (перш за все позивач), повинні були  усвідомлювати, що курс національної валюти України до долару США не є незмінним, та те що зміна цього курсу можливо настане, а тому  повинні були передбачити та врахувати підвищення валютного ризику за цім договором.

Інших підстав для задоволення зустрічних позовних вимог про визнання недійсними договорів (кредиту, поруки, іпотеки) судом не встановлено.

Так, оспрювані договори відповідають вимогам закону повністю, зокрема зміст таких правочинів не суперечить Цивільному кодексу України, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Особи, які вчиняли такі правочини, мали необхідний обсяг цивільної дієздатності.

Волевиявлення учасників правочинів було вільним і відповідало їх внутрішній волі.

Договори  (кредиту, поруки, іпотеки) вчинені у формі, встановленій законом.

Договори  (кредиту, поруки, іпотеки) спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними.

На час укладення Іпотечного договору відповідачі, які є батьками неповнотініх дітей, не проживали в будинку, який є предметом іпотеки, а були зареєстровані за іншою адресою.

Реєстрація відповідачів у спірному будинку відбулася в червні 2009 року, тобто після укладення Іпотечного договору. При цьому, відповідачам при знятті з реєстрації з попереднього місця проживання та при реєстрації за адресою: АДРЕСА_1, було достовірно відомо, що цей будинок є предметом іпотеки та за його рахунок банк, який є кредитором, може задовольнити свої вимоги у разі несвоєчасного повренення кредиту та сплати нарахованих відсотків, тобто відповідачі, як батьки, не виконали належним чином свої батьківські обов’язки – не врахували інтереси дітей при своїй реєстрації в будинку, який є предметом іпотеки.

Згідно зі статтею 17 Закону України «Про охорону дитинства», батьки не мають права без дозволу органу опіки і піклування укладати договір, який підлягає нотаріальному посвідченню або спеціальній реєстрації, відмовлятися від належних дитині майнових прав, здійснювати розподіл, обмін, відчуження житла,   зобов'язуватися   від   імені   дитини   порукою,   видавати   письмові зобов'язання.

Проте судом встановлено, що неповнолітні діти відповідачів (ОСОБА_1. та ОСОБА_2.В.) майнових прав щодо забезпеченої договором іпотеки будинку і землі не мали, відтак, для укладання цього договору дозвіл органу опіки і піклування законом не вимагається.

Посилання на статтю 12 Закону України «Про основи соціального захисту бездомних громадян і безпритульних дітей», яка вимагає попередньої згоди органу опіки і піклування для здійснення будь-яких правочинів стосовно нерухомого майна, права користування якими мають діти, також не може бути підставою для задоволення зустрічного позову, оскільки кредитний договір і договір іпотеки укладені 15.10.2008, а на той час місце проживання жодного з відповідачів, які є батьками дітей, не було зареєстровано за адресою: АДРЕСА_1, тобто у будинку, що предметом іпотеки, оскільки вони (відповідачі) разом з дітьми проживали за іншою адресою, тобто користувалися іншим житлом .

Зловживання відповідачами (ОСОБА_1. та ОСОБА_2.В.) своїми батьківськими правами (реєстрація місця проживання у будинку щодо якого укладено договір іпотеки) з метою ухилення від виконання належним чином своїх обов’язків за договорами (кредитним, поруки, іпотеки) не може бути підставою для відмови у задоволенні законних вимог банку про звернення стягнення на предмет іпотеки, з урахуванням того, що відповідачам при знятті з реєстрації з попереднього місця проживання та при реєстрації за адресою: АДРЕСА_1, було достовірно відомо, що цей будинок є предметом іпотеки та за його рахунок банк, який є кредитором, може задовольнити свої вимоги у разі несвоєчасного повренення кредиту та сплати нарахованих відсотків.

Орган опіки та піклування з метою захисту прав дітей може оспорити в судовому порядку реєстрацію відповідачів у будинку, який є предметом іпотеки, з відновленням їх попередньої реєстрації в будинку, яким не були забезпечені договорні зобов’язання.

Суд відмовляє у задоволені решті частині зустрічних позовних вимог (застосування двосторонньої реституції – повернення позичальником суми отриманого кредиту, повернення банком отриманих відсотків …, зобов’язання банку зняти заборону на відчуження предмету іпотеки, повернути позичальникові суму сплачених за кредитним договором відсотків, а також зобов’язання ОСОБА_1. здійснити повернення суми кредиту у 36 місячний термін), внаслідок відмови у задоволенні вимог щодо визнання  недійсними договорів (кредиту, поруки, іпотеки).

Відповідно до статті 88 Цивільного процесуального кодексу України,  суд стягує з відповідачів (ОСОБА_1. і ОСОБА_2.В.) у рівних частках з кожного на користь позивача (банк) судові витрати по справі.  

Судові витрати за зустрічним позовом відшкодуванню не підлягають, у зв’язку з відмовою у задоволенні зустрічних позовних вимог.

З урахуванням викладеного , керуючись статтями  10,  60, 88, 212, 215 Цивільного процесуального кодексу України, суд, -

ВИРІШИВ:

1.   Позов Публічного акціонерного товариства «Банк Форум»   задовольнити повністю .

2.   Стягнути солідарно з ОСОБА_1. і ОСОБА_2  на користь   Публічного акціонерного товариства «Банк Форум»   заборгованість (станом на 29.11.2010) за кредитним договором  №188/08/13-ZNv від 15.10.2008 в сумі 1 707 194,06 грн. (один мільйон сімсот сім тисяч сто дев'яносто чотири грн. 06 коп.).

3.   Звернути стягнення на предмет іпотеки за Іпотечним договором (реєстровий номер 7059), укладеним 15.10.2008 між Акціонерним комерційним банком «Форум» та ОСОБА_2, а саме – будинок   під номером 11 (одинадцять), що знаходиться за адресою: Україна, АР Крим, Сімферопольський район, с. Совхозне, вул. Айвова /загальною площею 315,6 кв. м, житловою площею 103,2 кв. м; складається з: літера «А» - основне, літера «під А» - льох, літера «а» - навіс, літера «а1» - навіс, літера «а2» - навіс, ганок (3 шт.), літера «Б» - лазня, літера «В» - гараж, літера «Г» - вбиральня,  1-3, І споруди; належить на праві власності ОСОБА_2 на підставі свідоцтва про право власності, виданого 15.07.2008 Сімферопольською районною державною адміністрацією/, та земельну ділянку   площею 0,1106 га, розташовану за адресою: Україна, АР Крим, АДРЕСА_1, з цільовим призначенням – для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд за кадастровим номером НОМЕР_1 02 001 0072 /належить на праві власності ОСОБА_2 на підставі Державного акту на право власності на земельну ділянку серії НОМЕР_2, виданого 22.03.3007 на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого 05.09.2006 за реєстровим номером 1488 приватним нотаріусом Сімферопольського районного нотаріального округу Альохіною Н.С., зареєстрованого у Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за №010700100051/ на користь   Публічного акціонерного товариства «Банк Форум»   на суму заборгованості за кредитом, відсоткам і пені за Кредитним договором №188/08/13-ZNv,  укладеним 15.10.2008 між Акціонерним комерційним банком «Форум» та ОСОБА_1., в розмірі 1 707 194,06 грн. (один мільйон сімсот сім тисяч сто дев'яносто чотири грн. 06 коп.).

4.   Стягнути з ОСОБА_1. на користь   Публічного акціонерного товариства «Банк Форум» судові витрати по справі в розмірі 910,00 грн.

5.   Стягнути з ОСОБА_2  на користь   Публічного акціонерного товариства «Банк Форум»    судові витрати по справі в розмірі 910,00 грн.

6.   Відмовити ОСОБА_1. у задоволенні зустрічного позову до Публічного акціонерного товариства «Банк Форум» в особі Сімферопольської філії про визнання недійсними договорів (кредитного, поруки, іпотеки) в повному обсязі.

Рішення може бути оскаржено в Апеляційний суд Автономної Республіки Крим  через Сімферопольський районний суд Автономної Республіки Крим  шляхом подачі в 10-денний строк з дня проголошення рішення  апеляційної скарги.

Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Суддя                                                                                                 Онищенко Т.С.